Чемерис О. Між готикою поезії і пластикою прози

Тільки дощ і дерева голі.
Днів і ночей кам'яні хребти...
(«Пагін... Зерно...»)
Осінь погасить листя
під журавлиний крик...
(«Добре, що є порожні...»)
Цей літній дощ, немов блакитний блюз,
що ллється з позаобрійних галактик...
(«За упокій любові помолюсь»)

  ...Характерно, що перше прочитання збірки залишає відчуття настільки спресованої думки і настільки емоційного вихлюпу вражень, аж появляється мало не патологічна потреба повертатися де неї знову і знову.
  Майстерність і технічна досконалість не тяжіють над змістом, не дратують читача ключкуватою думкою чи зайшлими, зі словникових схронів, словами. Все вимовлено так просто і цілісно: жінка - доля - молитва - осягнення сутності вічного і тимчасового. Паралельно - усвідомлення неминучості митарств справжнього мистця «у цьому світі тимчасовому», де «людям вірити дарма» і аб¬солютно переконливий висновок: «знай: стезею таємничою іде багато світлих   душ».