І.Франко про О. Пушкіна

    До недавнього часу франкознавці і пушкіністи запевняли нас, що І.Франко почав і закінчив свій творчий шлях перекладами творів О.Пушкіна, вважаючи це творчим подвигом українського класика. Але чомусь вони не побачили , що так можна сказати і про Й.-В. Гьоте, творчістю якого І.Франко захоплювався ще під час навчання у Дрогобицькій гімназії, а свій творчий шлях майже завершив перекладом поеми німецького поета «Герман і Дорофея ».Одночасно уточнювали, що нібито І.Франко «не все розумів» у творчості О.Пушкіна, бо ж не мав права український дослідник критикувати генія «старшого брата». Тому ще раз поглянемо на тему «І.Франко про О.Пушкіна».
   У 1913 році І.Франко на замовлення львівського видавництва «Всесвітня бібліотека» переклав драму О.Пушкіна «Борис Годунов» і всі «Маленькі трагедії», додавши до неї свою вступну статтю «Олександр Сергійович Пушкін».Очевидно, видавець «Всесвітньої бібліотеки» попросив перекладача доповнити  свою статтю , давши більш повний аналіз творчості російського поета. З 18 січня по 10 квітня 1914 року І.Франко написав ґрунтовну вступну статтю і коментарі до окремих драм О.Пушкіна. Важко нині сказати, чим був обумовлений видавничими планами ,як про це свідчить листування І.Франка з видавцем « Всесвітньої бібліотеки» І. Калиновичем. Так, у листі від 7 березня 1914 року він уточнив , що надіслав «життєпис Пушкіна», але « не встиг дописати кінця», а також « покінчення вірша про роковини Бородіна» тощо.
    На основі уважного вивчення історії перекладів творів О.Пушкіна і вступної статті до них ми дійшли висновку, що у первісному вигляді передмова була написана на основі статті О. Кирпичнікова  і закінчувалася оцінкою російського дослідника творчості про О.Пушкіна, але на прохання І. Калиновича І.Франко значно розширив її, додавши свої переклади творів О.Пушкіна і власні спостереження.
   Оскільки передмова «Олександр Сергієвич Пушкін» чомусь не вважається оригінальним дослідженням І.Франка, а нібито тільки повторенням основних положень статті О.Кирпичнікова , то вважаємо, що слід цю передмову ще раз уважно розглянути. На нашу думку, вона складається з двох частин. У першій з них, яку ми умовно вважаємо несамостійною, бо написана на основі праці О.Кирпичнікова, викладається біографія О.Пушкіна. У другій частині передмови, яку вважаємо самостійною, І.Франко подав власні спостереження над творчою спадщиною О.Пушкіна. А одночасно зіставлення першої частини передмови «Олександр Сергієвич Пушкін» із російським першоджерелом показує , що український автор критично підійшов до статті О.Кирпичнікова, вибрав з неї найбільш суттєві моменти життя і творчості російського поета, дещо уточнивши і доповнивши її, зокрема, власними перекладами віршів О.Пушкіна, яких взагалі немає у статті  О.Кирпичнікова, бо вона була надрукована в «Энциклопедическом словаре Ф.А.Брокгауза и И.А.Эфрона».Так, російський дослідник писав, що на публічному екзамені О.Пушкін прочитав вірш «Безветрие», а І.Франко правильно подав «Безверие», подавши його українською мовою із своїми поясненнями. Якщо О.Кирпичніков вважав, що вірш написаний у «дусі часу», то І.Франко зупинився на ньому докладніше: «У тому вірші представляє поет долю безвірного чоловіка, який через розвиток розуму втратив віру в Бога, і не знаходить потіхи ані в красоті природи, ані в релігійних практиках простаків».
   О. Кирпичніков тільки згадав оду «Вольность», а І.Франко переклав її задля…поетичної та політичної вартості», побачивши в ній «прощання поета з любовною…поезією» і перехід на небезпечне поле політичної поезії».(«Вольность» і «Деревня». – В.П.) в ту пору не надавалися до друку, - писав І.Франко (цього ж знову немає у О.Кирпичнікова. – В.П.),- та проте вони серед свободолюбної молодежи розходилися в відписах та підігрівали чуття, що в душах многих тисячів мусило повстати в часи наполеонівських війн та численних походів російського війська по різних європейських краях, у тім числі також до Франції і аж до її серця Парижа». Це цікава і правильна вказівка на появу свободолюбної поезії О.Пушкіна у зв’язку з діяльністю Наполеона, що фактично замовчувала російська критика. Не з Кирпичнікова почерпнув І.Франко і інформацію про те, що у Кишиневі О.Пушкін працював над драмою ,» де мали бути змальовані страховища кріпацтва», і не написав її.Як бачимо, І.Франко не просто йде за О.Кирпичніковим, а вносить власні корективи. Водночас двічі він процитував його оцінки окремих творів О.Пушкіна – «Руслан і Людмила» і «Дубровський», очевидно, погоджуючись з ними.
   Ще більш цікава друга, за нашим поділом, частина статті «Олександр Сергієвич Пушкін», в якій І.Франко подав «ще переклади деяких віршів Пушкіна, які…можуть подекуди доповнити її, тобто попередню частину, написану на основі праці О.Кирпичнікова. Дослідник зупинився на проблемі «розуміння (Пушкіним, - В.П.) задач та значення поета». Наводячи у власному  перекладі вірші «Поет, не дорожи любов’ю народною», «Станси», «Сеятель» і «Чернь», І.Франко писав, що гордий аристократизм Духа О.Пушкіна з «народного добра» робить його поезію»якоюсь містерією, призначеною тільки для нечисленних вибранців». Ця думка І.Франка викликала заперечення радянських пушкіністів. Вони стверджували, що начебто І.Франко не зрозумів О.Пушкіна, хоч у цитованих та аналізованих творах російського поета. І.Франко добре підкреслив великопанську зневагу до простого російського народу, що животів у страшних лабетах кріпацтва.
  І.Франко також підкреслив великодержавне спрямування творів О.Пушкіна, схвалення ним загарбницької політики царизму. На думку І.Франка, у віршах «Клеветникам России» маємо «поетичні маніфести (Пушкіна – В.П.) проти європейських. А головне, французьких голосів, прилюдно піднятих у обороні згнобленої Росією Польщі», у поезії «Роковини Бородіна» - його «думку про фізичну перевагу Росії над рештою культурної Європи», у «Міцкевичі» - « побожне зітхання невіруючого чоловіка, котрому байдуже , чи … в його (Міцкевича – В.П.) віршах справді була сама тільки злоба, а не образ страшної, кривавої дійсності (тобто жорстокого придушення польського повстання 1831 року царизмом –В.П.). Франкознавці радянського періоду вважали, що І. Франко начебто не побачив у вказаних творах глибокого патріотизму О.Пушкіна. Навпаки, у названих віршах О.Пушкіна І.Франко добре побачив вихваляння Пушкіним самодержавства і його колоніальної політики, став  на захист поневоленого російським царизмом польського народу схиляючись до думки, що О.Пушкіна слід вважати співцем загарбницької політики Росії…