Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

ФРАНКОВА МУЗА З ЛОЛИНА



Л. Підберезька

      Під лютневими туманними зорями, коли земля-матінка спочивала під сніговою ковдрою, в Угорниках Станіславського повіту народилася Ольга Рошкевич.
      Модним на той час стало виховання дітей під пильним оком гувернантки – німкені чи француженки. Отець Рошкевич не міг собі дозволити такої розкоші, але знайшов вихід у тому, що дочку Ольгу з шести років віддав на виховання в село Устє над Прутом до Йосифа Проскурницького, жінчиного родича, де таку гувернантку тримали.
      До Лолина, у „царство громовиць і блискавиць, у вир глибокий бойківського духу” родина Рошкевичів приїхала 1867 року. В новій резиденції поселились дружина о. Михайла Марія з Руденських, дві дочки: Ольга – старша, молодша – Михайлина, два сини – Ярослав та Богдан (помер малим).
      Сини мали успадкувати родинну професію – закінчити гімназію та семінарію, вигідно одружитися і отримати приходство. З цією метою сина Михайла Рошкевича -Ярослава і послали на навчання до Дрогобицької гімназії, де вчився І. Франко. Наука молодому Рошкевичу давалася важко і вчителі порадили батькові найняти для допомоги репетитора. Самі ж і нарадили Івана Франка, хлопця здібного та розумного. Як репетитора свого сина Михайло Рошкевич запрошує І. Франка в гості.
      Улітку 1874 року Іван Франко – учень сьомого класу Дрогобицької гімназії, вперше не поїхав додому на канікули, а залізницею дістався до Стрия, звідти подався пішки через Бубнище, Тисів, Церківну, Мізунь, Велдіж (нині Шевченкове) до Лолина – невеличкого гірського села, де було майже 80 курних хат.
      Тут сестра Ярослава Ольга полонила серце юного гімназиста. Гарна, не дуже висока, струнка. Стан тонкий. Брови густі, трохи похмурі, коли дивилася спідлоба, очі задумливі. А губи вишневі, повні, злегка ніби припухлі. Вона була спокійна, врівноважена, завжди задумана.
      Франко полюбив Ольгу. Полюбив уперше в житті. Того ж року до Лолина попливуть його перші несміливі листи, повні юнацької щирості та сором’язливості. З того часу Лолин перестав бути для нього звичайним селом...
„То все для мене ясна ти,
Не перестанеш будь мені святою...
Я понесу тебе в душі на дні,
Облиту чаром святості й любови –
писав Іван Франко про Ольгу Рошкевич, свою першу любов, „несмілу, як лілею, білу”. Сильні почуття до чарівної, освіченої й талановитої бойківчанки з гірського Лолина він зберіг крізь усе життя.
      Хто ж ця горда жінка, яка стала кармою у творчості генія?
      Ольга Рошкевич – дочка греко-католицького священика, освічена жінка, знала кілька європейських мов. На прохання І. Франка перекладала з французької твори Е. Золя, якими зачитувався Львів. Для передових на той час галицьких журналів готувала переклади романів Ф. Достоєвського „Злочин і кара”, Л. Толстого „Анна Кареніна”, наукову розвідку про трагедію Софокла „Антігона”. В альманаху „Дністрянка”, що вийшов у Львові 1876 року під псевдонімом „Надежда” Ольга Рошкевич дебютувала як перекладачка оповідання шведської письменниці Марії-Софії Шварц „Сімнадцяті і двадцять перші уродини”. 1879 року для „Дрібної бібліотеки”, яку видавав Іван Франко, вона переклала и надрукувала вже під власним прізвищем повість Е. Золя „Довбня”.
      Франко і Ольга думають одружитися і готують собі весільний подарунок: збірку весільних пісень з Лолина „Обряди і пісні люду руського в селі Лолин повіту Стрийського”. Збірці судилося вийти вже тоді, коли Іван та Ольга не були разом. За сім років, а стільки тривали їхні взаємини, Франко написав до своєї нареченої понад 40 листів (38 листів збереглося і опубліковані у 50-томному зібранні творів І. Франка). Не менше написала і Ольґа, але вони до нас майже не дійшли.
      Батько Ольги, наляканий арештом І. Франка 1877 року та обшуком у плебанії, відмовив йому в заручинах. Наперекір серцю Ольга вийшла заміж за брата Наталії Кобринської.
      Шлюб Ольги Рошкевич з Володимиром Озаркевичем, сином відомого галицького діяча Івана Озаркевича, відбувся в Лолині 14 вересня 1879 року. Наприкінці того ж року Ольга покинула Лолин і переїхала разом із своїм чоловіком до Белелуї на Снятинщині. На початку 1880 року писала Франкові: „Я назвала своїм мужем Тебе. Я стояла під вінцем і думала про Тебе. Я вийшла за іншого, а мріяла про зустріч з Тобою, як в’язень мріє про волю”.
      1884 року в Коломиї на балу публіка була шокована, побачивши там Ольгу та Івана. Вони танцювали, а між танцями жваво про щось сперечалися. Але, на жаль, то був останній щасливий вечір у їхньому житті. Ользі Рошкевич судилася „бита дорога, котрою день і ніч тисячі ідуть” – ув’язнення біля сімейного вогнища, життєва боротьба, яка поглинула всі обдарування. З часом вона прив’язалася до свого чоловіка Володимира Озаркевича, котрий цілком на те заслуговував, народила йому двох дітей. Сина назвала на честь Франка Іваном. Хлопчик у дворічному віці помирає і це надовго вивело Ольгу з рівноваги. 1890 року з’явилась на світ дочка Олена. 1908 року родина Озаркевичів переїхала до Нижнього березова на Косівщині. Але тут вони прожили недовго, бо 10 березня Володимир Озаркевич помер. Овдовівши, Ольга з дочкою виїхали до села Ременів, до своєї сестри Михайлини, а потім Ольга переїхала до Львова і поселилася неподалік Франкового будинку, проте, боялася глянути навіть у вікно, щоб не побачити, як її колишній коханий іде на базар за овочами. Коли важкохворий Іван Франко через сестру Михайлину попросив її, щоб прийшла хоч попрощатися, то Ольга залилася слізьми і сказала „Ні!”. Боялася, що оживе припорошений попелом віків біль, який випалив всі її душевні пориви. Вона пішла з Франкового життя, та навіки залишилася в його творчості: всі жіночі образи, що він створив, схожі на Ольгу Рошкевич. Після Франкової смерті Ольга виїхала зі Львова, де кожний камінь і нагадував їй про коханого. Не написала навіть спогадів про Франка. Це зробила її сестра Михайлина. Відмовляла у зустрічах дослідникам Франкової творчості і тільки просила, щоб його листи до неї поклали їй у труну під голову:
Перев’язала стрічкою листи
Й візьму в могилу.Їїх писав не ти.
А той юнак, закоханий у мене,
Що весь тремтів у погляді шаленім.
      Пережила Івана Франка майже на два десятиліття і померла 30 травня 1935 року. Похована у с. Миклашові недалеко від Львова.

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка