ІВАН ФРАНКО І УКРАЇНСЬКА ЖІНКА

Л. Дармохвал

      2006 – це рік великого ювілею Івана Франка. У душі і серця народу він увійшов поруч із Тарасом Шевченком і Лесею Українкою як пророк незалежної української держави. Іван Франко – це гордість української нації, це ціла духовна епоха у нашій історії.
      У неділю у Народному домі відбувся вечір „Іван Франко і українська Жінка”. У поезії „Українським жінкам” Франко писав:
                                         Де не лилися ви
                                        В нашій бувальщині,
                                         Де, в які дні, в які ночі?
                                         Чи в половеччині,...
Чи в князівській удальщині,
                                         Чи в козаччині, ляччині,
                         Ханщині, панщині Руськії сльози жіночі.
      Чуле серце поета переймалось болями недолі жіночої і неспроможності попити жіночу долю. Серед тих жінок була і та, яку Іван Франко називав святим словом МАМА. Це вона вирізьбила його душу. Та недовгий був її вік. Франко пише: „...Був дощ, я був галоден, не їв обіду, не озирався, тільки почувши, що мама вмирає, як стій побіг піхотою до Нагуєвич”.
      Молодою померла... А він проніс її любляче серце крізь терни і болі....
      У Франковому житті була і друга жінка, що стала матір’ю його дітей. Це дворянка Ольга Хоружинська. Закінчила Харківський Інститут шляхетних дівчат, Вищі жіночі курси, які прирівнюватись до університету, працювала там на викладацькій роботі. Володіла багатьма європейськими мовами (англійською, німецькою, французькою), грала на фортепіано. Ольга – велика ентузіастка театру, музики, літератури. Була гарною, дотепною, жвавою. Тож нічого дивного, що молодому Франкові чарівна панночка припала до душі. І.він попросив її руки. Побратись вирішили навесні 1886 року. Весілля відбулося.в нелюбому народними прикметами травні. Вінчалися у Києві в надомній каплиці колегії Павла Галагана у Присутності членів товариства „Громада”. На не бучному обіді після обряду в помешканні Трикубових виголошували тости за молодих, за соборність України і щойно укладений шлюб як її прообраз. Коли гості загукали „гірко”, то жених не зрозумів про що йдеться. Такого звичаю у Галичині не було. Тригубов підказав Франку, поцілувавши свою дружину Антоніну (сестру Ольги). Ольга сама поцілувала нареченого й невтішно заплакала. Мабуть, серце віщувало лиху долю – тяжке, нещасливе і трагічне життя.
      Її велике віно, як пише дочка Франка Анна, було в дальнішому використане для ведення домашнього господарства, для поїздки Івана Франка на рік до Відня, де він захистив докторат з філософії, для будівництва власного будинку. Разом з Франком Ольга видавала журнал „Життя і Слово”, де поміщала свої публікації, здійснювала переклади з французької мови. В альманасі „Перший вінок” опублікувала свою розвідку „Карпатські Бойки і їх родинне життя”. Але відірвана від свого дворянського середовища, проживаючи у вічних нестатках, виконуючи непосильну для себе домашню роботу, почала втрачати здоров’я. Захворівши туберкульозом, а згодом й психічним розладом, цілковито відійшла від громадського і від родинного життя. Померла у Львові на вісімдесят сьомому році життя.
      Анна Франко-Ключко пізніше писала про те, що за радянських часів всяко принижувалась її мама Ольга Хоружинська-Франко, бо була дочкою поміщика – власника маєтку на Сумщині, бо виховала своїх дітей свідомими українцями.
      Вона похована на Личаківському цвинтарі у Львові недалеко віл свого чооловіка – Івана Франка, на могилу якого так багато лягає квітів, а на її – дуже рідко.
      У 1883 році стаття Франка „Жіноча неволя в руських піснях народних” була першим розголосом про жіноче питання, про долю жінки. Письменник писав: „Між жіночими піснями багато так сумовитих, розкриваючи нам таку многоту недолі, що не можемо не вжахнутися. Особливо заміжня Жінка винаходить у своєму життю щораз нові рани і незгоди, на які нарікає в піснях”. У цій статті автор подає зразки багатьох пісень, де оспівана трагічна доля-жінки, матері, вдови...
      У статті „Жіноча неволя в руських піснях народних” Іван Франко звертає увагу на ті народні пісні, в яких принижується людська гідність жінки. Вона починає усвідомлювати своє становище і протестує. Не обминав Франко тих пісень, в яких сказано про те, що не раз чоловік покидав свою жінку та йшов до другої, гіршої, злої. Глибокою розпукою пронизані пісні про примусове одруження дівчини із нелюбом. Народні пісні Іван Франко записував на Коломийщині в с.Ценів, Рогатинщині, Стрийщині, Дрогобиччині, Тернопільщині, у Косові, Раві Руській, у рідних Нагуєвичах...
      У 1893 році Франко написав драму „Украдене щастя”, мотивом якої послужила „Пісня про шандаря”, записана Михайлиною Рошкевич у Лолині від Явдохи Чігур.
      Нардні пісні у Лолині, що на Долинщині, від різних осіб записував і Франко, а також Павлик. Іван Франко та Ольга Рошкевич для себе готували шлюбний подарунок – збірку весільних пісень з Лолина. Ці пісні збирала Ольга Рошкевич... Збірці судилося вийти вже тоді, коли Іван Франко та Ольга Рошкевич не були разом.
      Оригінальних творів Ольга Рошкевич не писала. Вона робила переклади творів французького письменника Золя, російських -Толстого та Достоєвського. написала розвідку про трагедію Софокла „Антігона”...
      Щоб збагатити українську літературу, Іван Франко вишукував талановитих жінок і спонукав їх до письменницької праці. Вчив їх, як писати, виправляв помилки, давав поради, виробляв їхній письменницькій хист.
      Наприклад, в листах до Ольги Рошкевич давав їй стільки мудрих порад і вказівок, що з них можна було б скласти підручник початкової науки письменника. Також поради давав і Уляні Кравченко, Климентині Попович, Михайлині Рошкевич, Марії Бачинській та іншим. Про це присутні на урочистому вечорі дізналися з виступів Л.Болюк, Н.Романюк, Г. Якимів.
      На жаль, ні одна з учениць Франка не стала борцем за рівноправність жінок. Нею стала найбільш освічена жінка того часу Наталія Кобринська, яка поділяла ідеї Франка.
      Фемінізм Франка виходив з його глибокого переконання, що жінка-українка повинна стояти поруч з чоловіком у великому поході для створення своєї соборної держави. Поетесою, що йшла в ногу з Іваном Франком, була Леся Українка. Про це у своєму виступі зазначила учениця Болехівської ЗОШ №2 О. Глинська.
      Літературний вечір „Іван Франко і українська Жінка” підготовлено Просвітою, Союзом українок, працівниками міського музею.
      Звучали пісні у виконанні О.Малендевич та М.Стецюка. Вдячні організатори за практичну допомогу у підготовці заходу вчителю О. Мудрій, ведучим І. Грищук, М. Романюку, А. Романюку, а також директору Народного дому Б. Качуру та працівникам М. Даниліву, Н. Іваночко.

Дармохвал Л. Іван Франко і українська жінка / Л. Дармохвал // Ратуша. - 2006. - 18 серп.