Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Польські історики літератури про творчість Івана Франка



    Тема «І. Франко і Польща» вже досить повно опрацьована українськими радянськими і польськими дослідниками. Проте деякі її аспекти залишилися поза увагою або вимагають ще доповнень, уточнень і додаткових пошуків. До таких питань належить і оцінка творчості українського письменника на сторінках польських історій світової та української літератур, що з'явилися ще за життя І. Франка. Серед перших польських дослідників творчості І. Франка був Л. Василевський, польський публіцист і громадсько-культурний діяч демократичного напряму (1870—1936), який писав польською, російською та українською мовами. Вже в 1891 р. у петербурзькому журналі «Kraj» він опублікував статтю «Найновіші прояви галицько-руського письменства». Для нього І. Франко — «єдиний незвичайно обдарований український письменник» у Галичині. Такий висновок він зробив на основі його «збірки оповідань з життя найнижчих суспільних верств» «В поті чола», на яку, як нам здається, його увагу могла звернути рецензія А. Кримського у «Зорі».
    Л. Василевський відзначив ідейну значимість і художню майстерність збірки «В поті чола»: «Це, безперечно, гарні речі. Вони могли б забезпечити авторові місце у кожній іншій, без порівняння багатшій навіть літературі. Адже тут змальовані постаті слабких, убогих, принижених та ображених так пластично і реалістично, що примушують читача до глибоких роздумів над долею тих селян, циган, євреїв, в'язнів і нещасних жінок, над причинами їх падіння і поневіряння, що є кінець кінцем результатом ненормального стану всього суспільного ладу». Критик звернув увагу читачів журналу на опубліковані тут польською мовою оповідання І. Франка «Домашній промисл» та «Олівець». До речі, із нарису якогось Шарого (очевидно, псевдонім) під характерною назвою «У передпеклі. Враження з Борислава» вони дізналися, що картини цього промислового центру на Західній Україні «віддавна вже стали типовими навіть для Галичини і знайшли свій відгук у літературі», зокрема, у творах І. Франка «Boa constrictor» та «На дні» (тут помилка: треба «Борислав сміється». — В. П.). А далі подавалася цінна інформація про твори польських письменників, які писали про бориславське «багно», а саме: «Пекло» Рогоші, «Бориславський Кочинір» Залевського і «За мільйони» Грушецького.
    Через два роки Л. Василевський надрукував статтю «Новые течения среди галицких русинов», що фактично стала оглядом літературного процесу на Західній Україні з 1772 р., тобто з моменту загарбання її Австрійською імперією. Ця стаття в основному повно освітлювала творчий доробок західноукраїнських письменників. Л. Василевський правильно підкреслив роль І. Франка у згуртуванні передової молоді для поширення прогресивних ідей, у редагуванні «Друга», «Громадського друга», «Дзвона» і «Молота», а пізніше —«Народу». Тому «перше місце, безперечно, займає Іван Франко — поет, белетрист і публіцист».
    З вересня 1893 р. Л. Василевський проживав у Львові, де навчався в університеті. Маючи рекомендації від відомих російських і польських вчених, він зразу ж відвідав І. Франка. Ось як він описав свою першу зустріч з українським письменником: «Розмова з Франком майже осліпила мене. Говорили ми з ним про біжучі справи Галицької Русі. Я знав, що матиму справу з видатною, дуже мудрою і всебічно освіченою людиною, але дійсність перевершила мої сподівання. Я сидів у Франка щось з півтори години, уважно слухаючи його не раз дошкульні висновки про загальний характер галицьких відносин і захоплювався глибиною та влучністю його характеристик».
    Особисте знайомство Л. Василевського з І. Франком ще більше посилило його інтерес до творчості письменника. Польський публіцист став відданим шанувальником і пропагандистом його творів, познайомив з його творчістю російську і польську громадськість, подав в основному правильну оцінку літературної діяльності І. Франка. В 1900 р. він у книжці «Современная Галиция» (перевидана у 1915 р. в Петербурзі) писав, що «вірші Франка — це плоди справжнього натхнення. Всі вони пройняті щирою любов'ю до принижених і пригнічених, так що Франка справді можна назвати поетом працюючих, страждаючих і переслідуваних». На його думку, «Каменярі» і «Панські жарти» належать «до найвидатніших творів малоруської літератури», які можна поставити поруч тільки з найкращими поемами Т. Г. Шевченка.
    Оцінюючи прозу І. Франка, Л. Василевський відзначив соціальний та інтернаціональний зміст оповідань збірки «В поті чола». Польський публіцист називає серед кращих повісті «Boa constrictor» і «Борислав сміється», не розкриваючи, правда, причин такої високої оцінки, а «Захара Беркута» зараховує до «найслабших творів». Нагадаємо, що в українському дореволюційному літературознавстві маємо тільки скупі згадки про твори І. Франка на робітничу тему. Тому можна погодитися з думкою Ф. П. Погребенника, що «у своїх провідних судженнях його (Л. Василевського. — В. П.) тлумачення творчості Франка відбивають погляди прогресивних російських критиків, перегукуються з ними основними положеннями... Водночас Л. Василевський ширше висвітлив деякі питання літературної діяльності Івана Франка, ніж його попередники, пішов далі в оцінці окремих творів письменника».
    Однією з найповніших і найбільш правильних оцінок творчості І. Франка у польському літературознавстві кінця XIX — початку XX ст. була стаття Я. Петрушевича . Польський критик уважно розглянув творчий доробок українського письменника за 25 років його літературної діяльності, накреслив її основні етапи, вказав на характерні ідейні і художні риси і здобутки. Він стверджував, що «обдарований феноменальними розумовими здібностями і винятковим поетичним складом Франко ще у гімназіальні роки з великим запалом кинувся на літературне поле», давши декілька цінних перекладів. Його «Петрії і Довбушуки» написані «з непересічною сміливістю і палким темпераментом».
    За справедливим висновком Я. Петрушевича, «невтомна етнографічна праця і вивчення живого слова роблять Франка майстром у володінні українською мовою». Для підтвердження цієї своєї думки критик «з безмежної кількості його (Франкових. — В. П.) наукових, суспільних, економічних, політичних, поетичних і прозових творів» вибирає «тільки найважливіші». Значну поетичну вартість, на думку Я. Петрушевича, мають поеми «Панські жарти» і «Сурка», драми «Украдене щастя» і «Учитель», а три збірки поезій «З вершин і низин», «Зів'яле листя» і «Мій Ізмарагд» свідчать про вміння українського поета передати «живе почуття» у «майстерній, дуже високо виробленій формі».
    Я. Петрушевич розглядає творчість І. Франка у контексті всієї української і європейської літератури. «Літературна діяльність Франка — це свідоме своєї мети і засобів мистецтво.    Не
мистецтво для мистецтва. Кожен з творів — то поетичний вираз його ставлення до якогось життєвого явища, а всі разом — то одягнена у поетичну шату історія його духовного розвитку. Відібрати у творів, оцей зв'язок з життям означало б убити їх у зародку. У нього життя і мистецтво — нероздільні».
    Далі польський критик зазначає: «Іван Франко не тільки зв'язав українську літературу із сучасним життям народу, але і з європейським духовним життям. Характер і напрям таланту він присвячує сучасному життю і прагненням українського народу, Франко, як мало хто інший, причинився до вироблення мови і становлення духовного руху. Його діяльність стала школою для цілого ряду обдарованих письменників». Він називає тільки найвидатніших письменників з його точки зору, які пройшли Франкову школу. Це — О. Маковей, В. Щурат, О. Кобилянська, Т. Бордуляк і В. Стефаник.
   Як бачимо, стаття Я. Петрушевича дає досить повну характеристику багатогранної діяльності І. Франка, його ролі і місця у літературному і суспільно-громадському житті українського народу як творця нового напрямку в українській літературі та вихователя цілого ряду письменників, які йдуть по його слідах. Однак автор статті перебільшив вплив М. Драгоманова на формування Франка як письменника і громадянина.
   До статті Я. Петрушевича редакція додала свою примітку, якою намагалася применшити заслуги І. Франка, зобразити його ворогом польського народу, а насправді — щляхти.
   Ім'я Франка зустрічається і на сторінках творів тогочасних польських дослідників історії світової та української літератури. У 1901 р. Л. Герман у своєму чотирьохтомному «Перегляді історії загальної літератури» називає Франка «найвидатнішим і найбільш всестороннім» українським письменником .
   Через 8 років, у 1909 р., у Варшаві був виданий «Короткий нарис загальної літератури». Його автор А. Ланге писав, що Іван Франко, багатогранний письменник, публіцист і політик, «обдарований великим талантом». Польський історик літератури перерахував окремі видання творів українського письменника, підкреслюючи, що він завжди «стояв на радикально-соціальному становищі», за що «його ненавиділи певні (буржуазно-націоналістичні. — В. П.) українські сфери». Після такої досить високої і правильної оцінки несподіваним стає висновок А. Ланге, що І. Франко «не вніс до літератури нових ідей».
    За життя І. Франка найбільш детальну характеристику його творчості, аналіз окремих творів, розкриття їх ідейного і художнього значення дав Т. Міхальський у своїй праці «Молода Україна. Думки і враження» (К., 1909). Польський дослідник писав, що «безумовно, найвидатнішим сучасним українським прозаїком і поетом» є Іван Франко, типовий представник тих людей, які одночасно поєднують у собі одарування поета і політичного діяча. «Він відомий і як критик, і як публіцист, а одночасно і як цікавий історик та етнограф, і як невтомний популяризатор тощо. Франко не тільки видатний і виділяється в українській літературі, але й приніс би своєю творчістю славу будь-якій іншій і далеко краще розвинутій літературі». Остання думка є майже дослівним повторенням подібної ж оцінки Л. Василевського. На його думку, відзначення 25-річчя громадсько-літературної діяльності І. Франка наочно показало і підтвердило той факт, що український письменник зумів згуртувати навколо себе всі поступові елементи обох частин України-Русі (тобто Наддніпрянщини і Західної України. — В. П.), що молодь, у руках якої знаходиться майбутнє народу, виховується на його творах, переймається ними і використовує наведені у тих творах думки як основу для своєї діяльності». Незвичайно цікаве спостереження, тим більше, що воно вийшло з-під пера сучасника.
    Основною темою творчості І. Франка, на думку Т. Міхальського, є «життя і побут людей, переважно робочого люду», яке він «відтворює з незвичайним знанням, художністю і щирою любов'ю». Він підкреслив також, що І. Франко робив усе, щоб вивести народ з «темряви суспільних відносин та умов». Тому він став «письменником-суспільником», співцем класової боротьби, свідченням чого є «Борислав сміється» і «Захар Беркут».
    За стилем і творчою манерою Т. Міхальський ставить І. Франка на перше місце в українській літературі, пояснюючи це тим, що «він володіє незвичайним даром спостереження, завдяки якому швидко схоплює, здавалося б, найпотаємніші подробиці і риси..., відтворюючи їх із незаперечною правдою, докладно і пластично; одночасно — він глибокий психолог, вміло вникає у найпотаємніші закутки людської душі та орієнтується у найзакрученіших і найскладніших психологічних ситуаціях».
    Звичайно, цими працями не вичерпується наша тема, але і їх розгляд свідчить, що ще за життя І. Франка його ім'я користувалось увагою польських дослідників світової та української літератури і розглядалось у загальному контексті розвитку європейської літератури.

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка