АПОСТОЛ ПОЛУМ\'ЯНОГО ПАТРІОТИЗМУ

  Полєк В.

  Чеська культурна громадськість ще за життя І.Франка виявляла пильну увагу до нього як людини, письменника, громадсько - культурного діяча. Чеські діячі були одними з перших, які зацікавилися його творами. Вони перекладали їх і вивчали. А твори українського автора різними шляхами потрапили за Карпати - в оригіналі, через німецькі і польські публікації, безпосередньо від самого письменника, який був особисто знайомий з багатьма чеськими діячами культури. Частина тих унікальних матеріалів зібрана у виданні «Зв'язки Івана Франка з чехами та словаками» (Пряшів, 1957).
    Щоб зрозуміти, ЯК чехи ставилися до творчості українського Каменяра, скажемо, що перший розділ його повісті "Лель і Полель", оповідання «Гострий - прегострий  староста» і «Дещо про самого себе»  з'явилися зразу у чеському перекладі після їх публікації у польській пресі, тобто у 1889 і 1898 роках, а два чеські переклади «Історії одної конфіскати» були подані за німецьким передруком у віденській газеті "Ді Цайт" (1899). Цікаво відзначити, що редактор газети "Остравські обзор" Ф.Сокол-Тума, звертаючись особисто до І.Франка з проханням дозволити опублікувати в чеському перекладі «Історію одної конфіскати», писав, що "оповідання викличе в чеській громадськості відповідне зацікавлення у зв'язку з цензурними умовами на Моравії(всі цитати подаємо у власних перекладах із чеської мови).
    Це  не єдиний випадок, коли чеський редактор чи перекладач звертався до І.Франка з проханням дозволити перекласти той чи інший його твір або спеціально написати статтю про українську літературу, огляди політичного чи культурного життя України. Так, за пропозицією редактора "Наукового словника" Отта К. Штєпанека І.Франко надрукував у першому томі цієї чеської енциклопедії декілька статей про українських письменників (1898). Додамо, що до співпраці у цьому  виданні І.Франко залучав українських спеціалістів.
    Варто також нагадати про особисті і творчі взаємини І.Франка з А.Черни, на запрошення якого український  письменник став активним автором журналу "Слованські пшеглед". На його сторінках він опублікував чимало досліджень про українську літературу та про творчість окремих її представників. Вже у першому його номері за 1896р. І.Франко надрукував велику статтю "Література українсько-руська (малоруська)", в якій подав широку панораму розвитку нової української літератури за 100 років, тобто від  появи «Енеїди» І.Котляревського (1898). У 1900р. журнал подав статтю І.Франка "Леся Українка", до якої були додані вірші української поетеси у чеському перекладі Р.Єсенської і подібних прикладів співпраці нашого письменника з празьким журналом можна б назвати більше.
   У 1893р. словацьке студентське товариство «Татран» і товариство чеських студенте у Відні  задумали видати збірник, присвячений літературній діяльності Яна Коллара. 2/15 квітня 1893р. Ф.Пастрнак повідомив російського вченого В. Щепкіна, що І. Франко погодився взяти участь у цьому ювілейному виданні. І справді цього року у збірнику «Ян Коллар» з'явилося велике дослідження І.Франка "Літературне відродження Полудневої Руси і Ян Коллар", а після виходу в світ названого збірника-ще стаття «Слов'янська взаємність в розумінні Яна Коллара і тепер». В обох своїх працях український письменник розкрив позитивні і негативні сторони ідеї слов'янської взаємності, використання цієї ідеї у політичних і не завжди чистих інтересах, напр., російського імперіалізму.
   І.Франко користувався незвичайною повагою серед чеської культурної громадськості, перш за все як ерудований авторитет у різних питаннях української і взагалі слов'янських проблем. Так, 20 грудня 1901р. якийсь Бедржіх Дрож звернувся до нього з проханням подати йому інформацію про українські  видання. Він писав, що «в новий час у нас в результаті Вашої літературної і культурної діяльності Ви одна з найпопулярніших постатей українського народу».
   Це підтверджують й інші чеські діячі культури. Згаданий А.Черни у передмові до чеського видання «Галицькі образки" І.Франка(1907) писав, що Франко з характером сильним і бистрим, критичним, але не руйнуючим -лиш творчим. Нагадує нашого Гавлічка (Боровського. -В.П.), Неруду, Махара, і тоді зовсім не дивно, що з чеської літератури найрадше перекладав саме цих авторів". До цих ,безперечно творчих ,здобутків українського перекладача треба ще додати переклади І.Франка творів Я. Врхліцького, С. Халупки, С. Чеха, Е. Красногорської та Ю.Зейєра.
   А. Черни започаткував у чеській , і у світовій літературах художню Франкіану. В ювілейному збірнику "Привіт Іванові Франкові в сорокаріччя його письменницької діяльності (1674-1914)" він під псевдонімом Ян Рокита подав свій вірш "Привіт Іванові Франку", що тепер відомий у двох українських перекладах - Михайла і Лариси Мольнарів. Чеський поет називає його своїм братом і «спадкоємцем Тарасовим».
    Де не було доріг, ти прокладав їх знову. Ти був каменярем, сам скали бив тверді, сам щебінь для отих нових доріг готовив.
    Чеська критика уважно стежила за багатогранною діяльністю І.Франка, часто повідомляла про нього, відгукувалася на появу чеських перекладів його творів (на видання «На дні» - аж чотири рецензії). У книзі «Слованство» (Прага, 1912) Й.Махал не тільки подав цілісний образ всесторонньої творчої діяльності І. Франка та окремих її аспектів, але й визначив місце письменника у суспільно - культурному житті українців. "У всіх своїх творах Франко постає бійцем прогресу, - писав він, - глашатаєм соціальної справедливості та  апостолом полум'яного патріотизму".
    На смерть І.Франка відгукнулася майже вся чеська періодика, подавши довші і коротші некрологи, а через три тижні після кончини,15 червня 1916 р. віденська газета «Віденскі денік» опублікувала  спогади Й.Карасека «Іван Франко», що взагалі започаткували мемуаристику про українського письменника.