Уроки громадянськості

Кіліченко Л.

   Поет завжди новобранець поезії, все учень, - говорив Франко, маючи на увазі передусім себе . Може, тому і став вчителем для інших. Звичайно, не обов'язково в прямому розумінні цього значення і не для всіх. Творці красного слова, звичайно, мають право і на вибір свого навчителя та ідеалу. Але історико - літературний процес має ту прикметну рису, органічно поєднує  традиції і новаторство.
    І так буде завжди, бо тільки з таких умов може бути рух по висхідній , що невіддільний від справжнього новаторства...
...І в давніші часи, і в наші дні вплив Франка виявляється передусім у тому, що письменники вчаться у нього бути громадянами, всією силою таланту чесно служити своєму часові , сприяти своєю творчістю розв'язанню пекучих проблем сучасності. Сьогодні заслужено називають учнем Каменяра  нашого земляка Дмитра Павличка. Франкова публіцистичність  наснажила пристрасністю і полемічною спрямованістю його творчість. Як поет він формувався в атмосфері, де все несло печать Франка: у Львівському університеті його наставниками були сучасники й знавці творчості великого Каменяра , відомий франкознавець академік М. Возняк керував його кандидатською дисертацією , тема якої - «Сонети Івана Франка». Результати досліджень Павличка високо оцінюються в літературознавстві, а читачі захоплено сприймають сонети самого Павличка, який в традиційну форму вірша вніс свою розкуту думку, своє почуття.
    Образ Франка як поета, борця, людини проходить через низку віршів Павличка. Вона щедро, але з почуттям міри, пересипана лексикою, фразеологією, образністю творів його вчителя («Гімн Каменяреві», «Франкова криниця», «Датани злобні, люті Авірони...», «Сіяч» та інші). Жаль, що ніхто з сучасних поетів Івано - Франківщини не виявляє такої уваги до наукового і художнього осмислення ролі Франка в історії вітчизняної і світової культури, як Дмитро Павличко.
   Коли наші поети пишуть про роль слова у духовному житті суспільства, то не раз при цьому звертають свої погляди до Шевченка, Лесі Українки, Франка. Це притаманне Галині Турелик, Неонілі Стефурак, Я.Дорошенку, Р.Юзві, Я.Ярошу. Жаль тільки, що навіть в обдарованих поетів деколи зустрічаємося з декларативністю.
   Радянські письменники створили історико - біографічні повісті та романи про письменника - демократа. Найбільш відомі  з них належать П.Колесникові - «Терен на шляху», « Поет під час облоги» У цікавому ракурсі постає образ Франка і з гуморески нашого земляка , відомого прозаїка П.Козланюка «Ніч на Личакові».Задумана як фантасмагорія , вона, незважаючи на жанрові прикмети , є гострою сатирою на націоналістичну інтелігенцію , попівство, які за життя ненавиділи Франка, боялися його, а по смерті лицемірно турбувалися про вшанування поета.
   В.Хронович з Снятина , пишучи на схилі свого життя автобіографічну повість «Павло Богуш» , уплів у її канву спогад про зустріч з хворим Франком і про його науку: «Тільки мамі цілуй руку...». Сюжет оповідання В.Бандурака  «Лис Микита» і нова кресаня» оснований на трагікомічному епізоді власного дитинства. Де головний персонаж - поема-казка Івана Франка.
   В наші дні вплив франківської традиції особливо виразно простежується  у ставленні прозаїків Р.Федоріва і С.Пушика
До фольклору, народного мистецтва взагалі, до його хранителів і носіїв. Доречно сказати це і про М.Яновського («Срібна пряжка»). Вони вивчають духовну культуру широких мас народу, записують його пісні, казки ,видають окремі збірки, що є цінним внеском у фольклористику. Народне життя і народна творчість природно входять у їхні книжки.
   Органічний синтез наукового і художнього мислення, що бачимо в  Пушиковому «Пері Золотого Птаха», «Страж - горі», на нашу думку, - наслідок творчого розвитку Франкових традицій в умовах соціалістичного ладу, науково - технічного прогресу.
   Перо казкового птаха веде автора від легенди до дійсності, від реальних історичних подій у світ поетичних асоціацій, синкретичний  характер розповіді пов'язує  в єдине ціле слово, музику, танець, мистецтво народних умільців з  осмисленим  інтелектуальним життям сучасних людей, що творять світ за законами правди і краси...
 ... Як на мене, саме сенсаційністю позначені пошуки автора книги «Тричі мені являлася любов...»Р.Горака. Адже важко, по суті, неможливо визначити, що було в почуттях Франка реальністю, а що тільки поетичною візією, викликаною палкою уявою митця, лірика. Далебі, ніколи про це й не дізнаємося. То чи треба проводити такий глибокий вододіл між тим, що начебто було коханням і що не було ним, навіть, якщо існують власні визнання письменника в поетичній та епістолярній формі?
   Початок нового роману про Франка «Шрами на скелі» нашого краянина Р.Іванчука, опублікованого недавно в кількох номерах часопису «Жовтень», обнадіює, що життєпис і світ почуттів Каменяра в руках не тільки талановитого , але й інтелігентного і делікатного літератора.
   Письменники вчаться у Франка, осмислюють секрети його творчості, дієвості його слова, але, як пише Віталій Коротич, «Поети лиш тоді стають Франками, Коли живуть, як він, Лиш так, як він...».