Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

ІВАН ФРАНКО У ВОРОХТІ



Флис С.

   Селище Ворохта, яке входить до Яремчанської міської ради, знаходиться за 42 кілометри від «українських Афін» - Криворівні, як називав це гуцульське село відомий український етнограф Володимир Гнатюк. Відомо, що всі ті визначні діячі української культури, які приїжджали в Криворівню чи Жаб'є (тепер селище Верховина) на початку 20 ст. на відпочинок, не минали Ворохту, через котру проходила залізнична колія, зв'язуючи Львів - столицю Галичини - з Гуцульщиною. Відомо про мандрівки залізницею і перебування у Ворохті на залізничному «двірці» таких відомих діячів як Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), Михайло Коцюбинський, Дмитро Донцов. Довелось у Ворохті певний час за прикрих обставин затриматися й Іванові Франку, який прибув із Криворівні, щоб потягом поїхати до Львова, де він постійно проживав. Це була остання мандрівка І. Франка Гуцульщиною.
   Пам'ятного дня 1914 року, коли почалася Перша світова війна, Іван Франко (11856-1916),  вже важко хворий, набирався сил і здоров'я у любій для нього Криворівні. Хворого письменника останні роки хтось завжди супроводжував у його поїздках. Отець Олекса Волянський -парох Криворівні - писав про І. Франка: «Фізично зламаний, просто каліка, обі його руки обезладнені, немічний, немов дитина, яку треба убирати та кормити, однак дух його не устає, не упадає, а думка його під високим чолом працює ненастанно».
   На той час письменника супроводжував 15-літній гімназист зі Львова, який був і за секретаря (через запалення суглобів рук Іван Франко не мав можливості писати). У часописі «Свобода», який видавали в еміграції українці Сполучених Штатів Америки, громадська діячка Ольга Стасюк-Мандзяк писала згодом: «Відвідала я Целіну у Львові з початком липня 1914 року. Вона мешкала тоді при вулиці св. Антонія на партері (кімната і кухня). Я запитала в неї, де діти. Целіна сказала, що дочка на праці, а сина (мав п'ятнадцять літ) забрав Франко в гори до Ворохти або на Буковину (не пам'ятаю)». Отже, з хворим письменником був син Целіни Журовської-Зигмунтовської, яку колись любив І. Франко, але без взаємності.
20 серпня 1914 року гуцули Криворівні та приятелі тепло попрощалися з дорогим для них письменником, бажаючи «до милого побачення». Ніхто не міг передбачити довготривалої війни і надто - останні роки життя Івана Франка.
   Декілька років підряд (1912, 1913, 1914) у Криворівні в будинку Василя Які-б'юка у суміжних кімнатах з І. Франком мешкав тернопільський педагог з сім'єю. У 1914 році його сину, Роману Завадовичу, було одинадцять років, але все, що стосувалось видатного письменника, глибоко закарбувалось в дитячій пам'яті. У 1976 році, будучи професором філії Українського Католицького Університету в Чикаго, відомим дитячим письменником, Р. Завадович відтворив у своїх яскравих спогадах перебування в Криворівні.
   З початком Першої світової війни Завадовичі щодня ходили в Ясенів Горішній довідуватись, чи нема листа зі Зборова з необхідним документом для виїзду. Коли потрібні папери надійшли, родина Завадовичів негайно виїхала з Криворівні через Жаб'є до Ворохти. У Ворохті знову мусили просидіти тиждень у малому європейському готелику, бо австрійські жандарми прискіпались до документа, який був виданий шкільною владою, а не адміністративною. Гроші за закінчувалися, а виїхати не було змоги. Тоді батько п. Романа використав останній шанс - написав      прохання до повітового староства в Надвірній і їм надіслали поштою перепустку на залізницю. Потяг до Станіслава відходив увечері.
   За кілька годин до від'їзду сім'ї Завадовичів до Ворохти прибув І. Франко зі своїм помічником-гімназистом. Він, як виявилося, теж не мав потрібної перепустки від адміністративної влади.
 «Що ж тепер буде?» - сказав письменник зажурено, свідомий своєї цілковитої безпорадності.
  І тут став у пригоді свіжий досвід Завадовичів. Відповідь повинна була надійти за три дні. І. Франко зайняв кімнатку в готелику і, як пригадує професор Завадович, повеселів, розглянувся по горах, передбачаючи кількаденну нудьгу, запитав: «А чи тут можна ходити на гриби?» Ворохтянці швидко його відрадили, бо оголошено воєнний стан, жандармерія шукає «шпигунів», на біду не важко... І.Франко був дуже втомлений дорогою, тому попросив спустити віконні заслони і ще за дня ліг відпочивати.
  Наступного дня, відвідавши крамничку, Іван Франко зустрівся з місцевим жителем, талановитим музикантом-скрипалем, який сам виготовляв ці інструмент Федором Гаврилюком. Де кілька днів письменник провів у товаристві просвітян, висловлював надію на кращі часи, коли не буде ні жандармів, ні безвинних арештантів.
   Дозвіл староства з Надвірної надійшов, і Франко проводжав до потягу великий гурт ворохтянців. Уже з вікна вагона він попросив, щоб заграли та трембіті. Трембітар грав довго, аж поки не рушив потяг. Це було прощання письменника з Гуцульщиною, з горами і людьми, яких він так любив.
   На жаль, у селищі Ворохта, яке має два погруддя Т. Шевченка, нема пам'ятника Іванові Франку чи меморіальної таблиці, які б нагадували про перебування такої визначної особистості в цьому населеному пункті.
   Оскільки готель, у якому перебував великий Каменяр, не зберігся, пам'ятний знак бажано встановити в районі залізничного вокзалу.

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка