Каменяр і Калущина

Франко О.

   Іван Франко. Нині це ім'я вимовляють з пошаною і гордістю, сходяться до нього з близьких і далеких доріг, піддають низький уклін землі, що народила його. Я, правнучка рідного брата Івана Франка Онуфрія, щаслива, що належу до Франкового роду.
   Українського генія знає цілий світ, але є на мапі край, якому особливо близьке його ім'я. Це наше Прикарпаття.
   9 листопада 1962 р. місто Станіслав перейменоване на Івано-Франківськ, відповідно змінилася й назва области. Це  не випадково. Цей край Іван Франко сходив вздовж і впоперек: бував у Станиславові, Калуші, Косові, Болехові, Снятині, Підгірках, Нижньому Березові ... Це засвідчують понад три десятки пам'ятників, споруджених в області, про це розповідає мапа "Ім'я Івана ранка на Прикарпатті" у краєзнавчому музеї обласного центру. Його ім'я носять вулиці, парки, кінотеатри, Народні доми.
   На матеріалах Станиславівщини Каменяр написав невмирущі твори про Олексу Довбуша й опришків, розповів про життґ гуцула Юри Шинкаря, тему народної пісні про шандара поклав в основу соціаль¬ної драми "Украдене щастя". Перебуваючи в Коломийській в'язниці, поет створив полум'яного "Вічного революціонера".
   З родиною Франків щільно пов'язане мальовниче село Підгірки, яке розкинулося вздовж південного схилу Долу, що тягнеться від Калуша в напрямку Войнилова в долині річки Млинівка. 1972 р. Підгірки стали частиною Калуша, мешканці села свято оберіга¬ть усе, що пов'язане з ім'ям Великого Каменяра. Під час святкування сторіччя від дня народження Івана Франка у 1956 р. в Підгірках йому споруджено пам'ятник.
  У Якова і Марії Франків було три сини: Іван, Захар і Онуфрій. Батьки померли, коли діти були ще малими. Їхнім господарством і землею заволодів вітчим Григорій Гаврилик. Іван вчився, утримуючи себе уроками, а брати вимушені були тяжко працювати у вітчима і мачухи на рідному обійсті. Онуфрій два роки навчався у Дрогобичі ковальства. Мав хист до різьбярства: простим ножиком юнак вирізав предмети домашнього вжитку й забавки.
  Коли Захар (1883 р.) і Онуфрій (1886 р.) поодружувалися, у нагуєвицькій хаті стало тісно. За родинними переказами, Іван дізнався, що у Підгірках місцевий священик продає хату й шматок землі. За свідченням дарчої грамоти, яка зберігається у Львівському музеї Івана Франка, Іван купив цей маєток і подарував братові Онуфрієві. Навесні 1904 р. Онуфрій із дружиною Юлією з Дидинських ( родом із с. Ясеня Сільна) та сімома дітьми поселився в Підгірках. Ту 22 серпня 1906 р. народився їхній наймолодший син Омелян-Володимир - мій дід.
  У Підгірках Іван Франко бував неодноразово - на відпочинку, в гостях, проїздом у Карпати та в різних справах. Із спогадів мого діда Омеляна дізнаємося, що "коли приїжджав Іван Франко, то односельці у неділю чи у свята сходилися на розповідь Івана Франка... У вільний час я із стрийком Іваном ходив у ліс по гриби. Він знаходив і показував, бо руками майже нічого не міг робити. І ходив з Франком також на рибу".
  Донька Онуфрія Розалія Баб'як згадувала: "Уліті Іван Франко часто приїздив до свого брата, мого батька, в Підгірки. Дні, коли гостював стрийко, були особливо радісними не тільки для нашої сім'ї. Як тільки він приїздив, у нашій хаті збиралося повно людей. Кожному було цікаво посидіти,  поговорити з І.Франком. Стрийко також поводився з ними дуже чемно, з кожним вітався за руку. Вбирався він у звичайне вбрання і ніколи не виглядав на пана. Говорив також просто, по-нашому... Стрийко Іван дуже любив дітей. І де тільки побачив малу дитину, покличе до себе, ніжно погладить по голівці, тепло за¬говорить, як що має, дасть даруночок. Тому діти до нього горнулися".
   Як бачимо зі спогадів, Іван Франко дотримувався правил культурного життя. А сам про культурних людей писав у книжці "Дайте Аліг'єрі": "Культурний чоловік у нашому розумінні любить чистоту й порядок, живе у гарнім домі, на стінах образи, в домі музичні інструменти, одягається порядно, хоч і не виставно, провадить правильне життя з  унормованим часом праці, забави й спочинку. В його голові нагромаджений засіб знання не лише фахового, але також загального, такого, що творить так званий світогляд чоловіка, вчить його розуміти тисячні явища зверхнього світу й людського життя... Він вміє держати себе натурально і людяно в усякім товаристві, загалом веде себе корктно".
  За спогадами Омеляна, сина Онуфрія, "стрийко часто, коли приїжджав у Підгірки, бував у "газетника". Так односельці називали освіченого селянина Стефана Смольського, батька відомого художника Григорія Смольського. Григорієва сестра Парасковія Ягинчук, яка народилася 1896 р., згадувала про переїзд сім'ї Онуфрія та гостювання Івана Франка в Підгірках: "їхали всі на возі, одягнені були в мануфактурну кольорову одіж. У той час усі селяни носили натуральні "зрібні" вишиті сорочки, тому це викликало зацікавленість. Усі вибігали дивитися на новоприбулих сусідів". Згодом і сам художник Григорій Смольський у своїх творах про Івана Франка наше: "Пам'ятаю, у 1905 році в село з'їхалася вся родина Івана Франка на вакації. Я ще мусив пасти корову, але про той приїзд відразу довідалися всі сусіди, бо це була для села сенсація. Мою увагу привернули Франкові сини гімназисти Тарас, Петро й Андрій, які відразу пішли в поле. Гурт хлопців і я між ними пасли ко¬рови і при такій "службі" постійно гарцювали і грали "кічки" або "джога". Молоді Франки застали нас, як ми ціляли у капелюх-солом'ях. Ми відразу відчули прихід гімна¬зистів у дивних мундирах з пасками на комірах і зніяковіли. Тоді Тарас запропонував нам нову забаву, на яку ми відразу з цікавістю погодилися".
   Особливо поважали Івана Франка селяни. Оповідали йому про свої біди, нужденне життя, шукали правди. Кожного вислуховував, давав поради, пояснював, від чого у них усі біди, вселяв надію на краще. З цікавістю вивчав народне життя, побут, звичаї. В цьому допомагали йому сини. Вже 1908 року в другому томі "Галицько-руських народних приповідок" з'являються друком прислів'я та приказки, записані синами Андрієм і Тарасом у Підгірках Калуського повіту.
  Останній раз Іван Франко був у селі на похороні свого брата. "Стояв він похилений, хворий, дуже сумний...", - згадував наймолодший його небіж Омелян.
  У своєму вірші "Передостання поїздка Івана Франка в Підгірки" поет з Калуша Іван Павліха взяв за сонову спогади Франкового небожа Омеляна:
До родини! До Онуфрія! До брата!
В підкарпатські чарівні краї,
Де Млинівка на марену так багата,
 Хоч бери-но голіруч її.
Жаль, що руки вже не ті:
                                       недуга в'яже.
І Онуфрій у болячки вліз.
Як приїде, то й на хвильку не приляже:
Зробить спацір
                       з Омелянком в ліс.
   У 20-30 роки до Підгірок приїжджала дружина письменника Ольга з дітьми та онуками. Їх радо приймали сини Онуфрія Михайло з дружиною Юлією, Омелян з дружиною Ганною і вся родина. Особливо привітною була вдова Онуфрія. Вона померла 1947 р., проживши 84 роки. Не можна не згадати про перебування Івана Франка в Калуші. Каменяр писав:
Нехай жиє хімія!
Скоро вона навчиться
Хліб з каменя робити,
То тут найхлібніша
буде сторона,
Що зможе всі
доли кормити.
   Під час українсько-руської студентської мандрівки 1884 р., яку організував Іван Франко, влада заборонила проведення літературно-музичного вечора у Калуші. Калушанам таки вдалося вибороти дозвіл, але намісництво у Львові викреслило з програми декламацію Шевченкового "Титаря". Калуський староста розпорядився подати йому поіменний список тих, хто виступатиме на вечорі.
   Особливу увагу публіки привернула "Дума про те, як гетьман козацький Самійло Кішка втікав з турецької неволі", що її прочитав і пояснив Іван Франко.
   20 грудня 1896 р. в Калуші була поставлена Франкова комедія "Майстер Черняк", у якій узяв участь уродженець міста відомий артист Іван Рубчак( 1874-1952).
   Український художник родом з Підгірок Григорій Смольський намалював картину "Арешт Івана Франка в 1880 р.".
  У селищі Войнилів народився письменник і журналіст Іван Белей, який разом із І. Франком та М. Павликом видавав серію популярних книг для народу, був редактором журналів "Світ" і "Діло", писав сатиричні нариси.
  Ярослав Дякон (останні роки прожив у с. Кропивник на Калущині), будучи студентом Львівського університету, брав активну участь у залученніучнів і студентів Львова на похорон Івана Франка. За це керівництво університету дало йому диплом про закінчення юридичного факультету, і він змушений був вчителювати на Калущині в селі Слобода Небилівська, Петранка, Голинь (тут після 1935 він був директором школи).  Я. Дякон переносив останки І.  Франка з гробівця, де його було тимчасово поховано, на теперішнє місце Личаківського цвинтаря, де Великому Каменяреві, титанові праці споруджено неповторний пам'ятник.
  21 вересня 2001 р. з нагоди 145-ої річниці народжен І.Франка на Калущину завітав його онук Роланд. На святковому концерті під назвою "Він духом в безсмертя піднявся" Роланд Франко разом із пра-правнуком Онуфрія - моїм сином Назарієм Маліборським, пронесли символічн "вогник Франкової кузні". "На дні моїх споминів, десь таї найглибшій глибині, горить огонь... Се огонь у кузні мойого батька. ...І мені здається, що запас його я взяв дитиною у свою душу на далеку мандрівку життя", - писав Каменяр.
  На Калущині, в Підгірках діє музей-оселя родини Івана Франка, який було відкрито 30 серпня 1992 р. Нелегко він відкривався. Усередині 1980-их років у Підгірках будувалася філія Калуського заводу "Нафтомаш". Кілька будинків було знищено, а земельні ділянки та садиби забрано. Тоді ж мав бути знесенний і будинок мого прадіда Онуфрія, в якому проживала наша родина й інші його нашадки. Важке випробування лягло на наші плечі, бо не так легко залишити домівку, в якій ми всі народилися, виросли і проживали.  2 лютого 1991 р. помер мій батько Мирослав, онук Онуфрія, а 20 квітня того ж року не стало і його дружини - моєї бабусі Ганни. Не могла скоритися долі сестра мого батька Оксана, яка порушила перед місцевою владою питання про збереження будівлі і відкритті в ній музею.
Навесні 1992 р. голова Калуського міськвиконкому Роман Сушко підтримав ініціативу: було прийнято рішення про відкриття в цьому будинку музею-оселі родини Франка. 30 серпня 1992 р. його було відкрито. Сюди йдуть люди віддати шану великому Каменяреві, вклонитися його світлій пам'яті, бо він присвятив своє життя, свій талант служнінню рідному народові.

Франко О. Каменяр і Калущина / О. Франко // Дзвони Підгір'я. - 2010. - 26 серп. (№35). - С.7.