Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Пророк у поемі «Мойсей» Івана Франка: філософсько-наративний аспект у сьогоденні



Гуцуляк О.

   Духовний провідник Галичини Іван Франко тісно пов'язаний із землею Прикарпаття не тільки своєю фізичною присутністю тут - не раз він гостював у своїх друзів-приятелів, безневинно відбував покарання у Коломиї, а й значно більшою мірою з'єднаний духовно з нами. У 1912 р. Станиславівське товариство «Українська молодіж» запросило поета прилюдно прочитати поему «Мойсей». Велика зала Товариства «Українська бесіда» (тепер вул. Січових стрільців, 26) заледве змогла вмістити симпатиків та поціновувачів його творчості. Прочитана поема - це запрограмоване послання сучасникам і нащадкам про драматичні колізії нації, її трагізм протягом XX ст. і до наших днів.
   Як і батьків, провідників нації не вибирають, їх дає Господь. Заповітним пророком юдеям був посланий Мойсей. На заплутаних і туманних перепуттях Україна також сподівалася на свого Провідника. І Провидіння явило генія - Івана Франка, провідника, якого Галичина спочатку і не розгледіла, сумнівалася, не довіряла, хоч він десятиліттями вів її - розшарпану, вбогу і змучену - на шлях Поступу і Правди.
   Щоб українці зрозуміли й осягнули велику зреченість себе, надлюдський труд, Франко поклав перед очі української нації біблійну постать Мойсея, яка своїми вимірами гідно співвідносилась із постаттю титана думки й праці. Іван Франко у передмові до поеми «Мойсей» стверджує, що канва твору запозичена з Біблії. Геній письменника, вдивляючись у рядки Святого Письма, прочитав те, що для інших було закрите, і у своєму творі поспішає відслонити цю таїну, невтомно підкреслюючи, що вивести людей з неволі, пробудити їх до мислення нового може не тільки рух, поступ, хоч і у віддалі сорокарічної мандрівки пустелею, а головне на цьому шляху - вчити, навчати. Навчати твердо, непоступливо і затято, доти, поки зі свідомості не буде витіснена рабська психологія і доки не освітить сяйво ідентифікації себе як нації української. Цей чин, може, більше важить, ніж сорокаріччя мандрів від оази до оази.
   Це було те, чого не зуміли чи не здатні були помітити батьки нації, взявшись будувати самостійну державу в останньому десятилітті XX віку. І цілком не випадково - або не знаючи, або бездумно читаючи Франка, -покористовуються тільки першою частиною ідеї, взятої з Біблії: про сорокалітній «перехід». Так, ніби Мойсей увесь цей  час не отверзав уста, хоч насправді терпеливо переконував, безнастанно навчав. Наче і Франко, за їхньою логікою, німував сорок років. Насправді ж своєю літературною, громадсько-політичною і подвижницькою працею він підніс українську націю до світових обріїв.
   Призначення Пророка у широкому розумінні слова і Вчителя - у вузькому основане на безмежному терпінні: навчати і тоді, коли «раби німі» безжально кидають тобі услід каміння-слова, безсоромно плюють у душу, відмовляються від того окрайця Сонця, який ти готовий відірвати від свого серця і віддано покласти нажертовникїхньогожиття.
   Що ж тримало Мойсея біля зневірених слуг? Довірливі діти - обнадійливі нащадки. Так, тепер вони - архітектори піщаних будинків та міст, їхні химерні споруди розсипаються від найменшого подуву вітру.  
Але - це дія, рух! Це - діяльність, думка, боротьба! Нехай пісок - нікчемний матеріал, усе ж він кращий за пусті слова, якими розкидалися їхні батьки.
   І якщо все людство (за версією поеми «Мойсей») поділене на боязливих зайчиків та отруйних скорпіонів, то де місце самих пророків? Річ у тім, що вони піднялись морально вище від «зайців» і «скорпіонів», стали суб'єктами морального вибору. Але як бути зі «скорпіонами»? Мойсей не перечить нащадкам їх нищити, але його початковий спротив піддається власним роздумам і сумнівам: чи ж це вихід? І шкідник бажає жити у цьому світі суєти. «А чи ж винен він у тому, що їдь у хвості своїм має?» Алегорія зрозуміла: і підступні зрадники, юди теж мають право на життя, бо без них ми не змогли б порівнювати, пізнати плоди Добра і Зла.
   Що є предтечею повчань пророка? Власне прозріння. Господні заповіти, осяяння й одержимість Святим Духом. Франко у цьому плані геніально переосмислив образ «огняного куща», тобто, щоб стати народним провідником-пророком, запалити вогники в серцях людей, треба загорітися самому, пройнятися життєвим вогнем, вічним і нетлінним, та врешті-решт згоріти на вівтарі любові до рідного народу.
   Каменяр уперше насмілився зробити досить складне зіставлення: Україна - Ізраїль. Історична доля - суголосна: важкі окови рабства відповідно виховали рабський менталітет. Але колоніальне становище обох народів - це тільки вуаль, поверхова оболонка внутрішнього конфлікту. Щоб позбутися рабства зовнішнього, треба спочатку стати вільними внутрішньо, вийти з мороку сліпоти моральної та естетичної.
   Шлях Виходу («Пасха»), описаний у Старому Завіті, Франко аналізує: визволення внутрішнє (самоусвідомлення себе) призведе до «обітованої землі». Історичні колізії ставили перед Мойсеєм важчий та непевний шлях - після визволення зовнішнього (з єгипетської неволі) внутрішнє прийде саме собою, закономірно прокладеним «сорокалітнім» шляхом. Але морально не підготовлені раби так і залишаються рабами, тому Мойсееві так важко привести їх до «обітованої землі».
   Шлях Франка пряміший та моральніший: якщо відбулося визволення внутрішнє, то це значна частина шляху до «обітованої землі». Тільки у розв'язанні цього питання думки біблійного та українського Мойсеїв розходяться. Утім між ними тумани тисячоліть...
  Україна - Ізраїль. І все-таки останній зумів дорівнятися до себе. А де ти, український Народе, Націє чи Народносте? Врешті, як тебе величати?! Може, словами українського Мойсея:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством,
Ніби струпом, вкритий!
   У сфері зовнішнього звільнення з-під панування імперії зла Ти вже довгих десять років блукаєш своєю пустелею-манівцями. Ремствують зневірені датани й авірони - плачуть за дешевим м'ясом та вином.
Так, «зайці» і «скорпіони» - завжди поруч. Але нас веде через грані століть могутній дух Франка-Мойсея!
Але невже до нашої «обітованої землі» залишилося ще «тільки» «двадцять років» мандрівки? Відповідь - у кожного в серці ...
  Хоч як прикро, але в українців існує перспектива побачити марево, фата морґану замість бажаного «обітованого раю». Так, усе залежить від нашої духовності, вміння мудро передбачити майбутнє та належно оцінити минуле.
  Запитуємо: чим же тоді ментальність українців відмінна від ментальності ізраїльтян? На перший погляд - ті ж самі пута рабства, внутрішньої зневіри і втоми.
  Але між цими націями суттєва відмінність. Ізраїльтянам Сам Бог устами Мойсея повідомив: «Ви Богом обрані, сини й дочки Ізраїля!»
А що говорили нам? Малороси, хохли, молодші брати... Що дивного, що у нас повстав «комплекс меншовартості» - і нація ми не філософська та не історична, і мовомислення у нас, і свідомість непритомна...
Що стоїть на шляху поступу, руху нас як нації?
  Його постійно гальмують датани та авірони - стихійні бунтарі, носії «духу  черні», які протестують завжди і проти всіх. Але їхня гальмівна сила наповнена для нас певним сенсом. Датани й авірони - це одна з барикад, що ми їх мусимо подолати, свідомо переступити, а не обійти. Протидія зледащілим невірам, що панікують, - одна з форм доказу перед Богом того, що ми варті цієї землі. Бог посилає до Мойсея духа пустелі, щоб спокусити його, але пророк не піддається спокусі; серед народу ж Господь сіє осіб-провокаторів, щоб переконатися у його стійкості та витривалості...
  Чи не у такій площині перебуваємо ми сьогодні? Мойсей-Франко трудився, навчав, «щоб з рабів тих зробити народ», мов коваль, «клепав їх серце й сумління». А ми?.. Ми довгих двадцять років протидіємо блюзнірському бунтарству «противсіхів», змагаємося з духами черні і зневіри датанів та авіронів, намагаємось утримати нетривку рівновагу - тому й стоїмо на місці.
  І знову запитуємо себе: де ж той «промінь світла в темному царстві»? Мойсей каже: «Там за горою оазис, а тут кози їдять будяки». Невинним тваринам судилась загибель, бо вони належать сплячим, байдужим господарям, які нічого не хочуть. Супокій для них - найвище благо.
  Дрімотну, інертну масу в пустелі важко подгвинути навіть до оази. Стадний інстинкт бездіяльності накотився валом на обважнілих у своїй власній згубі й хаосі людей, не здатних свідомо мислити, хоч
... Сорок літ говорив їм пророк
Так велично та гарно
Про обіцяну ту вітчину
І все пусто та марно.
  Проблема стада існує у підсвідомості нашій. Позбавлені індивідуального мислення та гідної мети, ми «...покинули ждать і бажать, і десь рваться в простори». А тому серед нас авірони й датани «верховодять сьогодні». Ведуть нас, «неначе сліпих, ошуканці і дурні...»
Фата морґана національного самоствердного буття міниться, тремтить і манить. Не дається до рук. Напевне, вже «на роді нам написано» завше бунтувати «проти власного свого добра». Непокірні у своїй малості та неосмисленості, затяті й уперті «тим упором, мов клином, самі унутрі ми роздерті». Нам треба остерігатись свого внутрішнього дуалізму, інакше і Бог, і люди покинуть нас:
Всім народам для страху,
Як розтоптану красу змію,
Що здихає на шляху.
Вчасне попередження нам сущим і нащадкам від Великого Пророка.

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка