Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

„Не кожна могила означає забуття...”



Драбчук І.

  Хто хоча б один раз був у Львові на Личаківському кладовищі, обов'язково відвідував могилу Івана Франка. Зрештою, пам'ятнику у вигляді групи каменярів відомий кожному українцеві. Однак мало кому відомо, якою була історія його спорудження.
  Іван Франко помер 28 травня 1916 року. Саме тоді розгорнулись події Першої світової війни і після поховання нікому було зайнятися спорудженням пам'ятника. Більше того відомо, що І. Франка було поховано не в окремій могилі (управитель міста Львова староста Грабовський такого місця не виділив) а у старому склепі польської родини Сас-Мотичинських, у якій було місце ще на п'ять домовин. За тимчасове місце для покійного було домовлено платити щомісячну плату.
  Зазначимо, що буквально відразу після смерті Великого Каменяра Наукове товариство ім. Т.Шевченка неодноразово зверталося до міської влади з проханням виділити безкоштовне місце для могили поета на Личаківському цвинтарі. Тоді ж почали збирати кошти на пам'ятник, проект якого мав розробити художник Іван Труш.
  Однак минуло п'ять років, а тлінні останки продовжували перебувати у чужому гробі, звідки їх у будь-який момент могли викинути.
  Тільки 29 травня 1921 р. відбулось урочисте перепоховання праху Івана Франка на нове місце. На могильній плиті було викарбувано такий напис: "Тут поховано великого українського поета Івана Франка".
  Минали роки, а Франкова могила залишалась непривабливою. Ніхто не наважувався навіть поставити на ній звичайного дерев'яного чи кам'яного хреста - всі чекали на надгробник, який був би гідний великого письменника і вченого.
  До теми спорудження величного пам'ятника на могилі Каменяра галичани повернулися у десяту річницю його смерті, у 1926 р. Того року 21 квітня у Львові було створено окружний Комітет, який взявся подбати про спорудження на могилі І. Франка пам'ятника. У зверненні до шанувальників творчості великого земляка Комітет зазначив, що зведенням на могилі Франка пам'ятника він не сплачує "певного долгу пам'яті великого письменника. Надгробок - це тільки один із буденних обов'язків звичайних громадян супроти незвичайного громадянина. Нехай він бодай прохожим, що минають могилу, пригадує про його мучениче життя та неймовірну працю".
  До складу Комітету увійшли М. Галущинський, В. Мудрий, К. Студинський, О. Терлецький, М. Паньчук, В. Кучер, І. Огієнко, П. Холодний та багато інших. З 28 травня до 1 червня 1926 р. оголошено всенародний збір коштів на пам'ятник. Всі пожертви перераховувались на ощадну книжку 7910 до Центробанку, який знаходився у Львові на площі Ринок, 10.
  На заклик Комітету відгукнулось чимало краян, а списки жертводавців друкувалися у газеті "Діло", яку редагував один із організаторів акції В. Мудрий.
  Роботу над пам'ятником доручили талановитому митцю Сергію Литвиненку. Він народився 5 жовтня 1899 року у м. Полтаві. Навчався у Краківській Академії Мистецтв (у 1924-1929 рр.) і в Парижі (1930 р). Працював у Львові, де мав також робітню мистецької кераміки. У 1944 році виїхав до Німеччини, а в 1949 р. перебрався до Нью-Йорка. С. Литвиненко вважався свого часу неперевершеним майстром в оформленні руху персонажів своїх робіт. Він автор групових скульптур полеглим героям у Базарі, Раві-Руській, Яворові, пам'ятників С. Шухевичу, І. Раковському, скульптур митрополита А. Шептицького та гетьмана І. Мазепи та багатьох інших письменників і політиків. Перебуваючи в Америці, організував Український Мистецько-Літературний Клуб та Об'єднання українських малярів. Помер у Нью-Йорку 20 червня 1964 року.
  Для роботи над надмогильним пам'ятником С. Литвиненко вибрав тему каменярів, за назвою одноіменного твору поета. Існує версія, що свою знамениту поезію І. Франко написав під враженням роботи львівських мостильників бруківки, або людей, які прокладали дорогу у горах. На думку В. Шевчука, основою фабули стало оповідання з давньої української літератури про подорожнього, який, мандруючи на північ, дійшов до високих і неприступних гір. Зупинившись, він почув за горою дивній стук, крик і гомін, начебто багато тисяч рук ненастанно товкли і били скелю. Коли він пройшов попід височезною стіною і вийшов на протилежну гору, то побачив там людей незвичайного вигляду, страшних і диких. Сотні їх довбали скелю, інші відпочивали. Побачивши подорожнього, вони почали махати йому руками і просити, щоб передав їм залізного знаряддя, обіцяючи за нього золото і дороге каміння. Однак подорожній згадав, що це, мабуть, безбожні народи, яких ще Олександр Македонський загнав за неперехідні гори і зачинив їх там на довгі віки. Коли ж вони проб'ють гору і підуть в інші краї, то покорять усю землю, і настане тоді кінець світу. І подорожній (так закінчується леґенда) з великим страхом у серці утік від тої гори і повернувся назад до свого краю.
  Звісно, трактуючи поезію "Каменярі", дослідники вбачають в образі героїв будівничих нового майбутнього, а конкретніше нового шляху - гостинця, по якому підуть до щастя наступні покоління.
  Образ каменярів став своєрідним символом творчості Івана Франка та й самого письменника. А відтак - і його могили. Пам'ятник було встановлено у 1933 році. Того року, як і сімнадцять літ тому, в день смерті Великого Каменяра, 28 травня припало на неділю. У цей день на засіданні організаційного Комітету було вирішено посвятити пам'ятник. Напередодні у Волоській церкві відслужено панахиду за душу покійного І. Франка, а перед нею читано Службу Божу, яку відправляли отець-крилошанин Дем'ян Лопатинський, парох Волоської церкви отець-мітрат В. Базюкта отці Громницький, Дзерович, Василів. Супроводжував панахиду хор "Сурма" під диригуванням І. Охримовича.
  Сполудня того дня, о 17-й годині у залі Товариства ім. Т. Шевченка відбулися святочні збори усіх трьох секцій НТШ. З доповідями на них виступили д-р І. Свенціцький - "Місце І. Франка в розвитку української філології" та д-р Я. Гординський - "Франкіана 1916-1933 рр."
  На 28 травня Львівська міська влада не дозволила походу по вулицях міста, тому дійство проходило тільки на цвинтарі.
  Відкриття мало відбутися о 9 годині ранку, а пізніше було оголошено, що воно переноситься на 7.30. Проте уже із 6 години ранку біля Личаківського цвинтаря зібралося чимало людей. Оскільки вхід на кладовище був обмеженим, то до могили Франка могли пройти тільки рідня Івана Франка, члени організаційного комітету і парламенської репрезентації, делегати центральних установ, гості з-поза меж Галичини, делегати повітових установ та члени хорів і оркестр.
  Делегації зі Львівщини, Станіславівщини, Тернопільщини розташувались на прилеглих до цвинтаря вулицях. І лишень група з Дрогобицького повіту, як родинного повіту Франка, розмістилась біля вхідної брами. Крім цього стрункими колонами розташувались представники товариств "Сокіл", "Луг", "Каменярі".
  Була рівно восьма година, коли серед загальної тиші голова Комітету будови пам'ятника В. Мудрий відкрив свято промовою. Саме підоспіла естафета наколесників туристично-спортивного товариства "Підгір'я" з Дрогобича, яка в урні привезла на могилу поета землю з його рідного села Нагуєвичів. Землю було висипано на могилу, а урну І. Свенціцький перебрав до Національного Музею.
  По закінченні промови редактор В. Мудрий відкрив пам'ятник, мішані хори під керівництвом І. Охримовича відспівали дві композиції С. Людкевича "Ви жертвою впали в бою" та "Присяга".
  На цьому перша частина свята закінчилась і почалася дефіляда. Біля нововідкритого пам'ятника була виставлена почесна варта, а повз нього проходили гості. Ця акція тривала півтори години. Перший вінок на могилу поклала родина поета - з написом "Найдорожчому татові і дідові - діти і внуки". Після того поклали вінок від українців Канади, а далі кожен відділ складав вінок від себе. Ішли представники товариства "Заря" із Дрогобича, львівські хори, а за ними повіт за повітом, громада за громадою, школа за школою, установа за установою. Йшли посланці Дрогобиччини, Бережанщини, Підгаєччини, Золочівщини, представники Союзу Українок, молоді, "Каменярі", УСДП, Яворівщина, Тернопільщина, Збаражчина, Рогатинщина, Стрийщина, Миколаївщина.
  Після того бачили в поході групу євангеликів під проводом кількох пасторів - представників Української Євангельської Реформованої Церкви. За ними ішли делегації сіл Львівського повіту, Жовківщини, Городеччини і Сокальщини. Марширували колони жіноцтва під прапором Союзу Українок, за ними жінки з "Рідної школи", потім Комарнянщина, львівська "Зоря", товариство дозорців "Воля", товариство "Сила", дві колони луговиків. Проходили Союз Українських купців, Українське Технічне товариство, українська кооперація, представники львівських передмість: Знесіння, Клепарів, Стрийське, Галицьке, Замарстинів, Голоско, Левандівка, Сигнівка, Богданівка, Личаків.
  За львів'янами рухалися львівські товариства на чолі з Соколом-Батьком, за ними Станіславщина та Хирівщина, а відтак група УСДП з прапорами і робітничим оркестром.
  Загалом у дефіляді взяли участь близько 20 тисяч осіб, до пам'ятника було покладено 129 вінків, всі вони мали жовто-блакитні стрічки.
  На жаль, під час свята не обійшлося без інцидентів. Перед початком дефіляди група молоді, яка була незадоволена участю у святі луговиків, не пропускала їх у ворота, а потім обкидала камінням. Мусила втрутитися поліція.
  Крім цього, розповсюдити свої листівки на святі старалися комуністи, які звинувачували УСДП і радикалів у тому, що вони присвоїли собі право, як писалося у відозві, "торжественного обходу річниці смерті найбільшого письменника, суспільного діяча і боєвика за кращу долю працюючих".
  Відкриття пам 'ятника Великому Каменяреві було не єдиною того дня подією. Об 11.30 розпочався симфонічний концерт у залі великого міського театру, а о третій годині - велике свято молоді на площі Сокола-Батька, присвячене І. Франкові.
  Діти Івана Франка, Тарас і Ганна, щиро подякували голові комітету В. Мудрому, усьому комітетові, а також усім українським громадянам за побудову пам'ятника і влаштування величавого свята. Дякували вони і за оригінальне виконання пам'ятника його творцеві С. Литвиненку, який теж був присутнім на урочистостях.
  В. Дорошенко у публікації в газеті "Діло" (від 2 травня 1926) писав: "Смерть не завсіди рівночасна кінцем існування. Не кожна могила означає загин і забуття. Великі люди не тільки не перестають жити серед своєї суспільності, закінчивши своє тілесне існування, а, навпаки, зі смертю своєю оживають вони наново у вдячній пам'яті земляків, воскресають духовно, щоб уже ніколи не вмерти".
  Так залишається жити у нашій пам 'яті велич постаті І. Франка. Про нього можна багато говорити, багато писати, багато сперечатись, але незаперечним фактом залишаються його величезний талант, титанічна працездатність і бажання змінити на краще цей світ.

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка