Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Живий Франко



Дичка Н.

  150-літній ювілей Івана Франка - це підкреслення великих часових змін і водночас актуальності особистості Письменника, адже його твори як не дивно, надзвичайно сучасні. Складається враження, що ми читали Франка й не почули його, що ми слухали його вірші на уроках літератури й... не побачили автора, котрий промовляє до нас владно й імпульсивно, намагаючись переконати, примусити не бути байдужим. І справді ж бо: думаєм про дороги, завіси, кошти на помпезні застілля й ніхто ніби не збирається пропагувати живого Франка, вперто й настійливо пояснювати образність та актуальність його творчої спадщини. Живий Франко ніби полишає нас у розбурханому часі й застерігає, аби ми не були такими самовпевненими і - знову роз'єднаними...
  Сьогодні багато публікацій з особистого та інтимного життя Івана Франка. Але я вважаю, що в цих публікаціях є багато навмисного перекручування фактів та відвертого бруду, який не робить авторитету тим, хто так писав. Як би там не було, дружина І. Франка, з якою він одружився за його ж словами: „(...) з „доктрини", була вірною його супутницею і матір'ю їхніх чотирьох дітей. Якщо між ними не було кохання - це, звісно, велика драма, але Франко любив дітей щиро, світлою батьківською любов'ю, писав їм казки, котрі розповідав перед сном, вчив любити природу, брав у подорожі.
  Коли сьогодні на ювілей Франка виділяються великі гроші, я з болем, читаю спогади його дітей про бідне й виснажливе життя Франкової родини, а згодом й одинокого Франка у Львові. Мало хто знає, що влітку 1914 року, повертаючись з Ворохти, Франко пішов купити квиток до Львова, та йому не вистачило грошей і Микола Чайківський дав Франкові срібну п'ятикоронівку. А в 1916 році, коли Каменяр, не витримавши „скал" життя, помер, то в його домі не знайшлося жодної порядної сорочки, аби вдягнути вже мертвого (!!!!) Франка. Щоби якось врятувати ситуацію, то зі спогадів Ольги Роздольської (цитую) „...(...) Тоді Бандрівський післав нас до Терміни Шухевичової, що дала гарну сорочку свого мужа. В ту сорочку й стареньке вбрання вдягнули студенти покійника."(...).
  Що ж, правда важка. Але це ще не все. Для тих, хто не досліджував життя Франка, дозволю собі повідомити деякі факти його місця поховання. Річ у тім, що могила Івана Яковича на необхідно було заплатити великі гроші. Зі спогадів О. Роздольскої: „На другий день (після фізичної смерті Франка - Н.Д.) рано я з Бандрівським пішла на Личаківське кладовище, де ми згодили за місячною оплатою тимчасове місце для покійного в чужій, доволі великій, гробниці, у якій були місця на 6 домовин. Ми сподівалися, що згодом зможемо спорядити йому хорошу могилу."
   На жаль, за труною з тілом Франка не йшли ні його діти, ні дружина (через поважні обставини долі). А перепоховали Франка аж через 10 років після смерті: 1926 року. Знову цитую спогади п. Роздольської - сучасниці Франка: „У 1926 році Франкові останки урочисто перенесли до його могили. Зібралося багато людей. Серед натовпу була і я. Коли відкрили склеп, у якому знаходилася домовина Франка, то знайшли там 6 однакових домовин. Котра ж із них Франкова?"(...) Тоді почали відкривати всі домовивини підряд і за характерними прикметами: хустиною під подушкою і чорними тапочками та рудими вусами, визначили, де знаходиться прах великого мученика і патріота свого народу. Ось так з тих печальних днів і до сьогодні - лежить Франковий прах у вже відомій могилі на Личаківці.
   Але повернімося до останніх днів життя великого Філософа і Мислителя. Напередодні помер й нього син Андрій. Два інші сим були в армії, а дочка за велінням батька, залишилася у Києві. Дружина - в лікарні. Щоб не лишати Франка зовсім самого до нього приходили студенти, варила їсти Франкові якась пані Левинська. Коли Франко помер і лежав, накритий порваним простирадлом (дірявим), то викладач школи, якого було звати Бігеляйзен, сказав студентам щоби йшли й подивилися, як лежить найбільший поет України „Такий бідний, як цілий ваш народ". Опісля, коли учні вже були після науки, він зазначив що не гідні були ми мати таку людину, як Франко, коли не вміли дбати про нього ще за його життя.
  Стосовно початків Франково хвороби, то про це згадувала сестра Франкової дружині Антоніна Трегубова. Зокрема вона пише, як 1909 року Франко приїхав до Києва й пальці на його руках були поскручувані. Він уже ними не володів. Цитую: (...) „Він (Франко - Н.Д.) розповідав, що гостював у свого товариша в горах. Дуже люблячи природу, він (Франко - Н.Д.) ходив далеко від домівки. Одної днини він довге ходив, утомився, ліг і заснув. Бандити набили його сонного обібрали   його,   забравши   все цілком. Саме тоді були заморозки, і коли Франко прокинувся, то руками вже більш не володів. Ні їсти, ні пити, ні одягтись не був у силі. Повсякчасно він умочав руки у якийсь смердючий щолок, гомонів - якісь невиразні слова, чекаючи на одужання, й додавав: „Це пройде".
   На жаль, хвороба Франка не пройшла і запізніле лікування давало мало результатів. Але, будучи навіть хворим, він не полишав літературної праці: диктував свої твори, запам'ятовував їх, і, пристосувавшись до життя, вірив, що розбудить своїм „Мойсеєм", якого їздив читати містами Західної України, несвідомий український люд. Мабуть, не розбудив. Бо й нині ми чекаємо на істинного безкомпромісного Мойсея.  
  Проходячи крізь сторінки біографічних творів, спогадів сучасників Франка про нього, відчуваєш, як вимальовується нелегка доля Пророка, котрого не зуміли вибрати до парламенту (Франко балотувався до австрійського парламенту), не дозволили викладати у Львівському університеті (Франко захистив докторат), не цінували як художника слова й критика (через що мав неприємності з польською владою). Але найбільше Франка не любили за те, що він віддано любив Україну.
  Прямий нащадок Франка, його внук Роланд, що проживає, на жаль, за океаном, немає нащадків. На жаль. Є родичі Франка по лінії Франкових братів. Про них недавно писала газета „Галичина". Але всі поети Західної України вірять, що спадщина Франкового життєвого набутку не пропаде з часом. Бо архіви доступні далеко не всім, а живе спілкування з тими, хто причетний до Франкового генофонду - це жива історія поколінь.

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка