Був Апостолом Праці і тому – Великим Патріотом

Мицан Мирон

   27 серпня іванофранківці відзначили річницю від Дня народження Великого Каменяра. Принаймні не забули про Поета, чиє ім'я носить наше місто, ті франків чани, які справді шанують його невмирущу творчість. Свідченням цього є публікація Мирона Мицана, яку автор пропонує нашим читачам.
   «Ті, що називають себе патріотами, є ними, хіба тому, що за таких себе самі вважають» - не раз із відчаєм зболеного серця промовив Франко.
   Мав право, підстав не бракувало теж. Мав приятелів, друзів, велику родину, але часто самотній і одинокий йшов крізь життя, творячи цілу епоху, передчасно згораючи в невтомному труді. Його мозок працював в нелюдському напруженні, покликаний творити за сотню інших - байдужих; працювати за тисячу інших - бездарних та інертних.
   Самотнім залишався Апостол Праці на тлі багатьох, які наближалися до нього, а іноді, навіть, хотіли дорівнятися. Цього ніколи не сталося.
   Його працездатність, простота і скромність вражали, захоплювали, дратували, породжували догадки і чутки. Працював впродовж всього дня, будучи співробітником багатьох видань, заробляючи при цьому мізер на прожиття. І тільки серед ночі, при тьмяному блиску гасової лампи, творив він серця і для душі - був Поетом.
   Любив Карпати, Гуцульщину. Перебуваючи в Криворівні, сам приносив харчі з жаб'єського базару (тепер Верховина, 12 км. до села). А, перебуваючи в Станіславові, завжди квапливо ходив його вулицями, особливо того дня, коли вулицею А.Голуховського (тепер вул.В.Чорновола), а далі стежкою через приміські городи, поля та сіножаті (тепер летовише) вирушав у село Радча. Спішив - до вечора вже мав повернутися в місто.
   Коли українсько-руська спілка розвинула надзвичайно живу і широку, як на тодішні обставини, видавничу діяльність, Франко став найціннішим і найактивнішим членом її управи і редакційної колегії.
   Був веселої вдачі і оптимістичного погляду на світ, вмів і любив співати. Міг ставати на крилосі і разом з дяками співати утреню і вечірню. Співав з пам'яті. Встигав усюди. Сорок років, трудячись у поті чола, написав близько шести тисяч художніх творів, наукових розвідок, публіцистичних і критичних статей.
   Будучи патріотом і бачачи тогочасну неорганізованість українського буття, мусів пірнути в політику, не підозрюючи і не відаючи її розтлінних неписаних законів. Але за що брався - йшов до кінця.
  На 90-ті роки XIX ст. припадає боротьба Івана Франка за посольський мандат до австрійського парламенту, в т.ч. і в 1897 р., коли намісник Галичини Бадені застосував проти українців збройний терор. Ця подія увійшла в історію під назвою баденівських кривавих виборів. Офіційно для преси міністр внутрішніх справ казимир Бадені заявив, що вибори відбуваються легально, а, значить усякі дописи про утиски та залякування представниками інших країн та земель краю виглядали як брехня.
   Послом від округу Тернопіль - Збараж - Скалат обрано тоді графа Льва Пінінського, якого в 1898 р. призначено австрійським намісником Галичини, в результаті чого вивільнився мандат. Тоді від радикальної партії був висунутий кандидатом на посла до австрійського парламенту Поет, конкуруючи саме за цим округом з лікарем Гладишовським - москвофілом. За яким, зрадивши, пішли й угодові народовці. Все інше було вже справою офіційної влади, яка цим, фальшуючи вибори, скористалася сповна: Франко і на цей раз не став послом.
   Залишаючи в кінці 1899 р. ряди радикальної партії, сказав про неї: «втратила свою життєву силу , а триматися довго на інерції партія не може! Проте , не втрачав ніколи життєвої сили сам Апостол Праці, неоднократно відзначаючи, як помалу, важко, майже мікроскопічно йдуть кроки нашого українського національного руху «І як малі й досі наші здобутки, осягнені нами результати в порівнянні до того, що за той час осягли наші сусіди, в порівнянні до тої конкуренції, яка на кожнім кроці грозить нам з їх боку!»
   Ніколи не було видно з боку Великого Патріота бажання «робити враження» і викликати ефект. Навіть тоді, як казав - «Нехай пропаде моє ім'я , але нехай росте і розвивається український народ!»
   Не пропало (і ніколи не пропаде!) його ім'я . Виріс і розвинувся його рідний народ. Однак колюче і вимогливе Апостолове «як мало зроблено» актуально і досі. Чомусь.
Чому?!