„Твоїм будущим душу я тривожу”
Крамар Є.
До 135-ї річниці від дня народження І.Я Франка
Радянське літературознавство зробило чимало для кількісної популяризації творчості І.Франка. Але воно не менше спричинилося й до спотворення світоглядного політичного кредо Каменяра. Все підганялося до прокрустового ложа партійних схем і штампів. З цією метою перекручувалися деякі Франкові твори, інші просто замовчувалися.
В українській діаспорі в цьому плані дослідження ведуться інакше, але до недавнього часу тамтешнє франкознавство було недоступне для України. Навіть тепер, коли розпочалася національно-патріотична й історико-культурна відлига в Україні, багато дечого вартого уваги ще не стало предметом досліджень франкознавців. Йдеться, зокрема, про єврейську тематику в творчості Івана Франка і про епізод його стосунків з лідером міжнародного сіонізму Теодором Герцлем. Про цей епізод годі знайти якусь згадку в радянських публікаціях, а ім'я Герцля не фігурує в жодному новішому радянському довідковому виданні. Натомість воно фігурувало в різних антисіоністських публікаціях, мовляв, Т.Герцль - прислужник міжнародного імперіалізму, виразник інтересів єврейської буржуазії, лідер рекреаційного міжнародного сіонізму тощо.
Якщо взяти до уваги схематизований партійно-радянський франкознавством образ Франка (революціонер-демократ, інтернаціоналіст, мало не марксист) і вищенаведений політичний портрет Герцля то ясно, що Франкові негоже було навіть і зустрічатися з такою особою. І все ж була зустріч, була поважна розмова, що залишила помітний слід у Франковій творчості. Тому дещо докладніше про Т.Герцля. Він єврей. Народився в Будапешті, займав адміністративні посади, але потім зайнявся тільки літературою, публіцистикою, єврейськими питаннями.
Теодор Герцль - автор кількох драм, роману утопії, низки оповідань. Але він відомий насамперед як автор виданої в 1896 р. брошури «Держава євреїв. Спроба сучасного вирішення єврейського питання». Відтоді займався пропагандою сіонізму, ставши його лідером. У 1897 р. Герцль керував роботою єврейського конгресу. Він вів з урядами різних країн переговори в єврейській справі, зокрема з Туреччиною - про створення в Палестині, що тоді належала Туреччині, єврейської держави. Помер Т.Герцль 1904 р. Біографічні відомості про Герцля взято з «Энциклопедического словаря» (т-ва Бр.А.И.Гранат и Ко), вид.7, том 4, стор.41). Людина з таким широким діапазоном інтересів, як Франко, звичайно не відмовилася б зустрітися й поговорити з щирим єврейським патріотом. Нагода трапилася в 1892 р. в імперській столиці Відні, де тоді жив Герцль. А Франко прибув до Відня, щоб тамтешньому університеті готувати свою докторську дисертацію. Перебуваючи у Відні, І.Я.Франко, звичайно не обмежувався лише академічною працею, а був також у курсі літературного, громадського, політичного життя. Зустріч з Т.Герцлем якраз і вписувалася в коло всебічних зацікавлень І.Франка. Про цю зустріч згадував її учасник В.Щурат. Автор спогадів - надто поважна й шанована людина, щоб ставити під сумнів його слова. За словами В.Щурата, Франко в розмові з Герцлем порівнював долі українського і єврейського народів, мовляв, доля українського народу, позбавленої власної держави і розчленованого чужими державами, нагадує долю єврейської діаспори. А звідси й подібність завдань і праці української і єврейської інтелігенції.
Коли в 1896 р. вийшла в світ зазначена вище брошура Т.Герцля, то Франко не міг не відгукнутися на неї. Це він зробив відразу, опублікувавши свою рецензію «Жидівська держава». В радянській бібліографії творчості І.Франка ця рецензія зафіксована. Але саме вона не опублікована. Не включили її й до п'ятдесятитомника творів І.Франка - чи не тому, що вона не зовсім узгоджувалася з тодішньою політикою СРСР щодо Ізраїлю та своїх євреїв і «спотворювала» стереотипний образ Франка. Тож варто зупинитися на цій Франковій рецензії. У ній критик докладно переказав зміст Герцлевої брошури, щоби ознайомити з нею широке коло читачів. За переконанням Герцля, не праця сама собою є основою цивілізації, а заповзятливість, спекуляція, які, рухаючи працю вперед, здатні творити диво. Поняття «спекуляція» тут не слід розуміти в його теперішньому негативному значенні. Малося на увазі підприємництво, виробничо-торгову винахідливість тощо. Оскільки, за Герцлем, саме євреям притаманний дух спекуляції, то їм належить стати могутнім чинником цивілізації. Проте на перешкоді цьому стоїть розпорошеність євреїв, втрата віри в свою відрубність, поступова асиміляція, що, однак, не рятує їх від антисемітизму. Т.Герцль навіть вважав, що антисемітизм відіграє й позитивну роль, бо, спрямований проти єврейства взагалі, він згуртовує євреїв. Для Герцля єврейське питання не є виключно релігійним чи соціальним, перш за все національним. Ключ до його вирішення - це створення самостійної єврейської держави, найімовірніше, в Палестині. В розглядуваній брошурі приділено багато уваги внутрішньому ладові, структурі майбутньої самостійної єврейської держави в Палестині.
Як же Франко в своїй рецензії поставився до Герцлевого плану? Він назвав його сенсаційним, але відмовив Герцлеві в оригінальності, оскільки ідея створення самостійної єврейської держави висувалася й до Т.Герцля.
Заперечуючи пріоритет Т.Герцля щодо ідеї створення єврейської держави, І.Франко бачив його заслугу в тому, що він поставив цю ідею на практичний грунт. Своє особисте ставлення до Т.Герцля і його плану І.Франко висловив принципово, але коректно, без явного захоплення чи категоричного осуду. Відчувається, що рецензент підтримує саму ідею створення самостійної єврейської держави, але не погоджується з Герцлевою ейфорією в цій справі:
«Як бачимо, цілковита ідилія, і автор не забув обмалювати її всілякими подробицями, особливо щодо внутрішнього ладу єврейської республіки. Проте йому не можна відмовити в тому, що його план натхнений гарячою вірою і любов′ю до свого народу, особливо до його пригноблених і принижених мас. Однак, нам здається,, автор замало знає ті маси, надто уповає на продуктивну силу спекуляції, і, власне, через це весь його план може розбитися - зрозуміло, якщо не знайдуться люди, котрі будуть готові докласти рук і капіталів для його здійснення. Все ж план має майбутність. І якщо теперішнє покоління ще не дозріло до цього, то потрібно з часом дочекатися молоді, яка побажає і зможе його здійснити».
Трохи більше як через 50 років історія розсудила І.Франка й Т.Герцля: за рішенням Організації Об'єднаних Націй від 20 листопада 1947 р. (фактично за умовами ізраїльсько-арабського перемир'я 1949 р.) на омріяній Герц лем території була створена держава Ізраїль. Що Іван Франко цікавився єврейським питанням, зокрема створенням єврейської держави, видно з його статті «Єзуїтизм у єврейському питанні». Франко сприймав ці проблеми крізь призму свого демократичного розуміння національних питань. До того ж, як вже була мова, вбачав деякі паралелі в національних бажаннях і змаганнях українського і єврейського народів. Єврейська тематика знайшла відображення не тільки у Франковій публіцистиці, але і в його художніх творах.
Тепер дещо про ідейну ґенезу Франкової поеми «Мойсей». Про це та інше, пов'язане з цією поемою, написано чимало. У масі різних «досліджень» можна натрапити й на такі запевнення: «Першим визначним відгуком на 1905 р. була поема «Мойсей». Франко писав її в час революційного вибуху в Росії протягом кількох місяців (І.І.Басс, Іван Франко. Біографія. К., 196, стор. 178). Такі запевнення цілком вільно поводяться з фактами і навіяні російськими великодержавними, КПРСівськими ілюзіями про якийсь месіанізм Росії, вплив усього російського мало не на всі світові процеси. Тож і переконували «молодших братів» українців, що І.Франко, М.Коцюбинський, Л.Українка та інші не були б такими величинами, якби їх не надихали російські революціонери демократи.
Теза про написання поеми «Мойсей» під впливом першої російської революції не витримує критики. Насамперед потрібно відзначити, що революція в Росії розпочалася в 1905 р. і тривала по 1907 р. Отже, в січні-липні 1905 р., коли Франко писав поему, ще не було відомо, коли і як вона закінчиться. Незрозуміло, чому для висловлення революційного пафосу І.Франко використав біблійну форму і єврейського біблійного вождя Мойсея. У єврейсько-біблійній формі поеми «Мойсей» відчувається алегорія, але не в бік російської революції, а в бік українського народу. У цьому переконує і й «Пролог» до поеми «Мойсей». Цей «Пролог» не входив до початкового задуму Франка. Просто, коли вже друкувався «Мойсей», виявилося, що залишається трохи місця, і Франко нашвидкуруч написав вступ. У цьому немає прямої згадки про Україну чи український народ, але ясно, що маються на увазі саме вони. Досить звернути увагу на ті географічні і соціальні реалії, які пов'язані якраз з українським народом. Отже, незважаючи на свою біблійну форму й тему, поема «Мойсей» має українську національну, а не російську революційну прив'язку. Ніде, ні в І.Франка, ні в його сучасників немає й натяку про вплив першої російської революції на поему «Мойсей». Про відсутність цього впливу свідчить і ця обставина, що мотиви поеми відчутні у попередній Франковій ліриці.
З Біблії відомо, що вождь єврейського народу Мойсей - постать і героїчна, і трагічна: він вивів свій народ з єгипетської неволі, але помер, не довівши його до обіцяної Богом землі.
На час написання поеми «Мойсей» Франко пережив свою власну трагедію, пов'язану з конфліктами як з українською, так і з польською громадськістю. У цей час він вже стояв понад партіями і соціальними верствами. Це був український Мойсей. Проте було б неправильно і надто спрощено в «Мойсеї» з однойменної поеми вбачати Франка. Автор поеми, вболіваючи за долю українського народу, мав на увазі його вождя в час, коли рідний народ стане на боротьбу за своє визволення. Заперечуючи вплив російської революції на Франкову поему «Мойсей», потрібно натомість запропонувати щось інше, правдиве. А для цього досить звернутися до згаданих спогадів В.Щурата:
«Задум найвидатнішої поеми Франка «Мойсей» виник з вищенаведеної розмови автора з Герцлем. З тим задумом Франко носився довго, дуже довго. Вже в 1893 р. склав начерк поеми, намагався показати єврейського Мойсея так, щоб український читач міг впізнати в ньому долю українського вождя. Коли перші спроби йому не вдалися, він кинув їх до кошика. Тільки по кількох роках, після гірких особистих переживань, які привели його до відомих нам конфліктів як з українською, так і з польською громадськістю, він сильніше відчув життєву трагедію єврейського вождя і дав нам поему тільки на вигляд історичну, оскільки вона була повна актуальності з погляду вождя українського народу. Це сталося в 1905 р. Хтозна чи власне не у зв'язку з враженням, викликаним смертю Герцля. Герцль помер у липні 1904р.».
Отже, у Франковій поемі «Мойсей» не залишається місця для першої російської революції.
Тепер потрібні дослідницькі наснага, пошуковий неспокій. Вони дадуть нам багато очищених і правдиво заповнених плям у франкознавстві.
