УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ФОЛЬКЛОРИСТИЧНІ ВЗАЄМИНИ: КОНЦЕПЦІЯ ІВАНА ФРАНКА

Юзвенко В.

   У роки незалежності України вченими-філологами нової генерації й старшого покоління зроблено помітні кроки в об'єктивному висвітленні історико-культурних процесів, з'ясуванні місця в цих процесах конкретних творчих особистостей, новому прочитанні історичних джерел. Водночас виявлено ще чимало „білих плям" в історії філологічної науки. У цьому контексті особливо актуальним є вивчення фольклористичної спадщини І. Франка пік кутом зору її внеску у світову теоретичну думку, а не лише значення у вітчизняній науці.
   У загальному комплексі літературно-наукових проблем, які стояли в центрі уваги Івана Франка-вченого, істотно важливе місце займали питання народної тнорчоста й науки про неї. Будучи глибоко обізнаним у галузі українського фольклору, учений виявляв великий інтерес до поетичної творчості інших слов'янських і неслов'янських народів, активно залучав її до своїх історико-по-івняльних студій, популяризуючи пошуки, шляхи й здобутки української фольклористичної науки, яка нерідко на той час випереджала західноєвропейську.
   У цьому аспекті цікавою сторінкою історії української науки про народну творчість є українсько-польські фольклористичні взаємини кінця XIX -початку XX ст., головна роль у розгортанні яких належить Іванові Франку: він цікавиться збирацькою дослідницькою та видавничою діяльністю польських фольклористів, разом із ними бере активну участь, в організації фольклористичних наукових центрів, обговоренні теоретичних питань народознавчої науки та наукового рівня едиційної практики.
   Налагодженню міцних наукових зв'язків між українською; і польською фольклористикою особливо сприяла активна участь Івана Франка в польських фольклорно-етнографічних виданнях, зокрема таких, як „Zbiór wiadomości do antropologii krajowej" (орган Антропологічної комісії Краківської Академії наук), „Wisła" і „Lud", що „публікували етнографічний матеріал в цілях наукових, а не белетристичних...", - зазначав Іван Франко.
   У 1883 році з приводу видання українських весільних пісень із с.Долина, зібраних Ольгою Рошкевич, між Іваном Франком і польським етнографом І. Коперніцьким зав'язалося тривале листування. Франко й Коперніцький шукали шляхи, якими можна було б піднести науковий рівень публікацій, забезпечити ґрунтовне його коментування. У результаті в 1886 році в X томі „Zbióru..." і окремою відбиткою (54 стор.) були надруковані фахово підготовлені „Obrzędy i pieśni weselne ludu ruskiego w Łolinie powiatu stryjskiego. Zebrała Olga Roszkiewicz? opracował Iwan Franko".
   У виданнях Краківської Академії наук Франко планував опублікувати ще й опрацьовані ним українські народні приповідки - збірник „Przysłowja ludu ruskiego w Galicji i na Bukowinie", присвячений О.Кольбергу. У 1888 році він надіслав збірку І. Коперніцькому. Польський учений, повідомляючи Франка про одержання рукопису, писав, що з великим інтересом переглянув цінний рукопис, указав на зразкове впорядкування матеріалу, цінні коментарі й порівняння. Якнайшвидше видати рукопис планувалось у XIII і XIV томах „ Zbióru...". Тим часом Іван Франко вирішив удосконалити систематизацію матеріалу, з чим погодилась Антропологічна комісія, а Коперніцький, ображений на Франка за критичні рецензії на його праці, в яких рецензент указав на фактичні помилки, антинаукові твер¬дження, що виникли в результаті поверхового обстеження польським ученим гірських районів Галичини, спокійно повернув рукопис Франкові назавжди.
   Хоча інших праць Іван Франко уже не надсилав до „Zbióru...", це видання, в якому взагалі друкувалось багато українського матеріалу, постійно цікавило його, він мав усі томи у своїй бібліотеці, турбувався, щоб „ Zbióru..." придбали фольклористи інших слов'янських країн, рецензував видання, боровся за належний науковий рівень публікацій у ньому.
   Іван Франко співробітничав не лише в суто фольклорно-етнографічних виданнях, він друкувався в інших польських часописах, зокрема таких, як „Kurjer Lwowski", „Ruch", „Kwartalnik Historychny". Велике значення для польських і українських фольклористів мала стаття Івана Франка „Jak powstaje pieśń ludowa", опублікована в часописі „ Ruch" за 1887 рік, у якій автор переконливо доводив, наперекір існуючій думці про занепад народної творчості, що творцем і носієм фольклору є народ, творчий потенціал якого невичерпний. Стаття викликала великий інтерес як в українських, так і в польських наукових колах, жваво й предметно обговорювалася.
   Та чи не найбільше місце для ста¬тей І. Франка з питань фольклору та фольклористики відводив на своїх сторінках „Kwartalnik Historychny". Численні листи-замовлення, надіслані редакцією часопису до Франка, свідчать про те, як високо поціновували наукову думку українського фольклориста прогресивні польські кола. У „Kwartalniku Historychnym" Франко надрукував статті-рецензії на етнографічні та фольклорні праці Г. Коперніцького, О. Кольберга, М. Томашевської, С. Рокосовської, опубліковані в „Zbióru...". Наголосивши на заслугах польських фольклористів - збирачів української народної творчості, Франко з властивою йому принциповістю й послідовністю обстоював наукові принципи публікації й теоретичного осмислення фольклорних творів. Він також обстоював необхідність того, щоб збирачі у своїх записах добре орієнтувалися в жанрах народної творчості, фіксували умови побутування кожного жанру й твору, дотримувались наукових тгринципів систематизації зібраного матеріалу, ґрунтовно коментували його, не нехтували варіантами. Отже, цей польський часопис став своєрідною трибуною, з якої, завдяки Франкові, пропагувались наукові принципи у вивченні фольклорних творів.
   Важлива роль у зміцненні українсько-польських фольклористичних взаємин належала варшавському часопису „Wisła" (1887-1916), який порівняно з виданнями Краківської Академії наук відзначався значно вищим науковим рівнем, у ньому майже не друкувалося сирих фольклорних добірок, основне місце відводилось розвідкам із питань краєзнавства й слов'янської культури в цілому.
   У 1888 році часопис „Wisła" очолив відомий польський культурний діяч, фольклорист і мовознавець Ян Карлович, який, згуртувавши навколо часопису наукові сили Польщі й зарубіжних країн, по-новаторському перебудував його, спрямувавши в основному на публікацію праць із проблем порівняльного вивчення фольклору, його історії та жанрової систематизації. Казка, легенда, переказ, пісня - основні жанри, яким були присвячені розвідки самого Карловича й дописувачів часопису.
   Серед зарубіжних учених-фольклористів Карлович особливо виділяв І. Франка. Одержавши згоду Франка на співпрацю в часописі, у листі-відповіді від 14.ІХ.1892 р. писав: „З великою радістю сприймаю    співробітництво в „Wisła".
   Український учений у свою чергу вважав часопис авторитетним науковим виданням, рекламував його у своєму „Житє і слово",   публікуючи   статтю Л. Василевського. Тримаючи в полі зору це польське видання, І. Франко пише ґрунтовну рецензію на VII том „Wisła" - „Дві школи в польській фольклористиці", яка не втратила свого наукового значення до сьогодні.
Аналізуючи в рецензії наукові засади антропологічної та міфологічної школи в тогочасній європейській фольк¬лористиці, Франко висловлює своє критичне ставлення до окремих фольк¬лористичних доктрин, однак не перекреслює діяльність шкіл у цілому, ґрунтовно обстоюючи альтернативне бачення фольклорного процесу.
   Плідно працюючи у „Wisła", учений готує декілька розвідок із проблеми історико-порївняльного вивчення народнопоетичної творчості, які схвально приймаються часописом, слідкує за регулярною публікацією рецензій на тогочасні видання українського фольклору, зокрема збірник казок І. Манжури, збірник українських прислів'їв М. Комарова, фольклорні матеріали О. Роздольського, В. Гнатюка та ін. Широкий відгук отримала в часописі й праця М. Сумцова „Современная малорусская этнография".
   У середині 90-х років спільними зусиллями польських і українських фольклористів було створено Польське народознавче товариство (Polskie Towarzystwo Ludoznawcze) у Львові з друкованим органом-часописом „Lud". І. Франко бере найактивнішу участь у заснуванні й діяльності товариства й часопису, на одному з перших засідань виступає з науковою доповіддю „Najnowsze prądy w ludoznawstwie" і друкує її в першому числі „Ludu". Доповідь Франка, яка з'ясовувала стан і визначала перспективи розвитку фольклористики, була програмною статтею журналу й викликала широкий відгук як у польській, так і в українській фольклористиці.
   Товариство активно розгортай етнографічні дослідження, займаючись насамперед, народною культурою Східної Галичини, залучало до  співпраці  численні наукові об'єднання, серед яких були фольклорно-етнографічні центри багатьох зарубіжних країн, налагоджкувало зв'язки з багатьма видавництвами й редакціями відомих народознавчих часописів Європи, запрошувало до співробітництва в товаристві  відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких були В. Нідерле, І. Полівка, Ф. Ржегорж, Ф. Бартош, О. Брюкнер, Я. Карлович та ін. Така широка науково-організаційна діяльність товариства приваблювала І. Франка, і він активно брав участь у ній як один із найбільш компетентних і авторитетних учених-фольклористів.   Однак,   будучи   перевантаженим великою видавничою роботою („Житє і слово" та „Етнографічний збірник"), яку він проводив у 90-х роках, Франко    не мав  змоги регулярно друкуватися в „Ludzie", проте його ім'я протягом довгих років не сходило зі сторінок „Ludu".
   Таким чином, українсько-польські фольклористичні зв'язки останніх двох десятиліть ХIХ - початку XX ст., у центрі яких яскраво височіла постать Івана Франка, вирізнялись багатогранністю форм, сприяючи розвитку української й польської науки про народну творчість.

Юзвенко В. Українсько-польські фольклористичні взаємини: концепція Івана Франка / В. Юзвенко // Етнос і культура. - 2005-2006. - № 2-3. - С. 24-26.