Великі люди завжди великі
Кіліченко Л.
В свої неповні шістдесят років слабким дідусем йшов Іван Франко вулицями Львова, в старій одежині, хитаючись від вітру. У всій його постаті незадовго до смерті не було нічого могутнього. Але це йшов велет Духа.
Коли він помер, буяла весна у білому цвітінні дерев, молодих травах, травневих грозах, а в шафі не було менш-більш цілої сорочки, щоб прийти в інший світ пристойно вдягненим. Але був він великим багатієм, справжнім аристократом духа.
Не скупцем був, що трясся над копійкою, прагнучи до ситого заможного життя, а творцем великих скарбів духовних, які передав у спадок Україні, людству.
Був справжнім дбайливцем: сорок років трудився на ниві рідної культури, написавши більше шести тисяч художніх творів, публіцистичних і наукових праць.
Синтез мистецтва і науки, як на мене, одна із питомих рис Франка-письменника. Непросто осягнути глибину і висоту, передбачливість і пересторогу, які до сьогоднішнього дня живуть у його творах. Приспані не так роками, як запопадливими чиновниками від ідеології, рядки Франкові стоять на чатах, готові прислужитися спадкоємцям його ідей. Тільки не перекручених, а істинних ідей. Бо хоча франкознавство стало окремою галуззю науки, має свої досягнення, подвижників у цій галузі небагато, більше поденників , які навчилися вправно виривати з контексту живі Франкові думки. Скільки його творів зазнали безпардонної фальсифікації. Як тільки не інтерпретувалися його суспільно-політичні погляди! Досить згадати хоча б оповідання І.Франка «Хома з серцем і Хома без серця»...Десятиліттями ідеалізувався персонаж Бідолаха (Хома з серцем),натура пристрасна захоплена соціалістичними ідеями, і засуджувався Галабурда (Хома без серця) - мудра людина , яка все піддає критичному розглядові, прагне перевірити ідеї і теорії на практиці. Вважалося , що Франко висловлює свої погляди устами першого Хоми. Але вчитаймося глибше і побачимо, що , захоплюючись в ранньому періоді своєї творчості соціалістичними ідеями, прагнучи в молодості побудувати справедливе суспільство, Франко звертався до ідей різних вчених , в тому числі і до Маркса та Енгельса, та в зрілому віці, особливо напередодні Російської революції 1905 та після неї, він доказав практичну неспроможність комуністичного вчення.
Якщо в «Капіталі» український мислитель ще знаходив цікаві думки, то «Маніфест Комуністичної партії» повністю заперечував. Він був проти кривавих класових боїв, не міг примиритися з тим, що «у пролетарів немає Вітчизни» . І ось у згаданому вище оповіданні читаємо: «Наші визискувачі і тирани сидять у нас самих. Се наша апатія , наша дурнота і наша трусливість. Ніякий соціальний переворот не увільнить нас від них... Доки не доконаємо сього внутрішнього увільнення, доти всі теорії соціального перевороту, доти всі соціальні реформи безплодні... Істинну демократію може побудувати лише культурна нація». Франко був переконаний , що « велика доба для нашої нації почнеться з хвилею, коли в Росії упаде абсолютизм». Передчуваючи її наближення, він звертався не лише до сучасної йому української молоді, але і до грядущих поколінь, до нас : «Здобувайте знання, теоретичне й практичне , гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, cтатечних мужів... Таких мужів потребує кожна нація і кожна історична доба, а вдвоє сильніше буде їх потребувати велика історична доба, коли всій нашій Україні перший раз у її історичнім житті всміхнеться хоч трохи повна горожанська і політична свобода».
Мусимо глибоко вивчити працю І.Франка «Що таке поступ?», у якій є все, до чого ми сьогодні дійшли, передбачення трагедії не тільки України, але і всіх тих республік і країн, що «будували» соціалізм.
Крига абсолютизму, здається, таки розбита в наші дні. І.Франко був великим провідцем. Народам розкриються дороги до свободи. І багато хто мусить зрозуміти, що український народ виборов собі право на національне відродження.
