Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

НЕЗАБУТНІ РОЗМОВИ



Пасемко І.

   Наші кількаразові розмови з Зіновією Франко, внучкою Великого Каменяра, стосувалися деяких сюжетних деталей, що пов'язані з повістю Івана Франка „Борислав сміється". Я говорив їй про те, що Великий Каменяр згадав у 14 розділі повісті моє рідне село Доброгостів, коли за дорученням бориславських страйкарів „Двадцятьма дорогами з Борислава спішили висланці робітницькі по селах і місточках, розносячи вість про нову війну. Їх виділи на Уровім і в Підбужжі, в Гаях і Добрівлянах, в Стрию і Мединичах, в Самборі і Турці, в Старій Солі і Дзвіняччі, в Доброгостові і Корчині... ішли чимраз далі, не минали ні одного присілка, просили і намовляли не йти на роботу до Борислава через кілька неділь". (Іван Франко, Зібрання творів у п'ятдесяти томах, том 15, Наукова думка. - К., 1978. - С. 433). До речі, всі назви сіл та містечок в І. Франка подані в літературному оформленні, виняток становить назва великого гірського села Урів, що на Бойківщині і нині адміністративно належить до Сколівського району. У літературній мові цей ойконім звучить як Орів-Орова. У навколишніх діалектах вживається форма, подана Іваном Франком: Урів - Урова, трапляється в окремих місцях і форма Орове з наголосом на останньому складі.
   Зіновія Тарасівна потім продовжила тему щодо ойконімів у несподіваному для мене ракурсі. Вона з обуренням говорила про те, що в Радянському Союзі чомусь особливо взялися за перейменування старовинних міст та сіл, назви яких несуть у собі за змістом глибоке історичне, естетичне або національне навантаження.
- Як можна погодитися з такою тавтологією: Іван Франко народився в селі Івана Франка?
- Тим паче, що таким перейменованим оселям надають аж надто неглибокі, інколи про¬сто пусті назви - додав я, типу Щасливе, Уро¬жайне або Радянське. Яка втрата, що колишнє село Ятвяги на Рудківщині (сьогодні Городоцького району, Львівщина) перейменували у таке собі Побережне, яке аж нічого не засвідчує. Скільки тих сіл в Україні понад берегом! Справа в тому, що те історичне найменування Ятвяги походило від назви одного з литовських племен, що постійно воювали з галицько-волинськими князями, останні брали їх у полон, але не знищували, а поселяли у місцях з найскладнішою гористою або зовсім не обжитою місциною.
   Ми також з інтересом обговорили завершення повісті „Борислав сміється" наймолодшим сином І. Франка Петром Франком. Пам'ятається, я іще наївно розповідав п. Зіновії, що на цьому питанні було поставлене табу, бо коли я, навчаючись на філфаці Львівського університету ім. І. Франка, прохопився у своїй відповіді під час іспиту з української літератури, що наймолодший син Франка - Петро Франко десь на початку 20-их років XX ст. завершив повість „Борислав сміється" і 1922 р. книжка вийшла у Львові окремим виданням, то мій викладач П. Ґонтар з великим обуренням запитав, звідкіля я взяв ці речі, адже він, викладач, схожого не говорив нам на своїх лекціях. Зіновія Тарасівна підтвердила цей мій здогад. Потім вона з болем розповідала про 1939 рік, про той „золотий вересень", як його згодом охрестили українські літературознавці, митці та історики, коли земля Івана Франка захлиналась од „визволителів", що вилилося в арешти, депортації та розстріли з нагоди „визволення". Нині згадується, що декотрі українські літературознавці тому „золотому вересневі" співали осанну вже в останні місяці Союзу, коли стільки було вже інформації про арешти, де¬портації та розстріли у в'язницях Львова, Дрогобича, Самбора, Стрия, Станіслава (нині Івано-Франківськ) напередодні вступу окупаційних німецьких військ у червневі дні 1941 року: у смертельному двоборстві тоді зіткну¬лися два найстрашніші європейські тоталітарні режими.
   Напередодні „визволення" 17 вересня 1939 Петро Франко намагався перебратися на Закарпаття, а згодом до ЧСР, тобто пройти тим випробуваним на початку 20-30-х років для мо¬лодих українських інтелігентів шляхом, яким колись пробралися до ЧСР Степан Масляк, Олександр Колесса, сотні, тисячі українських інтелектуалів із Галичини, рятуючись від переслідувань польських офіційних властей. У Петра Франка тим паче були підстави - десь у Закарпатті, яке перебувало тоді в складі ЧСР, мешкала його рідна сестра Ганна разом зі своєю родиною. Не вдалося. Очевидно, угорські прикордонники щільно перекрили шляхи, суворо пильнували місця потайних переходів, не давали нікому можливості вирватися у вільний європейський світ - відали ж про мирний договір між СРСР та Німеччиноюто затримали Петра Франка та передали його цілком офіційно до рук радянських органів. Зрештою, ім'я Петра Франка чи авторитет Івана Франка зробили свою справу - Петро Іванович на свободі. Але в органах НКВС та в радянських органах безпеки все зафіксовано. Настане час - і все стане на свої місця.
   Пані Зіновія продовжувала свою розповідь: я дивувався, як ця жінка, пройшовши непростий житейський шлях, зберегла у своїй пам'яті стільки деталей і подробиць!
- Мій тато зі стриком Петром після зустрічі, - продовжувала п. Зіновія, - подалися до спальні, лягли в ліжку, вкрились великим покривалом і десь годину притишеними голосами обговорювали ситуацію, що склалась після вступу Червоної Армії в Західну Україну, вони аналізувати політичні новини і можливі шляхи розвитку подій, можливі наслідки. Інколи чулися схлипування...
   Зрозуміло, ці галицькі інтелектуали, що виросли в патріотичному оточенні родини Каменяра, прекрасно розуміли, чого можна очікувати від „визволення". Вони добре знали про голод 1932-1933 рр. в Україні, знали про намагання галичан допомогти наддніпрянцям - але привезена до кордону над Збручем гуманітарна допомога грубо поверталась назад:
- У нас нет никакого голода! Убирайтесь и все это заберите с собой обратно.., - грубо відповідали сибіряки або вихідці з Поволжя, бо
саме таким доручали стерегти „священные рубежи родины" на західних кордонах.
   Розуміли брати, що сталінські сатрапи так просто не подарують Петрові Франку цю втечу. Хіба можна тікати од визволителів? Знали Тарас і Петро про репресії 1937 р., знали добре про долю галицьких, буковинських та волинських письменників і їхніх родин: Валерія Поліщука (1897-1942), Дмитра Загула (1890-1938), Василя Бобинського (1898-1938), Гордія Брасюка (1899-1941), Юрія Жилка (1898-1942), Мирослава Ірчана (1897-1937), Милетія Кічури (1881-1939), Івана Крушельницького (1905-1934), така ж доля спіткала його батька Антона та брата Тараса - все це перелік тих, хто сліпо повірив радянській пропаганді і помчав в країну соціалізму будувати вільну соборну Україну. Щоправда, в сталінських політичних стратегів були і свої далекоглядні плани - ще будуть всенародні збори, і такі особистості як Тарас Франко чи Петро Франко, Кіх, Студинський, Дудикевич ще знадобляться на виборах ...
   Мабуть, з найбільшим болем переказувала Зіновія Франко про вимушену депортацію частини української інтелігенції зі Львова до Харкова у зв'язку з наближенням німців. Серед тих, кого вивозили в одному вагоні, були Кирило Студинський (1868-1941), академік АН УРСР з 1929 р., та Петро Франко (1890-1941), український письменник, педагог та один із перший українських авіаторів. Десь далеко поза межами Львова німецькі месершміти почали обстріл залізничного составу - була подана команда - всім покинути вагони! Разом Петро Франко та Кирило Студинський поспішили до найближчого гаю, після відбою - ні П. Франко, ні академік К. Студинський так і не повернулися до поїзда. Зіновія Тарасівна висловила різні здогади, але все в неї зводилося до одного - за вказівкою енкаведистів вони були розстріляні - так був покараний „втікач" Петро Франко та його супутник академік Кирило Студинський. Син І. Франка, очевидно, за те, що прагнув уникнути такого бажаного „визволення" та опинитися поза межами впливу НКВС та МДБ, академік Кирило Студинський за свої надто патріотичні лекції, що їх він читав у ВНЗ Львова. Такими були ці невеселі розмови із внучкою Великого Каменяра у ті невеселі, та й не дуже далекі часи...

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка