Проблема давня – і сучасна або Чи можна пам’ять про гетьманів увічнювати... на пляшці?

Петраш О.

   В 1888-1907 рр. Іван Франко написав ряд економічних праць на тему промисловості, торгівлі, панщини, еміграції, злиднів та ін. Не оминув він і справи виробництва й продажу в Галичині алкогольних напоїв, зокрема горілки та пива. До статей, написаних на цю тему, належать „Викуп галицької пропінації" і „Пан Щепановський про пропінацію". Остання була відгуком на критику умов соціально-економічного розвитку депутатом галицького сейму Станіславом Щепановським (1846-1900). Треба віддати належне цьому польському економістові й політичному діячеві: він відкрито говорив і писав про злидні в Галичині, про їх причини, пропонував програму індустріалізації нашого краю („Злидні Галичини в цифрах", „Горілка і пропінація").
   Незадовго до виходу в світ брошури про горілку (1888 р.) в австрійській монархії був ухвалений закон, за яким скасовано пропінацію - виключне феодальне право поміщиків виробляти й продавати горілку й пиво на території своїх помість. У Галичині, яка в XIV ст. опинилася під польським пануванням, це лихо пропінації стало набирати загрозливих масштабів від початку XVII ст., коли селянство стало цілком закріпачене. В той же час збут зерна з України в Західну Європу дуже зменшився. Надлишок товарного зерна власники фільварків навчилися переробляти в хмільні напої.
   Залишалось тільки знайти ринок збуту. Шляхтич-землевласник не шукав його далеко: селяни-кріпаки були поруч. Примусити їх споживати оковиту було не так уже й складно. І. Франко у статті „Що то була панщина?", надрукованій в газеті „Громадський голос" 1897року, розкрив панську „технологію": „Крім роботи пішої або тяглої (як до заможності хлопа), пани побирали від хлопа ще чинш грішми і різнородні данини. Все те було позаписуване в інвентарях і належалося панові законом. Крім того, деякі пани мали звичай розділювати зі своїх ґуралень горівку на хлопів: річно мусить хлоп узяти і випити стільки і стільки кварт чи гарнців і, розуміється, заплатити або відробити. Таким делікатним способом пани приучувапи нашогохлопа довгі часи до п'янства, щоби потому могти сказати всім реформаторам: що ви хочете для хлопа людських прав? Глядіть, яке то „obrzydliwe bydle" (гидке бидло).
   Така практика примусового розподілу алкоголю поміж селянами проіснувала подекуди аж до самого скасування кріпосного права у 1848 р.
   І. Франко, виявляючи коріння суспільного лиха, бачив серед польських державних достойників світлі голови, які таврували недоліки і виправляли звичаї свого покоління. Він цитує вислів з книги, що вийшла ще за сто років до агітації проти шляхетських корчем. Автором її був сенатор Речі Посполитої єпископ Ігнацій Красицький. Ще тоді, до розпаду давньої Польщі, але вже незадовго до цього, І. Красицький затаврував суспільні гріхи, які підірвали економічний устрій тої держави. Ось вони: кріпацтво селян, слабкий розвиток міст і єврейські оренди.
  Дав цей мудрий чоловік і пояснення того, чому польське панство (та й українське в тому числі, а навіть козацька старшина) так цупко трималися привілею на пропінацію. Франко цитує його слова: „Жирування панів на невитримці підданих становить у нас найвагомішу частину прибутку. Пан тримає корчемний шинок сам або віддає його в оренду, щоб мати якнайбільший прибуток, неначе панщину, вимагає від селян упиватися. Правда, якби селяни не пили, зменшився б шинок, але нехай пани поміркують, що створюючи умови для пияцтва, нищать підданих, стають убивцями заможних людей, грішать перед батьківщиною, що є найпершою їх господинею. Хоч би й зовсім упав зиск від корчемної оренди, - це не може звільнити від виконання обов'язку".
  Слушні це були слова. Франко заслужено назвав книгу І. Красицького національним скарбом, євангелієм для цілих поколінь. (Книга мала назву „Пан Подстолій" і вийшла 1778 р.).
  Нашому поколінню, а особливо підприємцям алкогольних напоїв, а є поміж ними й народні обранці, треба б вчитатися в ці слова. А як заохочують вони нас, своїх виборців, до пияцтва телевізійною рекламою, рекламними щитами, привабливим оформленням своєї продукції!
  Хіба пам'ять про гетьманів, князів, Роксолану, Холодний Яр має увічнюватися на пляшці?
  Австрійський уряд відшкодовував поміщикам втрати привілеїв. І за скасовані 1848 року кріпацькі повинності селян, і за галицьку пропінацію.
  Викуп пропінації, як пише далі Франко, рецензуючи роботу Щепановського, міг поліпшити економічне становище краю, але не набагато, бо кілька великих панів здобули б з викупу фонди для купівлі маєтків, шляхта набула б оборотний капітал, алецеажніякне могло додати уміння використовувати земельні ресурси.
  В жодній іншій країні селяни не мають так мало землі у своєму розпорядженні, писав Франко. Галичина є краєм, який щодо кількості населення дає найменше рільничих продуктів, і власне найменше продуктів харчування. Кожен галичанин, наводить він підрахунок С. Щепановського, працює за чверть, а їсть за півлюдини. Продуктів харчування бракує не тільки, щоб відтворити робочу силу, ай не вистачає, щоб зберегти здоров'я і життя.
  Навів Франко і такий підрахунок депутата сейму С. Щепановського: від злиднів загинуло у нас протягом 27 років півтора мільйона чоловік. Отже, економічна відсталість обходилася Галичині загибеллю від голодної смерті щороку щонайменше 50 000 чоловік.
  Наведена й причина економічної відсталості: недостача засобів і сучасних знарядь праці - машин. Вже тоді, у 1888 р., причина була цілком очевидна. І в наш час призупинення промислового виробництва технічних засобів не віщує нічого доброго.
  Повертаючись до питання, чи поліпшив викуп Галичиною пропінації економічне становище краю, Франко підтвердив висновок економіста: при деякому виграші панів, що одержали готівку чи облігації, господарство реґіону, натомість, мусило відшкодовувати багато мільйонів.
  Нині, при українській державності, виробництво алкогольних напоїв починають освоювати акціонерні товариства, що є дальшим продовженням горілчаної справи. Державне виробництво, натомість, зменшується в об'ємі.Але це здійснюється вже не шляхом виробництва на державних підприємствах. Хтозна, чи не створяться акціонерним товариствам ідеальні умови для спекулятивної гри, як це було за часів Франка.

Петраш О. Проблема давня - і сучасна або Чи можна пам'ять про гетьманів увічнювати на пляшці : Ставлення І.Франка до алкоголю / О. Петраш // Перевал. - 2006. - № 2-3. - С. 151-152.