ІВАН ФРАНКО В КОНТЕКСТІ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗАХІДНОЇ ДІАСПОРИ ХХ СТ.

   Карась Г.

   Постать Івана Франка у вітчизняній та світовій культурі XX ст. є настільки багатогранною, що вчені різних галузей виявлятимуть і знаходитимуть все нові аспекти для осмислення його творчої спадщини. Якщо франкознавство, як окрема галузь українознавчих студій, має свою вже більш ніж столітню історію, то музичне франкознавство обмежується невеликим колом наукових досліджень, більшість з яких припадає на другу половину XX ст. Лише Марія Загайкевич присвятила дві свої книги музичному світу Великого Каменяра, в той час як Станіслав Людкевич, Василь Витвицький, Ярема Якуб'як, Юрій Ясиновський, Мирон Черепанин присвячують наукові статті лише окремим його аспектам. Цілісного ґрунтовного наукового дослідження музичної франкіана та наукової спадщини І. Франка щодо української музичної культури ще немає, незважаючи на 150-літній ювілей з дня його народження.
   Вище згадані наукові розвідки зовсім не торкаються музичної франкіани, яка творилася українцями впродовж XX ст. на теренах Західної Європи, Америки, Канади. В Україні і сьогодні маловідомі, або й зовсім не відомі окремі музичні твори на слова Івана Франка, їх творці та виконавці. Суперечність, яка є між об'єктивно існуючим пластом української музичної культури в зарубіжжі і реальним станом його наукового вивчення та пропагування визначають актуальність досліджуваної теми.
  Саме аналіз музичної франкіани української західної діаспори, її загальна характеристика та особливості становить мету пропонованої розвідки.
  Хоч українське музикознавство у зарубіжжі представлене багатьома постатями, проте жоден з музикознавців також не приділив належної уваги музичному франкознавству.
   Згадки про окремі музичні твори композиторів діаспори на слова поета без їх музикознавчого аналізу подає Антін Рудницький у своєму історико-критичному огляді „Українська музика"; він також пише дві невеликі статті „Франко в музиці" (опублікована в газеті „Свобода" 15 серпня 1956 р., тобто в ювілений франковий рік) та „Франко і музика" (виголошена в НТША в жовтні 1975 р.). Щоправда друга є дещо доповненою стосовно першої і носить тенденційний характер. В них музиколог робить спробу хронологічно окреслити музичну франкіану від М. Лисенка до часу написання статей. І хоч називає музичні твори, які були створені в тодішній Україні, вважає їх не особливо вартісними. Не можна погодитися і з недооцінкою романсів М. Лисенка на слова І. Франка. Разом з тим А. Рудницький в числі перших музикознавців робить висновок про те, що І. Франко своїми статтями та розвідками на музичні теми закладав основи українського музикознавства, фольклористики, їх методологію, чи не першим стояв на позиціях професіоналізації музичної творчості, що згодом обгрунтують у своїх дослідженнях М. Загайкевич, Ю. Ясиновський та ін.
   У статтях музикознавця В. Витвицького, які написані ним в еміграції, часто знаходимо ім'я І. Франка, хоч окремих франкознавчих студій, окрім згаданої вище статті датованої 1942 роком, не знаходимо.
   У своїх публіцистичних розвідках про кобзу-бандуру, українські думи співак-бандурист, наш краянин Володимир Луців (н. 1929) звертається до спадщини І. Франка і неодноразово цитує його вислів: „Пісня має в нас в даному моменті не лише артистичне, але й суспільне значення як один із елементів, що поєднує людей, полегшує їх організацію і співпрацю для цілей народного відродження....".Основне місце у творчості композиторів західної діаспори займає вокально-хоровий жанр, що було зумовлене реаліями культурно-мистецького життя українців в умовах іноетнічного та інокультурного середовища. Цей жанр був найдемократичнішим, не вимагав великої кількості виконавців та коштів.
   Солоспіви для голосу у супроводі фортепіано на слова Каменяра представлені у творчості Остапа Бобикевича (1889-1970) в Німеччині, Володимира Грудина (1893-1980), Олександра Омельського (1906-1988), Миколи Фоменка (1894-1961), Василя Шутя (1899-1982), Антіна Рудницького (1902-1975) у США; Андрія Гнатишина (1906-1995) у Відні ( Австрія). Вони є поодинокими у творчому доробку цих композиторів.
   Хорові твори, кантати та мелодекламації на слова Івана Франка, в яких переважала громадянська лірика поета, писали українські композитори у США Михайло Гайворонський (1892-1949) - мішаний хор з ф-но „Коваль" (1926), дбаючи про зрозумілість і доступність твору, композитор дав таку присвяту „Просвітянським хорам"; Василь Безкоровайний (1880-1966) - чоловічий хор „Гей, хто на світі"; Ігор Білогруд (1916-1992) - кантати „Мазепиним шляхом" та „Ехelsior"; в Польщі Людвік Гладилович (1875-1967) - хор „Розвивайся, лозо, борзо" та мелодекламація „Україна" та Нестор Нижанківський (1893-1940) - „Наймит"; у Відні (Австрія) Андрій Гнатишин (1906- 1995) створює кантату „Рука Івана Дамаскіна" для сопрано, тенора, бас-баритона і великого хору з фортепіано чи оркестром в одній частині (1975); в Голландії Мирослав Антонович (н. 1917) пише „Пролог" до поеми „Мойсей" для симфонічного оркестру і хору.
   Мирон Федорів характеризує твір А. Гнатишина так: „Сама кантата - це поважний довший твір лірично-драматичного характеру з такими компонентами, як хор, соло і фортепіано. Цілість добре обдумана і щодо форми і щодо мотивів - мелодійних і ритмічних - із зразковою їхньою розробкою та досконало дібраними до розпровідного жанру епічної поезії - балади, легенди з добрим вступом, розвитком музичних ідей у частинах твору та епілогом. Твір оригінальний і в нас унікальний у формі, стилі та настроєвості. Він цінний здобуток для скарбниці нашої релігійно-музичної культури і дістав уже признання від слухачів та заслужив успішне майбутнє".
   Вокально-симфонічний жанр представляє і Антін Рудницький вокально-симфонічною кантатою „Мойсей" та „Драматичним прологом" для тенора та оркестру.
   Осип Залеський (1892-1984) працюючи з хорами, ведучи активне музичне життя у Баффало (США), звертається до Франкової поезії для своїх хорових та вокальних творів. В 1966 р. в друці з'являється невеликий цикл „Три пісні до слів Івана Франка" для одного голосу у супроводі фортепіано. Композитор вибирає поезії „Із днів журби", „Чому не смієшся ніколи?.." та „Червона калино...", які вражають сумною лірикою, щирістю почуттів та мелодійністю. Пізніше композитор в тій же серії „Українське музичне видавництво" друкує свої хорові твори: мініатюру „Сонет" без супроводу для жіночого триголосого хору, тема якої присвячена „малій батьківщині" - хутору і хаті, де ріс І. Франко, та розгорнену композицію „Полуднє" для мішаного хору, соло (баритон) і фортепіано.
   Наш земляк із Станиславова хоровий диригент і композитор Остап Пицко ( 1919-2005) в Нотінгемі (Великобританія) пропагував твори на слова І. Франка і, зокрема, „Вічний революціонер" М. Лисенка у хорових колективах, якими він керував. Він також звертається до поезії Каменяра як композитор, укладаючи хоровий твір „Мойсей" та роблячи обробку хорового твору Д. Січинського „Не пора".
   Поезія Великого Каменяра надихала і Ігоря Соневицького (н. 1926) із США і знайшла своє відображення у його багатогранній творчості і діяльності. Хорова та вокальна музика є улюбленими жанрами композитора. Свій цикл солоспівів для баритона у супроводі фортепіано на вірші І. Франка І. Соневицький назвав „Зів'ле листя". До нього ввійшли три контрастні за настроєм твори написані протягом трьох років у ранній період творчості композитора - „Неперехідним муром" (1955), „Твої очі" (1954) та „Хоч ти не будеш квіткою цвісти" (1953). М. Скорик вважає, що вони „... належать до кращих зразків української музики в цьому жанрі.... базуються на традиціях української пісні, побутового романсу, зокрема галицького, переосмислюють творчість українських класиків цього жанру - Миколи Лисенка і Станіслава Людкевича. Відчувається тут і вплив відомих німецьких композиторів Р. Шумана, Р. Штрауса". Водночас композитор, який є нашим сучасником, виявляє в них індивідуальні, неповторні риси. Тематичний матеріал є легким для сприйняття, а гармонічна мова при загальній класичності вирізняється яскравими і несподіваними зворотами. Для солоспівів циклу на вірші І. Франка композитор обирає глибоку філософську музику, яка водночас є „майстерно вокальною - композитор прекрасно знає природу співу, відчуває виразовість відповідних регістрів, яскравість кульмінацій, природність вокальної фрази і дихання". Аналізуючи дані солоспіви музикознавець Стефанія Павлишин підкреслює глибокий трагізм першого, оптимізм, ясність другого та мінливість настроїв поетичного оспівування втраченої коханої у третьому. Композитор використовує у структурі наскрізність з видозміненою тричастинністю у солоспіві „Неперехідним муром", а настрій безвиході і невпевненості тут створює опора на плагільність, на альтеровану субдомінантову функцію. Центральна точка циклу „Твої очі" є його оптимістичною опорою, ствердженням позитивного, надії. В музиці образ очей „як те море, супокійне, світляне", „мов криниця чиста на перловім дні" поєднує риси раннього романтизму з класичною ясністю. Широко розгорнений солоспів „Хоч ти не будеш квіткою цвісти" у наскрізній формі є послідовним розкриттям чудового тексту. Безупинна, широко розлита мелодійна лінія вокалу розгортається у ваганнях і змінах темпу, динамічних відтінків і гармонічного колоризування.
   До ювілею Каменяра в 1966 р. композитором написано ще два солоспіви для сопрано на слова поета - „Знов прийде час" та „Нехай і так". Для Студії мистецького слова у Нью-Йорку І. Соневицький створює музичне оформлення для драматизованої поеми І. Франка „Іван Вишенський" (1977, 1983) та для Театру Франкового слова (1982).
   Музичне оформлення для театральної франкової вистави „Мойсей" для театру Гірняка здійснює в 1955 р. Микола Фоменко.
   Продовжуючи справу М. Лисенка як засновника національної дитячої опери-казки, композитори західної діаспори звертаються до казки І. Франка „Лис Микита". Іван Недільський (1895-1970), працюючи у 1947-48 рр. вчителем німецької мови в Українській Гімназії в Байройті (Німеччина) пише в 1947 р. музику до цієї казки. Василь Овчаренко (1889-1974) на Маямі (Флорида, США) створює в 1967-69 рр. дитячу оперу на 5 картин „Лис Микита" (віршоване лібретто Леоніда Полтави), прем'єра якої відбулася у Філадельфії в 1970 р. силами Молодіжного Оперного Ансамблю Українського Музичного Інституту під керівництвом ініціатора створення цієї опери і її першого диригента, професора Юрія Оранського. Опера розрахована на виконання одночасно дорослих і дітей та молоді, а також на глядачів різного віку. Аналогічну дитячу оперу створює і Андрій Шуль (н. 1944) із США. Отже, українці не лише перші в Європі дали дітям їхню власну дитячу оперу, завдяки праці великого Миколи Лисенка, але й продовжували утримувати цю першість не лише в Україні, але і далеко поза її межами, а казка І. Франка стала основою для декількох інтерпретацій в діаспорі.
   Інструментальна музика за мотивами І. Франка представлена набагато скромніше. Северин Сапрун-молодший (1922-1977) в Буенос-Айресі пише свою версію фортепіанного супровіду до романсу Д. Січинського на слова І. Франка „Пісне моя", арпеджований характер якої нагадує перебір струн бандури.
   Андрій Ольховський (1899-1969), знаходячись у таборі для переміщених осіб у Фюссені і Шляйсгаймі (Німеччина), пише в 1948-1949 рр. за мотивами І. Франка симфонію № 2, яка не була виконана за життя композитора.
   Популяризацією музичних творів на слова Каменяр та вшануванням його пам'яті займалися різноманітні культурно-освітні, наукові, релігійні організації.
   За зразком тих організацій, що були на рідній землі, українці одразу ж після освоєння на чужині створювали співацькі товариства „Боян", читальні „Просвіти", яким давали імена українських діячів культури. Так, в Канаді в 1907 р. створюється читальня ім. Івана Франка в Россббирні, в 1916 р. - Наукове Товариство ім І. Франка у Вінніпегу.
   Після закінчення Другої світової війни сотні тисяч українців опинилися у так званих переходових таборах, де впродовж кількох років, чекаючи вирішення своєї подальшої долі, вели культурно-освітню діяльність. Діяли хори і ансамблі, оркестри в Ріміні (Італія), Міттенвальді та Регенсбурзі (Німеччина) та ін. Наш краянин о. Б. Ганушевський очолює Український Допомоговий Комітет в Регенсбурзі, який створює „Концертовий Ансамбль". На його основі згодом створюється Музично-драматичний театр, який організував величавий концерт, присвячений Івано Франкові. Тут вперше на українській сцені було поставлено „Каменярі" як мелодекламацію, музику до якої написав Іван Повалячек. Відомий співак Володимир Луців, перебуваючи юнаком у переходовому та¬борі в Гослярі (Німеччина), згадує пізніше про те, що в Гослярській гімназії відзначалися всі національні українські свята, найурочистішими були концерти з нагоди роковин Тараса Шевченка та Івана Франка.
   В Едмонтоні (Канада) в другій половині XX ст. діяли курси українознавства ім. І. Франка, на яких читався курс історії музики. Серед викладачів впродовж семи років лекції тут читала відома українська диригентка і педагог Марія Дитиняк.
   Хорове виконавство, як одна з наймасовіших і найдемократичніших форм прилучення до музичного мистецтва, впродовж XX ст. переживало ряд періодів. На початку століття воно проходить період становлення. Так, в Канаді серед хорових диригентів в цей час виділяється Дем'ян Вихристов (1888-1973), який самовіддано працював у робітничому середовищі, організовував хори, ансамблі та оркестри, в репертуарі яких поряд з народними, були різноманітні революційні пісні. Дбаючи про репертуар, він звертається до Центрального Виконавчого Комітету Товариства Український Робітничо-Фармерський Дім за нотами і серед інших творів просить ноти „Вічного революціонера". Цей твір був одним з улюблених в діаспорі, про що свідчить і відгук у „Фармерському житті" від 16 серпня 1926 року на виступ Едмонтонського мандолінового оркестру під орудою Д. Вихристова в Альберті: „Діти своїми милозвучними голосочками співали цю пісню, яку Франко для нас оставив, як символ боротьби за щастя, правду, волю". Його виконували колективи по всій Канаді. Один із учасників хору в м. Едмонтоні згадував, що поряд із Шевченківськими концертами, відзначали і роковини з дня народження І. Франка. На них звучали хорові твори на слова цих великих поетів.
   На величному всенародному святкуванні століття І. Франка в Канаді в 1956 р. виступили збірні хори Вінніпе'у під орудою українського диригента Юрія Гнатюка (н. 1921 в Бистриці на Станіславщині). Канадський чоловічий хор ім. Івана Франка під керівництвом диригента Григорія Мигаля (н. 1906) в 1969 р. зробив запис творів у своєму виконанні на грамплатівки.
   Один із провідних хорів Канади - „Дніпро" з м. Едмонтон (що діє з 1953р.) у своєму діючому репертуарі має твори великої форми, кантати. Серед них кантату „Єднаймося" (муз. К. Стеценка на сл. І. Франка).
   „Візантійський хор" з Голландії під керівництвом нашого краянина Мирослава Антоновича одним з перших у західній діаспорі виконує твори великої форми на слова Івана Франка. Так, у 1960 р. в Утрехті разом із симфонічним оркестром виконує „Каменярі" С. Людкевича та „Пролог" до поеми "Мойсей" (композиція М. Антоновича); у своєму турне у Великобританії в 1981 р. хор виконує фрагменти з „Прологу" до поеми І. Франка „Мойсей" (муз. М. Антоновича), а в місті Кенсінгтоні концертом відзначає 125-ліття з дня народження Великого Каменяра, про що пише газета „Українська думка" (Лондон) за 3 грудня 1981 р.
   В 1989 р. у Детройті (США) відбулася небуденна подія - прем'єра кантати „Рука Івана Дамаскіна" А. Гнатишина на слова І. Франка за участю композитора, яка була записана на касету. М. Федорів пізніше напише: „Винятково добрий хор у кількості 80 членів, який творили молоді американські співаки, в більшості студенти музичного коледжу при Мічиганському університеті під назвою „Скулкрефт коледж кваєр". Вражає велика технічна дисципліна, прозорість фактури з притаманною для такого молодечого з'єднання колоритність. Під талановитою управою Д. Джорлета із широкою душею та візіями цей хор творив знамениту зіграність у всяких виразних засобах. Хор цей, для нас чужий, але в кантаті, під впливом музичних думок композитора, навіяних текстом Івана Франка, виявляв душевні переживання з українським забарвленням". Окрасою виконання кантати були солісти - Гордон Фінлі (тенор), Люба Козак (сопрано), Ярема Цісарук (бас-баритон) та піаніст Говард Ваткінс. А. Гнатишин почув виконання свого твору і на рідній землі під час святкуваня власного ювілею у Львові в жовтні 1990 р. Кантату виконали заслужена хорова капела України „Думка" та народна хорова капела студентів Львівського політехнічного інституту під орудою Миколи Кулика.
   Іван Франко мав щиру симпатію і дружні почуття до співаків, по-справжньому відданих високому мистецтву і водночас свідомих своїх громадянських обов'язків. І насамперед, до Соломії Крушельницької та Олександра Мишуги - найвидатніших представників української вокальної культури того часу, артистів всесвітньої слави.
   Видатна українська оперна та камерна співачка (лірико-драматичне сопрано) Соломія Крушельницька (1872 -1952), значну частину свого життя провела за межами рідної України. Її світогляд формувався певним чином під впливом Івана Франка, з яким вона підтримувала дружні стосунки. Великою творчою дружбою співачка була зв'язана з композиторами М. Лисенком, Д. Січинським, співаками О. Мишугою, М. Менцинським. А тому С. Крушельницька була пристрасною пропагандисткою та блискучою інтрепретаторкою української музики, зокрема творів С. Людкевича, Д. Сочинського, В. Барвінського, Н. Нижанківського й особливо М. Лисенка. У 20-х роках (1927) прославлена співачка двічі виступала перед українськими громадами у США та Канаді, де виконувала солоспіви на слова І. Франка.
   Визначний український оперний співак (ліричний тенор), представник італійської школи бельканто Олександр Мишуга (1853-1922) увійшов в історію українського музичного мистецтва і як один з найвиразніших інтерпретаторів народної пісні і романсу. Багато виступав у концертах, присвячених ювілеям Т. Шевченка, І. Франка. Його єднала щира дружба з поетом, завдяки його матеріальній підтримці світ вперше в 1896 р. побачила збірка „Зів'яле листя".
   Видатний українсько-шведський оперний та концертно-камерний співак (драматичний тенор) і педагог Модест Менцинський (1875-1935) в історію української музичної культури увійшов і як незрівняний камерний співак, блискучий інтерпретатор українських народних пісень і творів М. Лисенка. Серед останніх, окрім творів на слова Т. Шевченка є і твір „Розвійтеся з вітром..." на слова І. Франка. С. Людкевич вважав, що драматичний голос співака, його німецька вокальна школа найбільше підходила до виконання творів М. Лисенка. Чудово, за висловом М. Колесси "з винятковим пієтетом", виконував співак також твори галицьких композиторів, зокрема, „Як почуєш вночі" Д. Січинського, а С. Людкевича схвилювало виконання іншого романсу Д. Січинського - „Розжалобилася душа моя" ( на сл. І. Франка), який виконувався співаком „з особливою виразністю". Цікавим є той факт, що в останній свій приїзд із Швеції до Львова та Коломиї у 1928 р. М. Менцинський співав у супроводі Василя Барвінсько¬го романси Д. Січинського „Із сліз моїх, любко, постало багато квіток" (Гейне - І. Франко) і „Як почуєш вночі". В останньому чулося багато безмежного розпачу, туги, глибокого болю. Цей солоспів співак записав в 1910 р. у Стокгольмі на платівку. Любов співака до Вітчизни і повага до світочів українського слова проявлялися і в тому, що він і у Кельні, і у Стокгольмі неодмінно оздоблював свій робочий кабінет в українському стилі. А поряд з портретом Тараса Шевченка були портрети І. Франка, М. Шашкевича та Миколи Лисенка.
   До Франкового ювілею в 1936 р. Нестором Нижанківським для українського оперного і концертно-камерного співака Михайла Голинського (1890-1973, драматичний тенор) був написаний солоспів „Поклін тобі, зів'яла квітко", а Антіном Рудницьким Пролог з „Мойсея", які вперше ним були виконані, і цілком закономірно можна вважати, що прославлений співак, емігрувавши до Канади і там виконував ці твори. З цієї ж нагоди для відомої оперно-камерної співачки Марії Сокіл (н. 1902) Василь Барвінський на замовлення Ювілейного комітету написав два романси у супроводі оркестру „Ноктюрн" і „Сонет", які нею тоді ж були виконані. Виїхавши до США та продовжуючи співочу кар'єру, вокалістка виконувала їх для українського слухача.
   У репертуарі багатьох українських концертних співаків діаспори були солоспіви на слова І. Франка. Так, Анатоль Валюх (н. 1930, баритон у США) неперевершено виконував твір А. Кос-Анатольського „Ой ти дівчино, з горіха зерня"; українсько-американський оперний та концертно-камерний співак Ігор Зайферт (1909-1972, тенор) на американських фірмах записав на грамплатівки ряд романсів М. Лисенка („Безмежнеє поле"), Д. Січинського („Із сліз моїх", „Як почуєш вночі"); українська та словацька оперна та концертна співачка (меццо-сопрано), солістка Братиславської опери в Чехословаччині Анда Остапчук (1896-1949) була блискучою інтепретаторкою українського романсу, як концертна співачка брала участь у численних ювілейних вечорах пам'яті І. Франка; український оперний і концертно-камерний співак у Канаді Йосип Гошуляк (н. 1922, бас) брав участь у ювілейних Франкових концертах, в репертуарі мав солоспіви М. Лисенка („Безмежнеє поле", записана на платівку в 1967 р.), Д. Січинського („Як почуєш вночі")]. Україно-американський концертно-камерний і оперний співак Василь Мельничин (1922 -1992, тенор) на концерті у Відні (1958) поряд з іншими творами виконував солоспів „Як почуєш вночі" Д. Січинського. Українсько-американська оперна і концертно-камерна співачка (меццо-сопрано) Галина Андреадіс (н. 1932) в найбільшому оперному театрі Південної Америки „Кольон" в Буенос-Айресі (Аргентина, де вона в цей час була солісткою) в 1978 р. на концерті, присвяченому М. Лисенку, виконала романс „Розвійтеся з вітром" Я. Степового у супроводі симфонічного оркестру, який разом з іншими творами та виконавцями був записаний на платівку.
    Таким чином, можна стверджувати, що в українському музикознавстві зарубіжжя дослідження музичної франкіани є фрагментарними, розрізненими, не систематизованими. Оглядаючи творчість композиторів західної діаспори, пов'язану з іменем Івана Франка, можемо зробити висновок, що вона різноманітна за жанрами, основним з яких є вокально-хоровий, як найбільш доступний широкому колу виконавців та слухачів. Казка І. Франка „Лис Микита" стала основою для створення дитячих опер, жанру, започаткованого М. Лисенком. Вокально-хорове виконавство зарубіжжя представлене широко відомими іменами та колективами. Популяризацією музичних творів на слова Каменяра та вшануванням його пам'яті займаються різноманітні культурно-освітні та інші організації. Відзначення 150-річного ювілею Івана Франка стимулюватиме як нові дослідження, так і створення нових музичних творів на слова поета.

Карась Г. Іван Франко в контексті музичної культури української західної діаспори ХХ ст. / Ганна Карась // Етнокультурні процеси в українському урбанізованому середовищі ХХ ст. Вип. 2. - Івано-Франківськ : [б. в.], 2006.  - С. 239-245.