СТАТТЯ ІВАНА ФРАНКА ПРО ПОЛЬСЬКУ ТА УКРАЇНСЬКУ МУЗИКУ
Коноварт Т.
Автор статті вперше вводить до наукового обігу маловідоме музикознавче дослідження І. Франка, що було надруковане у газеті „Кур'єр львівський" польською мовою 1892 року. І. Франт аналізує розвиток і проводить порівняльну характеристику польської та української музики впродовж ХVІІ-ХІХ ст. На особливу увагу заслуговує високе визнання І. Франком творчості Д. Бортнянського, М. Дилецького, М. Лисенка.
З травня по грудень 1892 року у Відні була організована міжнародна виставка театрального та музичного мистецтва. Європейські держави представляли свої кращі творчі колективи, виконавців, композиторів і їх найновіші творчі здобутки. Відбувалися сольні та хорові концерти, театральні вистави, які мали великий успіх у публіки. Тут, на цій виставці, віденці й численні гості міста, які з'їхалися з цієї нагоди, мали можливість ознайомитися з мистецтвом багатьох європейських країн. Готувалися до виставки довго й ретельно, про що свідчать як представлені експонати, так і супровідна друкована інформація: буклети, брошури, путівники. Ця резонансна мистецька подія згодом була належно відзначена в періодичній пресі. Чехи, німці, росіяни, поляки активно коментували її на сторінках своїх видань.
Україна, яка на той час входила до складу Австро-Угорщини, теж могла бути репрезентована на виставці й зайняти там достойне місце. Однак цим правом, на жаль, ніхто не скористався. Не знайшлося серед патріотичного кола українців ні меценатів, ні ентузіастів, які б узяли на себе організацію такої важливої справи. Можна припустити, як вважає Іван Франко, що це типовий вияв української „розсіяності", пасивності, непоінформованості - все це можна пояснити, однак не можна оправдати, оскільки була втрачена нагода гідно представити Європі як сучасні доробки української музичної культури, так і її історію. Задля справедливості відзначимо, що були й винятки. Окремі українські експонати все ж на виставку потрапили, проте тулилися вони у чужих павільйонах і, відповідно, не привернули належної уваги ні відвідувачів, ні преси. Саме тому відрадним явищем на виставці була поява історичного нарису професора краківської гімназії, вчителя музики, д-ра Францішка Биліцького. Присвячений польській музиці, він, хоч дуже скромно і скупо, торкається питань музичної культури України (за тогочасною термінологією - України-Руси).
Праця видана завдяки ентузіастові виставки польському історику й публіцисту Альфреду Щепанському і увійшла до його брошури „Музика і театр у поляків" як окремий розділ. Саме цей нарис Ф. Биліцького і привернув увагу Івана Франка. Письменник майже повністю перекладає його на польську мову та друкує у шістьох номерах газети „Кurjer Lwowski" за 1892 рік (за 27,28, 30 та 31 серпня і за 1 й 6 вересня), додаючи свої зауваження, спростування, а часто суттєво доповнюючи розділи бібліографічною, історичною та музично-театральною інформацією. Це не перший виступ письменника з питань музичної культури. Уже з 1884-го року в галицькій пресі з'являються публікації за підписами „Нефаховий", Мирон, І. Ф. та іншими, які належать перу Івана Франка. Це рецензії на музично-театральні вистави („Запорожець за Дунаєм", „Різдвяна ніч", „Пан мандатом" тощо), на музично-теоретичний підручник П. Бажанського, на збірку Костя Паньковського „Руський співаник", інформація про нові музичні надходження та ін.
Стаття „Музика польська і руська" посідає особливе місце. Задумана як переклад, вона переросла рамки свого жанру і стала самостійною музикознавчою працею І. Франка. Письменник суттєво доповнює розділи, присвячені польській музиці, а головне, значно розширює інформацію з царини української музичної культури. Мету своєї участі автор пояснює сам: не докоряти проф. Биліцькому, який про українську музику „нічого докладного сказати не може, а в міру своєї обізнаності „доповнити, особливо в розділі руської музики".
Суттєве розширення розділу музично-історичної бібліографії, окреслення методологічних напрямків історичних та фольклористичних досліджень, скерування науковців до вивчення певних архівних джерел, до порівняльного аналізу живого фольклорного матеріалу, характеристика української церковної музики, зокрема висока оцінка творчості Д. Бортнянського як „геніального композитора псалмів, руських мес..." та М. Дилецького як представника музично-теоретичної науки XVII ст., висока оцінка творчості сучасних композиторів, особливо М. Лисенка - все це робить публікацію І. Франка не тільки цікавою для широкого кола читачів, а й корисною у сфері наукових досліджень.
Коноварт Т. Стаття Івана Франка про польську та українську музику / Тамара Коноварт // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Вип. 10/11. - Івано-Франківськ : [б. в.], 2007. - С. 3-4.
