Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

ВЕЛИКИЙ КАМЕНЯР…ЗАМУРОВАНИЙ У ЛЕГЕНДАХ



Дмитрів І.

НЕЗААНГАЖОВАНІ СУДЖЕННЯ ПЕРЕСІЧНОГО ІВАНО-ФРАНКІВЦЯ ПРО УКРАЇНСЬКОГО МОЙСЕЯ

    Мені ж кортить пОвідати не про творчість Івана Франка (не хочу відбирати хліб у літерату- рознавців), а донести до загалу маловідомі сторінки його життя, пізнавши які, сприймаєш Франка інакше. Зокрема мова піде про безщасний шлюб, його приязне ставлення до Гуцульщини, замилування вкраї¬нськими піснями й коломийками, суперечливі причини кончини.

Шлюб „з доктрини, а не з любові"

    Іван Франко побрався з Ольгою Хорунжинською „з доктрини, а не з любові", як сам зізнався. Перед тим він так само "з доктрини" поривався обвінчатися з сестрою Михайла Павлика Анною. Ідея шлюбу "з доктрини" була тоді поширеною. Про це вказує і такий диковинний факт. Франковому приятелеві - селянинові Атанасію Мельнику (до речі, батькові провідника ОУН Андрія Мельника) достатньо було прочитати статтю Анни Павлик про соціалізм, і публікація заімпонувала йому, що й він надумався притьма побратися з Анною.
    Однак у союзі Івана Франка з Ольгою Хорунжинською доктрина була не соціалістичною, а націоналістичною. Це був, либонь, один Із перших "соборних" шлюбів, в якому поєдналися двоє розділених кордоном українців. Хоружинська була близькою до київської "Громади", а в цьому світі вважалося, що міжетнічні одруження - українсько-російські чи українсько-польські -шкідливі. Це судження популяризував, для прикладу, Антонович, один із керманичів „Громади". Старші кияни доконечно воліли поєднати Франка з українкою і намовляли, що йому нічого страшитися. Франко повінчався майже мигцем: завітав до Києва у ділах, спізнав Ольгу, повернувся до Львова, обмінявся з нею кількома епістолами, а під час чергової візитації до Києва через декілька місяців уже взяв шлюб з Ольгою. З листування Франка того періоду видно, що він все ж вагався у доречності сього кроку.
    Але попри безвідрадну кінцівку їхній союз попервах не був позбавлений радості. У них родилося четверо дітей. Ольга була дуже помічною Франкові у багатьох суспільних справах, до її порад він частенько прислухався, ймучи віри у її літературні смаки. Частина її посагу пішла на Франкові видання.
    Відчуження між Франком і Хорунжинською прийшло згодом, з посиленням психічної немочі Ольги, яку, до речі, кияни приховали від Франка. Як нині вважає львівський історик Я. Грицак, жертвою "київської змови" був не лише і. Франко, а й О. Хорунжинська. Уявіть собі, -каже він,-зовсім молоду дівчину-сироту, яка не те що польської, навіть української мови добре не знала, а про Галичину мала суто міфічне , хоча й дуже позитивне уявлення, саджають у поїзд до Львова, де вона має прожити все своє життя.
    А галицьке товариство , як відомо, сприйняло Ольгу насторожено, як «росіянку», і докоряло Франкові за те, що він не одружився з галичанкою.

Каменяра з Кобзарем єднають міфи про них

    І нині , на 14-му році української незалежності, ми ніяк не можемо збагнути, що Франко зроду не був однополюсним й ґрунтованим на єдиній домінантній ідеї. Каменяр, Руїнник скелі, а в останній час Мойсей й "український варнак" - трафарети, живу особистість Івана Франка до читача не наближують. Ми підточили старий міф про Каменяра-революціонера. І одразу стали компонувати новий - про вкраїнського Мойсея: ввели поему в шкільну програму, замість опери Лятошинського „Золотий обруч" за повістю "Захар Беркут" слухаємо оперу Мирослава -Скорика „Мойсей". Пощастило вулицям, які носили ймення Франка: їх не перейменували. Щоправда, за кількістю монументів Каменяр «відстає» від Кобза¬ря. Як на мене, то є добре, позаяк ми дещо переборщи¬ли в увіковіченні Тараса Шевченка, зробивши його божеством. Певен, Тарасу Григоровичу аж ніяк би це не сподобалось,адже у багатьох містах і селах пам‘ятники Кобзарю встановили на примостах, де до 1991 року бовванів Володимир Ульянов (Ленін). Франку теж не поталанило в цьому плані: в Івано-Франківську, недалечко муздрамтеатру, що носить ім'я поета, замість Леніна притулили скульптуру Каменяра. Причому вигляд аж ніяк не щонайкращий. Поет стоїть у глибокій задумі, від чого віє печаллю.
    Останнім часом громадськість Івано-Франківська дещо вщухнула із замислом відновити місту у межиріччі двох Бистриць стару назву - Станіславів. Проте теперішні літератори, журналісти, зокрема знаний Юрій Андрухович, усе частіше в своїх творах називають місто старою назвою. Ні, не від того, що не признають Франка. Радше ностальгічно. Зрештою, Іван Франко теж дуже любив Станіславів, часто бував у місті. Про це нині свідчать меморіальні дошки, пам'ятник і погруддя поети, назви вулиці, театру, кінотеатру, міської мистецької премії тощо.

Франко і гуцульські Афіни

   Та найбільше вшановують і боготворять Франка  гуцули . Все творче життя Іван Якович цікавився духовною та матеріальною культурою Гуцульщини. Як відомо, поет уперше побував на Гуцульщині у липні-серпні 1880 року. Замешкав тоді у нижньому Березові в свого приятеля-вчителя та громадського діяча Кирила Генина.

   Через три роки побував у Буркуті, де зустрічався з Лесею Українкою. Зрештою Франко обколесив чи не всі села нині Косівського і Верховинського районів. Через три роки побував у Буркуті, де зустрічався з Лесею Українкою. Зрештою Франко обколесив чи не всі села нині Косівського і Верховинського районів.
   Та найбільше припала до душі поета Криворівня - село, де, за словами письменника „менше шуму, грому, біганини, яке напувало душу спокоєм, тихою красою". Напевно, тому протягом століть Криворівня, як перлина Гуцульщини, притягувала до себе, немов чарівним магнітом, творчі особистості: титанів українського духу, світочів України. Сюди вони приїжджали, щоб торкнутись спраглими губами невичерпних джерел духовності, волелюбності. Й сьогодні Криворівня зберегла неповторний високий дух, автентичність одягу, мистецтва. У Криворівню постійно кличе душа до витоків духовності, до стежок, якими ходили Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Ольга Кобилянська, де знімалися "Тіні забутих предків". Тут, де завжди панував волелюбний гуцульський дух, відчуваєш себе українською людиною.
    Івана Франка тягнуло в Криворівню не тільки тому, що Карпати - гори прекрасні, а тягнуло до людей ,бо, очевидно, Іван Франко теж був тим великим гуцулом, який навчав верховинців і сам у них вчився. Гуцульщина є тією Україною, яка країну тримає на своїх плечах. Тому творчість Великого Каменяра засвідчила теплои і розумом гуцульське серце. Тут він провадив свій відпочинок і працю упродовж 1901-1914 років, за винятком 1905 і 1908. Мешканці Криворівні свято шанують пам'ять про Каменяра. На похороні Франка була гуцулка з Криво рівні, яка несла плетеницю від своїх односельців.

Франко - співак і коломийкар

   Протягом багатьох років офіційна пропаганда настільки замусолила постать Франка, що його машинально продовжують вважати «співцем боротьби й контрастів». Потрапив до підручників, значить, виразник авангардних ідей. Жив в Австро-Угорській імперії, а дружина Ольга - в Російській, адекватно, катма в тебе якої-небудь мети, як протиборствувати за щастя народу, якого визискує буржуазія й багатії. А те, що в одному творі йдеться про каменоломів, які розкривають окови кабали, а в іншому - про вістуна, котрий веде свій народ до Землі обітованої, всього лише мазки сюжету.
    Сьогочасні літературознавці в унісон твердять, що дефініція «революціонер-демократ, котрий наблизився до марксистського розуміння історії» застаріла, проте І.Франко все ж таки революціонер - в царині духовній, оскільки все життя змагався з закостенілими поглядами. До речі, Іван Франко був добрим співцем і ерудитом народної пісні. Голос мав не сильний-трохи сиплуватий підбасок, але чіткий. Тексти пісень від нього записував Михайло Павлик, а мелодії - Микола Лисенко. Деякі з пісень з його голосу перейняла Леся Українка, коли вона відпочивала у карпатському селі Буркуті. Іван Франко мав чималий доробок як фольклорист: 400 пісень і 1800 - коломийок. А першою зародила цю вподобу до пісні його матінка - Марія Кульчицька. Вона обожнювала співати і знала багато співанок. Івась, маючи виняткову пам'ять, легко їх затямлював. З десяти років почав занотовувати ці пісні, і в 1868 році мав їх уже на весь зошит. Особливо багато Іван Франко записав фольклорного матеріалу в найважче своє п'ятиріччя (1877-1882 рр ), коли був переслідуваний та гнаний, навіть сидів у львівській (1877 р.) і коломийській (1880 р.) в'язницях. На селі у вільний час Франко виходив на поле, сідав коло хуторян і просив , щоб вони співали, а він записував. Використовував для цього й великодні забави. Тож не дивно, що Іван Франко дуже дбав про музикальність своєї поезії. У близькому оточенні віршувальника була розповсюджена думка, що він окремі поезії задумував як пісні.


ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ ПОЕТА


   Почувався він безкінечно самітним. Слабував на різновид інфекційного поліартриту, а галицькі медики лікарювали його геть-чисто від іншої недуги. Страшні болі зумовлювали химери. Після лікування в Одесі Франку трохи відпустило, але невдовзі все вернулося на круги своя. Довгі роки вважалося, що Іван Франко опрягся від сифілісу. Останніми роками письменник важко хворів. Спочатку мав жахливі болі в лівій руці, відтак частковий параліч. Це ускладнювалося маренням і галюцинаціями, а відтак прийшла смерть. Ії причиною лікарі записали : « Загальний артеріосклероз, міокардит, нефрит. Сифіліс спинного і головного мозку». Однак останнім часом учені схиляються до думки, що сифіліс не має ніякого відношення до кончини Івана Франка. Професор Львівського медичного університету Дмитро Луцик заявив для преси, що висновок про сифіліс , за даними експертизи, написано зовсім іншим почерком, ніж рядки про артеріосклероз, міокардит і нефрит. Кому , задля чого знадобилася ця підробка, можна допіру, певна річ, догадуватися. Недоброзичливців Франка хватало. В осені того 1916 року наш великий письменник мав отримати Нобелівську премію в царині літератури. Не дожив до цього тріумфу всього кілька місяців. Премію, яку видають тільки при житті домінанта, одержав Анатоль Франс.
    Помер поет 28 травня 1916 року у Львові у присутності небожа Василя. Дружина... знаходилася на лікуванні у божевільні...
    Чи спізнаємо сповна ми коли-небудь Івана Франка? Ні, не революціонера, не каменолома й Мойсея. А Поета! Йому ,певен, не потрібні всі ці дорідні епітети. Радше хотів би Іван Якович , аби усе написано ним було видане нами. Не треба пам'ятників, пишних обітниць. Ліпше перечитаймо Франкову творчу спадщину - понад 50 томів! Лише тоді ми збагнемо, ким був Іван Якович.

(Повністю ознайомитися із змістом цієї статті Ви зможете в ОУНБ ім.І.Франка)

 

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка