Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Іван Франко, якого знаємо мало.



Кіліченко Л.

   «Велика доба для нашої нації почнеться з хвилею, коли в Росії упаде абсолютизм». Відчуваючи її наближення, Іван Франко звертався не лише до сучасної йому української молоді , але й до грядущих поколінь: « Та поки ще вона не надійшла...Здобувайте знання, теоретично й практичне, гартуйте свою волю , виробляйте себе на серйозних , свідомих і статочних мужів, повних любові до свого народу і здібних виявляти ту любов не потоками шумних справ , а навтомною, тихою працею. Таких мужів потребує кожна нація і кожна історична доба , а вдвоє сильніше буде їх потребувати велика історична доба, коли всій нашій Україні перший раз у її історичнім житті всміхнеться хоч трохи повна горожанська і політична свобода». («Одвертий лист до галицької української молодежі», 1905).
    Мало вчилися, ще менше працювали. По діагоналі читали Франкові твори, тільки на слух сприймали його девіз життя: «Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов'язку віддати працю свойого життя тому простому народові. Вихований у твердій школі, я відмалку засвоїв собі дві заповіді. Перша, то було власне почуття того обов'язку, а друга, то потреба ненастанної праці» Ще юнаком. Випросивши у матері-землі «Силу рукам», «щоб пута ламати», «Ясність думкам- в серце кривди влучать», благословення « працювати, працювати, працювати. В праці сконать!», він не розтратив нічого з цих дарів; коли боліли очі, писав у темній кімнаті, орав цілину літератури і науки й тоді, коли паралізовані руки відмовлялись тримати перо.
   Не можемо тому оправдатися чи відкупитися за свою вину: ні тим, що його твори (пройшовши ідеологічне «сито») видавалися мільйонними тиражами (держава мала добрі прибутки), побачило світ навіть п'ятдесятитомне академічне видання (чому б не стотомне, чи не тому, що немає у нас аналога?), ні тим, що сотні франкознавців вивчали його життя і творчість, на жаль, не раз тільки припасовуючи їх до ідеологічних догм і постулатів. Якщо Франко як майстер поетичного слова все ж має цікаву літертуру, то як науковець, історик і філософ передусім, громадський діяч, Учитель народу, нарешті як совість нації потребує пильного осмислення. Крім надмогильного пам'ятника , монументальне мистецтво не дало нічого гідного цього Велетня Духа. Ні, не часто йшли ми по житті, як сподівався, з його «духа печаттю».
   В безмежному Космосі, повідають і поважні вчені, і письменники-фантасти, живуть мислячі істоти набагато вищого інтелекту, ніж земляни. Дивляться вони з високості і дивуються примітивності нашого життя. Хотіла б знати, що рухає їхніми внутрішніми світами, в чому бачать смисл свого існування, чи мучаться, мабуть, вічними для людської суспільності питаннями:
   « Хто винен?», «Що робити?». Чи здатні вони піднятися до висот духовності і віддати все, що мають найціннішого, заради щастя інших, чи можуть , як сущі на Землі, жити і творити поза межами можливого? Хотіла б знати. Бо наш, людський (а чи ж бо примітивний?) критерій великості виходить саме з того.
   Сучасники І.Франка , організовуючи комітет для «ювілейного дару» письменникові, у своєму заклику до громадськості 1 січня 1913 р. писали: «Нам, синам нинішнього дня, нелегко уявити собі всю велич заслуг Івана Франка в національнім житті нашого народу;лише в історичній перспективі можемо доглянути і зрозуміти , яка величезна частина теперішнього нашого національного світогляду, нашої національної культури і сили прийшла до нас від Івана Франка.
   Сьогодні бачимо його як Велета Духа, Титана праці, митця світового, а може, і космічного масштабу. Верстаючи тяжкі дороги, обіч яких його чекали тюрми, презирство, а чи байдужість саме тої частини еліти галицької інтелігенції, що завдяки освіченості могла бути значно кориснішою свому народові, затятість «патентованих патріотів», він приносив « з вершин і низин» життя висоти духовності і засівав нею поля Вітчизни (Франко любив це слово). Був великим дбайливцем; сорок років трудився на ниві рідної культури, написав біля шести тисяч художніх і публіцистичних творів, наукових досліджень. Мав Овне право дати одній із своїх збірок красномовну назву - «В поті чола».
   Оповідання про селян і робітників, дітей-малят і школярів, молодь; прозові і віршовані казки, повісті (романи), що зображали побут і мораль усіх верств суспільства; поезії з широкою амплітудою думок і почуттів - від таких, що трони хиталися під царями, народ прозрівав; хто ми? - до найглибшого інтиму; поеми, дтами, переклади з багатьох мов, починаючи з польської, російської, німецької і кінчаючи гінді, іспанською. Чи це не титанічна праця?
  Маючи універсальні знання з філософії, історії, літератури, політекономії, соціології, фольклористики, етнографії, вчений не міг відсторонитися від них, сідаючи за роботу над художнім твором. Синтез мистецтва і науки, як на мене - одна із питомих рис Франка-письменника. Але , щоб професійно оцінити цю особливість творчості, треба принаймні знати не менше , ніж знав він. Прочитати не лише його твори, але й хоча б проглянути все те різними мовами, що читав він, над чим задумувався. Дуже непросто осягнути глибину і висоту, панорамність, передбачливість і пересторогу, які до сьогоднішнього дня живуть у його творах. Приспані не так роками , як запопадливими чиновниками від ідеології , рядки франкових книжок стоять на чатах, готові прислужитися спадкоємцям його ідей. Тільки не перекручених, а істинних ідей. Бо хоча франкознавство стало окремою галуззю науки, має свої досягнення подвижників у цій галузі небагато, більше поденників, які навчалися вправно виривати з контексту живі Франкові думки....
   ...Франка ми справді не знаємо, а його гострий розум, залізна логіка, побудована на глибоких знаннях і аналізі всесвітньої історії суспільних рухів, нам сьогодні вкрай потрібні. Його передбачення небезпечних прикмет, які перебере наступник російського самодержавства, зокрема доктринерства («Доктрина- се формула, супроти якої уступають на задній план живі люди і живі інтереси... Доктрина - се зроду централіст...»),що задля абстрактних понять «не пощадить конкретних людей і конкретного добробуту», на жаль, збулося. В революційній 1905 рік Франко марне сподівався, що трісне крига російського абсолютизму, озброєна трьома доктринами - православієм, самодержавієм і обрусенієм, трісне самодержавна ідея «нероздільності і єдності Росії», «визискування та облуплювання окраїн для «добра центра», автократизму, який «систематично плекала і підготувала вся дотеперішня чиновницько-автократична школа...». Багато з того, без чого Вічний революціонер не бачив майбутнього не тільки свого, але й інших народів, ми почали розуміти тільки сьогодні, в дні відродження . відметуючи все, що дістали в спадок від російського самодержавства, ми, українці, і сьогодні повторюємо за Франком: «Ми любимо великоруський народ і бажаємо йому всякого добра, любимо і виучуємо його мову, і російських письменників, великих світочів у духовнім царстві, ми знаємо і любимо». І сподіваємося на повну взаємність, як годиться цивілізованим націям. Хотілося б , щоб нікого не вражали Франкові, сказані в буремний 1905-й слова: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими...». Почуття національної гідності властиве не тільки росіянам, вільна Росія -вільна Україна!
   Франко якось признався, що його любов до України, може, дивна, що не любить він її «з надмірної любові». Любив. Дуже любив, але не пробачав тим, хто претендував на проводирів народу , навіть дрібних хиб, бо , обростаючи подібними до себе, вони ставали доленосними, зокрема, таки, як «неточність, балакучість та пустомельство, брак характерності, індиферентність та моральна грубошкірість, байдужність до важних загальних справ, а завзятість - у дрібницях, пуста амбітність та брак самокритики, парадування європейськими формами при основній малоосвітності та некультурності». Правда, як мало знаємо Франка, який думає про нас, пристрасно бажає нам, нарешті, стати «зрілими мужами».
   ... Адже ми знаходимося на такому повороті, коли слово письменника мусить звучати через гучномовці, коли він мусить бути трибуном.

(Повністю ознайомитися із змістом цієї статті Ви зможете в ОУНБ ім.І.Франка

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка