Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

ВОЛОДИМИР ЛЕВИНСЬКИЙ ПРО СУСПІЛЬНІ ПІДХОДИ І.ФРАНКА



Корбута Л.

   Галицький соціал-демократ Володимир Левинський (1880-1953 рр.) належав до того кола українських діячів, які не тільки брали активну участь в суспільно-політичному житті України, але й у своїй науково-літературній творчості намагалися визначити ідейні підвалини українського суспільного руху першої половини XX століття. Пріоритетними напрямами його наукової та політичної уваги були соціалістична теорія та ідея національного визволення в контексті розвитку українського політичного руху. Твори В. Левинського відзначаються не тільки політичною пристрасністю, але й науково вивіреною точністю та скрупульозністю соціологічного аналізу і філо¬софського осмислення. Цьому сприяли глибокі знання, отримані під час навчання на юридичному та філософському факультетах Львівського університету, постійна увага до новинок наукової літератури, власний дослідницький талант. Сфера його суспільного зацікавлення була надзвичайно широка, тому він виступав в ролі політика, публіциста, редактора, науковця, обгрунтовуючи на теоретичному рівні ідеологічні підвалини української політики як цілісного соціально - політичного явища.
    Інтерес В.Левинського до І.Франка як до особистості, політичного і громадського діяча, вченого був зумовлений значним впливом славетного Каменяра на динаміку і характер розвитку суспільно-політичного життя українського галицького суспільства наприкінці XIX століття. Характеризуючи цей період як добу пробудження національної, політичної, економічної свідомості українського народу, що, незважаючи на тривале історичне лихоліття, зумів зберегти свою "етнографічну окремішність", В.Левинський пов'язував якісні суспільні зміни безпосередньо з діяльністю і творчістю Франка. Ось як він оцінював Франкову постать на тлі важливих суспільних зрушень: "Громадська і суспільно-економічна діяльність І.Франка, не згадуючи вже про його літературну діяльність, що стояла здебільшого на услугах першої, припадає на 80 і 90 рр. минулого століття, себто на часи, що в історії національного пробудження нашого народу означають просто перелом, і в яких головним актором являється І.Франко, учень Драгоманова".
    Важливість творів І.Франка не тільки з точки зору академічності, чи художності слова, а, насамперед, з громадянської позиції виявлялася у його здатності чітко віднайти і відобразити больові точки тодішньої дійсності. В.Левинський підкреслював це, відзначаючи, що "Франко в першій мірі був суспільником". Саме суспільна значимість його підходів та поглядів визначала світогляд передової частини українського політикуму. І в цьому роль Франка, на переконання В.Левинського, блискучого публіциста, була надзвичайно вагомою. Оцінюючи публіцистичний талант Каменяра, В.Левинський вказував: "Завдання публіцистики - давати відповідь на злободневні питання, політичні, суспільні й економічні, освітлювати їх із погляду певних інтересів і світогляду, й тим самим виховувати суспільство".
    Не менш важливим був також вплив франкової творчості на формування політичного світогляду В.Левинського. Про це він чітко наголошував у автобіографіях та спогадах, відзначаючи, що ще юнаком під час навчання у дрогобицькій семінарії під впливом "радикальних писань" М.Драгоманова та І.Франка відійшов від москвофільства, "став українцем" і "симпатиком соціалізму".
    Для В. Левинського ці дві славетні постаті стали символом українства, поборниками "етнографізму" в галицькому середовищі та ініціаторами перетворення українського культурно-народницького руху на модерний політичний рух, Тому він, звертаючи увагу на діяльність чи суспільні погляди І.Франка, часто розглядав їх як своєрідне продовження драгоманівських ідей, як цілісну лінію політичної поведінки, що мала ідейне споріднення, хоч і була представлена двома різними за характером та світосприйняттям фігурами. В.Левинський впродовж багатьох років вивчав діяльність і спадщину цих видатних представників української еліти, виношуючи плани публікації грунтовних видань, про що згадував в приватних листах до Світозара Драгоманова. Проблемам взаємовідносин між М.Драгомановим та І.Франком, їх наукової і літературної творчості та суспільної діяльності, впливу на розвиток української політичної думки і суспільно-політичного руху В.Левииський присвятив спеціальне дослідження "Драгоманов і Франко". Частини рукопису цієї праці зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові. Даючи в ній оцінку письмових матеріалів листування М.Драгоманова та І.Франка, В.Левинський розглядав їх як "неоціненне джерело для пізнання двох велетнів української культури та взаємовідносин учителя та учня".
    Розглядаючи діяльність М.Драгоманова як пролог важливих суспільно-політичних перетворень в Галичині, В.Левинський високо оцінював наслідки драгоманівського впливу в контексті наступних історичних подій. Адже в галицькому суспільно-політичному середовищі в 70-х - 80-х роках XIX століття українство репрезентували народовці і москвофіли, життя і інтереси яких, вважав В.Левинський, "оберталися довкола мови і обрядів", а соціальні прагнення народних мас залишалися чужими. Тож саме завдяки М.Драгоманову та його соратникам почалось знайомство українців з передовою політичною літературою, "немов цілющою водою для молодіжи було тоді слово Драгоманова".
    В.Левинський вбачав велику історичну заслугу М.Драгоманова в тому, що він повернув розвиток галицько-українського суспільства, яке перебувало в полоні вибору між народовством і москвофільством, у "бік свідомого українства (європеїзму та поступу)", звільнивши галицьку молодь від "фатальних наслідків рутеншини" народовців. Цей процес був досить складний і суперечливий, зумовлений протидією галицьких народовців новим суспільним викликам. М.Дра-гоманов облишив цей відверто консервативний сегмент українських політиків, звернув увагу на москвофільську молодь, безпосередньо контактуючи з редакцією журналу "Друг", де на той час робив перші свої літературні кроки І.Франко. Листи М.Драгоманова, в яких обгрунтовувалися необхідність служіння українству, за оцінкою В.Левинського, викликали серед тодішньої москвофільської молоді формальну революцію та зробили вирішальний вплив на Франка. "Капітуляція редакції "Друга" перед його (М.Драгоманова - Л.К.) розумною та нищівною критикою рутенства була повна, - писав В.Левинський у рукописній праці "Драгоманов і Франко". - За один рік втратили москвофіли всю свою молодь". Як наслідок, навколо редакції "Друга" сформувалося ядро нової галицько-української інтелігенції, провідниками якої стали І.Франко та М.Павлик.
    В.Левинський постійно підкреслював ідейний зв'язок між Драгомановим і І.Франком, знаходячи підтвердження у публіцистичній та літературній творчості останнього. Зокрема, аналізуючи промову одного з героїв Франкової повісті "Петрії і Довбущуки" Олекси Довбущука перед своїми товаришами, дослідник однозначно співвідносив позицію літературного героя з громадянською позицією самого Каменяра. Закликаючи своїх однодумців "посвятити сили, щоб не лише самі працювали для піднесення цього народу, а збирати все більше діячів,...іти на села. поширювати науку, світло", великий письменник словами свого персонажа визначав завдання для свідомих українців не зупинятися, "поки не буде закладено тисячі читалень, тисячі товариств тверезості, збудовано тисячі шкіл і громадських шпихлірів, і поки тисяча жидів-лихварів не покине наш край". У виступі літературного героя О.Довбущука В.Левинський вбачав присягу самого Франка, складену під впливом Драгоманова своєму народові, тож робив висновок, шо "так пішов Франко каменярським шляхом свойого великого вчителя". Цими словами В.Левинський фактично визначав світоглядну основу суспільної діяльності І.Франка, його життєве кредо, спрямоване на служіння власному народові.
    В значній мірі саме під впливом М.Драгоманова та частина української молоді, лідерами якої виступили І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький, зацікавилася соціалістичними ідеями, вбачаючи у соціалізмі шлях до подолання існуючої в буржуазному суспільстві соціальної нерівності та несправедливості. Їх не тільки не зломили, але й загартували жорсткі умови поліцейської дійсності, коли саме звинувачення в сповідуванні соціалізму було підставою для переслідувань та тюремної ізоляції. Оцінюючи ці перші судові процеси 1878-1879 років над українцями, В.Левинський відзначав, що "ані преса, ані усна пропаганда не зробили соціялізму тої прислуги, як саме сі процеси", і вважав їх суттєвим чинником поширення соціалістичного вчення на галицьку молодь.
    В кінці XIX століття І.Франко, який за словами В.Левинського "цілком усвідомив собі ідеологічне становище і той громадянський шлях праці, на який вступити штовхав його Драгоманов од самого початку взаємовідносин", безумовно був ключовою постаттю українського соціалістичного руху в Східній Галичині. Саме його твори та громадська діяльність і авторитет визначали можливості вибору ідейного обличчя українського соціалізму. У ранніх працях, присвячених проблемам соціалізму, І.Франко на підставі марксистського економічного детермінізму розглядав соціалістичну перспективу суспільства як боротьбу із капіталістичною сутністю у всіх її проявах. Він писав, що "борючись з капіталістичною виробничою системою, мусять соціалісти боротися також з її неодмінними наслідками, які проявляються в різних сторонах життя народу", підкреслюючи, що в кінцевому підсумку соціалізм прагне до ліквідації всякого панування над людьми, всякої влади людини над людиною.
   В.Левинський відзначав помітний вплив творів К.Маркса і Ф.Енгельса на формування економічних поглядів І.Франка, його переконаність в тому, "що економічний стан народу, це головна підстава його життя, розвитку і поступу". Поєднання драгоманівських ліберально-соціалістичних ідей з марксистськими методологічними підходами в поясненні злободенних проблем тодішнього українського суспільства було ідейною підставою для І.Франка в процесі практичної реалізації своїх політичних переконань.
    Європейський досвід вказував на найбільш дієву форму політичної роботи - політичну партію, з відповідною програмою та ідеологією, організаційною структурою та об'єднаними спільним інтересом членами партії. Тому І.Франко був одним з прихильників ідеї створення у 80-х роках XIX століття у Східній Галичині соціалістичної партії, яка б консолідувала зусилля українців і поляків у боротьбі за свої соціально-економічні та політичні права. Однак, реалізація цього проекту не мала практичного втілення і залишилася тільки на рівні намірів.
    Серед причин, що завадили цьому, В.Левинський називав перманентне непорозуміння між українськими та польськими соціалістами щодо кінцевої мети соціалістичного руху. Якщо для українців це було соціальне визволення, то поляки під впливом одного із своїх лідерів Б. Лімановського розглядали соціалізм як засіб відбудування "історичної" Польщі включно з українськими землями, тобто соціалістичний рух - як виключно польський за характером суспільний рух. Друга причина - це зміни в світогляді самого І.Франка, який відійшов від марксизму, більше того, на переконання В.Левинського. саме під впливом М.Драгоманова "стала у Франка доконуватися еволюція від робітничого соціялізму до селянського соціялізму, себто українського соціялістичного народництва".
    Подібну думку пізніше висловив і відомий український дослідник І.Лисяк-Рудницький, відзначивши, що "ступаючи слідами Драгоманова. Франко став соціалістом, і то яскраво драгоманівського. себто ліберального й персоналістичного складу. Логіка повороту І.Франка та його соратників до селянського соціалізму була зумовлена об'єктивною природою галицького суспільства, тому і створена у 1890 році з їхньої ініціативи Русько-українська радикальна партія (РУРП) в першу чергу прагнула виражати інтереси селянської маси. В.Левинський називав ідеологію радикальної партії соціалістично-народницькою, оскільки саме на село, в "народ", було звернено увагу радикалів, бо "воно, соціально не розвинене, економічно зруйноване, нидіюче в темноті і анальфабетизмі (неписьменності -Л.К.)- було податне для соціялістичної агітації".
    Саме створення РУРП В. Левинський вважав справою великої ваги у питанні прилучення українського руху до західноєвропейської політичної традиції. РУРП виконала не тільки важливе культурно-громадське, але й політичне завдання, спричинивши становлення нових взаємовідносин між суспільно-політичними силами і групами і заклавши в основу функціонування українських партій традицію тривкої політичної діяльності . Вказуючи, що партія вперше поставила "політичне освідомленнє широких селянських мас українського народу в Галичині" на реальний грунт як теоретично, так і практично, він підкреслював, що в своїй програмі вона підтримала не тільки традиційні загальнодемократичні вимоги свобод особи, друку, коаліції та політичні права і свободи для власного народу, але й "постулят загального голосовання до парлямєнту і репрезєнтаційних тіл".
    Утворення і діяльність РУРП, в якій провідна роль належала І.Франку та його соратникам, розглядалася В.Левинським як якісна зміна форм і методів діяльності українських політиків, як фактор наближення до звичної для розвинутої частини європейського політикуму практики реалізації основних ідейних і політичних засад і принципів.
    Відомо, що після розколу РУРП І.Франко відійшов від ідеології соціалізму, долучившись до організаційного становлення українського націонал-демократичного табору. Сам В.Левинський на початку XX століття був тісно пов'язаний із Українською соціал-демократичною партією, став одним з її теоретиків і керівників. Однак його відношення до постаті і поглядів І.Франка, незважаючи на загальну критичність до націонал-демократичного політичного середовища, залишалося прихильним і неупередженим. Тому, намагаючись обгрунтувати у своїх працях об'єктивність поширення соціалістичних ідей, В.Левинський часто шукав підтвердження своєї правоти в роботах видатного земляка.
    Так, наприклад, вказуючи на різнорідність соціальної структури українського села, він наголошував на прийнятності гасел класової боротьби з боку галицького селянства, адже "дрібний галицький хлоп (селянин - Л.К.) по своєму положеню пів-пролєтар, зглядно будучий пролєтар". Тут аргументи В.Лсвинського майже дослівно перекликалися з думками І.Франка, який, характеризуючи об'єктивність умов поширення соціалізму в Галичині, писав: "Величезна частина нашого сільського люду -то справжній пролетаріят, друга - напівпролетаріят, тому що хоч і володіє нерухомим майном, мусить протягом більшої частини року шукати заробітки деінде... грунт для соціалізму в нас достатній". Таким чином, В.Левинський вбачав у верстві безземельних та малоземельних селян ту соціальну групу, соціальне невдоволення якої, внаслідок поглиблення протиріч капіталістичного розвитку, невпинно зростало, а разом з ним зростала і політична активність цих людей.
    І.Франко цікавив В.Левинського не тільки як виразник суспільно-політичних, але й соціально-економічних поглядів. Працюючи над Франковою тематикою, він підкреслював, що "Франко як економіст майже недосліджений", що слід говорити про таке явище як "економічний соціалізм Франка", тому впродовж кількох років збирав і опрацьовував матеріал, готуючи велику синтетичну працю по соціально-економічних поглядах Каменяра. Частково матеріали такої праці були опубліковані після смерті В.Левинського у книзі ''Франко як економіст", що вийшла у Канаді у 1957 році. У передмові до книги відомий знавець західноукраїнського суспільно-політичного руху М.Стахів відзначав: "знаний наш дослідник Володимир Левинський справді добре заслужився перед українською громадою і пам'яттю І.Франка, коли перевів основані студії над діяльністю Франка в економічно-суспільній ділянці".
    Матеріал названої книжки мав чітку наукову спрямованість, був підпорядкований внутрішній логіці розкриття поглядів І.Франка на економічну історію українського народу. Особливо високо оцінював В.Левинський працю І.Франка "Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині", вказуючи, що вона "дає нам й загальну економічну історію галицько-українського селянства до скасування панщини", та наголошуючи, що Франко фактично зробив те, "про що М.Драгоманов та інші закликали зробити відомого українського статистика-економіста В.Навроцького".
    Загалом для В.Левинського економічні дослідження І.Франка були не сухою схемою викладу статистичних даних, на основі яких здійснювалася певна аналітична оцінка соціально-економічного розвитку українського суспільства, а способом аргументації підстав українців на докорінну зміну свого соціального та економічного становища. Відзначаючи, що "Франко як економіст не був теоретиком у стислому розумінні цього слова... не є теж практиком", В.Левинський підкреслював його важливу суспільну роль як одного з "найвизначніших соціально-економічних публіцистів і політиків".
    Багатогранність Франкового таланту, його художньої літературної спадщини, етичних та естетичних підходів була також предметом уваги В.Левинського. У рукописному варіанті збереглись і ще чекають свого скрупульозного дослідження незавершені В.Левинським праці з робочими назвами "Галицько-українське суспільство, Франко і Драгоманов", "Драгоманов і Франків художній реалізм", "Франко про Шевченка", та ін.
    Для В.Левинського Каменяр залишився взірцем для наслідування, людиною надзвичай¬ної ерудиції та працелюбності, великим патріотом своєї вітчизни і власного народу. Тож не випадково, окреслюючи місце І.Франка в українському суспільстві, В.Левинський писав: "40 років прорубував Франко Драгоманівською сокирою "затори, покладені дикістю, темнотою і злою волею" на тернистому шляху розвитку свого народу до " правди і свободи", відзначаючи таким чином жертовність і подвижництво великого українця.

Оновлено 03-07-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка