Іван Франко на шпальтах часопису українців Польщі „Український Календар”( 1957-1986)

Ідзьо В.

   Уперше на шпальтах часопису українців Польщі "Український Календар" Іван Франко постає своїм величавим портретом у 1958 році. Тут же в рубриці "Українські історичні дати" подається коротка автобіографічна звістка про Івана Франка, час народження та час смерті великого українського письменника, мислителя, революціонера - демократа.
    В Українському Календарі за 1959 рік подано портрет Івана Франка поряд з Адамом Міцкевичем, наголошено на великому вкладі Каменяра в українську культуру.
    В Українському Календарі за 1962 рік в рубриці "Історичні дати" вміщено великий портрет Івана Франка, як доповнення до його прислів'їв, які пов'язані з життям трудового народу.
    Привертає увагу на шпальтах "Українського Календаря" переклад вірша польською мовою "Франко - наш образ", в якому перекладач Флоріан Неуважний якнайповніше розкрив громадську та літературну діяльність Івана Франка.
    Чільними, на нашу думку, в Українському Календарі за 1986 рік є статті Теоктиста Пачовського "Слово о полку Ігоревім" в поезії Івана Франка" та Антіна Верби "Іван Франко у Польщі".
    Теоктист Пачовський наголошує, що вже в юнацькі роки Іван Франко, будучи учнем вищої гімназії, глибоко зацікавився невмирущою поемою Київської Русі "Слово о полку Ігоревім". Він був пройнятий гордістю, що поет Київської Русі склав епічну пісню про похід Ігоря проти половців. Зацікавлення "Словом" у Франка набрало такої сили, що в 1873 році він переклав його українською мовою. Повний текст цього перекладу, що досі зберігається в архіві Франка, вперше опублікував на підставі автографу академік Михайло Возняк у третьому збірнику "Іван Франко" 1952р.(с.5-24).
    Окремі підзаголовки Франкового перекладу "Слова", як твердив М.Возняк, повністю збігаються з тими, що їх знаходимо в хрестоматії Якова Головацького "Хрестоматія церковно-словянская и древне-руская в пользу учеников высшой гімназії".(Я.Головацкий. Відень, 1854,с.291-303). Це засвідчує, що І.Франко вивчав і перекладав "Слово о полку Ігоревім" за шкільним підручником Я.Головацького. Техніку перекладу І.Франко вперше засвоїв в старших класах гімназії на лекціях грецької та латинської мов, зокрема тоді, коли вивчав твори Гомера і Вергілія. Згодом І.Франко сам написав декілька наукових робіт про основи худож¬нього перекладу. Його кредо - точний переклад змісту оригіналу через призму ідейно-художніх засобів. У перекладі "Слова о полку Ігоревім" він дотримувався цих положень.
   Як бачимо із аналізу перекладу І.Франка, він не дуже відходить від оригіналу, виданого Я.Головацьким. Його переклад є досконалішим не дивлячись на те, що до нього "Слово о полку Ігоревім" перекладали віршем українською мовою М.Максимович (1857), С.Руданський (1871), Ю.Федькович(1860) та ще деякі українські поети. Слід наголосити, що окремі частини "Слова" краще переклали М.Максимович та С.Руданський, ніж І.Франко. Цілком можливо, за таких обставин І.Франко не друкував свого перекладу за життя і тільки набагато пізніше його працю опублікував М.Возняк. Очевидно, сам І.Франко вважав свій переклад недосконалим і тому відхилив вихід його в світ. Однак згодом в своїх поезіях, вважає Теоктист Пачовський, Іван Франко перекликається з автором "Слова о полку Ігоревім". Пригадуючи минуле Київської Русі, він повністю дублює сценарії зі "Слова о полку Ігоревім", по-новому використовує мотиви славетної поеми. Як бачимо, для автора "Слова" і І.Франка спільними є глибокий патріотизм. Отже, відношення Івана Франка як до перекладу "Слова о полку Ігоревім" українською мовою, так і використання мотивів і поетики цього твору у власній поезії, має сьогодні величезне значення при вивченні невмирущої поеми та поетичної творчості нашого славетного Івана Франка.
    Цікавою статтею є також праця Антона Верби "Іван Франко в Польщі", в якій дослідник наголошує, що популярність Івана Франка у Польщі зросла завдяки проекції українського фільму про життя письменника, перекладам його творів, довідках в енциклопедичних довідниках, популярних статтях у пресі і науковим дослідженням. Крім перекладів, деяка частина літературної спадщини виявилась в оригіналі. Так у хресто¬матії "Українська література" за 1962 рік, яку впорядкував М.Якубець, надруковано 6 поезій, 7 новел та уривок з роману "Борислав сміється". Крім цього, окремі поетичні та прозові твори Франка друкувалися в читанках для навчання української мови в початковій школі. Польські переклади поетичної спадщини, а особливо творів І.Франка, можемо зустріти на сторінках преси та репертуарних збірників уже в повоєнній Польщі. Переклади творів Франка польською мовою з'явилися завдяки таким перекладачам, як Л.Пастернак, К.А.Яворський, Ю.Бояр, Л.Левін, А.Баумгартен, Е.Зих та інші. Вибрані вірші Івана Франка також були опубліковані в перекладах у 3 томі " Пісм" К.А.Яворського (1972р.). Тут вміщено 13 віршів, серед яких "Каменярі", "Гімн", "Декадент", "Сідоглавому" та інші. Дещо більшу збірку віршів Івана Франка польський читач побачив у " Антології поезії української"(1977 р.) Ф.Неуважного і Є.Плесняровича. Сюди увійшло 17 поезій переважно у перекладі В.Слободника. Упорядники вмістили навіть один переклад Сидора Твердохліба. Як свідчить історія, польський читач починає активно знайомитися з творчістю Івана Франка, починаючи з 1950 року, з появи книжки "Мураж і інне оповідання", в якій у перекладі І. Тувім-Ставінської видавництво КіВ випустило "Захара Беркута". До сторіччя Івана Франка перекладачі 3.та С. Гловяки видали новелу "Муляр"(1956}. Ці самі перекладачі підготували двотомник прози Івана Франка, в якому вміщено 28 новел й 3 повісті. У гурті малих прозових творів бачимо: "На дні", "Вугляр", "Ліси й пасовиська", "Добрий заробок", Вівчар", "До світла", Свинська конституція", Маніпулянтка", "Грицева шкільна наука". Та інші. З великих полотен "Захар Беркут", "Для домашнього вогнища", "Основи суспільства". Цей двотомник з післямовою Маріана Якубця вийшов у видавництві "Чительнік" у 1955 році.
   У 1956 році Ю. Бояр переклав польською мовою п'єсу "Украдене щастя", яку надрукував у збірнику "Праця свєтліцова". Цей же перекладач української літератури "Свинську конституцію" опублікував у збірнику "Украіна Радзецка"(1956). Його ж "Добрий доробок" з'явився на сторінках журналу "Вармія і Мазури"(1956 №10) у Люблінському видавництві в 1974 році в перекладі 3. і Г.Гловяків. У тому ж видавництві в 1979 році вийшли "Оповідання" І.Франка. Окрім художніх творів І.Франка польською мовою були перекладені його публіцистичні та літературознавчі твори. Ще в 1954 році у збірнику "Под штандартем братней пшиязні" вміщено уривок статті Івана Франка "Нецо о стосунках польско-рускіх" (с 76). Ця стаття раніше була опублікована польською мовою в газеті "Кур'єр Львовскі" (1895,№284).
    Про зацікавлення польського літературного середовища літературною колонкою Каменяра свідчить вибірка його праць "Іван Франко, О літератуже польскей"(1979), упорядкована М.Купльовським і видана Літературним видавництвом у Кракові. У збірці вміщено статті Івана Франка про А.Міцкевича, Ю.Словацького, Б.Залеського, С.Гощинського, А.Шашкевича, Б.Пруса, М.Конопницьку, Я.Каспровича, С.Пшибишевського, З.Пшесмицького та інших.
    Статті, які не були написані польською мовою, переклали М.Купльовський, М.Трачевська. Разом у збірнику було вміщено 21 статтю. Примітки і вступне слово написав Міколай Купльовский.
    Окрім перекладів популяризація імені українського письменника і вченого в Польщі йшла шляхом розміщення інформаційних довідок в енциклопедичних довідниках.:"Вклькей енциклопедії повшехней",т.4, "Словнику польського фольклору", в якому довідку написав Ю.Кшижановський, у "Словнику письменників європейських народів"(1966) та енциклопедичному посібнику "Польська література"(1984). Дві останні довідки належать Маріану Якубцеві.
    Популярні публікації про автора "Мойсея" появилися в щоденній польській пресі. Вже в 1948 році П.Студзенни в газеті "Червоний штандарт" від 29.08. писав про участь І.Франка в з'їзді польських літераторів. 35-річчя з дня смерті І.Франка відзначив часопис "Радіо і сьвят"(1951,№22).
    Більшість популярних статей про Івана Франка в польській пресі появились в 1956 році. Слід наголосити на публікаціях А. Цесажа ("Трибуна люду"№240), А.Середницького ("Жице Варшави"№ 205), Ю.Бояра.("Зельони штандарт",№82), Я.Бжози ("Перспективи"№2), А.Середницького "Глос научительскі" №40) та інші.
    У тижневику "Пшиязнь"(1956, №35) вміщена стаття Зіновії Франко "Співець праці і боротьби".Ця ж авторка надрукувала статтю "Співець свободи і дружби" в журналі "Культура і жице"(1956, №33).Леонід Венгеров у тижневику "Жице літерацке" (1956, №41) висвітлив питання "Іван Франко як критик польської літератури". Матеріали про Івана Франка публікувалися вже в першому номері
   "Нашого Слова", "Нашій Культурі". Бібліографію польських публікацій до 100-річчя з для народження І.Франка подав в "Нашій Культурі" А.Середницький. Відзначали значення наукової та літературної діяльності І.Франка автори вступної статті "Антології української поезії"( 1977), Р.Лужний - автор нарису про українську літературу, що була опублікована у збірнику "Украї-на"(1970). М .Якубець у хрестоматії "Література українська"(1962) та в нарисі української літератури, який він написав до III тому "Дзеє літератур європейських" є свідчення про діяльність Івана Франка.
    Згадки про Івана Франка знаходимо в різних наукових виданнях: С.Кєнєвич "Гісторія Польскі 1795-1918". Варшава 1968, Дзеє фольклористики польскєй 1864-1918. Варшава 1982, Я.М.Касіян "Поетика польское загадкі людовей"(1976), Е.Янковский. Еліза Ожешкова(1966) та інші.
    Вагоме місце посідають статті про українського письменника і науковця в наукових журналах. Так в 1954 році Ян Козловський у "Квартальнику Інституту польско-радзецкего" №1 вмістив статтю на тему "Іван Франко і польський робітничий рух Галичини", в якій використав досі невідомі архівні матеріали.
    Новаторський характер мала стаття К.Дудіна-Вонсовича "Публіцистика І.Франка в селянській пресі", що появилася у "Квартальнику Польсько-радянського інституту"(1955. №1-2). К.Дудін Вонсович в журналі "Славія орієнталіс" надрукував розвідку на тему "Участь Франка у польському селянському русі Галичини"(1958, №1).
   Найяскравішою зіркою на фоні тогочасного польського Франкознавства стала післямова до двотомника творів І.Франка польською мовою, яку написав Мар'ян Якубець. Польський славіст докладно подав життя та літературну, наукову, публіцистичну й громадську діяльність Івана Франка, висвітлив його зв'язки з польською наукою і літературою й визначив місце в польській та взагалі слов'янській культурі. Вчений слушно писав: "Іван Франко є найвидатнішим поруч з Т.Шевченком класиком української літератури. Він був відомий в усій слов'янщині, як вчений, критик, та історик літератури, глибокий знавець народної культури, історик мистецтва і театру. Дивував сучасників широтою знань та гідною подиву працьовитістю. Бібліографія праць І.Франка налічує біля 5 тисяч публікацій...Іван Франко посідає почесне місце не тільки в історії культури та громадському житті українського народу... Його темпераментні та полемічні статті в різних журналах Росії, Австрії, польських журналах (І.Франко писав польською мовою) ратували за дружбу між українським та польським народами (с.1-507).
   Великою подією для польського франкознавства була наукова сесія, яку організував Комітет слов'янознавства ПАН. Сесію відкрив видатний польський мовознавець Тадеуш Лер-Славінський. Відтак з доповідями виступили Є.Кирилюк, який говорив про значення І.Франка для слов'янських літератур. Маріан Якубець прочитав реферат на тему програми досліджень "Іван Франко і польська література". Київський славіст Г.Вервес доповідав на тему ролі Франка в зближенні української і польської літератур. Варшавський мовознавець Пшемислав Зволінський висвітлив питання "Іван Франко - як мовознавець". Про участь Каменяра в селянському русі Галичини говорив Кшиштоф Дудін-Вонсович, мистецтво Франкових перекладів творів Міцкевича охарактеризувала Ельжбета Анчевська, а Тадеуш Шишко і Станіслав Маковський подали комунікат про неопубліковану кореспонденцію Франка з Адамом Вісліцким. Згадані доповіді були надруковані в журналі "Славія орієнталіст" (1958, №1), які збагатила ще й стаття Едварда Карвота "Вклад Івана Франка до польської етнографії".
   Незабутньою подією популяризації І.Франка в Польщі була поява у видавництві "Вєдза повшехна" нарису Маріяна Якубця "Іван Франко"(1958). Автор розглядав свій нарис в контексті зміцнення польсько-української дружби. Тут же автор аналізує історію культурних польсько-українських взаємин.
    Помітне місце в збагаченні польського франкознавства займають праці Ельжбети Горнової "Оцена дзялальносці Михайла Драгоманова в історіографії украинскей, російскей і польскей"(1967), та "Українські обуз постемпови і его вспулпраца з польском лєвіцом сполечном в Галіції 1876-1895". Вроцлав, 1968. Авторка в своїх працях з'ясувала боротьбу Івана Франка з консервативними діячами і поглядами в Галичині. У зв'язкуз цим вона в "Українській культурі" опублікувала статтю "Іван Франко і польські прогресивні діячі в Галичині", в якій висновкує, що співпраця І.Франка з польськими прогресивними діячами вилилася в дружні стосунки між українцями та поляками (с.108).
Цікавим доробком, який розкриває зв'язки з польською пресою, є робота Ельжбєти Віснєвської. У післямові до двохтомника "Вибраних творів Івана Франка" наголошувалося, що Іван Франко вніс суттєві доповнення в українсько-польські історичні взаємини.(1957).
    На польському ґрунті питанням оцінки польської літератури Івана Франка займався Міколай Купльовський. У 1974 році він видав монографію "Іван Франко, як критик літератури польскей". Польський дослідник солідно оцінив літературознавчу полоніку І.Франка. У вступному слові до монографії він наголошував:"Метою цієї праці є приближення до польського читача Івана Франка, який в силу різних історичних обставин для польського читача був надто непомітний, поменшуваний і завуальований ". Маючи це на увазі, автор наголосив, що Іван Франко дійсно взяв участь у розвитку польського літературного процесу, (с. 12) У наступній праці "До антології літературознавчої полоніки Франка" Міколай Купльовський написав ретельний вступний нарис, в якому справедливо визначив місце І.Франка в історії української та польської літератур, а також ще раз пригадав його життєвий і творчий шлях.
    Наведені, хоч зовсім не повні, факти красномовно свідчать про великий і новаторський вклад польських письменників і літературознавців у франкознавство, який збагатив науку новими досягненнями[6].
    Згодом у цьому ж річнику Українського Календаря, в своїй польськомовній статті, яку ми подаємо у власному перекладі українською мовою, її авторка Гражина Паздро наголошує, що в 80-роки XIX століття характеризуються великим розвитком української культури. Галичина стала П'ємонтом українського літературного та наукового життя і одиноким із представників у розвитку української публіцистики. Емський указ 1878 року унеможливив розвиток української літератури та культури на Східній Україні. Розвиток літератури в Галичині був пов'язаний з труднощами, доказом того є історія виходу редагованого Іваном Франком журналу "Поступ", що відбилася також відлунням на польській літературній праці. Польський часопис, який видавався в Петербурзі в №47 в 1886 році, теж розповів про намагання видавати у Львові часопис українською мовою, який мав виходити з січня 1887 року. Головний редактор Іван Франко оголосив про передплату нового часопису "Поступ", який мав поширюватися по всій Україні. З програми цього часопису, який готувався в дусі свободи, правди І розвитку українського слова, він мав стати органом поступового розвитку української культури. Він мав обороняти права і свободи українців в Галичині від свавілля австрійців та інших . Редакція вважала за необхідне обороняти соціальні, економічні, громадські та господарські права українського населення Галичини.
   У редагованім Іваном Франком журналі "Поступ" розпочалась дискусія з впровадження безкоштовного навчання в школах та вищих учбових закладах для українців, а також зняття заборони і вільного розвитку всього українського. З цими питаннями Іван Франко звернувся листом до Елізи Ожешкової 14.12.1886 р., в якому пропонує польським письменникам співпрацю з цим друкованим органом. В листі Іван Франко наголошує, що австрійська цензура не дозволила йому видавати "Поступ" щомісячно, а лиш більшими брошурами два рази в рік... Із цього ми бачимо, що внаслідок таких дій австрійського уряду "Поступ" так до друку і не дійшов. В листі до редактора Петербурзького часопису "Край" Іван Франко скаржиться, що прокурату¬ра австрійська заборонила йому видавати журнал "Поступ". Прокуратура наголосила, що якщо Іван Франко і видасть перший номер "Поступу", то він буде конфіскований австрійською владою, і тому цей часопис не може появитися друком.