Каменяр розповідає про Кобзаря
Головатий М.
Перший вечір пам'яті Шевченка в Станіславі відбувся у 1869 році, тобто вже через вісім років після смерті письменника. Його влаштували учні тутешньої державної гімназії -близько 40 чоловік , а місцем проведення став готель по Бельведерській вулиці, що мав назву «Під Золотим орлом». Будинок зберігся й донині-це скромний одноповерховий будинок №10 по Московській вулиці.
Не зупиняючись на святкуванні днів пам'яті Кобзаря в наступні роки, перенесемося у березень 1889 року на святкування, яке відбулось рівно сто літ тому і яке цікаве тим, що в ньому брав участь І.Франко.
Що являв собою Станіслав на той час? Провінційне містечко Галичини, центр повіту, де проживало 22 тисячі чоловік. Це в 11 раз менше населення теперішнього Івано-Франківська і приблизно дорівнює населенню Надвірної.
Як з культурою і освітою? Є державна гімназія (тепер морфологічний корпус медінституту на площі Урицького), так звана вища реальна школа (тепер стоматологічний корпус медінституту по Радянській вулиці). Обидва заклади - з польською мовою навчання, українська викладається факультативно. Діє двомовна учительська семінарія. Є одна книгарня і три початкові школи-дві чоловічі і одна жіноча. В місті дві приватні друкарні , і третій рік видається польська газета «Кур'єр Станіславовскі», української газети нема. Є невеличка бібліотека на 8000 томів, але без власного приміщення.
Три роки тому , в 1886 році, тут створене греко-католицьке єпископство. В місті осів перший станіславський єпископ Юліан Пелеш. Українців у місті всього 15 процентів, а більшість становлять євреї -(54 проценти) та поляки (30 процентів).Але до міста горнеться населення українських сіл повіту, де воно становить переважну більшість...
Вечір пам'яті Т.Г.Шевченка влаштовувала місцева філія товариства «Руська бесіда» (нині ми б сказали»Українська бесіда».
Готувалась вона ґрунтовно. Програма вечора , який мав відбутись 1 квітня, була заздалегідь оголошена в місцевій та львівській пресі.
Організаторами і активними учасниками заходу оголошувались адвокат , товариш Франка по першому ув'язненню Іван Мандичевський та поет Корнило Устиянович. Вечір мав проходити в залі «міщанського казина». Вхід був платний: за крісло в перших рядах - 1 золотий римський, в дальших рядах -70 крейцерів, за балкон-25 крейцерів.
У часть Івана Франка спочатку не передбачалась. Аж ось повідомлення львівської газети «Діло»: «Відбулись 1 квітня два концерти в честь і на пам'ять Т.Шевченка: в Станіславові і Кракові. Публіки було повно. З несподіваного треба назвати, що відчит про Шевченка в Станіславові читав п. Іван Франко зі Львова».
Виявляється, напередодні Мандичевський звернувся до І.Франка із проханням виступити на вечорі в Станіславі. І Каменяр радо погодився. Про це він пізніше писав у листі до М.Драгоманова.
Доповідь І.Франка стала кульмінацією вечора. Та ж газета «Діло» у звіті про святкування писала : «відчит справив велике враження , публіка висловила прелегентові (доповідачеві- М.Г.) признання своє грімкими оплесками, а дуже многі єму гратулювали».
Виступ Каменяра надрукувало кілька львівських газет, а також журнал «Батьківщина». Таку увагу можна пояснити тим, що в своїй доповіді, як визначає доцент Івано-Франківського педінституту В.Т.Полєк, великий письменник вперше здійснив наукову періодизацію творчості Великого Кобзаря, яка в основному прийнята і в радянському шевченкознавстві, вказав на його значення в історії і літературі українського народу...
Цікаве питання про приміщення , де відбулись Шевченківські урочистості сто літ тому. З газетних публікацій того часу відомо, що вечір відбувся в «залі казина міщанського»,але ніхто з дослідників досі не назвав його правильної адреси. Думаю, помилковим є твердження доцента В.Т. Полєка, висловлене свого часу в «прикарпатській правді», що святкування відбулось в будинку по вул.. Радянській, 12. Цей будинок дійсно зведений для «міщанського казина», але кількома роками пізніше-у 1896 році.
Ретельне вивчення архівних документів дає змогу сказати, що міщанське казино до того протягом двох десятиліть містилось в двоповерховому будинку по вул.. Галицькій, 7. В цьому будинку віднедавна знаходиться бібліотека медичного інституту. Казино, де відбувалось святкування займало частину другого поверху. Зал зберігся дотепер. Є навіть маленький балкон, місця на якому в той пам'ятний вечір коштували 25 крейцерів. В залі могло розміститись щонайбільше 200 осіб.
У вечері брали участь аматори - вокалісти, читці, інструменталісти.
Свою поему «До України» читав улюбленець Станіславської публіки поет Корнило Устиянович . Співав хор у складі дев'яти чоловік.
Все було скромно, але надзвичайно щиро. Люди спішили на Шевченківське свято з міських робітничих халуп, з-під селянських стріх не з міркувань престижності, не з побоювання відстати від сусіда, не тому, що посада зобов'язувала, а за велінням серця. Чи завжди в наш час ми з такою щирістю поспішаємо на Шевченківські святкування?
Після офіційного святкування відбулась товариська спільна вечеря за участю 80 осіб, в тому числі І.Франка. Тут з віршем-експромтом виступив один з активістів української громади міста ,вчитель реальної школи поет Остап Левицький.
Таким було святкування 75-х роковин з дня народження великого генія України. Рівно через рік,31 березня 1890 року, І. Франко виступив у тому ж залі вдруге і востаннє на святкуванні Шевченківських роковин у нашому місті.
