ІВАН ФРАНКО – ЗАВЗЯТИЙ ГАЛИЦЬКИЙ ПОЛІТИК
Гладюк В.
Говорячи про Івана Яковича Франка, знаємо кого як видатного українського письменника, поета, перекладача, філософа і навіть економіста. Економістом був, коли досліджував проблеми, пов'язані зі скасуванням панщини і запровадженням капіталістичних відносин на селі. Робив він це не тільки теоретично, але і практично, коли намагався розв'язати вчення про додаткову вартість на прикладі видобування солі в рідних Нагуєвичах. Знаємо, шо Іван Франко був завзятим політиком і творцем першої в Галичині партії європейського зразка, розробляв її програмні документи і досліджував процеси, які проходили в Галичині. Чимало ідей Франка надзвичайно актуальні сьогодні.
І ван Франко першим долучився до заснування в Галичині у 1890 році першої української політичної партії європейського зразка, яка називалася Українсько-руська радикальна партія. Ця партія мала свій електорат, програму і найважливіше - механізми дій. Партія мала програму мінімум і програму максимум. Мінімум - створення Галицької автономної області. Максимум - соборної України, яка б об'єднала всіх українців. Галичани тоді називали себе „русинами", і Франко першим у 1893 році почав замість терміну „руський", „руська" вживати слово „український", „українська".
Тодішня Австро-Угорська держава визнала радикальну партію, яка брала участь у виборах, офіційно виставляла своїх кандидатів і прагнула створити парламентську фракцію. Вибори тоді проходили за двоступінчатою основою. Спочатку село вибирало представника, а потім він ішов голосувати за конкретного кандидата, на якого діставав „рознарядку". Якби хоч третина українських сіл вибрала кандидатів, які захищали б українське питання, тобто погоджувалися з програмою радикальної партії Франка, то можна було би говорити про парламентську фракцію і ставити питання про створення української автономної області. Але вже в ті часи суспільство хворіло на ті самі біди, які маємо тепер. І тих, хто голосував, і тих, хто висувався в депутати, перекуповували за „ковбасу".
З'явилось навіть таке поняття, як „хрум". „Хрум" був сильнішим за високі політичні ідеї. Тому тричі у виборах до австрійського парламенту її кандидати, у тому числі й Іван Франко, фактично програвали вибори. А самого Франка провалювали на виборах, виробляючи для цього безпрограшний компромат. Першим „гріхом" були атеїстичні погляди. Тоді вважалось страшним злочином бути атеїстом, а другим - його „жидівство". А оскільки Франко був, до того ж, рудий, та ще й мав сумнівне прізвище - Франко - з наголосом на першому складі, то компромату було достатньо. Франко так ніколи й не став депутатом австрійського парламенту.
Радикальна партія охоплювала кілька тисяч членів, мала свої друковані видання, партійні осередки були майже в кожному селі. За вісім років свого існування партія провела близько двадцяти з'їздів, на яких приймалися програмні документи, обговорювалась передвиборна тактика, проекти різних законів. Але треба враховувати те, що вибрані в парламент депутати, перебуваючи там, мали певні привілеї, влада і тоді вміла створити для них привабливе „корито", плекаючи бажання бути керманичем, поводирем народу, гетьманом, керівником тощо. Франко передбачав усі етапи розвитку партії: спочатку партія росте, потім у ній починає формуватися велика кількість лідерів, а невдовзі вона, як правило, розділяється. Після третіх виборів і програшу на них радикальної партії в усьому звинуватили Франка, як її керівника і головного ідеолога. У 1898 відразу п'ять різних за орієнтирами невеличких партій. За фасадом цих партій і їх гасел було відверте фразерство, намагання влаштувати свої особисті справи. Все це було і не бачити цього Франко не міг. Це турбувало Франка не тільки як політика, але й у творчості. Майже всі його твори того періоду „Похорон", „Іван Вишенський", „Молйсей" та інші порушували цю тему. Письменник шукав правди, сумнівався, роздумував. Відтак Франко фактично повністю відійшов від політики, але його ідеї, і головне - ідея української державності, основні напрямки її розвитку, його теоретичні розробки - неоціненні.
Гладюк В. Іван Франко - завзятий галицький політик / В. Гладюк // Голос Покуття. - 2006. - 24 серп.-16 верес. - С. 4.
