Іван Франко на шпальтах літературного та науково-популярного часопису українців Польщі „Наша Культура”(1958-1982)

Ідзьо В.

   Вперше про творчість Івана Яковича Франка на шпальтах літературного та популярно-наукового часопису українців Польщі "Наша Культура" розповідає анонім Т.У. в №1 за травень 1958 року в статті "Літературно-меморіальний музей "Каменяра", в якій наголошує, що коло підніжжя Карпат в мальовничому селі Івана Франка, народився і провів дитинство велетень української літератури, письменник-революціонер Іван Якович Франко. В 1951 році в селі Івана Франка відкрито літературно-меморіальний музей на п'ять кімнат. В музеї зібрані експонати про життя і літературно-громадську діяльність І.Франка. Кожна із кімнат розповідає про конкретний час життя І.Франка. Експозиція музею відкривається бронзовим бюстом І.Я.Франка, роботи скульптора Г.Л.Пивоварова.
    В друге в серпневому номері про Івана Франка розповідає український письменник Олесь Гончар в статті «Геній української нації» в якій наголошує, що насіння засіяні Іваном Франком дають прекрасні сходи. Іван Франко своєю діяльністю відкрив для української культури широкий світ. І. Франко, на думку О.Гончара, був ворогом хутірної замкнутості, не шкодуючи сил трудився над тим, щоб внести вклад до світової скарбниці, національний скарб свого народу і це йому вдалося. Його за творчістю можна порівняти тільки з "шаленими титанами" епохи відродження. Іван Франко є прикладом того, що для письменника немає іншої справи ніш справи народної. Франко був видатним майстром художньої творчості, титаном праці, яку вико¬нував з любові до свого народу. Він був і літературним критиком і перекладачем, поетом, прозаїком І драматургом. Нам всім сьогодні потрібно повчитися в нього в палкій любові до свого народу.
    В цьому ж 4 номері, наголошено, що на честь 100 - річчя з дня народження Івана Франка, на честь великого українського письменника в Польщі опубліковано багато наукових статей польською мовою. Журнал «Наша Культура» повністю подав усіх авторів на назви статей і журнали в яких вони були опубліковані, наго¬лошено в «Бібліографії польських публікацій до 100-річчя з дня народження Івана Франка».
    Наступною, про Івана Франка, є стаття П.Шеремета в номері шостому за 1 жовтень 1958 року "Із спогадів про Івана Франка", в якій наголошено, що із слів шкільного товариша-священника Івана Кузіва, відомо що Іван Франко любив приїзджати в Карпати, якими особливо захоплювався. Найчастіше він перебував Турчанському повіті, селі Дидьова, яке розташоване між двома хребтами Бескидів, вздовж ріки Сяну. Тут завжди він знаходив бажаний спокій. Влада завжди намагалася оточувати його своєю опікою. У 1889 році власне в с.Дидьові І.Франко був арештований і привезений до Львова.
    Не дивлячись на це він знову побував в Дидьові у 1914 році. Їдучи з Дидьова затримався в Турці де в ресторані Григорія Шипки прочитав свою поему "Мойсей" в присутності української інтелігенції та міщан. Поет був тоді вже хворий, що при читанні студент університету Семець з села Шумчи, перегортав сторінки книжки. Цього самого ж дня І.Франко прибув ще на збори окружного відділу "Взаємної помочі українського вчительства", які відбулися в кімнаті "Української бесіди". Тут він брав участь в дискусії, ставив питання і робив зауваження. Він бажав, щоб український вчитель найбільше зблизився з народом, простолюддям. Поет бажав, щоб вчителі вийшли з наради з якнайбільшим розумінням своїх завдань і обов'язків.
    Наступні спогади про Івана Франка в 1959 році в журналі «Наша Культура» подає В.Моравський: «Із моєї пам'яті Іван Франко мені видався малий ростом, худорлявий, працею перевтомлені очі. У нього було високе ясне чоло, яке опромінювали думки страждання. Скромно одягнений, завжди у вишиваній сорочці, я впер¬ше побачив його у серпні 1904 році в малому містечку Лютовиськах. Він був у супроводі українського етнографі Федіра Вовка, які був тоді професором в Парижі і в цей час цікавився етнографією Бойківщини...
Будучи студентом у Львові у 1909-1913 роках зустрічав я часто І.Франка, який повертався з праці Академічною вулицею до свого дому. Часто можна було бачити І.Франка в книгарні ім. Шевченка на Ринку, він був тоді немічний і спаралізованими руками. В той час мій товариш з гімназії, студент філософії Володимир Тимочко працював якийсь час секретарем у І.Франка. В 1913 році з нагоди 40-ліття літературної діяльності І.Франка студенти всіх вищих шкіл у Львові організували урочисті збори на честь Івана Франка. До ювілейного комітету належав і В.Моравський. На збори привезено вже хворого І.Франка в святочному вбранні, але у вишитій сорочці... Були прочитані вірші І.Франка, ювіляр сидів мовчки зі сумним втомленим обличчям. Він нагадував нам "Мойсея"».
    Наступним на шпальтах часопису українців Польщі, свої спогади про Івана Франка подає Дмитро Ступак, який наголошує: « Одного осіннього дня 1913 року, було оголошено нам учням української гімназії в Перемишлі, що до нас приїде наш поет і письменник Іван Франко і прочитає свою поему "Мойсей". Ми зраділи, бо хоча його ніколи не бачили, але всі твори його охоче читали усі в нашій гімназії. Перед вечором зібралися ми на гімназійному подвір'ї, а потім в рядах по чотири, військовим маршем вирушили на вокзал де нетерпеливо чекали дорогого гостя. З вагону 2 класу вийшов Іван Франко на ньому було пальто з сірим каракульовим коміром і така сама шапка. До вагону підійшов директор нашої гімназії А.Аляськевич і деякі вчителів. Франко привітався і попрямував до нас до учнів вітаючись з нами на ліво і направо усміхненим поглядом. Потім сів в коляску і поїхав на ринок в магістерську залу найбільшу тоді в Перемишлі, а учні собі якнайскоріше, щоб зайняти собі місце біля Франка. Франко уклонився до зібрання і прочитав свого "Мойсея" від початку до кінця. Після закінчення присутні нагородили поета бурхливими оплесками".

    В наступному номері «Нашої Культури» за 1960 рік поміщені два вірші Миколи Вороного "Іван Франко" та Миколи Шеремета "На могилі Івана Франка", поміщений і спогад Івана Марківа "Моє знайомство з Іваном Франком": "Будучи учнем 1 класи я взяв від о. Василя Кункевича "Лиса Микиту". В розмові священник сказав, що цей великий український поет скоро приїде до Дрогобича і буде проживати у нашого вчителя Ратальського і що його можна буде побачити. Це було в 1907 чи 1908 році, коли до школи дійшла чутка, що до Дрогобича приїхав Іван Франко і буде в Народнім Домі читати "Мойсея". Однак в народний Дім мене не пустили, та на другий день вчитель Ратальський, сказав, шоб я зайшов до нього, що в нього буде Іван Франко. Сьогодні, я маю побачити людину, що написала «преславного Лиса Микиту». Я прийшов і довго чекав, пані Ратальська сказала Франку: «пане докторе, цей хлопчисько читав вашого Лиса Микиту і так він йому подобався, що захотів будь-за що побачити Вас... Франко зробив крок до мене. А звідки ти хлопчику? - 3 Тинова, прошу пана доктора. - З Великого чи Малого? - 3 Великого, Малий, то хіба кілька хат. - Так, так, знаю, каже Франко, і звертаючись до Ратальського, говорить: «В його селі вдалось мені записати сакраментальний проклін з уст того, що йому хтось подвір'я занечистив...». Дальше Франко говорив мало, розмову вів Ратальський, а Франко тільки відповідав. Він був втомлений... На кінець я вклонився докторові Івану Франку і подякував за Лиса Микиту, він кивнув головою і сказав:" Будь здоров і вчися пильно". Від того часу став І.Франко моїм улюбленим автором... ".
    В наступному номері «Нашої Культури» за серпень 1960 року редакція подає статтю «З маловідомої кореспонденції І.Франка до У.Кравченко», яка буде цікавою для франкознавців, оскільки зачіпає сторони науко¬вого, освітнього та приватного життя Івана Франка.
    Тут же на другій сторінці поміщений другий спогад Дмитра Ступака «Мій спогад про І.Франка», який травневим днем 1916 року навчаючись української літератури в Перемишльській гімназії, «Слово о полку Ігоревім», почув стук в двері, через які ввійшов вчитель і сказав, наступне, прошу встати : «Сьогодні у Львові помер наш поет і письменник Іван Франко. Похорон після завтра. Наша гімназія вишле на похорон свою делегацію. В складі делегації 10 учнів і 1 учитель... Переді мною лежить він, наш Каменяр, у вишиваній сорочці. Лице його бліденьке, а очі ці колись ясні, сині очі, в які я залюбки вдивлявся в 1913 році, коли Франко читав нам в Перемишлі свого "Мойсея", уже замкнені назавжди. Неслися чисельні промови, біля дому небіжчика, а відтак і на Личаківському кладовищі, але змісту цих промов, я молодий гімназист не мав змоги всіх запам'ятати».
    Тут же в цьому номері І.Слупський помістив статтю «Музеєві Івана Франка - 20 років» в якій наголосив, що в Львівському своєму будинку Іван Франко жив і творив14 років. Власне тут 20 років тому відкрито державний літературно-меморіальний музей письменника. Дописувач всесторонньо охарактеризував робо¬ту музею, наголосив, що його люблять відвідувати діти.
В цьому ж номері Едвард Сабік в статті «Дружба Яна Каспровича з Іваном Франком», яку він присвятив до сторіччя з дня народження Яна Каспровича, наголошує, що дружба Франка з Каспровичем є символом для всієї історії українсько-польських відносин. В статті дається деталізований аналіз взаємовідносин, на¬голошується на великий вклад їх результатів поетичної праці для українського та польського народів.
В статті «Думки вголос про вчителів», процитована думка І.Франка про вчителя: «Учителем школа стоїть, коли учитель не приготовлений, не сумлінний то й школа ні до чого. Ну а добрих учителів треба, самим плекати».
В травневому номері «Нашої Культури» за 1961 рік А.Верба помістив статтю «І.Франко і польська преса» в якій детально розповів про співпрацю І.Франка з польською пресою, усі поміщені коментарі, статті в польській пресі, та полеміку з польськими літераторами та громадсько-політичними діячами. У висновок А.Верба наголошував, що Іван Франко працюючи в польській пресі, як сам заявляв, служив не тільки своєму народу, а й справі зближення і широкого порозуміння українського народу з сусідніми народами.
    В травневому номері «Нашої Культури» за 1962 рік, директор музею ім. Івана Франка в с. Нагуєвичах І.Сільченко в зв'язку з 15-річчям, подає матеріал про заснування музею та його роль в історії нашого краю.
    В грудневому номері «Нашої Культури» Василь Яременко в статті «Знову з народом», яку присвятив до сторіччя з дня народження Б.Грінченка поміщує фотографію Б.Грінченка та І.Франка за 1903 рік, наголошу¬ючи, що Б.Грінченко вважав поезії І.Франка найсильніші для громадського звучання. Автор приводить листування Івана Франка та Б.Грінченка, аналізує їх взаємовідносини.
    В серпневому номері «Нашої Культури» за серпень 1964 року Тарас Франко помістив статтю «Гумор в житті Івана Франка» в якій наголосив, що уже в дитячі роки біля малого Івана гуляв гумор. В подальшому відомо, що на квартирі по вул. Кляйнійській (тепер Каменярів) Іван Франко читав товаришам свою комедію «Жаби» з якої присутні сміялися до упаду. 70-роках Франко писав чимало гуморесок. Гумористичною є і його байка "Лис Микита". Автор детально аналізує всю гумористичну творчість Івана Франка, наголошуючи, що серед перекладної літератури є декілька напів гумористичних творів Генріха Гейне та Кароля Гавлічка-Боровського.
В лютневому номері «Нашої Культури» за 1965 рік А.Верба в статті «Болеслав Лімановський і українці» наголошує, що взаємовідносини І.Франка з Б.Лімановським були завжди дружніми. Вони наголошує А.Верба: " були обидва в робітничому комітеті, який був створений у Львові у 1878 році. Хоча І.Франко та М.Павлик критично ставились до основних поглядів Б.Лімановського, проте підтримували з ним товариські стосунки. Б.Лімановський відвідував І.Франка та М.Павлика в тюрмі, а за співпрацю з ними притягувався австрійським судом до відповідальності. Перед виїздом за кордон Б.Лімановський запросив на прощальну вече¬рю М.Павлика та І.Франка та інших. Треба відмітити, наголошував А.Верба, що Б.Ліманський рішуче засуджував погляди і дії польських україножерів і асиміляторів українського народу.
   В четвертому номері за 1966 рік Борис Степанишин помістив статтю "Значення і творчість Івана Франка" в якій наголосив, що в історію української літератури Іван Франко вніс неоцінимий вклад, бо завершив перехід української літератури від етнографізму до вершин критичного реалізму. Іван Франко збагатив та¬кож українську поезію, прозу і драматургію новими проблемами жанрами і художніми засобами, перекла¬дами. Своєю художньою творчістю і фольклористичною діяльністю І.Франко, на думку Б. Степанишина збагатив світ духовними скарбами українську націю, літературу та культуру народу.
    В травневому номері «Нашої Культури» за 1966 рік, М.Демський в статті «І.Франко - збирач і видавець української фразеології» наголошував, що: «велика кількість праць І.Франка говорить про нього як про вели¬кого збирача української фразеології». Його праця «Галицько-руські народні приповідки» завершили цілий етап у збиранні і виданні народного фразеологічного матеріалу. Названа праця в науковому відношенні не має собі рівних серед сучасних і попередніх як слов'янських так і західноєвропейських збірок такого типу. Взагалі, наголошував М.Демський, його праця стала настільною книгою лінгвіста-діалектолога та етнографі, поета і журналіста, яку треба перевидати.
    В номері п'ятому за травень 1966 М.Неврлі «Зв'язки І.Франка з чехами й словаками» наголошує: «Верши¬ною чесько-українських і словацько-українських культурних зв'язків на прикінці XIX і на початку XX століть був Іван Франко. Він перший в Україні розгорнув на науковій основі якнайширшу діяльність на полі слов'янсько-українських взаємин, ознайомив своїх земляків з життям та культурою інших слов'янських народів, зокрема чехів та словаків. У чехів і словаків його цікавила боротьба за соціальне та національне звільнення. Особливо високо цінував І.Франко чеську революційну думку гуситських часів. Але найбільш приваблювала І.Франка чеська література з її високими патріотичними ідеалами. Дякуючи його перекладам в Україні появились твори Карла Гавлічка-Боровського, Ярослава Врхліцького, Яна Неруди, Сватоплука Чеха, Елішки Красногорської, Зеєра й Махара. Чеським народом і його культурою цікавився І.Франко все своє життя. З чеським органів в яких найбільше друкувався І.Франко це «Словенські пжегляд», редагований Любомиром Нідерле й Ченьком Зібртом». Схожа приязнь у І.Франка зберігалась і до словацької літератури, наголошував дописувач.
    В. Орел в цьому ж номері до 50-ти річчя з дня смерті І.Франка помістив на шпальтах «Нашої Культури» статтю: "Зв'язки літераторів Львова з Кубанню" в якій наголосив, що після заборони української мови в Росії погляди багатьох українських письменників в Роси були звернуті до літераторів Львова. Іван Франко звернув увагу на українських письменників Кубані. За його сприянням в українських журналах Львова появляються твори кубанців - Василя Мови Лиманського, Івана Подушки. Іван Франко уважно слідкував за українською літературою на Кубані, він робить від нього все можливе, щоб твори українських письменників Кубані побачили світ. Високо цінував І.Франко творчість Василя Мови вважаючи його талановитим письменником і ставлячи його творчість поряд з С.Руданським. Саме завдяки І.Франку цілий ряд творів Мови-Лиманського було опубліковано у Львові. Він також уважно стежив за літературно-ідейним рухом на Кубані, про що свідчить, хоча би віршоване послання «Миколі Вороному в Єкатеринодарі». Ім'я Івана Франка було відоме на Кубані. У 1896 році газета «Кубанские областные ведомости» (1896 №177) опублікувала велику статтю Л.Василівського в якій дається висока оцінка творчості та громадської діяльності Івана Франка. Кубань також отримувала для бібліотек книги Івана Франка. Після 1917 року на Кубані опубліковано ряд творів Івана Франка, наголошував В.Орел.
    В серпневому №8 за 1966 рік І.Романченко в статті «Іван Франко і Михайло Драгоманов» наголошує: "Перша зустріч І.Франка з М.Драгомановим відбулася в 1875 році в стінах Львівського університету на лекції проф. Омельяна Огоновського. Після лекції студенти оточили М.Драгоманова запитуючи про вражен¬ня лекції, серед інших Іван Франко та М.Палик. А в подальшому їх літературна та культурна творчість гуртувалась навколо журналу «Друг», про що згадував І.Франко на схилі років. Вся подальша дружба І.Франка та М.Драгоманова відбулась навколо друкованого органу «Громадський друг», якому М.Драгоманов надає посильну матеріальну допомогу. В подальшому, як бачимо із джерел, І.Франко і М.Драгоманов йшли пліч о пліч, хоча Іван Франко ставав все критичнішим до М.Драгоманова. Не дивлячись на це І.Франко позитивно в цілому розцінював діяльність М.Драгоманова. Як наголошує І.Романенко, у другій половині XIX ст. М.Драгоманов після І.Франка є найвидатнішим українським літературознавцем, учнем і громадським діячем. Без праць М.Драгоманова як і без критично-мемуарних зауважень І.Ранка, не можна по спра¬вжньому зрозуміти І оцінити літературний процес в Україні в XIX столітті.
    В цьому ж номері В.Кульчицький в статті «Вибори Івана Франка» наголошував, що трудящі Галичини не раз висловлювали свою довіру улюбленому поету і громадському діячеві Івану Франку. Чотири рази? У 1895, 1897, 1898 та 1907 роках висували його кандидатуру до австрійського парламенту, однак Австрійська консти¬туція, яку критикував І.Франко, не дозволяла йому бути обраним до парламенту. В основному в парламент вибиралась знать, поміщики, чиновники і фабриканти, які захищали свої вузькокласові інтереси. За таких обставин віденський уряд і львівське намісництво не допустили І.Франка до парламенту, наголосив у своєму дослідженні В. Кульчицький. В №11 «Нашої Культури» за листопад 1966 року розміщена стаття Н.Кузянікої «Іван Франко і театр», в якій наголошується, що серед прози, поезій, перекладів та критики визначне місце у І.Франка займають і п'єси, такі як: «Украдене щастя», «Рябина», «Учитель», «Сон князя Святослава», одноактівки: «Кам'яна душа», «Будка число 27», «Майстер Чирняк». Не дивлячись на заборону, ці п'єси користувалися великою популярністю в час життя Івана Франка. В наш час є популярними театральні постанови за творами Івана Франка: «Захар Беркут», «Борислав сміється», «Ой піду я в Бориславку», «Для домашнього вогнища»... Як бачимо, наголошує Т.Кузякіна, театральні постанови по творчості І.Франка, розростаються.
В №8 «Нашої Культури» за серпень 1967 року розміщена стаття Івана Прокопіва «Іван Франко в Одесі» в якій наголошено, що з творчістю видатного українського письменника одесити познайомилися у 1883 році, коли міська газета «Одесский вест ник» надрукувала 23 червня його оповідання «Школьный год Грицька». В 1888 році І. Франко був видрукуваний в газеті «Жизнь Юга». Як засвідчують джерела, ще у 1879 році І.Франко писав до приятелів з Одеси, чи не дали б вони дещо на видання «Дрібної бібліотеки». Листуючись Михайлом Федоровичем Комаровим І. Франко був добре обізнаний з політичним та громадським життям Одеси. Він запрошував одеситів до співпраці в журналі «Зоря». Поряд із іншими фактами співпраці І.Франка з науково-громадськими колами Одеси, є свідчен¬ня, що Іван Франко був в Одесі в 1912 році і лікувався та виступав на засіданні історико-наукового товариства при Одеському університеті. Слід наголосити, що 4 червня 1916 року всі одеські газети надрукували повідомлення про смерть І.Франка у Львові 28 травня, наголосив в своїй статті Ї.Прокопів.
    Цікавою, на наш погляд, є стаття В.Полєка "Іван Франко й Івано-Франківщина", яку поміщено в №5 «Нашої Культури» за 1968 р. в якій наголошено: «9 листопада 1962 року Указом Верховної Ради Української РСР місто Станіслав було перейменоване на Івано-Франківськ, а Станіславську область на Івано-Франківську». У цьому факті глибока історична закономірність. З цим містом пов'язана не одна сторінка життя і творчості великого Каменяра, який багато зробив для розвитку громадського та культурного життя. Ця скро¬мна данина пошани генію України, здійснення його заповіту.
    Розглянемо франківський літопис області. Влітку 1874 року І.Франко був запрошений другом по навчанні в гімназії Я.Рошкевичем в с. Лолин Долинського району Івано-Франківської обл. В Лолині І.Франко познайомився з Ольгою Рошкевич, дружба з якою переросла в глибоке взаємне кохання. Переписка Ольги Рошкевич з Іваном Франком є предметом для вивчення світогляду та ранньої творчості І.Франка. Як відомо, через арешти сліди першого кохання зникли. Однак вони відбилися в багатьох творах І.Франка, таких як оповіданні: «На дні», віршах: «Картка любові». В Лолині Іван Франко написав оповідання «Вугляр», «Два приятелі», «Лєсишина челядь», які були першими реалістичними творами в українській літературі. Народні пісні та легенди ,зібрані у селі, письменник використав у повісті «Петрії і Довбущуки». На основі місцевої «Пісні про шандаря» він написав драму «Украдене щастя», на яку була створена чехом В.Амброзом і українцем
   Ю.Мейтусом, опера. Перу письменника також належить вступна стаття до зібраних Ольгою Рошкевич «Обрядів і весільних пісень українців села Лолин», виданих Краківською Академією Наук.
    У 1880 році І.Франка арештовано і відправлено в коломийську в'язницю, де він просидів три місяці. В оповіданні «На дні» він намалював страшну картину «страшної ями». Цьому періоду життя І,Франко присвятив цикл віршів «Думи пролетаря», «Скорбні пісні», поезію «Дивувалась зима», «Вічний революціонер». Після виходу з тюрми в Коломиї він написав оповідання «На дні».
    Не можна не згадати криворівнянський період у творчості Івана Франка, де влітку в Криворівні збиралися видатні діячі української культури. Протягом 1901-1914 років майже щорічно тут відпочивав і працював Іван Франко. Тут він написав ряд творів: «У кузні», «Із моїх споминів», «Великий шум», багато віршів, драму «Камінну душу», повість «Як Юра Шимкарюк брів Черемошем», здійснив ряд перекладів. Не раз приїзджав Іван Фра¬нко і у тодішній Станіслав. З обласним центром, що тепер носить його дороге ім'я, зв'язана ще одна творча громадська й особиста сторінка життя письменника. У 1883 році Іван Франко познайомився з дочкою польсь¬кого емігранта Йосифою Дзвінковською. Сліди цього другого кохання знаходимо у ряді віршів і в повісті «Не спитавши броду». Приїзди І.Франка у місто над двома Бистрицями мали великий вплив не лише на українську молодь, але й на польську: «Ви велетень нового покрою - брат і захисник бідних, знедолених, покривджених, відчужених. Ви одні любите всім серцем вулкан. Хіба я не бачив ваших очей, коли повставали в обороні злидарів... Вкажіть мені на людину, яка більше кохає народ, а я скажу, що Ви єдина». Таку оцінку залишив нам станіславський гімназист, а пізніше відомий польський політичний діяч Ф.Дашинський. На Прикарпатті І.Франко знайшов щирих друзів, які спочатку мали вплив на молодого поета, а пізніше стали його послідовни¬ками, друзями. Під впливом І.Франка тут сформувалися Василь Стефаник, Марко Черемшина, Лесь Мартович, Н. Кобринська, К.Попович, М.Яцьків. В,Стефаник зокрема писав: «Розуміти боротьбу визволення україн¬ського народу... я міг лишень через особисті стосунки і приязнь з Іваном Франком».
    М.Черемшина прирівняв геніального письменника до «великого астрального тіла, що гріє на всю Україну, а світить далеко, ще дальше».
    Н.Кобринська: «Іван Франко - це талант, що становить епоху в нашому культурно-літературному розвитку...»
    Це лише деякі факти із життя і творчості Івана Франка пов'язаних з Івано-Франківською областю. Можна сміливо наголосити, що на Дрогобиччині народилась людина, українець, Іван Франко, а на Івано-Франківщині, з якою пов'язане його безсмертне ім'я - видатний український поет, етнограф та письменник.
    В своїй праці «Спогади про Марка Черемшину», яка опублікована в №6 «Нашої Культури» за червень 1969 року В. Костащук наголошує, що «під кінець XIX століття на початку XX століття Коломия виділяється серед галицьких міст літературним і громадським життям, на яке великий вплив мала діяльність Івана Франка». У своїй біографії М.Черемшина згадує: «У гімназії познайомився з літературою І.Франка, який як і Шевченко зробив на мене велике враження». Після закінчення Коломийської гімназії М.Черемшина поступив на юридичний факу¬льтет Віденського університету. Власне у Відні він знайомиться з Іваном Франком, який складає на нього велике враження гіганта думки. Цю зустріч та ідеї І.Франка він проніс через усе своє життя.
    В № 5 «Нашої Культури» за травень 1971 р. Роман Федорів помістив статтю «Крила братерства», в якій наголосив, що Іван Франко був прекрасним перекладачем. Його переклади з польської, чеської мали великий вплив на формування літературної думки в Галичині. В цей же час, як наголошує Василь Солошенко в своєму дослідженні «Ленін і Франко» , праці Івана Франка перекладаються на російську мову і друкуються в газеті «Іскра», через яку Іван Франко знайомиться з революційним рухом в Росії. Як відомо Бонч-Бруєвич переклав Франкові оповідання із збірки «В поті чола». Твори цього перекладача були видруковані в російських виданнях Москви: «Мир божий», «Жизнь», Пертербургському журналі «Новое Слово». Хара¬ктерно, наголошує автор статті , що В.Ульянов (Ленін) до опублікованої статті І.Франка в «Іскрі» написав примітку в якій шанобливо відізвався про талант Івана Франка.
    В останньому №12 «Нашої Культури» за 1971 рік В.Кульчицький в статті «Іван Франко - історик України» наголошує на великому вкладі Івана Франка в історію України. Цікавими є погляди І.Франка на історію України, зокрема дослідження виникнення епохи капіталізму на території України. Характерно наголошує дослідник, що Іван Франко цікавився українською історією з найдавніших часів. На його думку історія України, це історія героїв та масових рухів. У своїх дослідженнях він торкаєтьтся питання взаємовідносин Київської держави з Польською, «Галицько-Волинської» - в контексті розвитку суспільства. Національно-визвольною війною українського народу під проводом Богдана Хмельницького в 1648-1654 роках, становищем Галичини після загарбання Австрією в 1772 році. В подальшому І.Франко приділяв увагу національно-визвольній боротьбі українського народу за своє національне та соціальне визволення. Особлива характеристика І.Франком дається політичним, релігійним, на¬уковим, громадським українським діячам починаючи з епохи Київської Русі до часу першої світової війни Зупиняє свою увагу І.Франко на постаті Т.Шевченка, наголошував В.Кульчицький.
    В серпневому №8 «Нашої Культури» за 1973 рік Кристина Стафф в статті «Іван Франко і література польського позитивізму» наголошує, що: «...Іван Франко підтримав тих польських позитивістів, зокрема А.Асника та П.Хмельовського, які як демократи були душею з простим людом». Однак І.Франко і критикував польсь¬ких позитивістів за обмеженість, зокрема творчість М.Конопницької. Найбільшою симпатією І.Франко сприймається до творчості Б.Пруса в якого селяни еволюціонують. Вони вже знають всю економічну структуру суспільства і бачать єдину мету в володінні землею. При всіх плюсах польського позитивізму, наголошує Кристина Стафф, який бачить Іван Франко в творчості А.Асника, М.Конопницької та Б.Пруса, він критикував обмеженість їхніх поглядах у питанні соціального та національного стану українських селян в Галичині.
    Дальше в червневому №6 за 1974 рік Іван Романченко в статті «Цікавий талант і оригінальний» розповідаючи про Марка Черемшину, наголошує, що в кінці XIX - першій чверті XX століття в українській літературі плідно працювала ціла плеяда видатних митців художнього слова українських прозаїків-новелістів, таких як Іван Франко, М.Коцюбинський, Т.Бордуляк, О.Кобилянська, В.Стефаник, М.Черемшина, Л.Мартович, А.Тесленко, С.Васильченко. Це дань Івану Франкові, який понад сорок років очолював передові сили українського літературного процесу ще на початку XX століття з почуттям законної гордості сказати «Наша проза під пером Кобилянської, Стефаника, Черемшини набрала поетич¬ного лету, мелодійності, ніжності, грації та різноманітності...Це гарні здобутки нашого розвою...».
   Цікавою є стаття Гражини Паздро «Іван Франко і прогресивна галицька преса 80 років XIX століття», яку вона помістила в «Нашій Культурі» в №4, 5 за 1976 рік. В ній дослідниця наголошує, що журналістська діяльність Івана Франка в 80-х роках XIX століття слід відносити до найбільш складного періоду боротьби за створення українських демократичних органів в Галичині, яка в той час була єдиним полем публіцистичної діяльності українців. В Росії Емський указ 1876 року не давав можливості розвивати літературу і журналістику в Наддніпрянській Україні.
    У такому самому становищі була і українська преса, що концентрувалася майже виключно в Галичині і яка не обмежувалася лише місцевим обсягом, вона повинна була мати загальноукраїнське значення. Вживані у цьому напрямку заходи прогресивних галицьких діячів зустрічалися з двоякого роду перешкода¬ми. З одного боку, у 80-ті роки виразно активізувалась преса москвофілів та народовців, а з другого демократичні видавництва, які завжди переслідувалися, підлягали суворій цензурі і часто конфісковувалися, опинилися у винятково тяжкому становищі, про яке Іван Франко на сторінках варшавської «Правди» писав: «газетярство не користується симпатією теперішнього уряду, ніколи ще конфіскація газет не була такою масовою... Останні часи замість полегшення принесли ще більший затиск».
    При такому становищі кожний часопис, який вдалося видати, не залежно на короткий час існування, виконував велику роль у розвитку громадської і політичної думки та культури. Засобом впливу цих часописів стали публіцистика та коментарі у противагу журналам москвофілів та народовців. Демократичні часопи¬си, на думку Івана Франка, це єдині засоби вільної преси, власне вони: «Громадський друг», «Дзвін», «Мо¬лот», «Світ», які він редагував, піднімали соціальні та національні питання українців.
Журнал «Світ» популяризував соціалістичні ідеї, займався проблемами робітників, формував нову галицьку інтелігенцію. По неповних двох роках «Світ» перестав виходити, а підготувати інші прогресивні видання в тогочасних галицьких умовах було неможливо. Найяскравішим прикладом цього може бути історія підгото-влюваного І.Франком часопису «Поступ». Революційно-демократична програма «Поступу» відразу викликала реакцію з боку австрійської влади, якого поліція арештувала зразу ж з першого номеру. Однак, І.Франко не зупинився на досягнутому та водночас втраченому. У 1888 році він на прохання львівських студентів взяв на себе обов'язок редактора нового часопису «Товариш». Журнал став на національно-культурний грунт і був дуже прогресивний. В ньому розроблялася концепція української національної науки, освіти, проводилась дискусія по різних питаннях українського громадського життя. Через те вийшов лише один номер журналу, який в подальшому був закритий. В подальшому коротко виходили такі журнали, як «Народ» та «Життя». Під кінець 1890 року «Народ» став офіційним органом Радикальної партії. Незважаючи на переслідування він проіснував до 1895 року. В історії української суспільно-політичної і літературної думки журнал «Народ» відіграв визначну роль так само як і участь в прогресивній пресі Івана Франка. Завдяки безпосередній допомозі й співучасті І.Франка в Галичині з'явилися поруч з іншими два альманахи, які відіграли певну роль в розвитку української журналістики - «Ватра», і «Перший Вінок», літературний журнал «Зоря», що видавався народовцями. Створення цих журналів, зокрема «Ватри», наголошував І.Франко, було прогресивним явищем, це була відповідь на позицію редакторів «Зорі» заскорублих і відірваних від життя і суспільства в поглядах на розвиток та суспільних вартостях українського народу.
    У 1887 році з'явився альманах «Перший вінок», до якого багато праці в підготовці і редагуванні вклав І.Франко. У своїй книзі «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.» І.Франко писав, що альманах фактично був редагований ним. Він допомагав Наддніпрянським письменникам поширювати через цей часопис свої твори в Європі. Як бачимо із джерел, І.Франко виступає не тільки як критик, але й як історик галицької преси. В своїх виданнях він не обмежується характеристикою окремих видань і розглядає їх завжди у зв'язку з суспільним і культурним розвитком, показує витоки української преси, організацію періодичних видань, які виникали в боротьбі на потребу самого суспільства.
    І.Франко особливо оцінював суспільно-культурне значення періодичної преси. Він вважав, що щоденно друковане слово є найкращою трибуною пропагування прогресивних політичних, літературних і наукових ідей, а це дає можливість консолідувати прогресивні сили. Журналістиці, як важливому факторові націона¬льного життя, письменник завжди приділяв багато уваги. Починаючи від 1876 року у своїх публіцистичних, критично-літературних та історичних працях він мав багатий матеріал з ділянки розвитку української преси, відслідковував процес розвитку української преси, процес розвитку української журналістики.
   Отже, як наголошує Гражина Паздро, І.Франко був співтворцем прогресивної української преси і критиком та істориком української журналістики.
    Дальше Володимир Кульчицький в статті «Іван Франко у світлі документів» наголошує, що в історичних працях І.Франка велике місце відведено історії селянства України і зокрема Галичини періоду феодалізму і капіталізму. Наукові праці І.Франка знайшли широке визнання вчених. Він у 1893 році захистив докторську дисертацію у Віденському університеті. В 1906 році Наукова Рада Харківського університету присудила йому почесний ступінь доктора російської словесності. За працю «Студії над українськими народним піснями» Ро¬сійська Академія Наук присудила йому у 1916 році премію. Проте незважаючи на успішне виконання всіх формальностей І.Франко не зміг дістати посади доцента Львівського університету. В XIX столітті австрійський уряд відкрив українські кафедри, 18 березня 1895 року І.Франко здав габалатаційний колоквіум з історії укра¬їнської літератури та етнографії. Кандидат, як зазначено в протоколі, довів грунтовне знання предмету, як у загальних так і у окремих питаннях. Кафедра рекомендувала І.Франка на затвердження Міністерства віроспо¬відань і освіти у Відні. До цього документів, Галицьке намісництво вислало свій документ в якому зазначало у нього до І.Франка є свої підозріння, оскільки він постійно бере участь у народницькому русі і має симпатії до Росії, тому: «Намісництво просить Вашу екселенцію ласкаво відхилити прохання колегії професорів філософ¬ського факультету Львівського університету в наданні звання доцента доктору І.Франку».
    Недопущення Івана Фрака до університетської кафедри, наголошує В.Кульчицький, було ще одним про¬явом соціального і національного пригнічення українців австрійським монархізмом.
    Тут же в цьому номері Т.Пачовський подає «Маловідомий лист Івана Франка до Сидора Воробкевича». Іван Франко як член редакційної колегії літературно-громадського журналу «Зоря», який виходив у Львові (1880-1897), звернувся 16 березня 1886 року до буковинського поета і драматурга, висловлюючи свої міркування і побажання щодо буковинської літератури. У ХХ-му томі «Творів» І.Франка (Київ, 1956), що в ньому міститься його листування, цього листа немає, тому подаємо цього листа, наголошує Т.Пачковський, вміщуючи нижче у своїй статті на шпальта Нашої Культури.
    Про 50-ти томне видання творів Івана Франка розповідає в цьому ж номері «Нашої Культури» член-корес-пондент АН УРСР Євген Кирилюк, який наголошує, що до 120 річчя з дня народження Івана Франка видано більш повніше ніж попередні 50-ти томне видання творів Каменяра. Слід наголосити, що над ним працюва¬ли всі наукові установи, такі як: Інститут Суспільних наук УРСР у Львові, Львівський університет ім.І.Франка, Інститут мовознавства ім.О.Потебні АН УРСР.
    Більш детальний аналіз 50 - томної спадщини І.Франка подає нам в своїй статті М.Сивщький в статті «П'ятдесятитомник Франкової спадщини», він перелічує зміст всіх томів і закликає передплатників передплатити всі 50 томів, оскільки в вільному продажі їх не буде.
Тут же в цьому номері Т.Пачковський в статті «Іван Франко про польську літературу XIX- початку XX ст.» наголошує, що в 1974 році в світ вийшла монографія Миколи Купльовського про Івана Франка, в якій автор більше десяти Франкових статтей, рецензій і публікацій про польських поетів і прозаїків ХІХ-ХХ ст.. У праці автор розповідає про І.Франка, як про літературного критика. Основний лейтмотив книги - І.Франко вимагав від польських письменників життєвої правди, художньої майстерності та ідейно-виховного спрямування. Монографія в цілому заслуговує схвалення і є цінним вкладом у польську Франкіану.
    В 1977 році Роксоляна Зорівчак в статті «Місце Івана Франка в історії українського перекладознавства», яку вона помістила в 5-6 номерах «Нашої Культури» наголошує: «Перекладознавство як струнка система, що охоп¬лює історію , теорію і критику перекладу сформувалася в окрему науку лише в 20-30 роках XX століття. Та основи цієї науки закладали діячі попередніх епох, серед яких назвемо Фрейцзера, Тайтлера та Керлейля в англомовному світі; Бєлінського, Добролюбова, Чернишевського, Анненського. Брюсова в Росії; Гете, Кауера та Гумбольдта в Німеччині; Дале у Франції; Шафарика у Чехії; Джимала-Сєдлецького в Польщі; І.Франка в Україні".
Іван Франко справжній Прометей перекладу, людина енциклопедичних знань і могутнього поетичного таланту, так охарактеризував перекладацький талант І.Франка український перекладознавець В.Коптілов. Підсумовуючи двадцять п'ять років своєї літературно-громадської діяльності Іван Франко писав: «Тільки те, що здобудемо своєю працею те буде справді цінне надбання... От тим-то я старався присвоювати нашому народові культурні здобутки інших народів і знайомити інших з його життям». У багатьох статтях І.Франко наголошував на важливості ознайомлення свого народу з найвизначнішими зразками світового красного письменства: «... передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми й вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями». Іван Франко постійно підкрес¬лював необхідність вибирати для перекладу такі твори, за допомогою яких легше було б : « вимірити удар проти всяких поза природних, поза людських і фальшивих поглядів, глибоко закоренілих у нашій суспільності...» Незвичайний перекладацький талант І.Франка виявився в різних жанрах, охоплював різні літерату¬ри, різні епохи. Переклади із слов'янських мов становлять майже половину франкового перекладацького доробку. І.Франко вперше в історії українського перекладу глибоко і всебічно розробляє основні проблеми мистецтва художнього перекладу, створює струнку теоретичну систему, подає ідейно-теоретичні настанови перекладачам... Цікавим є дослідження і Магдалини Ласло-Куцюк «Іван Франко і Еміль Золя» в якому вона наголошує, що Іван Франко в листі до А.Кримського писав: «щодо літературної кар'єри то головним моїм взірцем був Золя». Як вважають науковці, І.Франко дійсно був під сильним впливом Е.Золя, хоча О.Білецький у своїх дослідженнях вважав, що у прозі І.Франка не прослідковується будь-якого впливу Е.Золя. В своїй праці «Іван Франко і Еміль Золя» Магдалина Ласло-Куцюк , на багато чисельних прикладах аналізу творчості та порівнянні стилів, манер написання, характерів, біографій, дослідниця наголошує: «... Збагнувши велич Золя, Франко пішов непохитно його шляхом і цим самим утвердив себе на шляху розви¬тку сучасного роману....Роман Франка чимось зобов'язаний Золя...»...
    ...На завершення огляду творчості Івана Франка на шпальтах часопису «Наша Культура» подамо статтю в руб¬риці «Рецензії, обговорення, огляди"»- Володимира Хоми, який в статті «У колі Франкової фольклористики», наголошує: «Цього року виповнюється 60 років визначному франкознавцю Олексію Дею. Про Івана Франка вчений видав такі книги: «Іван Франко - дослідник народної творчості», «Іван Франко і народна творчість», «Іван Франко і перша російська революція», «Іван Франко. Вибрані статті про народну творчість» в яких він подав вступну статтю, впорядкування, коментарі. Книжку пісень і книжку коломийок у записах Івана Франка зі своїми змістовними передмовами. Двотомні спогади про Івана Франка з вступними статтями та науковою обробкою.
    До 125-річчя І.Франка О.Дей видав монографію «Іван Франко. Життя і діяльність», перевидав з доповненнями монографію «Іван Франко І перша російська революція», «Народні пісні у записах Іван Франка», збірник «Спогади сучасників про Івана Франка». О.Дей - редактор окремих томів і член редакційної колегії «Зібрання творів у 50-ти томах» І.Франка., «Спілкування митців з народною поезією. Іван Франко і його оточення».,.
   Таким чином творчість О.Дея дає великі імпульси для подальшого вивчення творчості та життєдіяльності Івана Франка.
У висновок нашого дослідження наголосимо, вивчення творчості Івана Франка на шпальтах часопису українців Польщі «Наша Культура» є вагомим внесок в розвиток франкініани, як в діаспорі так і в сучасній Україні, оскільки теми підняті часописом «Нашою Культурою» залишаються актуальним і в наш час і потребують подальшого аналізу та дослідження...

(Повністю ознайомитися із змістом цієї статті Ви зможете в ОУНБ ім.І.Франка.)