Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

ІВАН ФРАНКО — ЗБИРАЧ І ВИДАВЕЦЬ ПРИСЛІВ\'ЇВ ТА ПРИКАЗОК



   Полєк В.

   Із багатогранної фольклористичної діяльності І. Я- Франка (27.УІІІ 1856 - 28. V 1916) найменш досліджена його праця в галузі збирання і видання прислів'їв та приказок. Частково торкалися цього питання фольклористи і літературознавці М. С. Возняк, П. М. Попов, О. І. Дей, В. А. Юзвенко, мовознавці Л. Г. Скрипник та Ф. П. Медведєв. Але окремої розвідки про працю І. Франка як збирача і публікатора народної творчості досі не було. Мета цієї статті - висвітлити деякі найважливіші грані переміографічної роботи вченого. Знайомство з фольклором І. Я - Франка, як і багатьох інших видатних митців слова, розпочалося ще з дитинства, коли першими вчителями були батько, мати, згодом вітчим, односельці. Записувати прислів'я та приказки Франко розпочав під час навчання в гімназії. «Збирати та записувати всякі матеріали з уст народа, казки, пісні, приповідки, образові речення, порівняння, прокляття, закликання, мудровання та поодинокі слова, - зазначав він у передмові до першого тому «Галицько-руських народних приповідок», - я розпочав іще в гімназії, і то не лише буваючи літом вдома на вакаціях у Нагуєвичах та інших сусідніх селах (Ясениці Сільній, Унятичах), але також у Дрогобичі. Живучи на станціях у різних дрогобицьких міщан та передміщан, я знайомився залюбки з такими, що заховали в пам'яті багато старої руської міщанської традиції... від них і многих інших я списував немало етнографічного матеріалу, та іноді при помочі товаришів вишукував також інших оповідачів по передмістях, платив їм скромний почастунок і заставляв їх цілими ночами співати та оповідати всяку всячину» .
    На час навчання в гімназії у Франка вже була велика збірка пісень (понад 800 номерів) і «не менш показна збірка інших матеріалів, у тім числі також приповідки». Ця колекція народних афоризмів складалася, очевидно, із тих прислів'їв, які Франко записав від свого вітчима Гриня Гаврилика, селян-сусідів, а також численних відвідувачів-селян, що, як це засвідчують сучасники, ніколи не оминали гостинної оселі родини Франків.
    Молодече романтичне захоплення І. Франка народною поезією поступово переходить у розуміння того важливого обов'язку перед народом, служіння якому поет і вчений віддав усе життя. « Яко син селянина, вигодований твердим мужицьким хлібом,- говорив І. Франко, - я почував себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові. Вихований у твердій школі, я відмалку засвоїв собі дві заповіді. Перша, то було власне почуття того обов'язку, а друга, то потреба ненастанної праці».
    Навіть перебуваючи в ув'язненні у 1877 і 1880 роках, він продовжує і там збирати народну творчість серед арештантів - тих знедолених селян, яких за несплату податків, протести проти визиску гноїли у тюрмах. «Моє ув'язнення в р. 1877 і дев'ятимісячний побут у Львівській в'язниці, пізніше (з початку 1880 р.) ув'язнення в Коломиї..., а також численні екскурзії в ріжні сторони краю, чинені тоді й пізніше, зводили мене докупи з великою силою ріжних людей, від яких я мав нагоду записувати ріжнородний етнографічний матеріал. Із тюрми виніс також невеличкі збірочки приповідок із Крехова, Батятич, Рогатина, Городка, Якова і т. ін. Та особливо багато й інтересного матеріалу я записав у коломийськім арешті 1880 р.» .
    Проводячи революційну агітацію серед селян, виступаючи на вічах, зборах, І. Франко записує прислів'я з уст учасників виступів. «Десятилітня участь моя в радикальній агітації, при чім мені доводилося відвідати та об'їздити майже всю Східну Галичину (...), дала мені крім усього іншого також показну збірку нових приповідок, - згадував пізніше І. Франко. - На вічах і зборах виступали деякі бесідники-селяни, що так і сипали приповідками, мов добрим намистом, і я іноді не вспівав записувати всього, що обивалося о мої вуха. Так повстав основний контингент моєї збірки» .
    Внаслідок наполегливої праці І. Франка був нагромаджений значний пареміографічний матеріал. Проте важкі умови життя, зневажливе ставлення до скарбів народного слова і тодішньої офіційної преси, і народовських періодичних видань не давали можливості у 70-80-ті роки надрукувати зібрані прислів'я. Протягом ряду років І. Франко підтримував видавничі стосунки з органом Антропологічної Комісії Краківської Академії наук...який час від часу публікував і український фольклор.I тому коли секретар цього видання професор антропології Краківського університету і впливовий член Антропологічної Комісії Ізидор Коперніцький (1825- 1891) запропонував в 1888 році Франкові передати матеріали для публікації в «Zbioru wiadomosci», Франко охоче погодився. Він на вимогу Коперніцького переписав прислів'я латинськими буквами, розмістив їх в алфавітному порядку і передав польському вченому. Спочатку Коперніцький був у захопленні від пареміографічної праці І. Франка. «Позавчора з приємністю одержав, - пише Коперніцький в листі до Франка від 6.1.1889 року, - а вчора жадібно і з найбільшим захопленням прочитав цінний рукопис пана із збіркою «Прислів'їв люду руського в Галіції» - і цим разом зараз же спішу писати до пана. Гарна це та зразково впорядкована і опрацьована праця. Докладу всіх зусиль, щоб вона була якнайшвидше оголошена друком на Ваше і моє задоволення. З цією метою я представлю її з найпохвальнішою оцінкою на найближчому засіданні Комісії» . Проте тут же Коперніцький натякає і на можливі перепони в публікації. Далі у цьому ж листі він пише: «Шкода, що буду змушений виступити дещо проти давньої ухвали Комісії, викли¬каної моєю пропозицією, за якою прислані нам прислів'я - польські, руські та литовські - не повинні бути кожен раз друковані, лише складані до часу, аж поки їх збір, нагромаджений з різних джерел, утворить поважну і властиву цілість для оголошення друком після відповідного упорядкування та опрацювання» . Але одночасно він наче заспокоює і себе, і Франка, надіючись, що Антропологічна Комісія, зважаючи на високий науковий рівень праці, згодиться відразу на її публікацію. «Збірка пана справді виходить із багатьох поглядів поза рамки тих дрібніших місцевих збірок, які за вищезгаданою ухвалою мались на думці. Ця збірка серйозного змісту і відмітна кількість прислів'їв з усього нашого краю (на жаль, за винятком Західної Галичини, тобто всієї Лемківщини), становить цілість, старанно упорядковану, майстерно опрацьовану і забезпечену цінними коментарями та порівняльними зіставленнями, - одним словом, подарували Ви нам власне таку цілком уже готову працю, на яку, згідно із згаданою ухвалою, Комісія потребувала б довгі літа громадити матеріали. Маю надію і навіть певний, що, вислухавши ці мої міркування і прийнявши їх як слушні, вона доручить мені видавати Вашу збірку».
    Оскільки праця І. Франка мала вигляд цілісної збірки, добре укладеної і докладно прокоментованої, І. Коперніцький вважав, що її доцільно було б видати окремим виданням як додаток до XIII тому «Zbioru wiadomosci», але це було б пов'язане з додатковими витратами на друкування книги. Очевидно, через матеріальні труднощі Франко вирішив друкувати прислів'я у самому «Zbioru». Було домовлено, що прислів'я будуть публікуватися в кінці XIII і на початку
XIV томів «Zbioru wiadomosci».
    На засіданні Антропологічної Комісії праця І. Франка була оцінена позитивно. Газета «Діло» від 1 (13) квітня за 1889 рік вміщує такі відомості про це засідання: «На засіданні Комісії Антропологічної повідомив секретар Академії др. Коперніцький, що послідніми часами надіслали з поля краєвої етнографії такі праці: [...] п. І. Франко, рукопись з 1450 (насправді 4450 - М. П.) пословицями, дикціями, висказами і т. ін., уложеними в поазбучнім порядку, що єсть вельми цінним причинком до етнографії русинів. Комісія заявила, що після можливості помістить ті праці в своїх виданнях» . Всупереч домовленості І. Коперницького з Франком Комісія вирішила все-таки друкувати працю І. Франка окремою книгою, можливо, через її великий обсяг.
    Івана Франка з самого початку не задовольняв алфавітний порядок розміщення прислів'їв, який нав'язав йому Коперніцький. «Немалим недоліком моєї збірки, - зазначав І. Франко у передмові до надісланої Коперніцькому збірки, - є упорядкування прислів'їв не за гаслами, а за першим словом. Одначе це зроблено через те, що моя збірка є доповненням до збірки Вислоцького». А коли мова пішла про друкування окремої книги прислів'їв, то І. Франко принципово не погоджувався на алфавітний спосіб упорядкування книги, про що-повідомив Коперніцького, а той доповів Антропологічній Комісії. «Про повідомлений мені у листі з 30 листопада біжучого року Ваш намір повністю переробити свою збірку «Прислів'я люду руського в Галіції» з метою укласти її в більш науковому напрямку і помножити новозібраним матеріалом, до якого мають бути також включені прислів'я із давніше виданих збірок, - пише Коперніцький Франкові,- без затримки доповів Антропологічній Комісії на вчорашньому її засіданні» . Як видно з тону листа і тих численних нав'язливих порад, які давала через Коперніцького (І мабуть, ним сформульованих) Комісія Іванові Франкові, в Кракові не зовсім були задоволені таким наміром Франка, хоч робили вигляд, що схвалюють цю переробку і дають йому два роки для закінчення нового варіанту праці. Нам здається, щонайбільше в «охолодженні» стосунків між І. Франком та І. Коперніцьким відіграли різні погляди обох учених на класифікацію пареміографічного матеріалу. І. Коперніцький дотримувався усталеного погляду класифікувати прислів'я або за алфавітом перших слів, або методом Номиса, якого вважав незаперечним авторитетом. Він категорично радить Франкові використати паралелі з цієї книги. «Завдяки цьому Вам напевно не буде важко використати також і найбагатшу з цього погляду збірку Номиса, яку Комісія взагалі вважає настільки важливою, щоб, не наражаючися на слушні закиди критики,вільно було її обминути у майбутній Вашій праці при необхідних попаралелях» .
    Очевидно, готуючи новий варіант, у Франка визріла думка видати самому фундаментальну збірку прислів'їв. На той час Франко вже був знайомий з новою класифікацією за опорно-гніздовими словами, що її застосували німецький учений К. Вандер у п'ятитомному зібранні «Deutsches Sprichworter Lexikon», польський пареміограф С. Адальберг,- що почав видавати велику збірку прислів'їв «Ksieqa pszyslow polskich» та ін. Франко бачив недоліки в «філозофічній» класифікації М. Номиса і досить гостро і не в усьому справедливо критикував спосіб тематичного впорядкування його збірки «Українські прислів'я, приказки і таке інше».
    Сам І. Франко пізніше пояснював причину зволікання з публікацією прислів'їв у польському виданні тим, що він виступив з гострою рецензією на книгу І. Коперніцького «Gorale beskidowy», у якій польський учений був підданий критиці за поверхове, неглибоке висвітлення побуту українців гірських районів Карпат (рецензія була надрукована в другому номері львівського журналу «Kwartalnik historyczny» за 1889 рік). Проте, нам здається,що вищезгадана рецензія могла тільки «охолодити» їхні стосунки, а справжні причини незгоди крились у різному підході вчених до класифікації і публікацій пареміографічного матеріалу. І. Коперніцький у 1891 році, тобто через рік після їх листування з приводу видання прислів'їв, помер, а Франко вирішив видати збірку власними силами. «Я тепер рішуче зрезигнував із думки друкувати свою збірку в якім-небудь польськім виданню, - пише І. Франко у перемові до «Галицько-руських народних приповідок». - Натомість я задумав подати повний корпус галицько-руських народних приповідок, упорядкованих відповідно до вимог новочасної науки». У польській пареміографії на той час також не було єдиного погляду на класифікацію національного прислівного фонду, бо коли І. Коперніцький вимагав від Франка групувати прислів'я за темами методом Номиса, то такі відомі польські вчені, як О. Кольберг, С. Адальберг, Ф. Бжозовський, Й. Конопка, упорядковували свої збірки за методом опорно-гаслових слів.
    За взірець І. Франко, як і згадані польські вчені, мав п'ятитомну збірку К. Вандера «Sprichworter Lexikon». З приводу укладення «Галицько-руських приповідок» він писав: «При впорядкуванні матеріалу я держався прийнятої в науці системи - азбучного порядку тем. Так упорядкована найбільша з виданих досі приповідок, п'ятитомний «Sprichworter Lexikon» К. Вандера». Проте фольклорист не копіював в усьому систему німецького вченого, а пристосовував її до матеріалу, який класифікував.
    До наукових пареміографічних зібрань І. Франко ставив такі вимоги: обробляти зібраний матеріал так, щоб із нього була найбільша користь для науки, а упорядковувати його так, щоб при великій кількості зразків легко можна було б знайти потрібне прислів'я. Виходячи з цих двох принципів - науковості і зручності користування, І. Франко аналізує найбільш поширені способи класифікацій. «Поазбучне впорядкування», на думку вченого, недосконале, бо «початкова буква першого слова та й загалом перше слово може бути зовсім припадкове, змінятися в різних варіантах, не маючи нічого спільного зі змістом приповідки... за таким чисто механічним упорядкуванням пропадає всяке наукове угрупування матеріалу». Не задовольняє Франка і «спосіб, уживаний давніше при впорядкуванню більших збірок (Челаковського, Даля, Номиса)... фільозофічний, де групуються приповідки за темами, взятими не так із змісту самих приповідок, як із певної фільозофічної системи». І. Франко віддає перевагу третьому, вже згадуваному опорно-гасловому принципу. К. Вандера. Приказкові одиниці підводяться під рубрику того слова, яке в прислів'ї найважливіше, найхарактерніше, незалежно від того, чи це іменник, прикметник або дієслово. Франко бачив недоліки і в класифікації Вандера, тому вносив деякі доповнення в свою систему. Насамперед, розуміючи, що в прислів'ї визначальним є зміст (в тому числі й вторинні значення), він, на відміну від Вандера, до всіх прислів'їв дає пояснення значень. Тут учений використав досвід російських пареміологів. «Я пішов тут, - пише Франко, - за дезідератом Петербурзької Академії наук, висловленим збирачеві білоруських приповідок Носовичу». Але Франко не міг перебороти основний недолік системи Вандера - штучне розривання однорідного матеріалу за буквами алфавіту, оскільки сам алфавітний принцип укладання статей порушував семантичну цілісність генетично пов'язаних між собою великих груп прислів'їв. Часто дуже близькі за семантикою опорно-гаслові статті, на догоду алфавіту, потрапляли в різні кінці тома, а то й у різні книги.
    Дуже цінними у збірці І. Франка є посилання на паралелі у прислів'ях інших народів. Тут учений виступає з позицій інтернаціоналіста, який зокрема бачить у культурі кожного народу і його власні елементи, і те, що ця культура ввібрала в себе протягом свого розвитку з культур інших народів. «Не треба забувати про те, - пише він, - що самі форми життя, вірування і традиції народу - результат довговічного історичного розвою і що в тім розвою велику ролю грали посторонні, чужонародні культурні та політичні впливи. Отсей інтернаціональний елемент грає визначну ролю також і в формуванні та всьому контингенті приповідок». До опублікованих ним українських прислів'їв І. Франко наводить паралелі із збірок польських пареміографів (С Адальберга «Ksiega pszyslow polskich", 1889 - 1894; Ф. Бжозовського «Pszyslowia polskie»,1896),російських (П. Симоні «Старинные сборники русских пословиц, поговорок, загадок и пр, XVII-XIX столетий», вып. І, 1899; В. Даля «Пословицы русского народа», 1862), словацьких (А. За турецького «Slovenska prislovi», 1897), чеських Ф. Челаковського «Mudroslovi narodu Slovanskeho», 1852), білоруських (І. Носовича «Сборник белорусских пословиц», 1874), литовських (А. Шляйхера «Litanische Marchen,Sprichworter», 1857), сербо-лужицьких (Е. Мука «Prislowa a prislowne wuslowa Hornjolzichkich Serbow», 1902), болгарських (І. П. Славейкова «Български притчи или пословицы и характерны думы, собраны от П. Р. Славейкова», 1889-1897), німецьких (К. Вандера «Deutches Sprichworter Lexikon», 1867-1880) та ін.
    Великої ваги надавав І. Франко географічному розміщенню прислів'їв, місцям їх первісного побутування. Прислів'я твориться в якомусь одному місці, зазначав він, тому має свої локальні особливості. «Географічні ремарки» при приповідках, записування діалектом дозволяє, на думку вченого, «сконтролювати вірність самого запису». Пареміографічний матеріал І. Франко, як і його попередники від Кл. Зіновієва до М. Номиса, трактує в широкому плані, залучаючи до збірки всі різновиди приказкової малої прози. «Сучасні етнографи і збирачі, - зазначає він, - дивляться на прислів'я з далеко ширшої точки зору: бачать у ній традиційні вислови думки й мови даного ладу, а, отже, все те, що з даній мові є ніби скристалізованою з якого-небудь приводу фігурою думки».
    З цього погляду до жанру прислів'їв увійдуть «не тільки моральні, філософські судження, життєві правила, але також певні стереотипні особисті рефлексії, вислови загальнолюдських почувань, прокляття, жарти, ущипливості, висміювання, порівняння, фігуральні звороти... вивітрені формули ворожби, примовлянь, які, втративши вже, бодай частково, свій зовнішній вузькообрядовий характер, вживаються іноді і в розмовній мові - в жартівливому чи іронічному значенні, або ж деградували до дитячих забав. Сюди ввійдуть також найрізноманітніші пародії (молитв, обрядів, заклять і навіть серйозних прислів'їв), якими особливо багатий український народ; декотрі «застарілі» загадки, значення яких стало з часом настільки прозорим, що, народ перестав вважати їх загадками і вживає як прислів'я. Таким чином, надзвичайно розширюється коло прислів'їв, до нього ввійде все те, що не попадає в розряд пісень, з однієї сторони, оповідань, легенд і анекдотів - з другої сторони, загадок з третьої, а обрядів, вірувань, звичаїв і передсудів - з четвертої» .
    Погляд І. Франка на народну фразеологію був підтриманий і пізнішими ученими. Правда, в новіших працях, зокрема радянського часу, відчутне прагнення в межах жанру прислів'їв у широкому значенні диференціювати його окремі різновиди, у багатьох збірках окремо виділяються розділи фразеологічних сполук, народних порівнянь, побажань, вітань, каламбурів тощо.
    У збірці І. Франка використано дуже великий друкований і рукописний матеріал, зібраний із майже 500 місцевостей. Крім власних записів, упорядник використав прислівні матеріали Ольги і Ярослава Рошкевичів із с. Лолина Долинського повіту, збірки Степана Петрушевнча з с. Добрян Стрийського повіту, Василя Щурата - з Львівщини і околиць Теребовлі на Тернопільщині, Івана Белея - з Калуського і Станіславського повітів, Володимира Гнатюка - з Бучацького повіту, Богдана Заклинського - з Богородчанського і Товмацького повітів, Михайла Зубрицького - з Старосамбірського, Богдана Кирчіва - з Стрийського повітів, Михайла Мочульського - з-під Миколаєва над Дністром та ін. І. Франко до свого видання брав прислів'я також із «Граматики руської або малоруської мови в Галичині» (1830, нім, мовою), «Галицьких приповідок і загадок» Гр. Ількевича (1841), з публікацій братів Івана і Якова Головацьких, зокрема з розвідки «Про поділ часу у русинів» із альманаху «Вінок русинам на обжинки» (т. II, 1847), із книги «Про говір галицьких лемків» І. Верхратського, прислів'я, зібрані В. Вислоцьким та ін. Франкові надсилали прислів'я до збірки письменники і культурні діячі Т. Бордуляк, О. Маковей, Лесь Мартович, М. Павлик, Є. Желіхівський, В. Навроцький та ін. Використав учений також українські прислів'я польського фольклориста О. Кольберга з його збірки «Pokucie.Obraz entograficzny», т. І-IV, 1882-1889 та ін.
    Як відомо, до прислівних одиниць І. Франко давав пояснення, зазначаючи в передмові: «Надто при сих поясненнях являється можливість торкнутися многих народних звичаїв, вірувань, поведінок, діалектичних окремішностей та інших етнологічних та язикових появ, які попадають під руки збирачеві і можуть мати не мале значення для всякого будущого дослідника» .
    І. Франко надавав великого значення контексту вживання прислів'їв. «Приповідка як монета, - зазначав він, - поки в обігу, кожний знає її ціну, а вийде з обігу, то й робиться нераз просто загадкою, особливо, коли вона оперта на якійсь грі слів або являється ремінісценсією якоїсь мандрівної анекдоти або якогось місцевого давно забутого факту» .
    Свої погляди на впорядкування прислів'їв І. Франко формулював так: кожне прислів'я повинно бути записане якнайдокладніше, в тім діалекті і в тій формі, яка живе в устах народу, коли його вживають у різних формах, у різних мовних конструкціях, із записуванням усіх відмінностей: при кожному прислів'ї слід зазначати, де воно записано, а де це можливо (при прислів'ях, взятих із старих збірок, де не зазначено місцевості), то зазначати збирача, бо збірку; до кожного прислів'я слід додавати більш або менш детальне пояснення, предметне, а де треба, то й мовне, по змозі черпане також з уст народу, а потрібне тому, що деякі прислів'я з часом стають незрозумілими, бо «випливали нераз з якихось МІСЦЕВИХ чи припадкових обставин», при кожнім поясненні, а особливо там, де це можна зробити, вказувати на паралелі даного прислів'я в інших збірках «наших і чужих, інколи цитуючи вповні ті чужі приповідки, де їх текст може причинитися до пояснення нашої, частіше даючи тільки бібліографічну довідку».
    І. Франко розумів суспільне значення видання, яке він підготував. «Я маю надію, що коли мені пощастить довести се діло до кінця, - писав він у передмові до першого тому, - то наше наукове письменство буде мати пам'ятку, що справді гідна буде назватися цінним вкладом у науку народовідання»...

(Повністю ознайомитися із змістом цієї статті Ви зможете в ОУНБ ім.І.Франка)

 

 

Оновлено 03-07-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка