Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

„Великі роковини” Івана Франка



  Федір Погребенник 

   Серед тих творів, які більше півстоліття не друкувалися у радянських виданнях І. Франка, за глибиною думки, щирістю й пристрасністю чи не найважливіше місце посідають «Великі роковини». Вони були задумані як урочистий пролог до святко¬вої вистави «Наталка Полтавка» з нагоди сторіччя з дня виходу в світ першої частини «Енеїди» І. Котляревського.
    Народившись у тяжких роздумах про долю рідного народу, з надії на його національне і соціальне відродження, пролог вперше зазвучав зі сцени Львівського театру Скарбка в артистичному виконанні письменника й актора Льва Лопатинського (1868-1914) - на врочистому зібранні громадськості, в переповненому залі. Сам твір, як і його майстерне виконання, що виголошувався при відповідних декораціях, справив на присутніх потрясаюче враження, хоча цісарська поліція заборонила виголошувати значну частину другої половини «Великих роковин», де особливо сильно звучить заклик І. Франка до боротьби за щастя народу, віра в його невмирущість.
    Жоден інший твір І. Франка не сприймався сучасниками з такою емоційною силою, як «Великі роковини». Після виголошення в театрі пролог був повністю опублікований у ряді періодичних видань. За текстом «Літературно-наукового вісника» вірш І. Франка вийшов у Львові окремим виданням, з портретом І. Котляревського. Таке активне залучення твору до громадсько-культурного життя, його одночасна багаторазова публікація - яскравий приклад того, що вся прогресивна громадськість західноукраїнських земель сприйняла «Великі роковини» як революційний клич до боротьби за кращу долю народу, «за поступ, щастя й волю».
Крізь призму «Енеїди», через образ козака Невмираки, в загальних ідейно глибоких, художньо досконалих картинах минулого й сучасного життя України І. Франко відтворив складні, драматичні сторінки нашої історії, оспівав героїчні традиції, волелюбні прагнення народу, висловив нездоланну віру у його світле майбутнє.
    На жаль, при розгляді громадянської лірики І. Франка українське радянське літературознавство оминало мовчанкою «Великі роковини». Замовчувався цей твір (як і багато інших) з метою приглушити національні мотиви у творчості І. Франка, які, до речі, органічно поєднуються в нього з інтернаціональними. За часів ста¬лінських репресій, у роки грубого порушення ленінської національної політики, у період застою українська література видавалася й досліджувалася однобічно, у викривленому світлі, навіть творчість Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та ряду інших визначних - дожовтневих і радянських - письменників. Жертвою утисків, замовчувань, що застосовувалися до української класики, стали і «Великі роковини». Тільки один раз твір друкувався - у 21-му томі зібрання творів письменника, виданому 1926 р. У жодне з наступних видань І. Франка, в тому числі і в п'ятдесятитомне, не включались (бо ж не було змоги за тих умов!) «Великі роковини». А це, звісно, завдавало великої шкоди нашій культурі, збід¬нювало наше уявлення про ідейно-художній горизонт не лише поезії, а й усієї творчості великого письменника.
    Задумаймося ж над могутнім твором І. Франка, що з моменту своєї появи переріс рамки прологу до вистави «Наталка Полтавка», сприймається як символ духовного відродження в час животворних перебудовних змін у житті нашого суспільства.
    Поштовхом до написання «Великих роковин» послужила атмосфера культурного руху, викликаного підготовкою до відзначення сторіччя з часу виходу у світ «Енеїди». Конкретна історико-літературна подія, сама по собі виняткового значення, в умовах тогочасної дійсності набувала важливого національно-культурного сенсу. Вона повинна була засвідчити невмирущість нашого народу, його культури, духовну єдність українців обох частин України - Наддніпрянської і Наддністрян¬ської, розмежованих кордонами Австро-Угорської та Російської імперій. Це добре розуміли діячі культури, прогресивна громадськість як західноукраїнських, так і східноукраїнських земель. У привітанні, надісланому з нагоди свята до Львова, 0. Кониський, один із тих письменників, які сприяли налагодженню духовного взаємообміну між двома частинами України, закликав насамперед до «єднання на грунті національно поступової ідеї, на грунті позитивної праці, на грунті знання і самопізнання, на грунті високої поваги національної гідності... Вам, дорогі земляки, судилася ліпша доля, ніж Україні російській, на полі розвитку нашого слова, і ви досягли більш за нас; але досягли не без участі України. Україна вас гріла і, як спроможна була, допомагала розвитку рідного слова. Справляючи сьогодні свято письменника з України російської, ви тим самим свідчите про свідому по¬требу найтіснішого єднання з Україною, і за се вам спасибі (Літературно-науковий вісник», 1898, кн. XI, с. 107).
    Як свідчить автограф, твір народився на єдиному подиху. Він був виношений у серці митця, визрів у його душі, щоб одразу лягти на папір у досконалій поетич¬ній формі. «Великі роковини» складаються з двох частин, двох монологів - козака Невмираки, старезного діда, устами якого І. Франко висловлює свої погляди на історичне минуле України, і того самого козака, тільки відмолоділого, який сим¬волізує духовне відродження народу, його національно-визвольні поривання.
    Перша картина - монолог старого козака-бандуриста, сповнений трагічними роздумами про тяжку долю України, зруйнованої, мов Троя.
    Одначе козак Невмирака - не безсторонній спостерігач трагедії народу. Він осмислює її, шукає причин страшного національного лихоліття і знаходить одну з них - у слабкості духу, нетривкості моральних критеріїв тих, хто повинен вести народ за собою, бути його світочем. Врешті-решт роздуми над життям-буттям свого народу досягають гострого, нещадного узагальнення, яке повинно було збудити приспане сумління, викликати почуття сорому, а отже, і бажання стати на захист своєї честі.

Ми всі такі!Що в інших ганьби знак,
Се ми приймаємо, як хліб насущний!
У інших ренегат - у нас добряк;
У інших підлий - в нас старшим послушний;
У інших кажуть просто, ясно так:
Безхарактерний,- в нас лиш - простодушний.
Не стало встиду в нас! Ми в супокою
Упідлимось, ще й горді підлотою.

    Так у мотив історії Трої-України вливається мотив національного сорому за безвольність, безхарактерність, безхребетність, що насаджувалися поневолювачами віками, щоб легше тримати в неволі народні маси. Нема сумніву,що в процитованих вище рядках, як і у творі загалом, відбилося глибоке, пристрасне уболівання
   І. Франка за долю свого народу, якого він прагнув бачити розкутим, духовно розкріпаченим, національно свідомим.
Історичні екскурси в героїчне і трагічне минуле козаччини мали своєю метою підсилити визвольний рух, зокрема антишляхетський, антицісарський і антицарський, на Україні, були підпорядковані визвольним прагненням українського народу обабіч кордонів двох монархій. Поет безпосередньо звертається (устами свого героя) до сучасників, веде з ними пристрасний діалог, спонукує до думання, а го¬ловне - діяння.
    Серед призабутої спадщини української класики, що в умовах перебудовних змін знову здобуває права громадянства, і могутній пролог «Великі роковини» - один з невмирущих творів великого письменника і громадянина, одухотворене слово якого додає нам сьогодні віри у торжество в нашому суспільстві високих ідеалів добра і справедливості, національного відродження.

 

Оновлено 03-07-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка