Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

І.ФРАНКО І ПРОБЛЕМИ ВАРІАТИВНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ



Віталій Кононенко

І.Франко розглядав українську мову як важливий чинник духовного розвою народу, національного самоусвідомлення, самоідентифікації. Утвердження національної самодостатності зрештою починається з віри в „культурну будущину України як окремого етнічного організму з окремою мовою й письменством" . Глибоко опанувавши складну мовнолітературну ситуацію в Галичині другої половини XIX ст., ту, за словами М.Возняка, страшну мішанину, яка запанувала в галицько-руській публіцистиці, науці й літературі, Франко зайняв чітку позицію поборника загальноукраїнської літературної мови, послідовно визнавав провідну роль в її формуванні наддніпрянської України, мови Т.Шевченка, Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, бо саме в ній "лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців".
    Разом із тим, враховуючи існування на той час двох літературно-мовних традицій - східноукраїнської і західноукраїнської, І.Франко вбачав у самій наявності різновидів літературної мови могутнє джерело її дальшої розбудови і збагачення. До того ж західноукраїнський літературно-мовний варіант був представлений видатними в художньому, мовностилістичному плані письменниками - тим же І.Франком, В.Стефаником, Л.Мартовичем,Ю.Федьковичем,О.Кобилянською, які, попри різнобічні тенденції і супротив із боку, зокрема, москвофілів, всебічно розвинули виражальні можливості літературної мови, передовсім за рахунок живої народної мови, місцевих діалектів. Якщо на сході України внаслідок великодержавної політики всіляко обмежувалось становлення функціональних стилів, то на західноукраїнських землях створювались сприятливі умови для утвердження мови науки, публіцистики, ділового спілкування.
   У той час як деякі письменники і мовознавці Наддніпрянщини (І.Нечуй-Левицький, Б.Грінченко, А.Кримський тощо) рішуче заперечували проти можливого впливу західноукраїнських мовних елементів на український літературний стандарт, І.Франко і його прибічники (В.Гнатюк, І.Кокорудз, М.Грушевський і інші) цілком закономірно претендували на їхній посильний внесок у загальну мовну скарбницю. Відстоюючи досягнуте західноукраїнськими письменниками, публіцистами, вченими, І.Франко оцінював його як "не жадне крадене добро, а здобутки дійової праці, котрі чомусь народились і повинні вийти на пожиток цілості".І.Франко усвідомлював, що загальноукраїнська літературна мова ще формується, отож її доробком мають стати елементи, що їх виробило письменство різних регіонів. Свою високу місію Каменяр вбачав у тому, щоб "своїми увагами докинути цеглину до взаємного порозуміння між українцями і галичанами на полі язиковім і таким способом причинитися до погодження одного дуже важливого питання - будущої єдності і одноцільності нашої літературної мови".
    І.Франко виявив у мовнолітературній суперечці демократичний, широкий підхід, ту далекоглядність, що мала на меті зрештою досягти уніфікації, звести воєдино народжуване в мовній практиці різних регіонів, а тим самим зблизити варіантні норми, якщо не подолати, то принаймні применшити відмінності культурно-етнічного характеру. Мета цієї об'єднувальної, синтезованої праці на мовній ниві була спрямована на втілення в життя високої ідеї - "витворити з величезної етнічної маси українського народу - українську націю, суцільний культурний організм".
   Тогочасні умови національно-визвольного руху визначали конкретику дій і рішень, зокрема і в питаннях мовнолітературного будівництва в Україні. В ім'я спільності позицій з передовими культурними діячами Наддніпрянщини Франко змінює категоричність тверджень щодо дальших шляхів формування літературної мови (хоч навряд чи можна твердити про повну відмову від висловлених раніше думок), прямо зазначаючи, що вирішення мовних проблем зрештою має бути підпорядковане розв'язанню економічних, громадських і духовних завдань: "мова хоч і який коштовний скарб, не є все-таки найвищим скарбом". Можна не погоджуватися із наданим мові функції лише "способу" відстоювання національних пріоритетів, із виключенням її, бодай на словах, зі сфери духовного життя, однак заяви такого роду не призвели до перегляду Франком корінного питання щодо формування літературної мови з урахуванням регіональних ознак і особливостей.
    До позитивних наслідків відмови від категоричності суджень у мовнолітературних справах відноситься дальше утвердження в свідомості галицької інтелігенції ідеї орієнтації на східноукраїнський зразок літературної мови як провідний, визначальний. Значного поширення здобули в Галичині передовсім твори великого Кобзаря, що сприяло засвоєнню лексико-граматичних і стилістичних норм літературної мови Наддніпрянщини; в правописі перемагає "кулішівка" (хоч елементи західноукраїнських усталених правил написання виявляють себе повсюдно).
    Проте зупинити прогресивний процес зближення двох літературних традицій вже було неможливо; поступово викристалізувався новий, синтетичний характер літературної мови: на східноукраїнську мовнолітературну основу міцно лягали згадувані Франком "цеглини". Більше того, і письменники Наддніпрянщини повніше і глибше пізнавали захід-юукраїнський мовний "колорит", чимало запозичували з нього. У мовний доробок таких східноукраїнських майстрів слова, як М.Драгоманов, О.Пчілка, Мова-Лиманський і інші міцно входять галицькі мовні елементи, а М.Старицького навіть звинувачували в "куванні" слів за галицьким зразком. Пізніше М.Коцюбинський, Леся Українка в своїх прозових і поетичних творах засвідчили нові підходи до художньо виправданого використання західноукраїнських мовних варіантів. У свідомості і східних, і західноукраїнських письменників поступово міцніше утверджувалася беззастережлива думка І.Франка про загальноукраїнський характер літературної мови, придатної для всіх земель, усіх регіонів: "Писатель мусить поперед усього владати добре мовою свого народу, і то мовою такою, котра була б однаково своя, зрозуміла і люба всім повітам, губерніям та селам, мовою літературною, мовою школи й інтелігентного товариства..."1.
   Ідеї І.Франка щодо необхідності зближення двох мовнолітературних традицій, використання надбань галицьких письменників, публіцистів і вчених у розбудові загальнолітературної мови виявилися пророчими; процес уніфікації літературного стандарту й надалі відбувався під помітним західноукраїнським впливом. Скажімо, в "Українському стилістичному словникові" І.Огієнко ставив перед собою завдання "допомогти, в міру можливості, обом, кордоном поділеним сторонам - Великій Україні й Галичині, - ближче пізнати мову одна однієї, і тим облегчити такий помітний уже процес утворення спільної української мови, одної для сходу й заходу". І.Огієнко простежував в мові Галичини й Закарпаття "надзвичайно багато цікавих залишків старовини", що їх переймає східна Україна. Ю.Шевельов дослідив вплив західноукраїнської традиції в ґрунтовній праці "Галичина в формуванні нової української мови" (Мюнхен, 1949). На його думку, сучасна літературна мова широко використовує галицькі елементи в термінології, абстрактній лексиці, в словнику понять міського життя і побуту, в сфері адміністративно-ділового мовлення; галицькими впливами пояснюються коливання в наголосах, використання певних синтаксичних конструкцій. Головне, на що звертав увагу дослідник, це галицькі впливи як "консерваційні чинники", що захищають літературну мову від тих інновацій, що ширяться в східних говірках або в мові східноукраїнської інтелігенції під тиском російськомовної експансії.
    Підтвердилися слова Каменяра про те, що в періоди "живих народних рухів, політичної волі, гарячої боротьби за певні ясні ідеали і конкретні інтереси народні жива мова, живі, сучасні літературні теорії з елементарною силою вириваються наверх...". У наш час державотворення, духовного розвою посилився процес входження західноукраїнських мовних елементів у літературну мову. Ці традиції простежуються в творчості сучасних українських письменників (Ю.Мушкетик, Р.Федорів, Р.Іваничук, І.Чендей, С.Пушик), в газетній публіцистиці як тенденція до оновлення словника, противага калькуванню із російської мови. Звернення до вилучених за часів тоталітаризму творів (У.Самчука, І.Багряного) повернуло до життя значний масив призабутих слів і форм, що вважалися виявом "патріархальщини"; до того ж діячі української діаспори вільно чи не вільно через засоби мас-медія теж сприяють утвердженню західноукраїнських літературних норм. Вплив західноукраїнської мовної традиції в словнику (порівняйте слова типу летовище, нічниця тощо), морфологічних формах (типу совісти, справедливости і под.), синтаксисі (скажімо, у конструкціях на позначення часу) стає важливою тенденцією сьогочасного розвою літературної мови. Виправдовуються слова 3. Франко, яка слідом за І.Франком вбачала майбутнє джерело поповнення загальноукраїнської літературної мови в "колишньому її західному варіанті з його значними лексиковиражальними набутками, з яких далеко не всі витримали випробування часом, але і не всі застаріли і стали непридатними".

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка