„ХОТІЛОСЯ ОБСИПАТИ ЙОГО ЦВІТОМ...”

   Про знамениту „Покутську трійцю" - Василя Стефаника, Леся Мартовича, Марка Черемшину - Іван Франко писав:
„Представники „Покутської трійці" були справжніми майстрами слова, уміли влучно і економно користуватися ним, внаслідок чого їм вдалося підняти українську новелу на нові вершини майстерності. Вони належать до тих письменників, під пером яких українська проза набрала поетичного лету, мелодійності, ніжності, грації та різнородності"
   Дійсно вони писали про життя галицького села, затурканість його селянина, класову ворожнечу між багатіями і біднотою, утиски влади, безчинства їх представників - ось ці далеко невичерпні питання, які хвилювали цих письменників.
  Незважаючи на всі внутрішні спільності цих письменників, кожен з них є оригінальним, самобутнім талантом. Так, В.Стефаник відзначався як „поет розпуки", який за визначенням М. Горького, писав „коротко, сильно і страшно". Лесь Мартович, як сатирик, створив неповторні образи „мертвих душ" галицької інтелігенції. А от Марко Черемшина - глибокий лірик, твори якого закосичені чарівними квітами гуцульського фольклору, майстер своєрідного мовного стилю, від якого віє чарами української народної пісні.
   Коломийська гімназія, де навчалася „покутська трійця", зневажливо ставилася до „хлопських синів від гною" і викликала у Черемшини почуття відрази й огиди. Він писав:
   „З гімназії виніся хіба омерзіння до галицької шкільної системи. Все з нетерпеливістю арештанта дожидав я бувало яких-небудь ферій, щоб вирватись між народ у гори, де звичайно брали мене батьки за
інструктора".
   Формально гімназійна наука мало що могла дати Черемшині, і він заповнює прогалини у знаннях, зокрема з літератури, читання книжок з таємної учнівської бібліотеки. Починається ґрунтовне вивчення української літератури, особливо велике враження зробили на нього твори Шевченка і Франка, безмежно любив їхні твори.
    Марко Черемшина особисто познайомився з Іваном Франком у Відні 1897 року. Ось фрагмент його споминів про письменника:
„...у Відні скидали Баденього з президента міністрів. Весь Відень кипів і кидав громи на галицьких володарів, на Баденього, поляків і на чехів.
   З допомогою українських товариств „Січ" і „Родина" був підготовлений великий мітинг, на який запросили бесідників Івана Франка та Андроніка Могильницького з Галичини.
  - Я - що був на першому році права, малий гей мушка, і не мав нагоди особисто зустрічатися з великими людьми - ждав у гарячці зустрічі з Франком.
   На мітингу говорили ... Могильницький, а відтак Франко. Кожне його речення викликувало або бурю потакування, або бурю гніву, яке Франко майстерно розкривав і демонстрував тоном ученого.
   До того часу видавався мені наймудрішим бесідником професор Чиглярж, що викладав римське право, однак коли я почув Франка, поставив я його далеко вище Чигляржа і вище всіх бесідників на мітингу.
   Хотілося перед ним упасти і цілувати його в руки і ноги. Хотілося його нести, щоб не запорошив своїх ніг порохом улиці. Хотілося обсипати його цвітом. Та через тисячну юрбу не вдалося мені пробитися до нього, і я вийшов мов оп'янілий маестатом його величі.
   На другий день вечором мав Франко говорити у фабіанців, і я туди ледве дотиснувся. Тут аудиторія була з-посеред поступової інтелігенці, і Франко викладав науковою методою, а його виклад незвичайно захоплював слухачів, серед яких були і парламентарні посли, і редактори поважних газет і журналів.
   Після викладу посипались із аудиторії численні запити, а Франко на всі ті запити повідав через дві години, змальовуючи всестороньо положення українського народу у східній Галичині. Враження було велике...
   Я дивився зблизив Франка, як на сонце, від якого меркнуть очі. Дуже я врадувався, коли Франко запитав мене, що я студіюю, а давідавшись, що я на другий день їду додому, сам мені запропав „ну, то їдьте разом з нами.

Виноградник Т. „Хотілося обсипати його цвітом...": І. Франко і „Покутська трійця" / Т. Виноградник // Прикарпатська правда. - 2006. - 17 серп.