Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

„ТРИЧІ МЕНІ ЯВЛЯЛАСЯ ЛЮБОВ...”



   Мета: спробувати пояснити через духовний світ та спогади про кохання життєву основу інтимної лірики поета, що став в один ряд зі світовими геніями;

розвивати й виховувати красу взаємин, любов до слова по­етичного, що лине із закоханого серця Франкового.

   Музика. Грамзапис пісні „Ой ти, дівчино, з горіха зерня...", „Віють вітри...", „Тече вода в синє море...", твори Ф. Шопена, И. Баха, Л. Бетховена, П. Чайковського, В. Моцарта, Г. Свирилова, Є. Доги.

ХІД УРОКУ:

О Оголошення теми й мети уроку.

О Пояснення назви урок-есе.

О Спробуємо й ми сьогодні висловити власну думку щодо сприйняття поезії І. Франка. Усе, що будемо говорити, відбива­тиме наше суб'єктивне сприйняття, бо це наша колективна творча справа, яку ми віддаємо на ваш розсуд.

   „Астрономи твердять, що всесвіт виник з дрібного зернятка вогненної матерії, вибух якого на­повнив простори зорями й плане­тами, хоч неможливо уявити силу, здатну вмістити програму космосу в одному зерні. Галактика творів Івана Франка так само народилася з пилинки вогню. На вигляд зви­чайна окалина, а насправді - не­збагненна клітина божественного пломеню, „правдива іскра Прометея", що залетіла з батькового ко­вадла в дитяче серце поета, вибух­нула вулканами любові до праці, до правди, до свободи, заполонила його безмежну душу, обертаючи її в безліч світил, які ще й нині ростуть, розширюють свої орбіти.

    В тій іскрі спресувався біль українського народу, недаремно ж вона вибризнула з-під молота в прикарпатській кузні" (Д. Павличко).

   Геній Франка, власне, тим геній, що живе серед нас, у наших
і думках і переконаннях, допомагає нашому народові осмислити свої історичні кроки у боротьбі за свою незалежність.

   А боротьба за кохання?.. Хто перемагає в ній?.. Ніхто, бо вона безкінечна. Та хто відчув її в собі, той навіки полюбив Івана Франка, збагатився його любов'ю, яка „мов зарево червоне, займається і знову тоне на дні...".

(Звучить „Романс" Г. Свиридова)

   Він - безмежна країна, яка досі не має своєї точної, наукової     карти.   Є в ній місцевості й дороги,  добре знані кожним зі шкільної парти. Але є околиці, у які спробуємо заглянути й ми.

  • „Тричі мені являлася любов..."
    (Звучить поезія на тлі музики Г. Свиридова)

         Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея, біла,
3 зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розквітлий свіжо гай...

Вони таки стрілись... У горах...

   Ольга Рошкевич була дочкою священика. Серед карпатських вершин ледь притулилось зелене село Лолин, де жила її сім'я. Глухе, Богом забуте місце. Але й тут вирує життя. У сім'ї свяще­ника ростуть дві доньки - Ольга й Михайлина, яким судилася доля стати відомими світу. Одній - як геніальному натхненнику поета, другій - як перекладачу й письменнику. То був 1874 р. Від цього часу Франко залишить своє серце в Лолині...

   Рука писала, а душа рвалася до коханої... Вони чекали весілля. У їхніх листах жило кохання. Воно летіло з поштовими екіпажами із одного серця до другого...

(Листи читаються на тлі музики Є. Доги)

   „Олічко! Я маю тверде переконання,  що для створіння " міцної сім'ї необхідна здорова, органічна любов, яка не ідеа­лізує коханого чи кохану... Подружжя має об'єднувати і зігріва­ти висока й гуманна життєва мета, за яку воно боролося б спільними силами весь вік, оскільки лише така боротьба може вічно піддержувати нашу любов, бо ми матимемо спільну ціль і спільне кохання".

   „Вибачте, що користуюсь цією нагодою, щоб написати до Вас кілька слів... Ви завжди зостанетеся провідною зіркою моїх діл, межею, до якої простую працею, вірністю і чесністю... О, будьте ласкаві, визволіть мене з сумніву, влийте нову надію в моє серце, що завжди належить Вам, аж до нашої смерті!.."

   „Ідеал мій є женщина в повнім значенні слова, женщина-чоловік, женщина мисля­ча, розумна, чесна і переконана - а таким ідеалом Ти можеш бути, - впрочім до того ідеалу загального додати ще лишень женщину люблячу, гарячу, сердечну, щиру - і се весь мій ідеал, - а таким ідеалом ти, юнечно, будеш...".

   Але грянув грім! (Звучить музика Й. Баха).

   Арешт Франка змінив у їхньому житті багато чого:   обшуки   в   Рошкевичів,   допити батька, сльози Ольги. Вона починає боятися за своє щастя. І летить до Франка прохання: може Іван, її Іван, трошки змінить­ся, може, на час, бодай, закине ту свою ро­боту, щоб лише побратись, а тоді...

   „Думка, що я для тебе мав би покинути своє переконання, видалася мені такою дикою, не гідною тебе і мене, що не раз бували хвилі, коли я насилу відганяв від себе твій образ - відповів Франко Ользі. - Тепер я побачив,   шо  ті слова  твої могли бути не впливом егоїстичної буржуазної любові, котра, крім свого щастя, не хоче нічого бачити, ні знати, - а що вони радше були впливом надто великої старанності о моє власне добро, - я знаю се і тим сильніше люблю тя за те..."

 Він не може дочекатися, коли відкриються тюремні ворота... Нічого не сталось... Просто на хвилину розлучили...

(Звучить поезія „Картка любові" на тлі симфонії № 40 В. Моцарта)

   Але таткова розмова з Іваном поставила крапку над усіма сподіваннями. Лолин залишався болючою раною...

(Звучить поезія „Від того дня вже другий рік пройшов" на тлі сонати № 8 Л. Бетховена)

   До Ольги пішли холодні листи, які не мали вже надії на по­вернення кохання. Вона, мов сиза горлиця, рвалася з колючих тенет, та вони міцно в'пялися в серце і рвали, рвали його на шматки.

   „Я приймаю поміч від другого приятеля і йду заміж за Озаркевича... Я уступлюся відси, бо тут мені не життя, а смерть... Не кажи, що я тебе забула! Ти ми ніколи з думки не йдеш. Тебе люблю..."

   Відповіді на лист не було... Він знав, що так станеться. Знав... але не витримав. Крововилив у мозок був відповіддю їй. І вірш...

(Звучить вірш „І ти лукавила зо мною!" на тлі токати ре мінор Й. Баха)

Чи можна звинувачувати Ольгу? Чи могла вона вчинити інак­ше? Шукаючи виходу, Ольга не знаходить його, бо життя з Озаркевичем було для обох великою життєвою трагедією.

(Звучить поезія „Паде додолу листя..." на тлі української народної пісні „Віють вітри...")

З повісті Р. Горака „Тричі мені являлася любов..." (звучить на тлі музики Ф. Шопена)

   „...Маленька, похилена під тягарем літ, уся в чорному  старенька імость зрідка показувалась на люди. Лише при добрій погоді, та й то надвечір, бачили, як дибала тісною вуличкою, затіненою бузиною та буйним пасльоном, до річки. Зупинялась аж коло верб, старих і дуплавих. Довго стояла, думага ти щось своє, а відтак, спираючись на палицю, вертала на зад.  Це була Ольга Рошкевич...

   Час був безжалісним до неї. Колись великі мудрі очі виицвіли,  втратили блиск і відвагу, полишивши тільки біль і розчарування. Сиве, як молоко, волосся, покрите чорною хустиною, вибива­лось на високе, в глибоких зморшках чоло. Чорна сукня, чорний у дрібні квітки фартушок,  білий комірець...  Зажурена, без усмішки. Ніби боялася людей і не чекала від них нічого доброго. Ночами часто не спала. Досвітками, коли випадали вранішні роси, а з річки дув холодний вітерець, тихо, щоб нікого не роз­будити, виходила в старий сад..."

   А він мусив жити далі. Вогняний смерч кохання, що вирвався з Франкового серця, вів його крізь пустиню безправ'я й нуж­ди, крізь ніч неволі й зневаги до світанку життя нового.

   Обірвалася нитка великої любові, та не згасла сама любов, вона народила справжні шедеври світової лірики. Ольга Рожкевич прийшла  до нас не лише як кохана Франка, а й як героїв його невмирущої поезії.

(Звучить поезія „Я буду жити..." на тлі „Сентиментального вальсу" П. Чайковського„)

  • „...Явилася друга - гордая княгиня..."

„Велике враження справила на мене знайомість з одною полькою - Йосифою Дзвонковською..."

   У старому Станіславі доживали віку польські політитчні емігранти: Гіллер, Дескур, Дзвонковський. З їхньою таємною ор­ганізацією знайомиться Франко, коли перебуває у рідному селі Нагуєвичі. Йому важко, як ніколи. Ольга втрачена назавжди, мати й батько померли, загострюється хвороба. Голий і босий по­ет пасе худобу, жне снопи, заробляє гроші. Коли трохи полегша­ло, їде в Станіслав, де на устах друзів чує раз по раз ім'я - Юзефа. Усі вони були закохані в неї, та вона - „гордая княгиня" - не відповіла нікому. Була в ній якась загадка, яку жоден не міг розкрити... І це заінтригувало Франка.

Вона справила на нього сильне враження Людини справжньої. І він, змучений душевним болем велета, покохав... Мало того, вирішив, що це саме та жінка, що може йти поруч, стати дружиною. Та на лист з проханням відповідь матері бум короткою: „Уже саме положення моєї дочки противиться тому..."

Відмова вражає поета. Він думає, що тільки аристократичне походження заважає їй поріднитись з ним і звинувачує...

Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Що між нами народнії сльози,

Що любитись нам зовсім не слід;

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід...

   „Пане, - писала Юзефа Франку, - не знаю, на якій основі обвинувачуєте мене в кастовості. її нема й сліду у моєму поводженні. Звертаючи передусім увагу на характер людей, не засуджую безоглядно їх шляхетського походження. Але хочу зробити вам закид: прагнете ви від особи, яку не знаєте добре, довір'я їх. Це легковажно..."

Вона не відповідала взаємністю... Він страждав. І лише потім довідався про те, чому так зробила.

(Звучить поезія „Цвітко осіння..." на тлі музики Ф. Шопена)

Юзефа була хвора на туберкульоз. Могила вже кликала до себе. Інші не знали цього, а Франку вона сказала. Чесно і відверто. Бо лиш той, хто збагнув велич кохання, зможе зрозуміти закоханого.

(Поезія звучить на тлі „Сентиментального вальсу" П. Чайковсього)

Не собі я прагну здобути любов Твою,

Хоч за один її промінь я віддав би свою душу,

Хоча сил мені додавало б у цій заметілі життя

Єдине слівце Твоє:: Прагни! Не втрачай надії".

Але я страждаю мовчки. Моїх бажань сплетіння

Лише Твого щастя прагнуть, мій сон золотий!

Нехай ніколи думка Твоя з діями не буде в розладі

І нехай для достойнішого запалає Твоє серце!

   Її   могилу   віднайшли   зовсім   недавно   на   кладовищі   в Станіславі (тепер Івано-Франківськ). „Юзефа Дзвонковська", - написано  на  тріснутій  і  порослій  мохом  плиті:   21.10.1862 - 5. 05. 1892... Усього 30 літ життя. Осінь щедро посипає могилу листям. А весною тут зацвітають фіалки...

Звучить поезія „Епілог" на тлі „Сентиментального вальсу" П. Чайковсього)

  • „Явилась третя - женщина чи звір..."

   Із спогадів Тараса Франка: „Пізнався батько з Целіною ще в Дрогобичі, коли та сиділа біля поштового віконця й обслуговувала публіку. Почував себе при ній несміливим, бо ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала..."

   Що ж примусило дослідника життя І. Франка, М. Возняка, довгий час викреслювати ім'я Целіни й підносити ім'я Ольги? Що відштовхнуло його? Обмеженість Целіни, байдужість до Франка та йо­го пам'яті? Чи відчуття того, що найкращі твори Іван Франко присвятив або написав під впливом отої байдужої до нього міщанки? Невідомо...

 (Звучить грамзапис пісні „Ой ти, дівчино, з горіха зерня..."

 На його тлі - поезія „Чого являєшся мені...")

   Целіна мучить Франка. Вона змушена виїхати. Щоб порвати з ним, друкує в його газеті фальшиве оголошення про одруження. А для поета   вмирає...

(Звучить поезія „Вона умерла..." на тлі фуги ре мінор Й. Баха)

   Вмирає  образ,   але  не  вмирає  любов. А Целіна знову  повертається. Він буквально пе­реслідує її, як школяр, боїться промовити сло­во,  підступити  ближче,  годинами стоїть під її  вікнами.

(Звучить поезія „І ти прощай..." на тлі української народної пісні „Тече вона в синє море")

   „Герой отсих віршів - небіжчик, - писав І. Франко. -  Був се чоловік слабої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям... Чи вар­то було трудитися, щоб пустити в світ пару жмутків зів'ялого листя, вкинути в круговорот нашого сучасного життя кілька крапель, затроєних   песимізмом,   безнадійністю,...   безрадісністю?

   Чи варто? А як думаєте ви? Чим збагатили вас жмутки зі­в'ялого листя? Чи поклали на серце п'янку печаль смутку?...

   Дехто шукав і шукає серед знайомих жінок поета героїню „Зів'ялого листя", ніби Ольга Рошкевич чи Целіна Зигмунтовська можуть щось додати до того, що сказав Франко про свій іде­ал жінки. Та вони забувають, що деякі „зів'ялі листочки" Іван знаходить у своїй душі значно раніше.

(Звучить поезія „Мої не мої..." на тлі музики Ф. Шопена)

   Він усе життя сповідався поезіями інтимного характеру, за­глядав у власну душу. У свою душу бояться заглядати хіба шо злочинці. А для нас драма „Зів'яле листя" -  це пам'ятка щирості генія, образ його людських мук, але не душевного занепаду. Бо той, що занепав духом, уже не страждає.

(Звучить поезія „Я нелюд..." на тлі сонати № 8 Л. Бетховена)

   Бачити зорі в калюжах. Бачити сонце в людських душах. Зів'ялі листочки свого кохання класти на скрижалі пам'яті, на рани закоханих сердець.

   Ми чуємо, як його інтимний вірш пульсує в наших жилах. Ми бачимо, як „Зів'яле листя" тріпоче на дереві української лірики, і знаємо, що ніякі вітри й бурі його не можуть зірвати. Бо життєве кредо поета-Каменяра записане рядками:

Пісня і праця - великі дві сили,

Їм я бажаю до скону служить.

Його праці забагато для безсмертя однієї людини, його тяж­ким трудом, його вогненним коханням збагатився й обезсмер­тився наш народ.

О Підсумок уроку. Що винесли ви з поезії Франка, що взя­ли для себе? Чи сподобалася вам поезія Франка? Чим? Які ряд­ки з творчості поета ви можете понести з собою в життя?

О Домашнє завдання: підготуватися до семінару за творчістю І. Франка.

 

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка