Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

ЕКОНОМІЧНІ ПОГЛЯДИ І.Я.ФРАНКА



   Син сільського коваля І.Я.Франко (1856-1916) - великий український письменник і мислитель. Жив і творив в умовах глибоких соціально-економічних, національних, політичних і культурних зрушень не тільки Європи, але і всього тогочасного світу. Передова суспільно-політична думка настирливо шукала кращих форм соціального і політичного устрою, які були б засновані на принципах прогресу і соціальної справедливості. У Європі ці принципи довгий час, принаймні за часів життя і діяльності І.Франка, пов'язувалися з марксизмом і соціал-демократичним рухом, який пропагував ці принципи і ставив своїм зав¬данням реалізувати їх на практиці.
    Молодий І.Я.Франко віддав належне цьому напряму, хоч ніколи і не замикався лише на ньому. Вже у студентські роки він студіює "Капітал" К.Маркса, інші праці соціалістів і марксистів. Недарма поліцейські агенти і Австро-Угорщини, і Росії у своїх донесеннях в один голос називали письменника не інакше, як відомим пропагандистом соціалістичних ідей, "галицьким революціонером", "соціалістом", "відомим соціалістич¬ним агітатором" і т.ін. Та й сам він уже в одному із ранніх листів до О.Рошкевич без коливань зараховує себе до партії соціалістів. І.Франко вивчав і пропагував не тільки праці К.Маркса, Ф.Енгельса, а й інших соціалістів, зокрема й рефор¬містського напряму (Ф.Лассаля, П.Прудона, А.Шеффле та ін.). Він працював у австрійських і німецьких соціал-демократичних виданнях, виступав із реферетами перед соціал-демократами Відня, а з главою австрійських соціал-демократів В.Адлером навіть був у товариських взаєминах.
Ще в студентські роки, Франко відводив політ¬економії одне з центральних місць у системі загально¬освітніх наук. Деякий час він сам викладав політ¬економію в гуртках самоосвіти львівських робітників. Пізніше навіть планував написати підручник з метою популяризації марксистського економічного вчення.
    Під впливом марксизму у нього трансформується погляд на предмет політичної економії. Якщо спочатку вчений розглядав політекономію як науку про народне господарство, то пізніше твердить про політекономію: "це наука абстрактна", предметом якої є не лише дослідження економічних законів "теперішньої суспільності, а й загальних законів праці людської". У своїй праці "Доповнення до "Основ суспільної економії" він писав, що економічна наука не визнає незмінності суспільного ладу, а "мусить шукати таких форм, котрі після нашого знання були відповідніші для суспільної праці і суспільного добробуту, ніж нинішні форми.
    Як бачимо, І.Я.Франко в дусі марксизму визнавав минущий характер капіталістичного ладу і прагнув використовувати знання економічної теорії для боротьби за утвердження нового економічного ладу.
    Виняткова заслуга І.Я.Франка в історії української економічної думки полягає в тому, що він вносив у неї категорії марксистської політичної економії для дослід¬ження капіталістичних виробничих відносин. Крім того, велика роль Івана Яковича в розробці української наукової термінології з політекономії, тому що до нього в Україні були поширені російські, польські та німецькі її мовні інтерпретації.
Багато правильних думок висловив дослідник відносно матеріального виробництва, вважаючи економічні відносини справжнім мотором суспільного розвитку. Однак всупереч марксизму, великого значення надавав ролі ідей, освіти, культури.
    Близькими до марксистських були погляди І.Франка на класову структуру суспільства. Він розглядав класи як історичну категорію і вважав приватну власність матеріальною основою поділу суспільства на класи. Класову боротьбу в суспільстві вважав рушійною силою його розвитку. Тільки захист інтересів трудящих класів, підкреслював І.Франко у праці "Робітники і трудівники" входить у "нашу програму", про них тільки говоримо і їм тільки перед усім бажаємо добра .
    І.Франко приділяв першочергову увагу з'ясуванню найголовніших категорій політекономії. У процесі опанування марксистської економічної категорії ним поглиблювалося розуміння таких економічних категорій, як "капітал", "товар", "додаткова вартість", "зарплата" та ін. Він послідовно дотримувався теорії трудової вартості.
   У процесі аналізу аграрних відносин вчений формує суть диференціальної ренти І, диференціальної ренти II, а також абсолютної земельної ренти, хоча й не розглядає земельну ренту як особливу форму додаткової вартості.
    Аналізуючи питання про роль машин у розвитку капіталістичного суспільства, Франко виходив з того, що машина є могутнім знаряддям технічного прогресу, але для "робітників-пролетарів вони стали новим і страшенно потужним засобом притиску і визискування" .
Складовою частиною економічної програми І.Я.Франка, поряд із реалізацією ідеї усуспільнення, було звільнення українського народу від колоніального поневолення і возз'єднання всіх українських земель у єдиній державі.
    І.Я.Франко не сприйняв висновки марксизму про необхідність пролетарської революції та диктатури пролетаріату. Головний акцент робив на громаду як основну господарську одиницю, заперечуючи при цьому роль централізованого керівництва. І.Франко все життя шукав свій шлях до побудови суспільства соціальної справедливості. Ця ідея пронизує всю наукову і художню творчість письменника. Якщо в ранній період він віддавав належне революційним формам і методам боротьби, то в зрілі роки все більше схилявся до еволюційних форм і методів розв'язання складних соціально-економічних проблем.
    В економічному світогляді І.Франка на зламі XIX-XX ст. взяли гору морально-етичні й духовні цінності, хоч значимістю економіки в житті суспільства, нації та людської особистості він ніколи не нехтував, а навпаки - надавав їй великого значення в утвердженні національ¬ної незалежності.
    Така еволюція економічних поглядів І.Франка не суперечила загальному суспільному поступові, а від¬дзеркалювала його. У цій еволюції є прояв не слабкості, а сили Франкового генія. Він намагався відвернути людей від шкідливих економічних доктрин.
    З юних літ Франка-мислителя хвилювала доля своєї країни, свого народу. Щоденні спостереження над життям талановитого й працелюбного народу змушували Франка-будителя національної свідомості шукати шляхів поступу і вказувати їх широкому загалу.
    Через 25 років після захоплення соціалізмом як справедливим і прогресивним суспільним устроєм, що забезпечує щастя і вільний розвиток кожній людині, І.Франко пише працю "Що таке поступ?". З висоти власного життєвого досвіду, зі спостережень над розвит¬ком еволюційних процесів у світовій цивілізації він робить висновок, що поступ, хоч він і має "два значення: все змінюється, але чи на краще, чи на гірше?", все-таки веде до добра. Такий висновок переконливо доводить XX ст., коли людство пішло у розвитку знарядь праці, способу виробництва продуктів і в організації свого життя далеко вперед, якщо порівнювати його стан з періодом виникнення людини на Землі.
    Суспільний прогрес - явище неоднорідне і нерівно¬мірне, часто на цьому шляху люди втрачають багато позитивних надбань, хоча по дорозі вперед "знаходять все щось нового". Поступом на шляху еволюції людства І.Франко визнає поділ праці, адже він веде до приско¬рення процесу праці, її вдосконалення.
    Однак Франка-філософа хвилюють насамперед внутрішні пружини поступу - самопочуття людини. Він ілюструє це, порівнюючи людину-лісовика і людину, яка живе серед інших людей, тобто представника циві¬лізованого світу. Лісовий чоловік, "що має, те все зробив собі сам, і не потребує нічого більше. В тім, що робить, він звичайно не потребує помочі інших... Його зв'язок з громадою, державою чи народом майже не існує" Цей стан для такої людини є цілком задо¬вільний. Важливо те, що вона цілком щаслива, насолоджується своєю свободою. Цивілізація ж призвела до того, що "освічений чоловік мусить дбати про завтра, про ближче й дальше будуче своєї рідні, своєї громади, свого краю, своєї держави - тисяч і мільйонів людей, яких він у своєму житті не бачив, не знає... Він поносить жертви і тягарі для цілей, яких найчастіше не розуміє". Отже, якщо вимірювати суспільний поступ мірилом щастя і свободи людини, то у XX ст. порівняно з первісним людським існуванням у самотині аж ніяк не є прогресивне, Людина втратила свою свободу, стала рабом суспільних відносин, вона глибоко страждає і не може бути щасливою.
    Виходячи з теорії еволюції видів Ч.Дарвіна, історики стверджують, що "вся людська історія - це ненаситна боротьба, ведена різними способами, а все для єдиної цілі, аби удержати себе і своє потомство" .Поступ у тому, що в цій боротьбі виживають сильніші, краще пристосовані до умов. Неминучим витвором боротьби за існування є нерівність, насамперед нерівність людей. Отже, сама природа дбає, щоб серед людей не було рівності. За дарвіністами, підсумовує І.Франко, свобода боротьби повинна бути основою людської політики. Милосердя для слабих, поневоле¬них - це, за такою теорією, фальшиве почуття, противне природі і шкідливе для природного розвитку.
Як бачимо, мислитель підкреслив основний недолік теорії еволюції видів - її антигуманний характер, оскільки така теорія прирівнює життя людей до життя "щупаків у воді та вовків у лісі".
    Неприйнятним видається І.Франкові й те, як тлумачать суспільний поступ анархісти та комуністи. Комунізм не може сягати приватного життя людини: "Кождий чоловік бажає мати собі для відпочинку свій власний кутик, де би міг бути собі зовсім свобідним і не стісненим навіть своїми найближчими приятелями". Комуністичні ідеї важко здійснити, визнає І.Франко, адже люди дуже різні, мають неоднаковий рівень розвитку, та й повна спільність власності на землю не є можливою.
    К.Маркс, який відстоював спільну власність усіх працівників на знаряддя, засоби і продукт праці як запоруку прогресивного суспільного ладу, не змалював цього устрою в деталях. Це зробили його послідовники. Таким устроєм, на думку німецьких соціал-демократів, пише І.Франко, має бути народна держава - "у ній через своїх вибранців панував би весь народ, у ній не було б ні визиску, ні кривди, ні бідності, ні темноти" . Описуючи цю "прогресивну" державу, як її собі уявляли учні Маркса, І.Франко вирішує, що у такому майбут¬ньому устрої соціальної демократії є багато привабливого для бідних людей, насамперед турбота держави про кожного свого громадянина. Але чим обертається насправді ця турбота? Сила такої турботливої держа¬ви, - пише І.Франко, - "налягала би страшенним тягарем на життя кождого поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кождого чоловіка мусила би щезнути, занидіти... Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, а лише пожиточних членів держави, зробилось би мертвою духовою муштрою, казенною. Люди виростали би і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава стала би величезною народною тюрмою".
    Читаючи такі слова, бачимо, що І.Франко чітко розумів суть марксистського вчення про державу, що красномовно засвідчила радянська соціалістична дійсність. Зрозумів він і те, що керманичі такої держави-тюрми матимуть "таку величезну власть над життям і долею міліонів своїх товаришів, якої ніколи не мали найбільші деспоти". Чи не є це геніальне передбачення голодоморів, ГУЛагів, психлікарень для здорових і насильної еміграції дисидентів, що ми спостерігали і пережили? Пророчо прозвучали і нині звучать слова І.Франка: "І як легко при такім порядку підтяти серед людності корінь усякого поступу і розвою, зупинити його". І підтяли, і зупинили. Бо опинилася "загальнонародна держава" СРСР серед слаборозвинутих країн світу, майже на найнижчому щаблі не лише за рівнем життя народу, а й за рівнем забезпечення свободи, прав людини.
    Як бачимо, мірилом поступу суспільства для І.Франка назавжди залишилися щастя і свобода людини. Він був глибоко переконаний, що "... само багатство, сама наука, сама штука не може дати чоловікові повного щастя. Наскільки чоловік може бути щасливим у житті, він може се тільки в співжитті з іншими людьми, в родині, громаді, нації. Скріплення, утончення того почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу - отсе основна підвалина всякого поступу: без неї все інше буде лише мертве тіло без живої душі в ньому" .
    І.Франко - гуманіст не сприймає вчення дарвіністів про вовчу боротьбу в громаді людей, тобто про боротьбу видів, яка є і джерелом, і рушієм еволюції і у природі та суспільстві. Основна підвалина суспільного поступу, за І.Франком, не боротьба класів, а милосердя і любов до інших людей. Щодо земної цивілізації в цілому, то мислитель вважає, що і в природі, і в розвитку людства поступ забезпечують два керманичі, як їх визначив Й.Гете, - голод і любов. "Голод - се значить матеріальні й духовні потреби чоловіка, а любов - се те чуття, що здружує чоловіка з іншими людьми. Людського розуму в числі тих кондукторів нема і, певно, ще довго не буде" .
    Отже, в розумінні ідеї суспільного прогресу І.Франко виділяє насамперед людину, рівень задоволення її матеріальних і духовних потреб. Це неможливо без миру й злагоди між людьми, як неможливий без цього стан щастя і окремої людини, і суспільства в цілому. Шлях до добробуту і щастя лише один - через свободу людини і гарантію її людських прав.

 

 

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка