Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Франкознавчі студії професора Полєка



М. Бігусяк

Постать геніального українського письменника І. Я. Франка привернула до себе увагу дослідників ще на початках його творчої і громадської діяльності, бо ж, „обдарований феноменальними розумовими здібностями і винятковим поетичним складом, І. Франко ще у гімназіальні роки з великим запалом кинувся на літературне поле". Не дивно, що феномен всебічно розвиненого митця продовжував цікавити літературних дослідників, став темою наукових розвідок М. Єфремова, М. Возняка, О. Дея, П. Хропка, М. Жулинського, С. Возняка та інших.

Свого часу досліджував творчість Каменяра і відомий вчений-україніст, бібліограф, професор Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника Володимир Теодорович Полєк (1924-1999). Його перу належать 97 статей-розвідок про Франка. У бібліотеці університету зберігається окремий „Фонд професора В. Т. Полєка", де налічується понад 6 тис. одиниць, окремі примірники мають дарчі написи визначних письменників, друзів-науковців, колишніх студентів та ін. Тут зберігається також листування професора (в основному - це листи до нього), рукописи наукових розвідок.

У межах франкознавчої тематики професора Полєка можна виокремити кілька основних аспектів. Це, передусім, краєзнавчий (його представляє серія статей „Каменяр і Прикарпаття"); І. Франко у перекладах і як перекладач; бібліографія творчості І. Я. Франка; „білі плями" франкіани; вшанування пам'яті Каменяра та про релігійний світогляд письменника.

Як відомо, І. Франко, окрім того, що залишив нам неоціненну письменницьку спадщину, свого часу зробив також вагомий внесок у дослідження історії української літератури та фольклористики. Багато науковців у подальших розвідках опиралися на його матеріали, серед них і В. Т. Полєк. Професор неодноразово робив посилання на його „Історію української літератури" (опублікована у 50-томному зібранні в т.40) при написанні монографії з давньої української літератури. Зокрема, численні вказівки на це є у розділах про І. Вишенського, Захарію Копистинського, Мелетія Смотрицького. У підручнику також наукові розвідки І. Франка цитуються як першоджерела при опрацюванні матеріалу про українське віршування та генезу української літератури.

Вченого-краєзнавця В. Полєка цікавила постать І. Франка у ракурсі його взаємозв'язків з Прикарпаттям. Як відомо, з 1962 року місто Станіслав було перейменоване на честь славетного Каменяра у Івано-Франківськ. Стосовно цієї події у пресі на той час було багато зауважень. Серед них - і публікації на тему перебування письменника у нашому місті, ведення ним просвітницької роботи серед його мешканців, коло друзів та близьких людей І. Франка. Ці проблеми та інші були висвітлені Володимиром Теодоровичем на сторінках „Прикарпатської правди" у 1962 році у статті „Сторінки історії...". У ній коротенькими витягами висвітлюється культурний розвиток нашого міста, а також вказується, що першоджерела його історії збереглися у народній творчості - піснях. В. Полєк згадує І. Франка як дослідника фольклору і автора поетичних рядків про Станіслав. Ця стаття, можна сказати, була витоком франкознавчих студій науковця. Підсумком його знахідок на 1966 рік стала брошура „Іван Франко на Прикарпатті. Путівник". Розділи путівника описують перебування Каменяра у Станіславові, Коломиї, Нижньому Березові, Вовчківцях, Белелуї, Снятині, Косові, Довгопіллі, Головах, Криворівні, Жаб'ї, Буркуті, Микуличині, Галичі, Підгірках, Калуші, Долині, Велдіжі, Лолині, Людвиківці, Болехові та Бубнищі. Завершується він висновком, що саме на Прикарпатті „геніальний письменник відшукав чимало тем, створив дорогоцінні шедеври, що увійшли у скарбницю української класичної літератури".

Згодом свій путівник В. Полєк допрацьовує, відшукує нові матеріали, які суттєво збагачують окремі розділи, зокрема про Івано-Франківськ і Коломию, і постатейно це публікує у „ Прикарпатській правді" за 1986-1987 роки під назвою „Каменяр і Прикарпаття". Рукописні матеріали цієї праці з помітками, виправленнями автора зараз зберігаються у фонді бібліотеки (папка № 549). Оглянувши їх, звертаємо увагу, що до дослідження обраної теми В. Полєк ставився з неабияким трепетом, скурпульозно перечитував думки інших науковців, карткував їхні статті, щоб пізніше дати точні посилання на них. У цій папці окремо зберігається також бібліографія до теми „Каменяр і Прикарпаття". У списку літератури є й перелік творів та перекладів І. Франка, автобіографічних матеріалів і літературознавчих праць, фольклорних записів і досліджень, історичних праць і листування, а також література про перебування І. Я. Франка на Прикарпатті, його творчі і особисті зв'язки - все це деталізовано по персоналіях. На картках виокремлено населені пункти (вочевидь пов'язані з іменем Каменяра), і кожна з них має посилання на пункт із бібліографічного списку. Так В. Полєк дошукувався фактографічних даних про взаємозв'язки письменника з рідним краєм, відкривав забуті сторінки історії. Складав путівники, бібліографічні покажчики, давав рецензії. В цій папці, у списку використаних праць, науковець наводить також перелік своїх статей про І. Я. Франка (11 позицій), які були опубліковані у різних періодичних виданнях протягом 1961-1984 років.

У добірці статей В. Полєка „Каменяр і Прикарпаття" є чимало цікавих довідок про історію нашого міста, відомих культурних діячів, сучасників письменника. Багатогранно висвітлюється постать І. Я. Франка як організатора культурно-просвітницького руху, зокрема й серед мешканців колишнього Станіслава. Уже вагомим є, мабуть, сам факт прочитання І. Я. Франком у Станіславові у залі „Руської бесіди" у квітні 1889 року доповіді, присвяченої творчості Т. Г. Шевченка. Саме у цій промові І. Я. Франко, як зазначив В. Т. Полєк, вперше в шевченкознавстві, зробив наукову періодизацію творчості Кобзаря, яка, практично, і до сьогодні не втратила своєї наукової ваги. Важливою була і доповідь І. Я. Франка про поему „Тополя" Т. Г. Шевченка, а також авторське виконання поеми „Мойсей" у нашому місті, про що детально описує у своїх розвідках В. Полєк.

Трагічні дні життя письменника пов'язані із Коломиєю. Тут він відбував ув'язнення і одночасно написав декілька знаменитих творів та записав від ув'язнених пісню „Ой зозулька прилетіла та й стала кувати", яку пізніше використав у своїй повісті „Як Юра Шикманюк брів Черемош", а також розповідь про „жаб'ївського губернатора", який намовив гуцулів на самоврядування. Цю розповідь І. Франко пізніше надрукував у журналі „Вольное слово" за 1883 р.

Публікації проф. Полєка про І. Франка на краєзнавчу тематику загалом налічують 12 статей, і є цікавим науковим матеріалом, фундаментом для подальших досліджень.

Наступний аспект франкознавчих досліджень проф. Полєка - це Франко-перекладач, а також його твори у зарубіжних перекладах. Науковець висвітлив тему „Іван Франко - перекладач і дослідник творчості Йоганна-Вольганга Гете" у науковій праці „Сторінки українсько-німецьких історико-культурних взаємин". Автор статті підкреслює, що І. Франко.блискуче знав німецьку мову, листувався нею з Ольгою Рошкевич, і навіть у цих писаннях, як зауважує В. Полєк, простежується вплив творчості двох німецьких письменників, Гете і Гайне, на становлення І. Я. Франка як поета. На основі аналізу німецькомовного листування І. Франка з Ольгою Рошкевич та споминів її сестри Михайлини Рошкевич-Іванець дослідник припускає, що „Фауст" Гете відіграв певну роль в освідченні в коханні нашого поета, бо, не маючи сміливості висловити свої почуття, І. Франко використав слова Гете, додавши від себе на окремому листку у подарованому томику Фауста „признання у своїй любові". Далі на основі конкретних фактів та власної ерудиції В. Полєк робить висновок про таке: „... До Лолина він привіз унікальне,... перше видання „Фауста". Яке й залишив Ользі Рошкевич...". Дослідник звертає увагу також й на те, якої важливості І. Франко надавав прочитанню „Фауста" Гете українцями, бо ж „тота маленька книжечка була також свого роду революцією, рівнобіжною, а може, й рівно глибокою - хоть не рівно голосною, - як і революція французька". У цьому розділі, який називається „І. Франко - перекладач і дослідник творчості Йоганна-Вольфганга Гете" проф. Полєк також аналізує автентичність перекладу поеми Гете „Герман і Доротея", історію її появи, зокрема, підкреслює широку обізнаність І. Франка на літературному полі: в українських митців він помітив мотиви окремих творів Й.-В. Гете. Так, наприклад, Франкове порівняння поеми П. Куліша „Нечай" із Гетевою поемою „Фауст", „а його боротьбу (П. Куліша. - Авт.) із Шевченківськими поняттями та образами України - з боротьбою Мефістофеля із трояндами. Абсолютно несподіване та оригінальне порівняння!" - підкреслює В. Полєк.

Автор публікації розглядає також оригінальність та походження поеми „Лис Микита", статтю та передмови І. Франка до творів Гете, щоб скласти для нас цілісний погляд І. Франка на життя і творчість німецького генія.

Варто відзначити, що В. Полєк також володів німецькою мовою і у монографії „Українська література у зарубіжній критиці і перекладах" неодноразово посилався на німецькомовні дослідження І. Франка. В останньому розділі праці, де мова йде про творчість І. Котляревського у німецькомовній критиці, В. Т. Полєк визначає вагому роль І. Франка у поширенні нашої літератури, культури серед німецької громадськості. Його німецькомовні статті, короткі характеристики та огляди літератури, як пише дослідник, це ті „золоті зерна" оцінки творчості І. Котляревського, зокрема його „Енеїди" і „Наталки Полтавки", які довели вагомість, значущість української мови і культури на світовій арені.

Окремою статею вийшло дослідження В. Полєка „Польські історики літератури про творчість Івана Франка", де є багато матеріалу про поширювача творів українського письменника серед російської і польської громадськості Л. Василевського. Цей поляк був особисто знайомий з Іваном Франком, захоплювався його всебічною обізнаністю і духовною близькістю до своїх знедолених земляків. Він дав свою оцінку творчості Каменяра. В. Полєк відзначає сильні й слабкі сторони його критики. Також тут розглядається стаття Я. Петрушевича про І. Я. Франка, висвітлюються її основні положення, їх доцільність. Вчений робить зауваження, що „автор статті перебільшив вплив М. Драгоманова на формування Франка як письменника і громадянина". Серед польських дослідників творчості Каменяра В. Полєк відзначає також Т. Міхальського і його працю „Молода Україна. Думки і враження" (Київ, 1909). У підсумку своєї статті В. Полєк відзначає, що „ще за життя І. Франка його ім'я користувалось увагою польських дослідників світової та української літератури і розглядалось у загальному контексті розвитку європейської літератури". Стаття грунтовно науково опрацьована, і свідченням цьому - список літератури на 20 позицій. Серед них бачимо і дослідження польських публіцистів в оригіналі, а також статтю І. Франка німецькою мовою. Гімназійне знання мов неодноразово ставало Володимиру Теодоровичу у нагоді при опрацюванні і висвітленні обраної теми, ним бралися до уваги погляди не тільки вітчизняних дослідників, але й зарубіжних.

Третій аспект дослідження франкознавства у В. Полєка - бібліографія. Як відомо, він починав свій шлях у науку бібліографом у бібліотеці Педагогічного інституту ім. В. Стефаника, де пропрацював понад 20 років і організував відділ бібліографії та зробив вагомий внесок у розвиток краєзнавчої бібліографії. Його перу належать дев'ять бібліографічних покажчиків, серед них „Іван Франко і Прикарпаття: Матеріали до бібліографії". На цю працю у журналі „Жовтень" та „Літературній Україні" появилися схвальні рецензії. В. Качкан у своєму відгуку пише, що це „... перша у франкознавстві бібліографія краєзнавчого характеру". В. Полєку також неодноразово доводилося бути рецензентом подібних досліджень. У статтях „Унікальна праця про Івана Франка", „Горизонти франкознавства" подає критичний аналіз робіт М. О. Мороза „Іван Франко. Бібліографія творів 1874-1964" та „Іван Франко: Бібліографічний покажчик 1956-1984", які містять чимало цікавої інформації про творчість, листування, діяльність Каменяра. Автор рецензій виявився вправним критиком і поціновувачем масштабних праць, зокрема й аналізованих покажчиків.

В. Полєк як рецензент відзначився неабиякою обізнаністю у царині франкознавства, бо ж і сам стежив за виданнями творів Каменяра і появою різних досліджень його творчості. Дослідник-бібліограф відзначав ґрунтовність кожного видання, а особливо останнього. Саме цей покажчик відбиває найбільш інтенсивний і багатий, за визначеннями В. Полєка, період у розвитку франкознавства. „М. О. Мороз, - зауважує далі рецензент, - не просто подав найцінніші матеріали у хронологічному порядку, а розробив детальну тематичну рубрикацію, в якій подав усі проблеми франкознавства вказаного періоду, визначив і напрямки подальших досліджень". Зробивши такі узагальнення про рецензовану працю, В. Полєк вказує й на певну плутанину в розділі „Місця І. Франка в УРСР".

Серед рецензованих проф. Полєком праць варто також згадати і про статтю „Нові факти" - критичний аналіз монографії Ф. Погребенника „Іван Франко в українсько-російських літературних взаєминах". Науковець підсумовує уже зроблені дослідження, цитує деякі матеріали із монографії (більш стислий виклад цієї рецензії було опубліковано пізніше під назвою „Франко про Пушкіна"). У статті розглядається матеріал про переклади творів славетного російського письменника у виконанні І. Я. Франка і акцентується увага на тому, що свою перекладацьку діяльність І. Франко розпочав і закінчив перекладами творів О. Пушкіна. Далі у статті франкознавець наводить цікаву історію авторства статті „Олександр Сергійович Пушкін", що була передмовою до перекладених Каменярем „Драматичних творів", доповнює новими фактами теми „І. Франко і М. Горький" та „Творчість І. Франка в українсько-російських взаєминах кінця XIX - початку XX століття".

Коротко зупинимось на останніх, виділених нами франкознавчих аспектах статей В. Полєка. Дослідженню релігійного світогляду письменника було присвячено статтю „ Вірш Івана Франка „Хрест". Як відомо, у повоєнні роки тему вірувань письменників намагалися обходити стороною, було простіше та ідеологічно вигідніше начепити на людину ярлик „атеїст". Однак у період духовного відродження нації, а зокрема її літератури, назріла нагальна потреба показати погляди письменника такими, якими вони були насправді. Отож, аналізуючи поезії Франка (маються на увазі ті, що були вилучені цензурою), науковець вказує на те, що письменник розумів значення християнства для свого народу і мав неабияку пошану до церковнослужителів та священних реліквій [див. там же].

Заслуговують на увагу також статті про традиції вшанування пам'яті Каменяра, а це і ювілейні концерти, і наукові конференції (замітки про них В. Т. Полєк неодноразово робив для журналу „Радянське літературознавство"), а також відкриття меморіальних дощок і спорудження пам'ятників на його честь. Так у одній із них під назвою „Руками народу" маємо розвідку краєзнавця про історію гранітної дошки „Честь Іванові Франкові - Гуцульщина 1916-1926", встановленої у с. Криворівня на 10-ті роковини від дня смерті І. Франка. У статті є також оповідь про польського письменника С. Вінценза, який на власні кошти спорудив обеліск пошани Каменяреві у саду своєї вілли у селі Слобода Рунгурська Коломийського р-ну, де викарбувано такі слова „На пам'ять Іванові Франку - синові цієї землі, присвячує доктор Станіслав Вінценз". Далі у статті В. Полєк називає ще багато пам'ятних місць на Прикарпатті, де потрібно встановити пам'ятні дошки або пам'ятники Каменяреві.

Зі статті X. Сорохтей „Кімната імені Франка" дізнаємося, що В. Полєк є не тільки глибоким дослідником-франкознавцем, а й одним з ініціаторів та організаторів створення кімнати-музею письменника в колишньому Івано-Франківському педінституті, де було поміщено багато цікавих і цінних експонатів, в т.ч. з його власної колекції.

Підсумовуючи сказане, варто підкреслити міцний науковий ґрунт Полєкових франкознавчих студій. Окрім численних папок з вирізками статей про І. Я. Франка, десятків критичних праць і творів письменника, у фонді професора зберігається листування з онукою Каменяра З. Т. Франко, із працівниками наукової бібліотеки Львівського університету ім. І. Франка (письменник був її постійним читачем, прижиттєво зробив помітки на часописах і публікаціях зі своїми матеріалами, які зберігаються там), а також працівниками музею Івана Франка у Львові. Загалом спадщина В. Полєка дуже вартісна, окремі його праці потребують доопрацювання і видання, а франкознавча тематика у його розвідках може стати темою глибших наукових студій.

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка