Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

ІВАН ФРАНКО ТА ЄВРЕЇ



(Одна сторінка з літопису українсько-єврейських зв'язків)

Франкознавство часів радянського тоталітаризму може похвалитися чималими творчими здобутками (взяти хоча б 50-томне „Зібрання творів" письменника), а водночас не меншими прорахунками. Адже художня, публіцистична чи наукова спадщина І. Франка не завжди вписувалась у прокрустове ложе марксизму та антинаукової теорії „старшого брата". Тому навіть у згаданому академічному (за назвою, а не за принципами відбору і публікації) виданні твори письменника появилися із скромною позначкою „Із збірки..." такої-то. Так спрепарована творча спадщина І.Франка дозволяє використовувати її у цілях великодержавного російського політичного і культурного шовінізму, вивищення „старшого брата", а водночас применшення українців як „молодшого брата", історичне і культурне життя яких нібито розвивалося винятково під „благотворним впливом російського народу" і його не менш „великої", скажімо, літератури, що насправді „отруювала і нищила все живе" у нашому письменстві.

До таких заборонених тем-табу у франкознавстві належала і проблема „Іван Франко і євреї", вивчення якої допоможе заповнити ще одну „білу (насправді - чорну) пляму" не тільки в українському літературознавстві, але й в історії нашої політичної думки, покаже ще одну грань у життєвій та творчій діяльності І.Франка і, водночас, - ще одну сторінку в історії складних зв'язків українського та єврейського народів.

У силу різних обставин історичного життя євреї з давніх-давен мешкали в Україні. Тому з ними познайомився І.Франко ще у дитинстві. Це знайомство продовжувалося і в Дрогобицькій гімназії, про що розповів письменник у своїх спогадах "Мої знайомі євреї". Можна тільки пошкодувати, що мемуарист не продовжив своїх споминів і не розкрив нам подробиць своїх взаємин із представниками цієї національної меншини в Україні. Тут тільки уточнимо, що І.Франко добре знав і єврейську (жарґонову) мову, і давньогебрейську (тепер не зовсім правильно давньоєврейську), був одним із популяризаторів і перекладачів творів письменників цієї національної меншини в Україні, знайомлячи і своїх краян із єврейською народною творчістю. Так, у 1888 р. у журналі „Товариш" він опублікував переклад народної пісні „Багач собі наче король той жиє...". До публікації І.Франко додав коротку вступну статтю „Із жидівської поезії жарґонової". З неї дізнаємося, що цей твір „незвісного автора" І.Франко записав у 1882 р. в Дрогобичі. „Помимо середньовічної, а не раз і просто варварської форми" жидівської поезії жарґонової в Галичині, перекладач побачив у ній звернення „прямо до темних і з погляду загальнолюдської освіти крайнє занедбаних мас жидівських", вносячи до них „зароди здорової думки, обрядового скептицизму й почуття загальнолюдського, не раз забігаючи далеко поза рамки правовірного „хуситства" (правильно - хасидства. В.П.)". І.Франко обіцяв, що й надалі знайомитиме читачів „Товариша" зі зразками „поодиноких характерніших творів тої літератури". На жаль, у зв'язку з тим, що „Товариш" перестав виходити, І.Франко більше не повертався до перекладів єврейських народних пісень.

У 1905 р. І.Франко в „Літературно-науковому віснику" опублікував у власному перекладі вірші Веніаміна-Вольф Еренкранца Збаразького (1819-1883), уродженця міста Збаража теперішньої Тернопільської області. Тут треба уточнити, що до віршів цього представника єврейської жарґонової поезії перекладач звернувся ще у квітні 1878 р., коли в листі до М.Драгоманова писав, що для другого номера „Громадського друга" готує згадку "про сучасну жидівську літературу в Галичині", назвавши і його ім'я. Очевидно, із арештом і забороною названого видання ці переклади не появилися ні у „Громадському друзі", ні „Дзвоні", ні „Молоті" - вони появились аж у 1905 р.

До своїх перекладів віршів В.-В.Еренкранца Збаразького „Месіанські мрії хусита" і „Хусит про театр" І.Франко додав „передмову", з якої дізнаємося про деякі передумови його знайомства зі зразками жарґонової літератури українських євреїв. У 1878 р. у Львівській тюрмі він почув вірш „одного з давніших і малозначних, а проте й досі популярних жарґонових поетів, Берка з Бродів" (про нього писав І. Франко і в згаданому листі до М. Драгоманова), переклав їх українською мовою, але ці клаптики паперу „попали в руки тюремного ключника і були знищені". У 1880-1881 рр. у Дрогобичі він знову „мав нагоду наткнутися на зразки жидівської поезії і переклав одну з них" - згадану „Багач собі наче король той жнє".

Поштовхом до перекладів віршів В.-В.Еренкранца Збаразького було знайомство І.Франка із молодим єврейським ученим Ізидором Бернфельдом, який на прохання українського письменника написав статтю „Жидівська література гебрейська і жарґонова", що знову ж за сприянням І.Франка появилася у львівському часописі „Зоря" (1889. - С. 149 - 150,170 - 172). Її продовженням мала бути стаття І.Бернфельда про В.-В.Еренкранца Збаразького до перекладів його віршів, виконаних І.Франком. Зі зміною редакційних планів вони не появилися у „Зорі", а значно пізніше - у „Літературно-науковому віснику".

Названими перекладами зразків єврейської жарґонової літератури не вичерпується проблема звернення І.Франка до творчої спадщини цієї національної меншості в Україні. Варта окремої уваги розмова про його поетичний цикл „Жидівські мелодії", бо, як писав український письменник у примітці до першого видання своєї збірки „З вершин і низин" (Львів, 1887), „се не стільки твори моєї фантазії, вираз моїх поглядів на жидівську справу, скільки пам'ятка рефлекс духовного настрою підгірських жидів". У другому виданні (1893) „Жидівські мелодії" були значно доповнені, але, на жаль, не всі з них увійшли до першого тому „Зібрання творів" І.Франка (1976), а тому його редактори скромно уточнили: „З циклу „Жидівські мелодії". А жаль, бо саме вилучені вірші найбільш повно розкривають ставлення письменника до єврейського питання, використання ним єврейських мотивів для передачі своїх поглядів на долю українського народу" . До речі, Д.Павличко якось сказав, що „наші великі письменники, наші Генії завжди переносили на Україну єврейську долю".

Це твердження Д.Павличка можна легко розкрити і на прикладі І.Франка, що найповніше виражено в його поемі „Мойсей", яку радянські франкознавці всупереч історичній правді вперто пов'язували з російською революцією 1905 р. Нагадаємо, що вона написана протягом січня-червня 1905 року, тобто в той час, коли тільки розгортався страйковий рух у Російській імперії, що лише в другій половині 1905 року переріс у збройні сутички і, врешті, грудневе повстання. Отже, І.Франко, пишучи свого „Мойсея", ще не міг знати, як здійснюватиметься революція і що вона принесе. Та й дивно, що саме, мовляв, революція підштовхнула поета взятися за біблійну тему, щоб нібито через неї сказати своє „революційне" слово. А про джерела своєї поеми сказав сам І.Франко у вступі до другого видання „Мойсея" (1913). Додаткові матеріали для розкриття зовнішніх спонук до її написання, а також до встановлення ще однієї сторінки особистих зв'язків І.Франка з відомими діячами єврейського національно-культурного руху знаходимо у спогадах В.Щурата „ Wowczas bуlo to jeszcze mrzonka", що вперше появились у львівській газеті „Сhwilа" за 5 серпня 1937 р., однак із зрозумілих причин не згадувалися у радянському франкознавстві. Вони вносять нові факти до поставленої проблеми, дозволяють нам глибше зрозуміти одну із сторінок українсько-єврейських взаємозв'язків, висвітлюють ставлення І.Франка до них, а також його відношення до проблеми створення держави „жидів-гебреїв" (євреїв), що багатьма гранями стикувалися з подібними фактами української історії, а в цілому - це ще одна із сторінок особистого життя і творчої біографії І.Франка.

Як відомо, з січня і до червня 1893 р. І.Франко з перервами перебував у Відні, де готувався до іспитів і працював над докторською дисертацією „Варлаам і Йоасаф: Старохристиянський духовний роман і його літературна історія", яку успішно захистив 28 червня 1893 р., одержавши ступінь доктора філософії. У Відні письменник проживав разом з Василем Щуратом, який тоді вивчав слов'янську філологію. У липні 1896 р. В.Щурат захистив докторську дисертацію „Слово Данила Заточника". Введений І.Франком у політичний і науковий світ Відня, В.Щурат уважно стежив і, що найцікавіше, коротко записував усе, що мало будь-яке значення для біографії І.Франка. На основі цих нотаток він написав низку спогадів про свого Геніального сучасника, що друкувалися в українській періодиці, а деякі з них - у польській. Останні із зрозумілих причин ніколи не передруковувалися, не перекладалися українською мовою і навіть не згадувалися у радянському франкознавстві.

Вперше спогади В.Щурата під назвою „Тоді це ще було химерою..." ми опублікували у власному перекладі у газеті „Новий час". (Далі всі цитати за цим виданням).

„Було це, як здається, у лютому 1893 р. Вийшовши із семінару проф. Ягича, - згадував В.Щурат, - ми зайшли до „Центральної (кав'ярні - В.П.)", де нас повинен був чекати д-р Монат, шкільний товариш Франка із Дрогобицької гімназії. Замість нього біля столика, який ми постійно займали, ми побачили д-ра Фридерика Самуеля Краусса, секретаря „Ізраїліше Альянсу" і видавця та редактора фольклорного щомісячника „Ам Урквель" („До джерел". - В.П.). Зазнайомившись з ним десь зо два місяці тому, ми могли присісти біля нього, якби не те, що він сидів у товаристві незнайомої нам людини. Тому ми поклоном привітали його і зайняли місця біля сусіднього столика.

Але ж, панове, просимо до нас! - сказав д-р Краусс, прискочивши до нас і представивши нам свого товариша. Ним був Теодор Герцель.

Дуже радію, що можу познайомитися з паном, - сказав Герцель до Франка. - Бо вже декілька разів мій колега згадував про Вас. Мало сказати - згадував. Він нарозповідав мені стільки, що познайомитись особисто з Вами стало для мене найпалкішим бажанням".

Уже із цих початкових рядків В.Щурата можна собі скласти уявлення про повагу, якою користувався І.Франко серед єврейських діячів культури - редактора журналу „Ам Урквель" С.Краусса, на сторінках якого часто друкувався І.Франко, д-ра Моната і, звичайно, Теодора Герцеля, який народився у Будапешті. Він - автор багатьох драм та оповідань, роману-утопії, але найбільше прославився брошурою „Dег Vudenstaat" (про це далі).

Через рік після її появи, у 1897 році, Т.Герцель скликав та організаційно оформив Всесвітню сіоністську (від Сіону, пагорба в Єрусалимі) організацію, яка проголосила своєю метою переселення всіх євреїв світу до Палестини і відродження там біблійної єврейської держави, що сталося, як відомо, тільки у 1948 р.

Сіонізм проголосив „богообранність", „зверхність" і „месіанство" євреїв. Мабуть, цим пояснюється, що XXX сесія Генеральної Асамблеї ООН засудила сіонізм як одну з форм расизму. Тут тільки зауважимо, що саме сіонізм викликав не менш реакційну протидію - антисемітизм. Помер Теодор Герцель у 1904 р. як визнаний лідер сіоністського руху, а пізніше - як духовний батько держави Ізраїль.

Далі В.Щурат уточнив, що ще до цієї особистої зустрічі І.Франка із Т.Герцелем про останнього говорив д-р Краусс, а темою розмови була згадана праця Т.Герцеля „Dег Vudenstaat". „Вона ж стала темою першої розмови Франка з Герцелем, - згадував В.Щурат, - певна річ, після висловлювання з обох сторін декількох звичайних слів чемності". А далі В.Щурат навів таку розмову між українським письменником і творцем сіонізму: „Дуже мені сподобалася Ваша ідея ПОБУДОВИ ЖИДІВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (тут і далі виділено у тексті. - В.П.), - сказав І.Франко. - Вона мене дуже зацікавила, бо є неначе СЕСТРОЮ РІДНОЇ НАШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕЇ ВІДБУДОВИ УКРАЇН­СЬКОЇ ДЕРЖАВИ. Але чи одна та інша є здійсненними? Чому ж не мали б бути? - відповів Т.Герцель. - Все можливе у світі, що тільки може вміститися в людській голові.

У розумній голові! - додав І.Франко.

Звичайно, у розумній голові, тільки про таку варто говорити людям, які хочуть вважатися за розумних, - сказав далі Т.Герцель. - Народжена у нерозумній або нерозсудливій голові хоча б найпрекрасніша ідея буде здійсненною тільки тоді, коли здобуде запал сердець найширших народних мас і породить серед них своїх захисників, готових навіть на мучеництво. Якщо нам колись завдяки Мойсееві вдалося скинути єгипетське ярмо і повернути Палестину, то чому ж тепер мало б це бути неможливим?

Тоді, - зауважив І.Франко, - ви мали Мойсея і тільке одне єгипетське ярмо до скинення. А сьогодні? Ми, українці, маємо їх аж три, а ви хіба в десять разів більше, бо розсіяні по всьому світі.

Звісно, Мойсеї не народжуються щодня: вони формуються під зовнішнім тиском. Але цей гніт зовнішній у вас у десятки разів більший, ніж у нас. Якщо ви колись його так відкинете, як ми, то й у вас почнуть оглядатися за своїм Мойсеєм і, напевне, знайдуть його, хоч сьогодні, може, його й каменували б. А втім, час може все прискорити.

Тут признаю Вам повну рацію, - погодився після короткої мовчанки І.Франко і потис сердечно руку Т.Герцелеві".

Ми навели досить обширну цитату із спогадів В.Щурата про зустріч І.Франка із Т.Герцелем, про їхні думки щодо можливих шляхів звільнення двох народів - українського і єврейського - із єгипетської неволі, про роль Мойсея як вождя поневоленого народу. Навівши з майже стенографічною точністю розмову двох видатних діячів, В.Щурат уточнив, що не зрозумів думки Т.Герцеля про те, що „час усе може прискорити", а І.Франко пізніше, йому сказав (очевидно, ця розмова і далі хвилювала В.Щурата), що „подібні речі прискорити можуть політичні обставини в Європі".

Заслуговує на пильну увагу спостереження В.Щурата над тим, що „задум найвидатнішої поеми І.Франка „Мойсей" народився з зреферованої вище розмови автора з Т.Герцелем. Із цим задумом носився І.Франко довго, дуже довго. Вже у 1893 р. у Відні він накреслив ескіз своєї поеми, намагаючись показати єврейського Мойсея так, щоби український читач міг упізнати в ньому долю українського вождя. Коли йому не вдалися перші спроби, він кидав їх до коша. І тільки по довгих роках після гірких особистих переживань, що призвели до відомих нам конфліктів як з українським суспільством (мається на увазі стаття І.Франка „Дещо про себе самого". - В.П.), так і з польським (за статтю про А.Міцкевича „Поет зради". - В.П.) сильно відчув ЖИТТЄВУ ТРАГЕДІЮ ЖИДІВСЬКОГО ВОЖДЯ і дав нам поему тільки на перший погляд історичну, бо повну актуальності з огляду на долю вождя українського народу. Сталося це у 1905 році.

І ХТО Ж ЗНАЄ, ЧИ НЕ У ЗВ'ЯЗКУ З ВРАЖЕННЯМИ, викликаними смертю ГЕРЦЕЛЯ...".

Ще раз підкреслюємо, що спогади В.Щурата „Тоді це ще було химерою..." вносять нові факти до біографії І.Франка (зустріч з Т.Герцелем), розкривають погляди письменника на розв'язання національного питання в Україні, а також проливають додаткове світло на ґенезу поеми „Мойсей".

Фактом зустрічі І.Франка із Т.Герцелем (можливо, вони ще раз чи два зустрічалися у Відні) не вичерпується інтерес українського письменника до творчої біографії єврейського лідера. Він був і першим нашим рецензентом згаданої брошури „Dег Vudenstaat", що була надрукована у львівській польській газеті „Тидзєнь", літературному додатку до „Кур'єра львовського". Вона появилась під назвою „Паньство жидовскє", на що ми вперше звернули увагу ще у 1993 р. У ній Т.Герцель виклав своє розуміння побудови нової єврейської держави. Тому брощура „Dег Vudenstaat" мала підзаголовок - „Спроба сучасного розв'язання жидівського питання". І.Франко назвав її „сенсаційною новиною на книжковому ринку".

Рецензента зацікавило перш за все те, як Т.Герцель розглянув ідею утворення власної єврейської держави, намагався „одночасно поставити цей старий проект на реальний ґрунт, надати йому видимість здійснення і навіть прокласти дорогу для його здійснення". Незважаючи на всі переслідування, розсіяння по світу та асиміляцію, євреї зберегли одну прикмету, на думку Т.Герцеля, характерну тільки для них - підприємництво і спекуляцію. За його висновками, не „праця є основою цивілізації", а „тільки дух підприємництва творить чуда, тільки спекуляція штовхає працю вперед, сприяє зростанню економічних благ. Спекуляція - це власне цивілізація (розбивка І.Франка.- В.П.)".

Так сформульований „історичний девіз", що потрібний Т.Герцелю тільки для того, аби довести, що цією властивістю володіють майже виключно тільки євреї, які повинні очолити „цивілізаційний похід" людства, а для цього вони мають і інтелігенцію, й капітал. Де ж вони повинні створити свою незалежну державу? Або в Палестині, тобто на своїй прадавній батьківщині, або ж... в Аргентині. Прошу не дивуватися із такого проекту Т.Герцеля. Навіть у 20-30-х роках XX ст. серед сіоністів досить популярною була думка про утворення єврейської держави на... Мадагаскарі!

У своїй рецензії І.Франко досить докладно виклав ідеї Т.Герцеля. Єврейський ідеолог - прихильник побудови держави євреїв у Палестині відповідно до „її одвічної історичної традиції". Він розуміє, з якими труднощями зустрінуться його земляки, бо їхня прадавня вітчизна була окупована Туреччиною. Він пропонував в обмін за самостійність фінансово підтримати турецького султана, тобто заплатити за державність. А єврейська колонізація мала відбуватися поступово - спочатку на землю батьків мали б повернутися найбідніші євреї, пізніше - інтелігенція, а в кінці - багатії. Це був би кінець антисемітизму, бо „жиди відійшли б з Європи спокійно, а в Азії стали б форпостом цивілізації".

Ці сподівання Т.Герцеля (а їх процитував І.Франко) здійснилися тільки у 1948 році, коли Генеральна Асамблея ООН віддала частину Палестини, тоді підмандатної території Англії (з 1920 р.), євреям, які утворили свою державу Ізраїль, та арабам (палестинцям), які й досі добиваються самостійності. Таким чином, процес переселення євреїв відбувся порівняно мирно (як і передбачав Т.Герцель, що відзначив І.Франко), але Азія стала форпостом не „цивілізації", а довготривалої війни; кінця якої не видно.

Знову ж повернемося до рецензії І.Франка. Виклавши основні думки Т.Герцеля (ми їх повторили), український критик писав: „Як бачимо, цілковита ідилія, і автор (тобто Т.Герцель. - В.П.) не забув змалювати її з різними подробицями, особливо щодо внутрішнього ладу майбутньої жидівської республіки. Проте не можна відмовити йому в тому, що його план пройнятий глибокою вірою і глибокою любов'ю до свого народу, перш за все до його пригноблених і принижених мас. Однак, як мені здається, автор дуже мало знає ті маси, надто сильно сподівається на продуктивну силу спекуляції, через що увесь його план,може розбитися. Звичайно, якщо не знайдуться люди, які готові докласти рук і капіталів для його здійснення. Однак САМ ПЛАН МАЄ, БЕЗПЕРЕЧНО, МАЙБУТНЄ ПЕРЕД СОБОЮ, а якщо наше покоління ще не дозріло до цього, то потрібно дочекатися молоді, яка захоче і зможе здійснити його".

Ми досить повно навели думки І.Франка, подавши їх у власному перекладі з польської мови. Дана його рецензія - не просто відгук на брошуру Т.Герцеля, а й власні міркування над долею українського народу, над розв'язанням національного питання в Україні.

Рецензія І.Франка „Паньство жидовскє" - не єдина його стаття на єврейську проблематику. Через два тижні після її появи, 25 березня 1896 р., „Тидзень" опублікував ще одну статтю українського письменника - „Єзуїтам у квестії жидівській", що зразу ж у німецькому перекладі І.Франка з'явилася у віденській газеті „Ді Нойцайт" за 14 квітня  1896 р. У ній він засудив антисемітські виступи польського ксьондза, професора Краківського університету М.Моравського (1845-1901).

Врешті, треба сказати і про Франка-історика єврейської національної меншини в Україні. У своїй „Студії над українськими народними піснями", присвяченій народній творчості часів Хмельниччини, він окремо зупинився на праці єврейського історика Натана Ганновера. Останній тенденційно і перекручено подав відомості про нібито страшні погроми євреїв під час національно-визвольної війни 1648-1657 рр. під керівництвом Б.Хмельницького. Процитувавши уривок із його книжки „Яван Мецула" (Венеція, 1653), І.Франко правильно вважав, що тут „мале зерно історичної правди", а у ній „більше фантазії", написаної „більше в біблійнім стилі".

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка