ОСТАННЯ ДОРОГА ОЛЬГИ ХОРУЖИНСЬКОЇ

Роман ГОРАК

До 70-річчя Музею Івана Франка

В останню хвилину її життя не було чоловіка, не було дітей, не було внуків. Не було нікого з рідних. Навіть в останню дорогу її провели чужі люди. Було їх декілька.

В труні з неструганих дошок, на винайманій підводі її відвезли на місце вічного спочинку.

Навіть невідомою була справжня дата її смерті...

Колись, коли споруджували гробівець для Івана Франка, то вважалось, що й вона, його дружина, ляже на вічний спочинок поруч з ним в одну могилу, але встановлення на могилі пам'ятника роботи скульптора Сергія Литвиненка 1933 року перекреслило ці сподівання.

Для неї ледве вдалось вимолити місце неподалік чоловіка. Навіть не було кому викопати ями...

Були перші дні німецької окупації Львова.

Так склалось, що й жодних документальних підтверджень того, що Ольга Франко, дружина Івана Франка, народилась, як про це твердять різні довідники, 24 липня 1864 року в селі Бірки, яке згідно з адміністративним поділом України у 1964 році належало до Лебединського району Сумської області, нема. Це відомо лише зі спогадів Тараса Франка, сина Івана Франка. Довголітні пошуки документів, які б стосувались дати та місця народження Ольги Федорівни Хоружинської, не дали бажаного результату.

Не зазначено цієї дати й у закордонному паспорті, який зберігся у фондах Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка та на основі якого вона могла їздити до родини в СРСР. В ньому проставлений у відповідній графі тільки рік народження.

Не було досі й жодного документу, який би підтвердив дату її смерті. Це стало можливо лише зовсім недавно, коли на збереження в Центральний державний історичний архів у м. Львові надійшли метричні книги, які раніше не були доступні дослідникам через так звану конфінденційність інформації.

... І от метрична книга померлих церкви Святих Петра і Павла у Львові: «Дня 15 липня померла, а 17 липня 1941 року була похоронена Ольга з роду Хоружинських Франко, вдова по Івані, віросповідання - греко-католичка. Причина смерті - неміч стареча. Похоронив на поручення церкви Успення Богородиці Євген Дудкевич». У графі «вік померлої» стоїть прочерк. Будинок Івана Франка в той час мав номер другий по вулиці Івана Франка. Це була колишня вулиця Вінценза Понінського. З приходом радянської влади вона була перейменована на вулицю Івана Франка. Так вона називалась і після війни до 1950 року. В запрошеннях на відкриття пам'ятника Івана Франка в подвір'ї музею 27 серпня 1949 року стояла адреса: «м. Львів, вул. Івана Франка, 4». Опісля ця вулиця була прилучена до новоствореної вулиці Івана Франка і опинилась у самому її кінці. Будинок Івана Франка дістав номер 152.

Як свого часу довідалась Віра Бонь, найдавніший працівник Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка, від людей, які знали дружину Івана Франка, при смерті Ольги Федорівни не було нікого з рідних з різних причин. Син Тарас з дітьми був на той час у Станіславі і вибратись у Львів не мав можливості. Не було дочки Аини - вона мешкала у Відні, куди перебралась із Закарпаття, де перед тим проживала. Сталось так, що не було й Ольги Федорівни, дружини Петра Франка, наймолодшого сина Івана Франка, і його родини. З початком війни Петро Франко був насильно евакуйований, і Ольга Федорівна не знала нічого про його долю. Сім'ю Петра Франка, яка від часу створення Музею Івана Франка до того проживала в будинку Антонія Ув'єри, що поруч, виселили на інше помешкання. Тепер у цьому будинку мав жити генерал-губернатор Дістрікту Галичина Еріх Кох, коли буде приїздити у Львів.

Померла Ольга Франко на руках чужих людей. Вона не хотіла полишати свою хату, яка їй так дорого коштувала та в котрій 10 жовтня 1940 року був відкритий музей її чоловіка. Вона перейшла мешкати на другий поверх у кімнати, де раніше жили її сини Тарас та Петро та де зупинялись гості. Не хотіла взагалі покинути свій дім. Свого часу, коли дочка Анна винайняла в хаті Франків помешкання редактору журналу «Учитель» Івану Ющишину з тою умовою, щоб він доглядав за хатою та ремонтував її в разі потреби, то Ольга Федорівна була категорично проти цього. Навіть у думці не могла допустити до того, аби хтось міг сісти за стіл, за яким колись сидів Іван Франко, або ходити по тій підлозі, якою він ходив. В листі до свого сповідника Сильвестра Калиневича від 28 травня 1935 року, тобто писаного в день смерті Івана Франка, вона писала: «Ваша Всечесність! Може б Ви благословили той дім спалити. Жертва цілоспалення угодна Богу» (№ інв. 11947, № 2092 ор.). Твердила в цьому листі, що нема нікого такого, хто б міг не тільки спати в її хаті, а й навіть й стати, де колись стояв її чоловік. Лист зберігається у фондах Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка.

Тепер хвору і немічну Ольгу Франко доглядала колишня наглядачка музею Софія Дутко. Вона працювала на цій посаді від часу організації музею, мешкати не мала де, тому їй дозволили перебувати у підвальному приміщенні, в якому колись у Франків була пральня та тримались кури і крілики.

Музей був закритий для відвідувачів, його комендантом була поставлена Ольга Федорівна Франко - дружина Петра Франка, доля якого на той час для родини була невідома.

За спогадами Софії Дутко, ховали Ольгу Франко з каплиці при медичному інституті, де й була відправлена панахида. На похороні були присутні Софія Дутко з чоловіком, який на той час працював двірником у музеї, а також працівники музею Марія Деркач, Лідія Кедринська та Федір Кулечко.

Поховали Ольгу Хоружинську на полі № 4, неподалік могили чоловіка. Довший час на цій могилі стояв звичайний сосновий хрест. Скромний надгробок, до якого огорожу поставила Анна Ключко-Франко вже під час німецької окупації, коли приїздила з Відня у Львів.

Про Євгена Дуткевича (Дудкевича), котрий ховав Ольгу Франко, відомо, що він народився 1872 року, закінчив теологію Львівського університету і був висвячений у священичий сан 1896 року, відтак був священиком в с. Коропець Бучацького повіту (1896-1897), с. Порхова того ж повіту (1897-1898), Самолюски Гусятинського повіту (1898-1899), с. Хлопівка того ж повіту (1899-1901), с. Нирків Заліщицького повіту (1901 -1902), с. Іванівна Теребовлянського повіту (1902-1903), с, Худиївці Борщівського повіту (1903-1913). Все це були села, які адміністративно належали до Станіславської митрополії.. Відтак він перебрався у Львівську митрополію і в 1913-1918 рр. був священи­ком у церкві Спаса у Сихові, який сьогодні став час­тиною Львова. З 1918 року о. Євген став парохом у церкві Петра і Павла і був ним до самої смерті, яка сталась 29 червня 1954 року. Поховали його на 52 полі Личаківського цвинтаря у Львові В одній могилі з ним похована дружина Валерія Дудкевич, яка померла у віці 77 років 22 червня 1956 року. Євген Дудкевич 1921 року очолював процесію при перенесенні труни Івана Франка з чужого гробівця, куди ця труна була тим­часово поставлена, поки шовіністичний польський магістрат виділив під поховання видатного українця місце на Личаківському цвинтарі. 1933 року Євген Дудкевич освятив пам'ятник на могилі Івана Фран­ка.

Присутнього на похороні Ольги Франка Федора Кулечка запросив у музей на посаду наукового праці­вника Петро Франко, перший директор музею. Був Федір Кулечко юрист за освітою і тому на перших порах організації музею прислужився йому чимало. Водночас був він і блискучим майстром з великого тенісу, виступав в одиночному і парних розрядах. У 1946 році став бронзовим призером чемпіонату Ук­раїни. Від 1946 по 1955 рік був чемпіоном Львова, а також граючим тренером збірної України. У 1947 - 1948 роках в парі з В. Зайцевим виграв кубок УРСР. Виховав цілу плеяду талановитих тенісистів, про ньо­го є численні спогади відомих спортсменів. Працю­вав у музеї до 1951 року.

Широку літературу можна знайти і про відомого франкознавця Марію Деркач. Чи не найбільше про неї можна дізнатись із монографічного дослідження М. Вальо «Марія Деркач. 1896-1972»; Спогади Софії Дутко та її сина Володимира опубліковано в сьомо­му випуску «Наукового вісника музею Івана Франка у Львові».

Досі нічого не було відомо про Лідію Кедринську, яка з моменту організації музею до 1951 року пра­цювала музейною секретаркою. Лише тепер стало відомо, що опинилась вона в штаті музейних праців­ників зовсім не випадково, бо була родиною Франка, як і зрештою багато хто з перших музейних праців­ників.

Лідія Кедринська народилась 30 січня 1923 року в селі Завидчі Радехівського повіту на Львівщині, де її батько Лев Кедринський був на той час священи­ком. Він був 1892 року народження. 1919 року був висвячений після богословських студій у священичий сан і відразу став священиком у цьому селі. Перед ним тут був парохом Павло Чмола, батько відомого зас­новника «Пласту» Івана Чмоли. Павло Чмола помер 5.08.1919 року. Лев Кедринський спочатку був адмі­ністратором церкви Архистратига Михаїла, а відтак з 1922 її парохом і був ним до 1950 року, поки його не арештували 1950 року за антирадянську діяльність, яка полягала в тому, що він не хотів переходити в пра­вослав'я. Був засуджений сумнозвісною «тройкою» на десять років. Покарання відбував у тюрмі на вулиці Лонцького у Львові, відтак у Золочеві, де зараз відкрито музей «Золочівський замок», а потім відбу­вав покарання в Кемерово. Повернувся із заслання 1955 року із сильно підірваним здоров'ям. Перейшов у православіє, працював на різних парохіях і помер 20.12.1970 року в с. Долині Чортківського району Тернопільської області, де був парохом церкви Воскресі­ння Господнього. Церква належала до парохії села Шульганівки.

Він був одружений з Марією Білевич (2.04.1890 - 9.3.1968), яка була вчителькою в селі Полунична Кам'янко-Буського району на Львівщині і доводилась дочкою о. Миколі Білевичу, який був 1857 року на­родження, висвятився 1882 року і помер 27.02.1936 року в селі Полунична. Після закінчення богословсь­ких студій він був священиком у с. Нижнів Товмаць-кого повіту на Станіславівщині, а відтак перейшов у 1887 т році в с. Полунична.

В о. Кедринського первістком була дочка Люба, яка померла дитиною, відтак була дочка Зиновія, яка народилась 1920 року, закінчила Бродівську гімназію, стала вчителькою і померла 1984 року у Львові. По­хована на Сихівському цвинтарі. Не була одружена. Наступною дитиною в родині о. Лева Кедринсь­кого була Лідія, а відтак дочка Мирослава, яка зараз живе у Львові.

В о. Миколи Білевича був брат Федір (Теодор). Він був 1858 року народження, тобто був на рік мо­лодшим від о. Миколи, але так само, як о. Микола був висвячений 1882 року. У 1882-1883 роках був свя­щеником у Добротворі Кам'янко-Струмилівського повіту. У 1883-1886 роках був асистентом у Городку піді Львовом, від 1886 до 1905 року був парохом в с. Вирів Камянко-Струмилівського повіту, від 1905 до 1911 року парохом Буська, де й помер 17.10.1914 року. Брати Білевичі були родом з села Кукізів, відомого з процесу панів Стрешелецьких (так званого Кукізівського процесу), на основі якого Іван Франко написав повість «Основи суспільності».

Дочка о. Теодора (Федора) та Ольги Базилевич Ольга, яка народилась 24.07.1896 року в с. Вирів, 4 лютого 1919 року стала дружиною сина Івана Фран­ка Петра. Одружились у містечку Красному, де стояв його авіаційний загін.

Ольга була спортивною дівчиною, часто виступа­ла в різних змаганнях, завойовувала призи. Про її успіхи в спорті писала тодішня преса: фотографії Оль­ги Франко, з чарівною широкою посмішкою, можна було знайти в різних ілюстрованих жіночих журна­лах. Але не спорт приніс славу Ользі Федорівні Фран­ко. В 1937 році у Львові накладом Петра Франка і з його переднім словом вийшла її куховарська книжка «Всенародна кухня», яка має високий попит понині. Книга витримала вже багато видань. У наші дні, зав­дяки літературному опрацюванню Оксани Сенатович та видавництву «Каменяр», ця книжка видавалася в 1990,1992 роках (з 1995 року почала виходити части­нами).

Працювала Лідія Кедринська в музеї Івана Фран­ка до 1951 року, поки не вийшла заміж за Юрія Івано­вича Сітницького, який був доцентом Політехнічно­го інституту. Його брат Богдан (18.04.1914 - 29.01.1997) був чоловіком Віри Петрівни Франко (31.03.1923 - 31.01.1996), дочки Петра Франка та Ольги Білевич-Франко. І тут гілки родового дерева переплелись вдруге. Батько Богдана та Юрія Сітницьких Іван Сітницький був відомим професором Львівської академічної гімназії. Жила Лідія Кедринська-Сітницька неподалік тюрми на вулиці Лонцького біля приміщення Музичного інституту. Хворіла сер­цем. Операцію зробили в Москві, але прожила після неї декілька днів і упокоїлась в Бозі 5. 07.1960 року. Похована на 4 полі Личаківського цвинтаря.

27.03.1987 року померла Ольга Федорівна Фран­ко, дружина Петра Франка. Після смерті її батька, о. Теодора Білевича в Буську, яка сталась 17.10.1914 року, на його місце прийшов Сильвестр Калиневич. Він був 1884 року народження, 1910 року закінчив богословські студії і висвятився у священичий сан. Відразу по закінченні з 1910 до 1911 року був свяще­ником у с. Залізці Зборівського повіту на Тернопіль­щині, а відтак у 1911 році перейшов у Кам'янку Струмилову, де був асистентом, катехитом при школі, відтак адміністратором, а з 1918 року парохом церк­ви. З 1919 року був деканом. Був одружений з рідною сестрою Ольги Федорівни, дружини Петра Франка, Анізією. Так сталось, що став сповідником дружини Івана Франка і до нього вона писала свої листи...