СЛІДАМИ ВЕЛИКОГО КАМЕНЯРА

Роман СКВОРІЙ

Іван Франко - один з велетнів української і світової літератури, вчений-енциклопедист, який написав понад шість тисяч творів. Поет, прозаїк, драматург, літературознавець, критик, публіцист, історик, економіст, філософ, етнограф, фольклорист, поліглот, перекладач, бібліограф, громадський діяч, дослідник, теоретик  і популяризатор, ось які означення характеризують великого Каменяра, сина прикарпатського краю, уродженця Бойківщини. Окрім цього Іван Франко був великим мандрівником і краєзнавцем.

З молодих літ і допоки дозволяло здоров'я Франко мандрував. Ходив підгірськими дорогами, стежками й обніжками, входив у гущу знедоленого люду, в житті знаходив теми і натхнення для своїх творів. Минуло багато часу і вдячні нащадки крихта за крихтою збирають дані про великого Каменяра, намагаються іти його слідами. Підемо землею прикарпатською, бо саме версталися перші кроки у майбутнє нашого уславленого земляка. Підемо, але на цей раз обмежимось рамками Долинського району.

Мандрувати Франко почав ще в роки навчання у Дрогобицькій гімназії під керівництвом свого вчителя Івана Верхратського, вченого-філолога і природознавця. З групою учнів юний гімназист здійснив кілька мандрівок до скельного комплексу в Уричі, і можна здогадуватись, в Розгірче та Бубнище. Це могло бути, очевидно, не пізніше 1873 року. Але справжні мандри Прикарпаттям починаються наступного року. В автобіографії від 1874 року Франко пише: «Скінчивши сьомий клас, я перший раз пустився під час вакацій в дальшу мандрівку, перший раз не поїхав додому пасти худобу та помагати при збірці сіна й збіжжя. Я поїхав залізницею до Стрия, а відси рушив сільським трактом до Синевідська та на Побук, Бубнище, Тисів, Церковну, Мізунь, Велдіж, зайшов до Лолина. Ця маленька мандрівка дала мені пізнати трохи більше світу і людей, ніж я знав досі».* (І. Франко. Твори в 20 т. Т. 1. - К. : 1955).

Звичайно ця мандрівка не була довільною, а викликана певною причиною. У Лолин Франко поїхав на запрошення місцевого священика  Михайла Рошкевича бути репетитором сина Ярослава, що навчався  в нижчому класі Дрогобицької гімназії.

Тут юнак у простому селянському одязі вперше зустрів Ольгу Рошкевич, 17-літню дівчину свою майбутню наречену. Ольга мала домашнє виховання й освіту, була добре розвинутою, знала декілька мов: німецьку, французьку і російську. Франко ще не був тоді обізнаний з правилами світської поведінки, хоч природний розум, знання, здобуті в навчанні, і уміння використати їх у бесіді згладжували селянську кострубатість. Перебуваючи близько місяця в цьому селі з виїздом у Велдіж (нині Шевченкове) та в околиці, Франко поступово духовно зближується з Ольгою, хоч поки що ці стосунки були несміливими, обмежувались спільністю літературних та фольклорних інтересів. Але згодом приходить велика, палка і чиста любов. Ми дізнаємось про неї з циклу пізніших поезій «Зів'ялого листя». Вона була: ... несміла, як лілея біла, З зітхання й мрій уткана , із основ Сріблястих мов метелик підлетіла.  Купав її в рожевих блисках май, На пурпуровій хмарці вранці сіла i бачила навколо рай і рай! Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Наступного року під час канікул Франко знову в Лолині, але він вже не приходить пішки, а їде залізницею через Стрий, Болехів, Гошів до Долини, а звідси поштою до Лолина. А з ним товариші по гімназії: Ярослав Рошкевич та Іполит Погорецький. Це вже був не простий Івась, в юнак у новенькому модному костюмі, спеціально замовленому і подарованому репетиторові від учнів.

Він уже досконало обізнаний з правилами доброго тону, але, коли прийшло до участі в бесіді численних гостей Рошкевича, то абітурієнт філософського факультету Львівського університету безоглядно встряває в бесіду з душпастирями, що ведуть скарги на зледачілий народ і сміливо обстоює  його. Аргументація молодого Франка настільки вражає присутніх, що найвпливовіший із них отець Каленковський передбачає Франкові кар'єру вченого і це сприяє росту авторитету юнака, схиляє обачного Михайла Рошкевича до думки про породичання з ковальським сином.

Франко стає частим гостем у Лолині. Він приїжджає сюди не тільки на літні канікули, а й на всі релігійні свята. З Ольгою налагоджується система­тична переписка. Франкові листи обширні, наче наукові трактати; тут і вичерпна інформація з різних питань, і роздуми над долею лолинського селянина, і поради своїй подрузі по перу. Адже під впливом Франка Ольга займається фольклорними дослідженнями, перекладами з Еміля Золя тощо.

Будучи студентом університету, - згадає пізніше молодша сестра Ольги Михайлина Рошкевич, - Франко привозив для читання Нечуя, Марка Вовчка, Тургенєва, Лермонтова в інших. На другім році привозив головно російські, німецькі і французькі ... Чернишевського читали з великим захопленням". Про ці часи Франко згадає пізніше в одному із своїх сонетів:

Колись в однім шановнім руськім домі

В дні юності, дні щастя і любові,

Читали ми "Что делать?" і розмови

Йшли про часи будущі, невідомі...

В гурті охочих, зокрема мо­лоді, в Лолині йшли палкі роз­мови про народ, про соціалізм. Старші й консервативніші заперечували практичне значен­ня соціалізму, а молоді пере­важно приставали на бік Франка.

З Лолином пов'язана деяка частина творчості Каменяра. У 1875-1976 роках Франко пра­цює тут над багатьма розділа­ми романтичної повісті «Петрії і Довбущуки», до якої у 1875 році в селах від Перегінська до Гошева збирав народні легенди про опришків і так звані Довбушеві скарби. У червні 1876 року в Лолині Франко пише три реалістичні оповідання: «Вугляр», «Лесишина челядь» і «Два приятелі». У першому з них яскраво проявляється місцева тематика, де головним героєм виступає суходільський вугляр Максим. Така ж трагіч­на доля і в членів лесишиної челяді і в рекрутчині («Два приятелі»). На основі розповіді Михайлини Рошкевич про один епізод з життя лолинського хло­пчика Франко складає вірш «Ґалаґан», якому автор надав трагічного звучання. Це характерно: подія не була скопійована, а типізована.

Франкові інтереси в Лолині дуже обширні. Він цікавиться економічними питаннями, побутом, звичаями, фольклором, місцевим діалектом. Ось картина Лолина в зображенні Каменяра: «Лолин - це невелике гірське село, що має близько 80 хат, розташованих біля річки Свічі в дуже бідній лісовій місцевоcті. Тамтешнє населення відрізане від решти світу і пригнічене злиднями, не має майже ніяких заробітків, ніякого промислу. Головним джерелом його прожиття є худоба, яку випасають у близьких горах, а також малородюча рілля, що родить ледве овес і картоплю, а в малій тільки частині жито і ячмінь». * (Жовтень: 1968, № 5, с. 127.)

В іншому місці Франко влучно використовує народну приказку: «Лолин голий: довкруги ліс, а в середині біс».

Сестри Ольга і Михайлина Рошкевичі, заохочувані Франком, збирали в селі  фольклорний та етнографічний матеріал, що у 1882 році побачив світ у вигляді Франкової статті «Жіноча неволя в руських піснях народних», де використано матеріали і з інших місцевостей Прикарпаття.

Під впливом Франка Ольга зібрала і з його передмовою випустила збірочку під назвою «Обряди й весільні пісні українців села Лолин Стрийського повіту»» яку схвально зустрів відомий польський етнограф І. Коперницький, а згодом по ній на початку 40-х років 20 сто­ліття, українська художниця Олена Кульчицька виконала для альбому цикл акварельних зарисовок під назвою "Весілля в селі Лолин".

У згадуваній статті «Жіноча неволя в руських піснях народних» було надруковано лолинський варіант «Пісні про шандаря», записаний Ольгою (насправді Михайлиною Рошкевич - прим. Г. Якимів-Скворій) з уст Явдохи Чигур. Саме цей варіант поклав основу славетній драмі «Украдене щастя», написаній 1891 року.

Але Лолин став і причиною дуже важких переживань Франка. Не так Лолин, як обставини, що склалися. 11 червня 1877 року Івана Франка арештують, а 25 червня урядовці Лолинського староства вже проводять обшук у будинку Рошкевича, допитують. Наляканий душпастир категорично забороняє дочці будь-які стосунки з «небезпечним соціалістом».

Після звільнення з арешту Франко появляється в Лолині, але його не впускають до хати. З того часу лише таємна пошта, тайнопис, пов'язаний з рядками книг, а іноді й таємні побачення відбуваються з Ольгою до осені 1879 року, а після її фіктивного шлюбу з братом Н. Кобринської Володимиром Озаркевичем налагоджуються дружні й ділові стосунки на цілі десятиліття. Щастя було украдене в кожного з них. Ось як воно виглядало в пер­ший період трагедії.

Замучений душевними переживаннями, Франко часто приїздив у Долину, уникаючи зустрічей із знайомими, пішки пробирався у Грабівський ліс чи в Буковинку (біля Лолина), де його вже чекала прибита горем Рошкевичівна.

Можна дещо дізнатись з таких письмових діалогів закоханих: Франко: «Думаю, що се письмо дістанеться Тобі до рук, хоть не знаю чи дісталося друге (в книжці "Коmuniscі"). Я хочу зробити Тобі пропозицію. На 15 або 16 мая я приїду до Долини в суботу і відтак піду піхотою в вашу околицю... Приїду до Долини в суботу 12 і сей час піду на місце («де ми ходили по гриби і палили вогні»). Не буде Вас переночую і приїду в неділю». (травень, 1978 р.)

«Я в Долині ночував... І пізнати не пізнав мене ніхто... окрім їдного професора, котрий колись бачив мене у Лолині, але не знав що я за один і як ся називаю... Але я му в живі очі виперся всякого соучастія з Лолином...», (серпень, 1878 р.)

Ольга: «Напиши мені яким способом. Купи яку книжечку... Позначи і пришли  її просто до Лолина. Пошта не пропустить. Подай яке безпечне назвисько...» (13 липня 1879р.)

«Чому ти, Івасю, будучи два рази в Бубнищу, не прийшов ні разу у Буковинку? Було прийти». (19 серпня 1879 р.)

14 вересня 1879 р. відбувся шлюб Ольги Рошкевич з Володимиром Озаркевичем. Про наміри Ольги Франко знав ще з червня і вважав, що це єдиний вихід із становища.

Ольга ставала вільнішою, мала наміри зайнятися громадською корисною працею.

Трагічною своїми наслідками була зустріч Франка з Ольгою вже після заміжжя, в Коломиї. 3 березня відбулась зустріч знуждованого і битого голодним прозябанням письменника. А 5 березня Франка арештують вдруге. Попереду його чекав важкий піший етап з Коломиї в Нагуєвичі. Очікуючи го­лодної смерті, Франковий геній народжує в тюрмі безсмертний гімн «Вічний революціонер» і автобіографічне оповідання «На дні», де зображено його стосунки з Ольгою. Образ Ольги Рошкевич ми спостерігаємо і в оповіданні «Із записок недужого», і в циклі «Картка любові», і в згадуваному вже уривку вірша «Тричі мені являлася любов». Їй присвячена перша збірка «Баляди і роскази»», низка віршів.

Вагомий слід залишила наша землячка в житті поета. Ольга пережила його на 19 років. У 1935 році обірвалася трагедія украденого щастя.

Але любов до мандрів на лоно природи у великого Каменяра не була самоціллю, а вона завжди поєднувалась з любов'ю до зустрічей з людьми, до вивчення життя народу, носила дослідницький чи популяризаторський характер. Ми знаємо, що навіть листи Івана Франка до коханої рідко коли були чисто інтимними, а переважній, абсолютній більшості це були наукові трактати або практичні поради для праці задля добра широкого загалу.

Такий характер носила відома велика і численна студентська мандрівка 1884 року, яка мала певну програму і маршрут якої пролягав з Дрогобича до покутського і буковинського краю.

Окрім цього, Іван Франко в липні написав обширний віршований текст, що супроводив учасників мандрівки по населених пунктах, згаданих у цьому маршруті. Франко намагався дати характеристику кожному з них, згадати і подати найважніші чи найістотніші дані, згадати кращих людей, що проживали там. Мандрівнича хроніка, складена заздалегідь, була своєрідним путівником по землі Прикарпаття.

Про мандрівку знали не тільки учасники, але й населення тих місць, через які планувався маршрут. У групу студентської молоді входили кращі співаки, декламатори, доповідачі. Сам Франко мав виголосити на зібраннях і вічах лекції чи промови.

По Долинщині (нинішній території Волинського району та території Болехівської міської ради - прим. Г. Якимів-Скворій) маршрут пролягав через Бубнище, Болехів, Долину і на Калуш ( в Долині не зупинялися).

У віршованих куплетах під назвою "1 серпня. Бубнище" великий Каменяр писав:

Що Бубнище славне не відти пішло,

Що бито тут турка, як в бубен,

А бубнить тут нужда і в тім'я й в чоло

І кожен, мов птах той обскубен.

Лиш скелі великі у лісі - та й то

І камінь, і ліс камеральний...

Франко не йшов з мандрівниками весь час. Він, в силу можливостей, підключався до маршруту. Але в Болехові й Долині він уже був.

Уперше в Болехові І. Франко був 1875 році, повертаючись із Лолина. Про це пише у своїх спогадах його сучасник Антін Дольницькнй: "Може подорож з Лолина через Перегінськ до Болехова натхнула Франка до написання повісті "Петрії і Довбущуки". Бо й справді, працюючи над повістю вже з початку літа 1875 року, письменник в одному з її розділів описує Гошівську гору, монастирську бібліотеку (Франко ще й тоді в Гошеві не був, а гору бачив з вікна поїзда, яким їхав попри село), а також хорошую гірську околицю» біля Болехова, його рівнину.

У 1884 році починається найбільш часте гостювання І. Франка в Болехові. Свідчать про це спогади відомого діяча В. Лукича (Левицького): «Побут значної частини наших людей, між ними і таких помітних як посол Озаркевич, письменниця і організаторка жіночого руху Наталія Кобринська..., Лонгин і Євген Озаркевичі, а крім сього побут мій, як давнього товариша, були, здається, причиною, що Франко звернув свою увагу на Болехів і став туди час від часу навідуватися. За кожним разом заїздив до нашої хати, де була завжди для нього приготовлена окрема кімната, в котрій він працював; при обідах і вечерях ми сиділи довгий час і забавлялися гутіркою. Крім сього у вільних хвилях відбували походи по чудових околицях Болехова... Одного року був у нас щось три тижні...»

У своєму листі до В. Лукича, що мав тут кількарічну практику в нотаріаті (1883-86 рр.) з датою 13 квітня 1884 р. Франко висловлює думку виїхати зі Львова кудись на село для лікування (в той час він неодноразово скаржився на біль у грудях); «...була навіть думка якийсь час забавитися у Вас у Болехові...» А в листі до поетеси Уляни Кравченко за 16 травня читаємо: «Я виїжджаю в неділю або в понеділок, пробуду 2-3 дні, відтак їду на ко­ротенький часок до Болехова, а відтак до Нагуєвич, де би-м забавити з тиждень. Відтак вернуся назад до Болехова, де забавлю весь прочий час моїх вакацій».

В даному випадку підтвердження про це перебування не маємо. Слід відмітити, що плани Франка не завжди могли здійснитися: адже в нього було безліч непередбачених справ і обов'язків.

2 серпня, як було заплановано, Франко в оточенні студентів прибуває до Болехова, де зачитує доповідь на тему: «Дума про те, як гетьман коза­цький Самійло Кішка втікав з турецької неволі". Під час традиційної вечері, що відбулась після мітингу, молодий письменник проголошує перший тост, в якому висловлює надію, що український народ, якого пригноблювали віками, вийде на світлу дорогу нового життя. У віршованому куплеті з мандрівничої хроніки під назвою "2 серпня. Болехів" поет пише такі слова:

Через Гук перескакує Сукіль-ріка...

Болехів - містина негарна, грузька...

Але оцінює все об'єктивно і вже прихильніше:

І сіль варять тут. Як не солоно вам

На світі, ідіть і глядіте:

Та є руські серця і тут щирії нам,

Солоний та гарний ти, світе!

О руські серця! І крізь гнет, бідноту

Усе ваша щирість ясніє!

Мов з кременя битого іскра в лету

І світить, підпалює й гріє.

З 1884 по 1888 рік І. Франко дуже часто перебуває в Болехові. За свідченнями Г. Величка він був тут своєю людиною; особливо тоді, коли в жовтні 1884 року сюди переїхала з родиною Наталія Кобринська -початкуюча письменниця і громадський діяч, працю якої, як і В. Лукича, Франко згодом змалював у віршованому творі "Вандрівка русина з бідою".

Відомо, що 1884 р. Н. Кобринська заснувала в Станіславі (нині Івано-Франківськ) "Товариство руських жінок", а згодом стала ініціатором організації і випуску жіночого альманаху «Перший вінок», що вийшов коштом і заходами Кобринської і Олени Пчілки у 1887 р. у Львові.

Франко був, по-суті, і керівником у цій справі, і головним редактором альманаху, а це вимагало тісних стосунків між друзями, які підтримувались і особисто, і листуванням до кінця справи, навіть дещо дальше, до кінця 1888 року. Так, наприклад, з листа Н. Кобринської від 5 серпня 1885 р. видно, що Франко був у Болехові разом з Олександром Кониським, де обговорював планування жіночого альманаху.

У листі від 10 січня 1886 р. до Ольги Хоружинської Франко (він одружився з нею у квітні цього ж року) пише, що на свято гостював у родини Н. Кобринської. А  в листі до Кобринської від 5 червня повідомляє: "Позволю собі .... Відвідати Вас у Болехові, коли Вам се буде на руку. Коли б погода сприяла і компанія більша... зібралась, то могли б ми до Бубнища екскурсію вчинити".

Отже, протягом 1886 року І. Франко був у Болехові кілька разів, про свідчить інша кореспонденція.

Проте найчастіше гостювали Франки  в Болехові протягом 1887-88 років, коли Кобринська листами й усно запрошувала їх до своїх батьків, що підтверджують спогади Михайлини Рошкевич, в яких говориться, що в один час дружина Франка перебувала в Болехові з сином Андрієм шість тижнів, а Франко приїздив щосуботи і від'їздив у неділю ввечері Звідси дізнаємось про цікавий епізод, коли Франки ловили рибу в річці Суцілі поблизу моста, а потім несли її вулицями до будинку по вул. Озаркевичів, 7 (цього будиночка уже немає - прим. Г. Якимів-Скворій), на якому в червні 1980 р. урочисто відкрито меморіальну дошку (Меморіальна дошка встановлена на новому будинку № 9, збудованому після смерті о. Івана Озаркевича. Тепер тут резиденція церкви св. Жінок Мироносиць - прим. Г. Якимів-Скворій). Іноді Франко гостював з Михайлом Павликом.

1887 р. І. Франко пише Драгоманову, що Кобринська була днями у Львові і запросила його сім'ю до Болехова... В листах до Ольги Франко цікавиться здоров'ям своєї сім'ї і просить, щоб Кобринська виписала з Болехівської "книги Бродської тоту справу про чоловіка, що вбив свою жінку, але виписала дослівно й прислала ... разом з оповіданням усним народним..."

У травні-червні 1988 року Франки знову відпочивали в Болехові, а голова сім'ї лиш навідувався. В цей час він редагував журнал "Товариш", де помістив працю Н. Кобринської.

1889 року І. Франка заарештували втретє. У Болехові тоді гостювала цілі літні канікули Ольга Кобилянська. Почувши про арешт, як згадує М. Рошкевич, в сім'ї Кобринської було чимало клопоту з багатою кореспонденцією, в якій були й листи заарештованого.

Після арешту Н. Кобринська відвідувала Франка у Львові на йог запрошення. Та на цей час чимраз помітнішими стають розходження в їхніх поглядах на літературу і видавничі справи.

Але за 1891 рік знову маємо факти перебування І. Франка в Болехові. Тоді тут гостював і працював над збором етнографічних матеріалів у селах Стрийщинивідомий чеський етнограф Франтішек Ржегорж  (1857-1899), а також в ролі домашнього вчителя якоїсь багатої болехівської родини Денис Лук'янович. Ржегорж цікавився, зокрема, двома патріархальними родинами, що збереглися у Тисові. Вони вели розмови на різні теми, а особливо змістовною і цікавою була розмова двох учених.

Колишній мешканець Болехова Юліан Русин у глибокій старості згадував, що поселившись у 1889 р. в цьому містечку, не раз бачився з І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, чув, про що вони розмовляли.

Як доповнення про перебування І. франка в Долині, повернемось до того ж 1884 року, коли відбувалася згадувана вже студентська мандрівка. Зустріч на 3 серпня була призначена в Калуші, минаючи Долину, зате в другій половині серпня того ж року в Долині проводилось повітове віче, де Франко виступав з доповіддю на тему "Як би вводити у нас всякії лучшії порядки". Він склав резолюцію, яка була прийнята майже без змін. У доповіді і резолюції говорилося про обмеження пансько-чиновницької сваволі і поліпшення добробуту народу, розвитку освіти і культури. Письменник виступив проти роздрібнення селянських земель і надмірної земельної власності, що припинило б збіднення народу. Великого Каменяра хвилювали всі життєві питання, що стосувались народних інтересів.

Ратуша. - 2009. - 30 квіт. - (№ 16). - С. 5.