УЧІТЬСЯ, ЛИШІТЬ ПОЛІТИКУ

Мабуть, нема людини на Прикарпатті та за його межами, котрій би не було відоме село Русів Снятинського району. Його вимовляють з почуттям особливої поваги, як Канів, Нагуєвичі, Колодяжне - місця, з якими пов'язані імена світочів української літератури Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Ук­раїнки. Велика гордість стояти на прекрасній землі,
що народила й зростила Василя Стефаника.

Після закінчення русівської народної школи і чотирьох класів народної школи в Снятині батько віддав Василя до гімназії в Ко­ломию. Хотів, щоб той став паном. Тут майбутній новеліст зблизив­ся з Лесем Мартовичем і Львом Бачинським. Вони заснували та­ємне товариство, яке форму­валося під впливом діяльності Івана Франка та Михайла Павлика. Гімназисти читали твори Та­раса Шевченка, Каменяра. Чле­ни товариства щонеділі по селах виголошували палкі промови. За те, що В.Стефаник і його товариші займалися нелегаль­ною громадсько-культурною ро­ботою, їх вигнали з гімназії.

Улітку 1890 року Василь Стефаник поїхав у Дрогобич, щоб продовжити навчання. До того він чув багато захоплюючих роз­повідей про І. Франка, його вели­кий розум, мудрість, надзвичайну працьовитість, простоту. Дуже хотілося ближче познайомитися з цим діячем, який тоді жив у Нагуєвичах.

„Мені так невимовно хотілося хоть здалека побачити Франка, - факультет Краківського університету. Митець весь час підтримував зв'язки з Франrом, часто зустрічався у Львові, rоли їде додому.

1895 року в Галичині відбувалися вибори до сейму. Стефаник у селах виступає на зборах, агітує за „мужицького посла" до парламенту І.Франка. Виборчі комітети Черемиського, Добромильського, Мостиського округів рийняли 26 жовтня 1895 року відозву до виборців із приводу висунення Івана Яковича кандидатом у посли до Австрійського зрламенту, в якій ішлося:

„Він хлопський син, вихований у чорній біді, на чорнім хлібі, на несоленій капусті, ціле жіття своє боронив Іван Франко хлопські справи. За справу хлоп- ську він терпів страшні переслі­дування, але панам різати прав­ди не переставав...".

У вересні 1897 року VI з'їзд радикальної партії ухвалив влаш­тувати ювілей з нагоди 25-ліття літературної і громадської діяль­ності Івана Франка. Стефаник був одним із натхненників й орга­нізаторів заходу.

Висловлюючи гарячу любов до трудового народу, письменник вірив у його могутність і силу, що здатний родити Шевченків, Федьковичів,Франків. Великою мірою Каменяр допомагав знайти своє місце в літературі, стати на шлях реалістичного відтворення жит­тя. В.Стефаник не забував повторювати, що Франко був для нього неосяжним ідеалом.

Після того, як у Чернівецькій газеті „Праця" почали з'являтися перші новели Василя Стефаника про життя селян, яке він добре знав ще з дитинства і глибше вивчав,  мандруючи у час своєї агітаційно-пропагандистської діяльності. Опубліковані твори зразу привертають увагу Франка. Він уважно стежить за ростом молодого таланту , якось підкреслив, що Стефаникові коротенькі нариси з життя сіль­ського люду відзначаються прос­тотою, реалізмом.

„У кожному образі відчутно його велику любов до людей, про яких він пише, глибоке співчуття до їх страждан", - наголошує митець.

Автор „Каменяра" двічі бував у домі відомого просвітителя Покуття, посла до Галицького сейму, священика Кирила Гаморака, який жив із сім'єю в Стецевій. Сюди приходили в гості Михайло Павлик, Марко Черемшина, Лесь Мартович, а найповажнішим відвідувачем був Василь Стефа­ник, який дружив з дочкою Гаморака - Ольгою. Вона вчителювала в сільській школі. В Стецеві І.Франко записав кілька пісень.

Він розпитував В.Стефаника про побутові умови селян: скільки и в них землі, чи є хліб, чи багато дітей, чи ходять вони до школи.

Перебуваючи в гостяху В. Стефаника, митець сподобав собі русівчан, їх говір, неповторну красиву горбисту місцевість. Він підкреслив, що Русів і ціле Покуття - один із найкращих закутків, які доводилося бачити на широких просторах не лише нашого краю.

Русівчани пишаються такою високою оцінкою їхньому селу. У місцевому літературно-меморі­альному музеї зберігається по­вість „Перехресні стежки" з авторським написом для В.Сте­фаника: „Дорогому другу і това­ришеві - щирий Іван Франко".

Про палку любов і повагу до Каменяра свідчать новелістові слова: „Франко наш найкращий провідник, наш учитель, ясне сонце на українському небі... Франко наш. Ми з ним".   

26 січня 1904 року, коли у церкві святого Юра проходило вінчання Василя Стефаника з Ольгою Гаморак, шлюбним сватом на весіллі був Іван Франко. Він проголосив прекрасний тост, у якому між іншим, закликав щоб Стефаник присвятив себе літературі, бо як ніхто, знає селянську душу, побут села, потреби селян. В усіх його творах б'є велика любов до життя й природи. Франко говорив дуже зворушливо й щиро.

У відомій біографії В.Сте­фаник ось як висловився про Франка: „Так я перший раз бачив і зазнайомився з Іваном Фран­ком, з яким тримав я ціле життя найдружніші взаємини і якого, може, єдиного з великих україн­ських письменників найбільше любив".

У рік смерті І.Франка Василь Стефаник повертається до літе­ратурної діяльності і новелу „Марія"  присвячує незабутньому вчителю та другу. На прохання і за наполегливістю багатьох видавництв він незадовго до смерті закінчив писати спогади про свого приятеля і вчителя „Каменярі".

Ідучи на зустріч 150-річчю від дня народження Івана Франка, відомий на Прикарпатті  скульп­тор Володимир Добенко готує пам'ятну дошку, яку встановлять на стіні музею Стефаника в Русові. Вона свідчитиме про відвідування Каменярем свого друга, приятеля Василя Сгефаника і цього прекрасного покутського села.

Виноградник Т. Учіться, лишіть політику : [про відвідини В. Стефаника в Русові І. Франком] / Т. Виноградник // Прикарпатська правда. - 2006. - 20 лип.