Титан праці й велет духу людського, задивлений у будущину

Ці дві істини людського буття стали життєвим кредом великого сина українського народу, велета духу й титана праці - Івана Яковича Франка. З висоти його 150-ти річного ювілею можемо сказати, що він ніколи не зраджував цьому життєвому закону і з гордістю виконав його, хоча земний шлях був недовгим і надзвичайно стражденним. Але і за цих обставин, як зауважує Д. Павличко, „... його праці забагато для безсмертя однієї людини, тому його тяжким трудом обезсмертився наш народ".

На святкуванні сторічного ювілею письменника (1956 р.) академік О. Білецький сказав, що за 40 років радянської влади три академічні інститути (дітературний, мовознавчий і фольклорний) не в змозі були навіть переписати все те, що І. Франко записав і опублікував протягом 40 років своєї творчої діяльності. Звичайно, широким колам читачів він відомий як блискучий майстер художнього слова, котрий з успіхом вичвив себе в усіх жанрах красного письменства. Але він так само великий і в інших напрямках своєї багатогранної діяльності. Його спадщина як ученого теоретика літератури, мовознавця, фольклориста, історика, краєзнавця, філософа, економіста вражає масштабністю матералу, багатством фактажу, неординарністю думки. Зроблене ним у науцістало джерелом окремої дисципліни - франкознавства, яку сьогодні досліджують колективи вчених цілих інститутів.

Івана Франка в першу чергу захоплювало і цікавило все, що працювало на майбутнє народу. Він досліджував античні та середньовічні манускрипти і писав революційні гімни, друкував томи апокрифів і писав підручник з політичної економії, записував і досліджував народні пісні та складав власні поетичні твори, які ставали народними піснями, вивчав і узагальнював спадщину класиків і ретельно аналізував літературні спроби молодих своїх сучасників. Він одночасно був співробітником близько 50-ти різних європейських періодичних видань, до яких додавав численні праці, написані різними мовами. Практично, не було такого журналу чи газети, де б він не висловив своїх ідей. Його муза, як він сам казав, „...хотіла обняти весь круг людських інтересів". І тому Франко зараз, за висловом О. Гончара, „...серед тих, кого звемо совістю світу"

Так, його феноменальний талант обіймав цілий світ. Він був завше на бистрині життя і задивлений у будущину. Тому Франко і сьогодні попереду нас і розкриває нам очі на теперішнє наше складне життя в ім'я кращого, яке ми самі повинні вибрати й самі створити.

Смішний сей світ.
Неробів горсть мала
Себе вважає світом, паном всеї
Землі і ціллю всього, що на світі!

Дивіться, як актуально звучить, бо й досі цей світ „смішний", до сьогодні владарює псевдоеліта, яка прикривається національною ідеєю, насправді творить національну гіньбу. Вона „любить" українську землю тільки за те, що має з неї зиск, тому спродує національне багатство, на вилучені мільйони творить „свою" Україну у вигляді вілл і палаців та закордонних банківських рахунків. До таких псевдопатріотів звернена поезія І. Франка „Сідоглавому" і відомі із шкільної парти слова які ще раз хочеться їм нагадати:

Ти, брате, любиш Русь,
Я ж не люблю, сарака!
Ти, брате, патріот.
А я собі собака.
Ти, брате, любиш Русь,
Як хліб і кусень сала, -
Я ж гавкаю раз в раз,
Щоби вона не спала.

У науковій спадщині та художніх творах І. Франка ми знаходимо за­стереження про те, що брак націо­нальної свідомості і втрата націо­нального ідеалу призводять до того, що у складних політичних та еко­номічних обставинах кращі сини українського народу підуть працю­вати на благо інших націй, будуть поневірятися в чужих краях, зароб­ляючи на шматок насущного, Про це у поезії „Рефлексія" ще у 1898 році він пише:

... одного лиш тобі благаю з неба,
Щоб з горя й голоду не бігли геть
від тебе
Твої найкращії сини.

На жаль, перестороги поета стали нашою реальністю. Заробіт­чанство стало одним із пороків ук­раїнського суспільства.

Цікавими є погляди Каменяра на роль партій у суспільному по­ступі. Відомо, що він був одним із засновником Русько-української ра­дикальної партії і вісім років очо­лював її, однак він ніколи не став партійним догматиком і це давало йому змогу гордо заявляти: „...Я почуваюся насамперед українцем, а потім радикалом". З приводу цього автор статті „Іван Франко: прав­да против сили" (Слово Просвіти, Ч. 22(347) за 1-7 червня 2006 р.) О. Шокало пише; „... Хто з нинішніх партноменклатурників спроможеть­ся на таку радикальну заяву? Бага­то з них проникли в нинішній оді­озний парламент навіть не як гро­мадяни України, а як списочні партійці. І куди ж приведуть вони Україну своїм .парламентарним шахрайством"?" Бачиш, шановний читачу, які правдиві і кричущі дум­ки навіює нам сьогодні І. Франко. Хотілося б, щоб їх прочитали наші обранці.

Ще на зламі ХІХ-ХХ ст. наш поет мислив над тим, якою повинна бути майбутня українська держава. Як має розбудовуватися українська на­ція. Хоча спеціальної такої програми у І. Франка немає, однак у бага­тьох наукових й художніх творах ця своєрідна програма прочитується. Звернімо увагу хоча б на такі праці „Одвертий лист до галицько-української молодіжи" (1905), „Між свої­ми" (1910), в яких викладені думки вченого на минуле і майбутню долю України. Ці праці довгий час не пуб­лікувалися у радянських виданнях Франка. (Перша з'явилася аж у 1985 році в 45 томі найповнішого „Зібрання творів у 50 томах", яке випустило видавництво „Наукова думка" впродовж 1976-1986 рр.) Зокрема, у статті „Одвертий лист..." Франко, аналізуючи події революції 1905 р. в Росії, приходить до вис­новку, що певну користь вона при­несе й для України, тому що повин­на „відтворити з величезної етніч­ної маси українського народу - ук­раїнську націю, суспільний культур­ний організм, здатний до само­стійного культурного й політичного життя". Віра в те, що нація стане вільною, відбита також у циклі пезій „Гадки на межі".

Поряд з цілим рядом статей до п'ятдесятитомного видання Фран­ка не ввійшли, з ідеологічних мірку­вань, звичайно, поезії, які стали, духовним прапором для українців ще за життя самого письменника: „Не пора, не пора, не пора", „Роз­вивайся ти, високий дубе", „Новітні гайдамаки", „Хрест" та багато інших.

Свої бачення відродження Ук­раїни, боротьбу народу за свою незалежність поет яскраво змалю­вав у творах „Пролог", „Великі ро­ковини", які також ніколи не друку­валися в радянських виданнях. В останній поемі Франко виводить образ Козака- невмираки, в моно­логи якого вкладає, фактично, про­граму дій українських патріотів, зак­ликає їх готувати себе до великих справ:

Лиш борися, не корися
Радше впадь. а сил не трать,
Хоч пропадь. але не зрадь!
Довго нас недоля жерла,
Досі нас наруга жре,
Та ми крикнім:"
Ще не вмерла,
Ще не вмерла і не вмре!"

У поезії „Замість прологу. Святовечірня казка" письменник також змальовує величну картину вільної, єдиної України:

Отже  рідна  моя!   Моя  отеє
                                                держава,
Мої терпіння всі, моя будучність,
                                                слава:
Дністер, Дніпро і Дон, Бескиди і
                                                Кавказ,
Отеє,   сини мої,   мій чудний           
                                             рай - для вас!  
Любіть,   любіть  його!  Судьби
                                                сповниться доля,
І швидко власть чужа пропаде
                                                з сього поля!
Не стане тих, що десь на вас
                                                наругу зводять,
І щезне сила їх, мов мгли нічні
                                                проходять.

Нині ці праці знову стали дос­тупні загалу - 2004 року в Дрого­бицькому видавництві „Коло" вий­шло зібрання „Іван Франко. Вибрані твори в трьох томах" з ґрунтовним вступом та коментарями.

Віра в майбутню державність України з найбільшою силою про­являється в його безсмертному творі - поемі „Мойсей", яка стала другим заповітом для українського народу, зокрема її знаменитий вступ „Народе мій...". За визначен­ням академіка О. Білецького „Мойсей" Франка - це, так би мовити, конденсація духовної енергії наро­ду, його найкращих прагнень, а ра­зом з тим і сумнівів і вагань.

Свою передмову до найновішо­го українського видання „Мойсея" (Дрогобич, 2005) Д. Павличко на­звав „Сучасні акценти у поемі І. Франка „Мойсей" (Дивіться також: „Літературна Україна" №16 від 4.05.06; №17 від 11.05.06.) Ці гли­бокі роздуми сучасного поета я б радив прочитати всім, бо „... На всі наші сучасні суспільно-політичні недуги, - каже Д. Павличко. - знаходимо рятівні поради у Франка, - так наче він прийшов з ними аж з са­мого порога XX ст., як подібний до нього біблійний пророк під стіни Єрихону".

Роздумуючи над зна юним франкового „Мойсея" для сучасної України, Павличко констатує,, що смисл невмирущості нації полягає в її духовному розвитку, в її культурних надбаннях, що мають світове бачення. Нація може бути державно і матеріально багатою, але якщо, крім нафти зброї та речей комфортного побуту, не має чим ділитися з іншими народами, то стає малопомітною, навіть ворожою для світу. Бути „всього людства багаттям", захисним тереном для дерев - народів - ця, прголошена біблійним пророком, заповідь для Ізраїля, стосується й України. Про це писав, цим журився, цього жадав од нашого народу наш єдиний і вічний Мойсей - Іван Франко.

Прикладом власного життя і словом Франко боровся за те. щоб кожен українець брав участь у по­ступі, щоб кожен з нас ставав свідо­мим громадянином, здатним на са­мопожертву, заради добра зага­лу. У праці „Народна программа" (т.44.кн.2.с.532) Франко кидає докір своїм сучасникам, який пря­мо стосується і нас, адже наші біди сьогодні є певною мірою наслідком нашої пасивності. Він пише: „Ми замало дбаємо, замало віримо в свої сили, замало вміємо лучитися докупи, замало маємо твердої волі, щоб витривати в добрій постанові, і в тяжкій праці ми замало точні і за­мало підприємчиві". Мабуть, про це слід пам'ятати кожному із нас, перш ніж нарікати на наші негаразди.

У цьому короткому огляді жит­тєвого і творчого доробку Велико­го Українця я тільки штрихами за­чепив і окреслив ті геніальні розду­ми, які залишив нам Франко, а тому закликаю усіх: ще і ще раз перечи­туймо Франка, ретельно заглиблю­ючись в його ідеї, пиймо животворящу воду Франкової криниці, бо кажуть, що генії бачать далі пере­січних людей, розуміють свій народ і суспільні явища глибше, а неспра­ведливість їм болить дужче. Думаю, що велетенська постать нашого Франка є незаперечним цьому підтвердженням.

Бігусяк М. Титан праці й велет духу людського, задивлений у будущину / М. Бігусяк // Вперед. - 2006. - 18 серп.