Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Ким для нас є Іван Франко?



Про Івана Франка як письменника, поета, драматурга, перекладача, громадського і політичного діяча у нас написано десятки (якшо не сотні) робіт. Але у повсякденному житті ім'я Великого Каменяра найчастіше залишалося символом. Ми більше вшано­вували його ім'я, аніж знали його  твори, його ідеї. Образ Франка посилено використовувався офіційною пропагандою, його ім'ям названо населені пункти, вулиці, колгоспи. На иьому грунті серед масового читацького загалу виросла байдужість, а в окремих  випадках - майже неприхована неприязнь до само­го Франка та зневажливе ставлення до його спадщи­ни. То ким для нас є Іван Франко? Відповісти на це запитання неможливо без знання того, ким він був у свій час для Галичини і всієї України.

Франко був у першу чергу письменником, а суспільно-політичною діяльністю займав­ся лише в міру потреби. Але так як ця потреба була величезною, то його громадська активність становила одну із найяскравіших сторінок полі­тичної історії Галичини ос­танньої чверті XIX ст.

Наприкінці свого життя Іван Франко бачив, що не тільки Дрогобич, де пройшли молоді літа, позбувся негативних при­кмет, а й інші міста Галичини зробили великий поступ в різних ділянках організованого життя. Успіхи Західної України були успіхами всієї України, бо «старший брат» росіянин че­кав тільки на те, щоб при най­ближчій нагоді знищити україн­ство, яке вільніше розвивалось в межах Австрії. Про стан національної зрілості західних українців свідчить той факт, що син Івана Франка Петро в 1914 році зголосився до Укра­їнських Січових Стрільців, які йшли «визволяти Україну з мос­ковських кайдан».

Іван Франко був україн­ським патріотом. Багато його творів не друкувалися в ра­дянський час. В 1883 році в журналі «Діло» був надрукований вірш І.Франка «Святовечірня казка». Поет сидить в кімнаті, йому з'являється «Женщина в надмірній красоті». Вона взяла його з собою, і «понеслись вони на крилах хе­рувима», по цілій Україні. Ця жінка говорить до поета:

Отсе рідня моя! Отсе моя держава.
Мої терпіння всі, моя будучність, слава:
Дністер, Дніпро і Дон,
Бескиди і Кавказ

Отсе, сини мої, мій рідний край - для вас!
Любіть, любіть його!
Судьби сповниться доля
І швидко власть чужа
пропаде з сего поля!
Не стане тих, що днесь на вас наругу зводять,
І щезне сила їх, мов мгли нічні проходять.

Ця жінка-красуня водила поета по селах і містах, закли­кала всіх до праці, вміння, ска­зала йому, щоб не журився «самотою», бо вона завжди буде з ним.

Хоч все покине, я одна тебе не кину, -
Лиш ти люби мене - свою Русь-Україну!

Іван Франко почав працю­вати для України в 1873 р., починаючи від літератури. Піз­ніше він працював на науковім полі як суспільний і політичний діяч, як журналіст, і всюди, де треба було працювати для до­бра народу. Як сам сказав, він «був тим пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку». Великий Каменяр був такої дум­ки: «нехай пропаде його ім'я, але нехай росте і розвивається український нарід!» Він дав українському народові стільки творів-віршів, поем, оповідань, драм, повістей, перекладів, публіцистичних і наукових ста­тей, скільки не дав ніхто - ні до, ні після нього.

Іван Франко належить до класиків нашої літератури, його твори вивчаються в школах, але тільки незначна їх кількість. Широкий загал майже не знає важливіших творів письменни­ка. А жаль! Бо вони є найкра­щою відповіддю на те, як їх фальсифікували за тоталітар­ної системи. Іван Франко був для ідеологів комунізму інтер­націоналістом, прихильником марксизму. Насправді, він все життя боровся за національну і соціальну справедливість для українського народу. Коли він почав працювати як письмен­ник і громадський діяч, модни­ми були в Галичині ідеї соці­алізму. Молодий ідеаліст по-своєму захопився цими думка­ми, вірячи, що польські соціа­лісти будуть справедливо ста­витися до своїх українських товаришів. Та під час виборів Франко побачив, що польські соціалісти думають панувати над українцями так само, як і польські буржуазні партії. Тоді він покинув співпрацю з поль­ськими соціалістами та працював для добра українського народу в рядах українських партій, спершу української ра­дикальної, а пізніше україн­ської національно-демократич­ної. Обидві партії мали як найбільшу свою мету - самостій­ність і незалежність України.

Іван Франко зрозумів, що ота «релігія», основана на дог­мах ненависті і класової бо­ротьби» - не дасть щастя нашому народові і всьому люд­ству. Він писав про це в 1897 р. так: «Признаюся, я ніколи не належав до вірних тої релігії, і мав відвагу серед насміхів і наруги її адептів нести сміло свій стяг старого, щиро-людсь­кого соціалізму».

В 1904 році Іван Франко передбачив те, що діялось в Україні за 70 років панування радянської системи. Він писав, що коли б здійснити комуніс­тичну програму, то це було б «заперечення всяких вільних робітничих спілок», це була б «однакова примусова праця для всіх, було б заведення примусових армій, особливо для рільництва». Автор «Мойсея» 90 років тому писав, що «всевладність комуністичної держави, зазначена у всіх 10-х точках комуністичного маніфесту, в практичнім переведенню означала б тріумф нової бюрократії над усім її матеріальним і духовним життям».

Критичному огляду марксизму Іван Франко присвятив ряд робіт в останні роки свого життя. Так, у статті «Що таке поступ?» (1903 р.), даючи загальну характеристику поглядів Енгельса на майбутнє соціалістичного суспільства, Франко писав: «Життя в Енгельсовій народній державі було би правильне, рівне, як добре заведений годинник. Але є й у тім погляді деякі гачки, що будуть поважні сумніви. Попереду усього та все можна сила держави налягла би страшним тягарем  на життя кожного поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кожного чоловіка  мусіла би щезнути, занидіти, бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Люди виростали б і жили в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліціліційних  державах нема і мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою». Час показав правильність Франкових прогнозів щодо майбутнього держави, яка була б збудована за основними положеннями марксистсткої теорії. Ці прогнози разюче збігаються із загальними контурами адміністративно-бюрократичної системи, що діяла в Україні впродовж 70 років.

Позицію, яку займав Іван Франко в останні роки свого життя, можна назвати націона­лізмом. Він добре відчув різ­ницю між марксистською теорією і практикою національних рухів. Висунуті Марксом і Ен­гельсом лозунги «Пролетарі всіх країн, єднайтеся» і «Робітники не мають батьківщини» передбачає міжнародний ха­рактер робітничого і соціал-демократичного руху. Нато­мість національні рухи, за сло­вами Франка, висувають на перше місце інтереси «пооди­нокої нації» як найбільшої одиниці, яку чоловік може обняти своєю працею.

Так як ідеологія національ­но-визвольних рухів не є оди­нокою, то, відповідно, і конк­ретні вияви націоналізму бува­ють різними. У сучасній світовій науковій літературі для озна­чення цього ідейного напрям­ку, який представляв Іван Фран­ко, вживають термін «демок­ратичний націоналізм» - тоб­то націоналізм, якому абсо­лютно чужа ворожість до інших націй, який не бажає розв'я­зання власного національного питання шляхом приниження інших народів.

Читаючи твори Івана Фран­ка, переконуємось, що пись­менник був проти національ­ного і соціального поневолен­ня. В 1887 році він надрукував казку «Як русин товкся по тім світі», де вірно представлена політика Росії у відношенні до України. Помер українець. Сек­цію його тіла роблять ті самі три лікарі, які його лікували так, щоб найшвидше помер. Ці лікарі - це татарин, поляк і москаль. Під час секції лікарі хваляться, як вони старалися приспішити смерть пацієнта. Та найбільшу заслугу в справі смерті українця приписує собі «протомедик-москаль». Він каже, що ані татарський, ані польський методи винищуван­ня українців не могли дати повного успіху, тому він корис­тувався своїм власним мето­дом. Москаль протомедик ка­же: «Я головною підвалиною його життя признав «Індепендентіам суммі позіта» («В най­вищій мірі розвинена незалежність»), звану також «Маніа автономіка» (манія до автоно­мії, самоуправління) - і проти тої чисто психічної хвороби звернув я весь апарат також психічних способів, поки його душа не стратила віри в своє власне існування і нарешті таки не покинула цього велетенсь­кого тіла».

Оця Франкова казка пока­зує, що її автор добре розумів політику Москви у відношенні до українського народу.

Ще в 1883 році поет напи­сав поезію «Розвивайся ти, високий дубе», яка не була надрукована за тоталітарного режиму, і в якій вірив, що  

Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.
Встане славна мати Україна
Щаслива і вільна.
Від Кубані аж до Сяну-річки
одна, нероздільна.

Читаймо твори Івана Фран­ка і переконуймося, що він був українським патріотом. В 1880 р. він написав вірш «Не пора, не пора, не пора», заборонений за радянського режиму і який став другим гімном ук­раїнців.

Не пора, не пора, не пора
Москалеві, ляхові служить!
Довершилась України правда стара, -
Нам пора для України жить.

Читаймо Франкові твори і стверджуймо, що герої повістей і оповідань, такі, як Рафалович із «Перехресних стежок», Кость Дум'як і поміщик із «Великого  шуму»  та  Хома  без  серця із «Хома з серцем і Хома без серця» не схвалювали про­грами Маркса.

Читаймо Франкові поеми «Панські жарти», «Іван Вишенський» і «Мойсей» - і побачимо, що їхній автор не пропагував атеїзм, як тверди­ли в Радянському Союзі, де атеїзм був обов'язковою релі­гією. Те саме побачимо при читанні таких оповідань, як «Терен у нозі», «Як Юра Шикманюк брив Черемош». В пер­шому із цих творів один з героїв заявляє: «Кожний з нас бачить не раз знаки Божої остороги, але не кожний від­чуває в них палець Божий».

В «Пролозі» до поеми «Мойсей», цього «весільного дару» українському народові, поет висловив віру в те, що наша нація не буде «в сусідів гноєм» і «тяглом у поїздах їх бистроїздних». Український народ «ділом виявить своїх сил безмірність».

О, ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.

То ким для нас є Іван Фран­ко? Вічним революціонером? Каменярем? Сповненим добрих намірів Дон-Кіхотом? Націо­нальним пророком-Мойсеєм?

Напевно, що для означення велетенської Франкової постаті найкраще підходить образ Мойсея. 40 років водив він свій народ, спрямовуючи його на стежки людської цивілізації. 70 років після Франкової смерті український народ блукав, шу­каючи своєї обітаваної землі. І мрії поета збулись. Маємо Ук­раїнську незалежну державу, маємо свій основний закон - Конституцію. Так братаймося, єднаймося, працюймо, творім, живім для України, як заповідав нам Великий Каменяр.

Лідія ІВАНИЦЬКА,
директор музею-садиби родини Івана Франка в Підгірках

Оновлено 17-03-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка