ІЗ НАРОДНИХ ГЛИБИН

Народні пісні в записах Івана Фран­ка. Видання друге, доповнене і пе­рероблене (упорядкування, вступна стаття і примітки О. І. Дея.) - К.: Музична Україна, 1981.

Про фольклористичну діяльність І. Франка написано чимало розвідок, створено ґрунтовні монографічні дослі­дження. Багато з них належить перу радянського вченого О. І. Дея. Мова, що піде далі навколо пропонованого чита­чам збірника,- про важливе мистецьке явище в сьогочасній радянській Франкіані. О. Дей, видавши п'ятнадцять літ тому збірник пісень у записах І. Фран­ка, не зупинився у своєму пошуку. Він і далі опрацьовував матеріали рукопис­них фондів Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР (арх. І. Франка, ф. 3), Інституту мистецтвознавства, фоль­клору та етнографії імені М. Т. Риль­ського АН УРСР (ф. 29-3), Державної бібліотеки СРСР імені В. І. Леніна в Москві (ф. 218), Державного централь­ного музею музичної культури імені М. І. Глінки в Москві (ф. 275), Державного історичного архіву Литовської РСР у Вільнюсі (ф. 1135), заново перечитував й аналізував творчість Франка, повер­тався до розгляду його літературно-критичної діяльності, зокрема, в галузі фольклористики.

Автор розшукав чимало досі невідо­мих автографів записів пісень, зробле­них Франком, та мелодій, записаних з його співу видатним композитором М. В. Лисенком, провів нові теоре­тичні дослідження та аналіз пісенного матеріалу. Пропоноване читачам і приу­рочене до 125-річчя від дня народжен­ня І. Франка це видання сьогодні най­повніше представить літераторам, спе­ціалістам, музикознавцям та учасникам художньої самодіяльності збирацьку спадщину І. Франка в галузі народної пісенності.

Відомо, що зв'язки І. Франка з фоль­клором, і народною піснею, зокрема, бу­ли напрочуд міцні протягом усього жит­тя письменника. Збагнути, усвідомити шлях Франка до народнопоетичних гли­бин, виважити їхню естетичну вартість і пояснити живучу тривкість зв'язку І. Франка з фольклорними джерелами допомагає читачеві цікава вступна стат­тя до книжки О. І. Дея  «Іван Франко і народна пісня».

У науковій літературі уже відзнача­лось, що з голосу 1. Франка чимало мелодій народних пісень записали сво­го часу М. Лисенко, К. Квітка, Ф. Колесса, М. Харжевський. Але ж не кож­ному й досі відомо, чи знав нотну грамоту І. Франко, чи мав голос і, зреш­тою, яке мав відношення до музики за­галом. О. І. Дей проливає світло на ці важливі аспекти біографії Франка. Він, зокрема, стверджує, що письменник за­своїв початки нотного співу, співаючи в гімназійному «досить гарному хорі», і що він любив співати на товариських вечорах, сходинах, у дні проведення та відзначення народних свят.

Цікаво пояснює О. І. Дей і те, як захоплення пісенністю трудового люду відбилося на перших поетичних спробах самого Франка, зокрема, на сонеті «На­родні пісні» та «Коляді (руським госпо­дарям)». Автор підкреслює спорідне­ність не лише в суспільний функції, тра­диційному літературному образі, а й у ритміці та образній системі.

Далі автор чітко вичленовує й окрес­лює таку грань фольклористичної діяль­ності І. Франка, як записування та публі­кації зібраних пісень. Так, на сторінках журналу «Друг» 1876 р. з'являється спе­ціальна рубрика «Із уст народа», під якою І. Франко публікує переважно «ладканки» (весільні пісні), які він запи­сав у с. Лолин від сестер Рошкевич, від співачок Ф. Лучкійової, Касі Дякун та ін­ших носіїв народної пісенності. І. Фран­ко, наголосимо, не лише сам записував, а й залучав до цієї копіткої праці й Оль­гу Рошкевич, її брата Ярослава, інших збирачів.

Потрапивши 1877 р. до тюрми за ре­волюційну пропаганду, І. Франко не втратив свого зацікавлення фольклорни­ми зразками, цими неповторними доку­ментами людського життя, історії. О. І. Дей наголошує, що Франко ближ­че знайомиться з в'язнями і саме від них записує соціально важливі пісні та варіанти до них. Так, на книжці М. Кос­томарова він занотовує десятки пісень від М. Теслюка, К. Францішкевича, М. Янковського, К. Скаміни. Від двох жінок-арештанток він переймає сильну мотивами туги полоненого за волею, рідним краєм пісню «Ой кряче, кряче чорний ворон по долі». Трьома роками пізніше в Коломийській тюрмі І. Фран­ко запише чимало пісень від братів Батовських, І. Васильківського, Я. Сидорука, чимало коломийок від заарештова­них із сіл та містечок Коломийського та Косівського повітів.

Живучи в 1881 та 1882 рр. у с. Нагуєвичі, І. Франко записує чимало гагілок та ліричних пісень. Тут він розпочинає створювати знаменитий цикл власних поезій «Веснянки».

Ще один важливий напрямок у діяль­ності Франка-фольклориста, як підкрес­лює О. І. Дей,- це його науково-дослідницька робота. Надаючи виняткового значення суспільно-пізнавальній ролі усно-поетичної народної творчості, Франко ще в 1878 р. у статті «Критичні письма о галицькій інтелігенції» закли­кає записувати пісні, бо вони своєрідний документ - характеристика «життя на­роду за панщини». У журналі «Світ» він відкриває рубрику «Знадоби до вивчен­ня мови і етнографії українського наро­ду», під якою публікує перші зразки робітничого фольклору - коломийки про Борислав. О. І. Дей підкреслює також велику організаторську роботу І. Франка, спрямовану на створення фольклор­них груп, експедицій тощо. У 1880-1890-х роках І. Франко публікує чимало записів фольклору у журналах «Народ», «Життя і слово», «Зоря», «Киевская ста­рина», в альманахах «Веселка», «Ватра». Він стає одним з організаторів і заснов­ників комітету, який організовував зби­рання та видання мелодій. До речі, у 1894 р. комітет за підписом І. Франка, М. Павлика, Ф.Колесси, О. Роздольського, О. Нижанківського та ін. видав спеціальну відозву про записування на­родних мелодій. Чималий внесок у цю справу зробили свого часу В. Гнатюк, С. Людкевич та ін.

Цікаві матеріали подаються і для з'я­сування творчих контактів І. Франка з Ф. Колессою, К. Квіткою, В. Щуратом.

Працюючи в Етнографічній комісії Наукового товариства ім. Шевченка го­ловою, беручи участь у виданні «Етно­графічного збірника», І. Франко докла­дає чимало зусиль та знань для форму­вання нової плеяди фольклористів, сам створює фундаментальні теоретичні до­слідження.

Торкається дослідник і використання І. Франком народних пісень у власній творчості. У книжці показано, як пись­менник вводив пісенні рядки у свої про­зові та драматичні твори, яку функцію виконувала пісня у Франковій інтерпре­тації.

Цікава, зокрема, історія пісні «Ой там за горою та за кремінною», текст і ме­лодію якої записав І. Франко від Анни Павлик. Цю пісню Франко повністю на­водить у праці «Жіноча неволя в русь­ких піснях народних», нею і відкрива­ється драма І. Франка «Украдене ща­стя» (дівчата співають пісню у хаті Анни Задорожкої на вечорницях). Згодом І. Франко переклав цю пісню польською мовою і опублікував у варшавському журналі «Glos» (1891, № 11). Наймит­ські пісні «Ой нема то так нікому», «Пливе качур по Дунаю», «Єден богач у другого» І. Франко вводить у твори «Наймит», «Дріада», «Яць Зелепуга». Ряд жартівливих і танцювальних пісень вда­ло використані І. Франком у повістях «Перехресні стежки», «Петрії і Довбощуки», в оповіданнях «Під оборогом» та «Довбанюк» тощо.

Весь пісенний матеріал збірки поді­лено згідно з науковою методикою на п'ять основних розділів («Обрядові ігри та пісні», «Родинно-побутові пісні», «Ба­лади. Сліванки-хроніки», «Історичні та соціально-побутові пісні». «Жартівливі  й танцювальні пісні»). У кожному розділі в окремі підрозділи згруповано пісні за їх сюжетно-тематичними ознаками, фун­кціонуванням.

Весь матеріал розкриває перед чита­чем І. Франка як збирача широкого діа­пазону. Бачимо, що основну масу пі­сень, записаних І. Франком, становить народна лірика, переважно пісні про кохання та родинне життя. Відбирав І. Франко із записаного найхудожніші та найяскравіші щодо змісту і форми зразки. Він, як справедливо відзначає О. І. Дей, виявляв інтерес саме «до найновіших пісень, які є художнім відо­браженням животрепетних подій і народних поглядів». І.Франко першим у Галичині дослідив робітничу тему в на­родній творчості, особливо ж у коло­мийках про життя бориславських робіт­ників. Він відкинув песимістичні твер­дження про занепад усної творчості на­родних мас, натомість обгрунтував її вічне життя (у рецензії на переклади М. Старицького сербських народних пі­сень, у статтях «Дещо про Борислав», «Як виникають народні пісні?»).

Народні пісні, як зазначає дослідник, «виховували у І. Франка естетичні сма­ки, вводили його в світ людських дум, переживань та ідеалів, підказували теми і образи, несли йому різнобарвну па­літру поетики».

Наукова вартість книжки ще й у то­му, що її завершують додатки «Мелодії до текстових варіантів пісень, записаних І. Франком», а також «Примітки», де вказано місце запису тієї чи іншої пісні або ж її варіанта, від кого записано, не­рідко подається широкий науковий ко­ментар.

Проте, мабуть, до такого ювілейного видання слід було включити окремим розділом і коломийки, зібрані І. Фран­ком.

Загалом рецензована книжка стано­вить неабияку вартість для найширших кіл читачів, вона гідно поповнила цікаву серію «Українські народні пісні в запи­сах письменників».

Володимир КАЧКАН

Качкан В. Із народних глибин  / В. Качкан // Жовтень. - 1981. -  № 8. - С. 144-146.