Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

МІЖ РОМАНТИЗМОМ І НАТУРАЛІЗМОМ



„Мухи сідають на ранах,
Пчоли на квітах пахучих;
Добрий все бачить лиш добре,
Підлий лиш підле у других", -

така категоричність є характерною для твор­чості Франка, але якби за кожною категоричною фразою письменника стояла істина, то ми зму­шені були б визнати, що він володіє даром пере­втілюватися з „бджоли" на „муху" і навпаки. Щоправда „ран" у його творчості набагато більше, ніж „квіточок". Навіть у такій академіч­ній поетичній формі, як сонет, який вже за тра­дицією, починаючи від сонетів Петрарки, вва­жається найпринаднішою формою для збору „поетичного нектару", навіть у цій формі Франко пише   про   свої   „рани" та   „рани"   суспільства:

„Агій, - почнуть естетики кричати, -
Ось до чого у них доходить штука!
Яка де в світі погань є, грязюка,
Вони давай її в сонети бгати.

Петрарка в гробі перевернесь, пробі!"
Нехай! Та тільки він ходив в саєтах,
Жив у палатах, меч носив при собі,

Тим-то краси, пишнот в його сонетах
Так много. Ми ж тут живемо в клоаці,
То й де ж нам взяти кращих декорацій?

В особі Франка чудово поєдналися праце­любність „бджоли", її здатність знаходити „квіти" з чутливістю „мухи" до „ран" та „екскре­ментів" суспільства. Звичайно, не можна гово­рити про домінанту натуралізму в творчості Франка, як не можна говорити і про домі­нанту реалізму чи романтизму. Бо якщо І. Стебун вважає, що в „Зів'ялому листі" була „об'єк­тивна правда найсуб'єктивніших людських пере­живань", то з таким же успіхом можна стверд­жувати,  що  в  соціально  заангажованих  творах Франка маємо справу з суб'єктивною правдою в описі найоб'єктивнішої дійсності.

М. Євшан аналізує перше і друге видання збірки „З вершин і низин" і приходить до висновку, що в першому виданні - бачимо Франка доктринера, автора гімнів, закликів, про­грамових тирад; у другому - внутрішній зміст душі поета видобувається щораз більше наверх, і тут тільки можна говорити про Франка, як про індивідуальність творчу. Огоновський пише про „напрям романтично-національний" у таких віршах Франка, як „Дві дороги", „Божескость людського духу", „Хрест Чигиринський", а також у його „Балядах і розказах".

Ще в ранній своїй праці Франко зазначає: „Життя яко приплив животворящого Божого духу, єсть її (поезії, - Р. Г.) предметом, но тільки доти, доки тліє в нім іскра божества в дійствительності". Однак максималізм Франка, а також бажання підпорядкувати власну творчу манеру реалістичній доктрині продиктували йому вірш, у якому ідеалісти порівнюються з черв'яками:

„Під пнем перегнилим в болоті гнилому
Вертяться, клубляться дрібні черв'яки:
і вродились, виросли й гинуть у ньому,
А другі їх тілом живуть залюбки".

Цим черв'якам сниться, що „в сонця промінні, у радості вічній гуляють і золотом сяють вони". Але справжнє сонце, коли люди відвалили той пень, виявилося для них убивчим. Очевидно, сам Франко хотів писати і про болото гнилее", якого достатньо надивився у тюрмі, і про „справжнє сонце", у якому вбачав радикальні зміни суспільства. Такий синтез ідейно-тематич­ний вимагав синтезу на рівні творчого методу. І тому навіть у цитованому вже вірші „Ідеалісти" знаходимо не лише елементи реалізму (заклик відкинути ідеалізм і реально глянути на суспільне „болото"); не лише натуралізм (порівняння люд­ської натури з натурою черв'яків, які живуть у болоті і живляться трупами одні одних); а й елементи символізму (болото як символ зли­денного стану суспільства, засліплені черв'яки як символ ідеалістів, надія на сонце як перед­чуття змін).

Отже, навіть у поезії, жанрі, який „культи­вували", як правило, ірраціоналісти, Каменяр, з душею ідеаліста-романтика, намагався бути вірним раціоналістичній доктрині. Тому Франка-поета не можемо назвати послідовним прихиль­ником якогось одного літературного напрямку. Найчастіше елементи реалізму, натуралізму, романтизму та інших літературних напрямів утворюють у різних творах своєрідні синтезовані сполуки.

Знаком синтезу ще в більшій мірі позна­чені прозові твори Франка. Про елементи нату­ралізму в повісті „Петрії і Довбущуки" свід­чить хоча б такий уривок:

„Мов снопи на тоці, валялися по цілій полянці нещасливії діти, пошарпані і плаваючі в калюжах власної крові. Глибокії рани, із котрих ще капала кров, свідчили, що життя уйшло уже із тіл..."

Поряд із такою натуралістичною картиною подається розповідь Андрійка про дивовижного старця, який його врятував, і якому „ведмеді ластилися  до  ніг  наче  пси". Тема  скарбів, які нечесним шляхом назбирані, і які Довбуш тем покаяння передає на суспільну справу, також лучить цей твір з романтичним напрямком,  як і  образ самого Довбуша, змальований у нере­альному, екзотично-фантастичному плані. У соціальній    заангажованості деяких моментів Франкового твору вбачається дотримання одного з принципів „наукового реалізм".

Отже, можемо судити про повість „Петрії Довбущуки" у цілому як про твір романтичний з елементами натуралізму та реалізму.

Твір Франка „На роботі" І. Денисюк вва­жає „виробничим репортажем", але підкреслює що поруч із суто репортажними прийомами „літератури факту" тут використовуються при­йоми літературної та фольклорної умовності. Тобто критик визнає, що у творі поєднуються елементи крайнього реалізму з елементами романтизму.

Ще один твір робітничої тематики - „Бори­слав   сміється" - протягом   довгого часу вва­жався  чи  не  вершиною  Франкового реалізму, а  тим   часом  історія  кохання Готліба і Фанні здається суто романтичною, образ Бенедя Сини­ці - ідеалізований. Такий „безгрішний" персо­наж, котрий  протистоїть „злому" середовищу, більше   характерний   для   романтичних   творів. Щоправда, саме середовище зображується у творі справді   реалістично, аналізуються його вади. Франко досягає цього завдяки  тому  ж таки натуралістичному „баластові", який не дає йому відірватися від дійсності. Це, насамперед, фактографізм  у  зображенні  злиденного  життя робітників.

Суто романтичною здається повість Франка „Захар Беркут", але й у ній зустрічаємо нату­ралістичні описи, коли мова йде про епізод полювання на ведмедя. Тугар Вовк „з усього розмаху цюкнув його згори в голову, аж череп розколовся надвоє, мов розбита тиква. Бризнув кривавий мозок на боярина, і тихо, без рику повалився звір додолу". Натуралізм притаман­ний також батальним сценам повісті, епізо­дові потоплення монголів, коли інстинкт само­збереження керує усіма вчинками людей.

В оповіданнях на кримінальну  та  тюремну тематику як-от „Панталаха", „На дні", „В тюремнім   шпиталю",   „Івась   Новітній",   „До   світ Франко   неодноразово звертається до натура­лістичних  описів „дна" суспільства,  де людина найбільше проявляється як істота біологічна, котра безнастанно мусить боротися за виживання. І в цьому аспекті перед нами постає Франко позитивіст, добре ознайомлений з теорією дар­вінізму.  Проте  і в   цих творах досить чітко вимальовується романтична манера (у персоніфікації „матері-природи" в оповіданні „До села!", в описі містичного страху Спориша, його нічних кошмарів, фантасмагоричних   видінь  в оповіданні „Панталаха").

І в повісті „Перехресні стежки" зустрічаємо переплетення   реалістичних, натуралістичних романтичних елементів. Романтичною видає трагічна  історія  кохання Євгенія до Регіни, а також абсолютизація при змалюванні позитивних та негативних персонажів. Реалістичний   підхід автор використовує, зображуючи політичні соціально-економічні негаразди суспільства. Цей твір   містить  також   елементи   натуралізму,   а використовуються при описі численних страшних картин смертей персонажів, а також проявів хворобливої психіки у деяких із цих персона­жів (Стальський, Баран).

З чим же пов'язана дивовижна синтезуюча властивість творчого методу Франка?

Усе життя письменника проходило під зна­ком внутрішньої боротьби  між раціоналізмом та емоційністю, матеріалізмом та ідеалізмом, свідомістю та підсвідомістю. Звичайно, це не могло не відбитися у його творчості.

Про внутрішню боротьбу Франка з самим собою свідчить цілий ряд творів, у яких проти­ставляються речники двох протилежних концеп­цій, побудованих відповідно на засадах раціо­налізму - ірраціоналізму. І це протистояння у різних творах письменника вирішується по-різному. Приміром, у таких творах, як „Оdі ргоfаnиm fulgus", „Хома з серцем і  Хома без серця" авторські симпатії належать „носіям" раціоналізму та реалізму, а у таких творах, як „Мойсей", „Маніпулянтка", - навпаки. Пиьменник сам не міг до кінця визначитися у своїх уподобаннях, а тому безпідставними виглядають намагання приписати його творчості тенденції еволюціонування до однозначного реалізму, романтизму чи модернізму. Протягом усього життя Франко писав і романтичні, й реалістичні твори, і це, очевидно, було зумовлено тим, що проблема вибору між „раціо" та „емоціо" стояла перед ним постійно, проте на рівні конкретних творів письменник по-різному її вирішував. Природа наділила Франка романтичним світо­сприйняттям, але його світогляд формувався під впливом ідей Драгоманова, європейських позитивістів, які вимагали раціоналізму в літе­ратурі. Тому в тих творах, які написані „під цензурою" свідомості, домінує філософія по­зитивізму та раціоналізму, а в тих, де свідо­мість лише допомагає „матеріалізувати" під­свідоме, переважає емоційність.

Ще однією причиною роздвоєності Франкової натури можна вважати його максималізм у змалюванні темних і світлих сторін люд­ського життя. Український письменник, як і Е. Золя, декларував непримиренну боротьбу з адептами ідеалістично-романтичного напряму, а у душі, як і французький письменник, зали­шався ідеалістом і романтиком. Але, на від­міну від Золя, максималізм Франка діяв не тільки у напрямі описування потворних сторін людського життя, а й у напрямі возвеличення певних ідеалів (суспільних чи особистісних).

Можливо, дисгармонія між свідомістю та підсвідомістю мала негативний вплив навіть на здоров'я Франка, ставши однією з причин розладу його психіки, але, як це не парадок­сально, на творчість письменника, як і на роз­виток української літератури, ця дисгармонія вплинула позитивно, оскільки дозволила синте­зувати у творчому методі Франка елементи різних, іноді навіть протилежних за своїми ідей­ними настановами, літературних напрямів, що сприяло інтенсифікації літературного процесу в Україні.

Оновлено 16-07-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка