ДО ІСТОРІЇ ВЗАЄМИН ІВАНА ФРАНКА ТА КОСТЯ ГОРБАЛЯ

„...Людина надзвичайно чес­на і незалежних, поступових по­сткпових поглядів", - так у 1891 році у статті „Українські „народовці" і радикали" (Т. 28, С. 202-203) сказав Іван Франко про нашого краянина - Костя Гавриловича Горбаля, урод­женця міста Тисмениці (29 травня 1836 р. - 14 січня 1903 р., Перемишль). Історія взаємин цих лю­дей проникнута глибокою взаємо­повагою та жертовною працею на благо національного поступу.

Згідно з „Алфавітним покажчи­ком імен і назв" Довідкового тому до Зібрання творів Івана Франка у 50-ти томах (К., 1988), великий Каменяр понад тридцять разів зга­дує прізвище нашого земляка і, що характерно, кожен раз із позитив­ним відтінком. Він характеризує громадську, педагогічну, літера­турну, редакторську діяльність Ко­стя Ґорбаля.

У невеликій статті „Кость Гор­баль" (Т. 34, С. 368-370),  яку І. Франко опублікував у 1903 р. у „Літературно-науковому віснику", дізнаємося, що у 1883 році у Стрию він познайомився із К. Горбалем і декілька разів побував у його помешканні. Франка вразила велика бібліотека нашого краяни­на, багата на бібліографічні рід­кості, а „ще більше (І. Франко. - М.Б.) любувався живою, палкою, розумною розмовою господаря та його простим, товариським повод­женням зо мною, страшним тоді „арештантом" та „революціоне­ром", якого інші знайомі з остра­хом оминали на вулиці". Дальше Франко дає високу оцінку Горбалеві як людині і громадському діячеві і констатує: „... Горбаль нале­жав до тих рідких людей, що з бурь життя, в яких зламалась їх енер­гія, все-таки виносять золоте сер­це та щиру прихильність до чоло­віка й його змагань. Свобідний, ніякою догматикою неотінений по­гляд на людські відносини заховав Горбаль до останнього часу" (Там же. С. 370).

У цій посмертній розвідці І. Франко добрим словом відгу­кується також на перші письмен­ницькі спроби К. Горбаля - дві брошури: „Слово на слово до ре­дактора „Слова" (у співавторстві з А. Кобилянським) та „Голос на го­лос для Галичини" (1861), які ака­демік В. Качкан називає „гро­мадсько-просвітницькими бесідами" (Див.: Качкан В. „Корифей українського руху" у книзі „Тисмениця літературна: Збірник матері­алів", С. 39).  На думку І. Франка, у цих творах, що вийшли з-під пера К. Горбаля, панував дух новизни, який  „...почувся уперше в Галичині (після пліснявої дрімоти 50-х років) свобідний, народолюбний і, як на ті часи, радикальний голос. Чути було стук нового духу часу до зачинених наглухо воріт галицько-руського шкаралупництва" (Т. 34, С. 368).

Пізніше, у 1910 р., у „Нарисі історії українсько-руської літерату­ри до 1890 р." І. Франко аналізує публіцистичні та літературно-кри­тичні виступи К. Горбаля: „З питан­ня про малоруську літературу" (1877), „Як повстають пом'якшені приголосні у польській та ук­раїнській мовах" (1881), „Споми­ни моїх літ" (1887) та інші. У цьому ж „Нарисі..." І. Франко знову зга­дує про перші дві брошури, видані у Чернівцях, в яких наявна „гостра критика галицько-руських відносин... Сі дві чернівецькі брошури були немов першими ластівками нової весни народовецького руху з чисто народним язиком у письменстві і з радикально-фонетичним, чеським правописом для руської мови, а також із зародками філософічного і соціального радикалізму" (Т. 41, С. 31).

У згаданому нарисі „Корифей українського руху" письменник В. Качкан зауважує, що „... У статті-розвідці „Етимологія і фонетика в южноруській літературі (1894) І. Франко справедливо пов'язував з іменем К. Горбаля відновлення народної мови в літературі початку 60-х років, утверження фонетичного правопису, на якому „набирався русько-народного духу Федькович".

Відомо також, що К. Горбаль довший час приятелював із буковинським соловієм - Юрієм Федьковичем і листувався з ним. На знак вдячности Ю. Федькович присвятив нашому краянинові „Новобранчик" та надіслав йому автограф цього твору. Про ці товариські взаємини знав також  І. Франко, який у листі до К. горбаля, датованому 6  листопада 1888 року, просить надіслати „деякі матеріали до життєписі Федьковича". Цього листа І. Франко завершує такими теплими словами, які, на нашу думку, є доказом великої поваги до славного тисменичанина: „Остаюсь дивим поважанням. Ваш покірний І. Франко" (Т. 49, С. 179).

І. Франко також вважає  К. Горбаля глибоким знавцем та поціновувачем творчості Ю. Федьковича.  Так, у передмові до першого повного видання творів Ю. Федьковича, І. Франко називає К. Горбаля серед низки письменників та дослідників творчості Ю. Федьковича. А у нарисі „Южнорусская литература" на основі детального аналізу життя та творчості діяльності Ю. Федьковича, І. франко приходить до висновку, що під впливом К. Горбаля та А. кобилянського Юрій Федькович відходить від німецького оточення і  все більше почуває себе русином, згадує своє гуцульське дитинство і стає на грунт народної поезії, захоплено оспівує свій рідний край (Т. 41, С. 139).

Про вплив К. Горбаля та його заохочування до написання віршівмолодого і рано 0згаслого поета О. Козловського дізнаємося також у передмові І. Франка до збірки „Мирти і кипариси": „...зароди лібералізму та вільнодумства в душі Козловського були посіяні ще за його гімназійних часів покійним Костем Горбалем". У цій же передмові І. Франко акцентує увагу на великій просвітницькій діяльності  К. Горбаля зауважує, що він був „замітним сеоред педагогів чоловіком".

Повз увагу І. Франка не пройшли також організаторські здібності та журналістський талант К. Горбаля, адже він редагував і видавав у 1886 р. літературно-науковий журнал „Нива", а з 1867 р. політичний часопис „Русь". Останній, зауважує І. Франко, „редагований, як на ті часи, зовсім непогано".

Як бачимо, шановний читачу, наш краянин Кость Горбаль у всіх царинах своєї діяльності заслужив найвищої похвали та пошанування у прискіпливого науковця та великого обсерватора людськогго буття геніального Івана Франка.

Бігусяк М. До історії взаємин Івана Франка та Костя Горбаля / М. Бігусяк // Вперед. - 2006. - 23 серп.