Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail:

Відділ комплектування:
E-mail:
тел. 0342 752479

Відділ мистецтва:
E-mail:

Краєзнавчий відділ:
E-mail:

Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31

Графік роботи:

Щоденно: 10:00 - 18:00
Субота - вихідний день
Cанітарний день - останній четвер місяця

«ХЛОПСЬКИЙ» КАНДИДАТ



Під час виборчої кампанії в 1898 році селяни Західної України висунули кандидатом у посли до австро-угорського парламенту Івана Яковича Франка. Агітатором, тобто довіреною особою великого Каменяра, був письменник, наш земляк Лесь Мартович. Буржуазна реакція скаженіла від люті через те, що І. Франка підтримували широкі маси трудящих. Застосовуючи підкупи, залякування, брехню представники буржуазії за всяку ціну намагалися перешкодити тому, щоб «хлопський» кандидат І. Франко був обраний до парламенту. Про те, як недруги з реакційного табору шантажували письменника на передвиборних зборах у Тернополі, і йде мова в цій   розповіді-бувальщині.

У просторому залі Народного дому того дня  не було де й голці впасти. На передвиборне віче зійшлися не тільки жителі Тернополя а й селяни з  близь­ких околиць. Вони з   нетерпінням чекали зустрічі  з улюбленим письменником. Тут же, в залі, сиділи й два жандарми, пильно прислухались-принюхувались до людських балачок...

         Коли біля столу, що стояв на підвищенні з'явилися організатори віча і гості, в приміщенні, почувся шепіт:

-       Франко... Франко...От який він, наш кандидат!..

-       Це котрий з них?..

-       Отой у сірому сюртуці. З ясним волоссям і високим чолом.

-       А той молодший, певне, Мартович...

Збори відкрив Лесь Мартович.

Потім говорив Франко. Його промова спокійна, розсудлива, багата фактами, зразу полонила слухачів.

Запанувавши подих, люди слухали його, боячись пропустити будь-яке слово. В залі не було байдужих. Тільки жандарми очевидно, нудьгували. Їм не було що тут робити. Збори йшли своїм порядком.

-                  А чи то правда, пане доктор, що ви співпрацюєте в польських часописах ? - Несподівано кинув хтось репліку з кутка.

Жандарми зразу насторожилися, немов мисливські пси, що чують поблизу дичину. Видно, вони ждали цього сигналу.

Франко повернув голову в той бік, звідки почувся ви­гук, і спокійно сказав:

-   Так, це правда. І не тільки в демократичних поль­ських часописах, а й у німе­цьких, чеських. Таку спів­працю я вважаю потрібною і корисною для загальної справи.

-  Он який він патріот! - загорлав на всю пельку той же голос. - Перед нами роз­пинається за простий народ, як Ісус Христос, а тим часом тихцем продає неньку-Украї­ну нашим клятим ворогам! З ляхами і німаками в од­ній упряжці  ходить!..

На нього з усіх боків за­шушукали:

-   Ану. заткнись, бала­муте!..

Мартович краєм ока помі­тив: обличчя Франка від незаслуженої образи вкрилося плямами.

- Спокійно, пане Йване, -  шепнув йому Лесь. - Це явна провокація, аби зірвати збори. Бачите, поліцаї зов­сім не реагують на цю «про­тиурядову» вихватку...

Мартович підвівся з-за сто­лу:

- Ви, пане добродію, не ховайтеся за чужі спини, а підійдіть-но сюди ближче та покажіться людям. Пропус­тіть пана «патріота» до столу!

Люди виштовхнули крику­на з гурту, і він, рад не рад, почав пропихатися вперед. Це був низенький, сухорля­вий чоловічок у потріпаному піджаку, з круглою лисува­тою головою і маленькими, як ґудзики, нахабними очи­ма. Він був напідпитку.

«Так   і є - провокатор», -  остаточно впевнився Мар­тович, перехопивши швидкі погляди, якими обмінялися жандарми і миршавий чоло­вічок.

-   Скажіть, добродію, лю­дям до очей: хто і за скіль­ки срібняків купив вас, аби зірвати наше віче? - різко кинув Лесь у лице лакузі.

Перевертень знітився, йо­го очі злякано забігали, як спіймані миші в клітці. Ли­бонь, до такого питання він не    був підготовлений.

-   Прошу не чіпати мого гонору! - заверещав він. - Я - чесний чоловік. Най люди  скажуть.

-  Кому ти очі замилюєш? -   гукнув з гурту молодий, дзвінкий голос. - Я ж тебе, як облупленого, знаю! Це, людоньки, Юрко Підгайний, нахлібник і попихач пана Гладишевського.  За добрий келішок і шматок ковбаси рідну маму продасть!..

Зал гнівно загомонів.

Чоловічок зіщулився, втяг голову в плечі і безпорадно оглянувся на жандармів. Але ті теж розгубилися. Во­ни мали наказ: розігнати збо­ри, коли почнеться бійка. А тут до кулаків поки що не доходило...

Мартович підняв руку, і в залі поволі стихло.

-  Пане Підгайний, - це­ремонно вклонився Лесь розгубленому провокаторові, - шановні виборці просять вас зачинити з того боку двері.

-   Не маєте права! Я... я буду скаржитись! - завере­щав той і з піною на устах почав кидати образливі сло­ва на адресу письменників.

Тоді з гурту вийшли два дужі парубки, міцно взяли бешкетника під руки і виве­ли з приміщення. Опинив­шись надворі, він став пру­чатись, шарпатись, спіткнув­ся, впав і подряпав собі ніс до крові.

Збори тим часом продов­жувались.

*    *    *

Пан Гладишевський, дові­рений урядового кандидата, лютував. Перед ним стовби­чив похнюплений Підгайний, переступаючи з ноги на ногу і з острахом зиркаючи на розгніваного хлібодавця.

- Мовчи, гайдаку, не ви­правдуйся! - гримів панок, нервово сіпаючи пишного шляхетського вуса. - Гроші взяв, а справу провалив, га?.. Хлопського зборища не зумів зірвати. Йолоп! А ми йому двадцять срібних відвалили, пся крев!..

-   Та   я прошу пана...

- Стули писок, бо... бо морду наб'ю! - бісився панок, обпікаючи свого нахлібника колючим поглядом. - Стривай, - раптом помітив дряпини, - а хто це тебе так розмалював, га?..

-  То я сам подряпався коли виривався від тих хамів...

-   Гм, а вони   тебе били?..

-     Боронь, боже...

     - Шкода, - пожалкував панок, замислино барабанячи пальцями об стіл. - Ти в лікаря був?

- З такою марницею?-

-  Дурень! Та ти не знаєш бовдуре, яку кашу з цього можна заварити? Ого! - Пожвавішав Гладишевський. - Біжи мерщій до лікаря. Най огляне і цидулку напише. Скажи йому, що тебе на тому збіговиську побили Франко і той... Як його?.. Ага,  Мартович. Чуєш? А завтра на них у суд подаси. Ясно? Чекай-но. Постарайся, щоб ще й синці були!

-   Йой, а звідки я їх візьму?..

-   Ідіот! - грізно звівся з-за столу   пан Гладашевський і люто заскрипів зубами.

-   Якщо  хочеш, то я зараз сам їх наставлю!

-  Що ви, що ви... - сполохано позадкував до двер Підгайний.  -  Я вас зрозумів, паночку. Будуть і синці, будуть...

*   *    *

...Підгайний справді подав скаргу до суду, обвинувачую­чи Франка і Мартовича в тому, що буцімто вони його побили. Але свідки в суді викрили цю провокаційну: брехню і довели, що Підгаійний   продався панам за двадцять римських.

 Володимир Бандурак

 

Оновлено 28-03-2024
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка