«ХЛОПСЬКИЙ» КАНДИДАТ
Під час виборчої кампанії в 1898 році селяни Західної України висунули кандидатом у посли до австро-угорського парламенту Івана Яковича Франка. Агітатором, тобто довіреною особою великого Каменяра, був письменник, наш земляк Лесь Мартович. Буржуазна реакція скаженіла від люті через те, що І. Франка підтримували широкі маси трудящих. Застосовуючи підкупи, залякування, брехню представники буржуазії за всяку ціну намагалися перешкодити тому, щоб «хлопський» кандидат І. Франко був обраний до парламенту. Про те, як недруги з реакційного табору шантажували письменника на передвиборних зборах у Тернополі, і йде мова в цій розповіді-бувальщині.
У просторому залі Народного дому того дня не було де й голці впасти. На передвиборне віче зійшлися не тільки жителі Тернополя а й селяни з близьких околиць. Вони з нетерпінням чекали зустрічі з улюбленим письменником. Тут же, в залі, сиділи й два жандарми, пильно прислухались-принюхувались до людських балачок...
Коли біля столу, що стояв на підвищенні з'явилися організатори віча і гості, в приміщенні, почувся шепіт:
- Франко... Франко...От який він, наш кандидат!..
- Це котрий з них?..
- Отой у сірому сюртуці. З ясним волоссям і високим чолом.
- А той молодший, певне, Мартович...
Збори відкрив Лесь Мартович.
Потім говорив Франко. Його промова спокійна, розсудлива, багата фактами, зразу полонила слухачів.
Запанувавши подих, люди слухали його, боячись пропустити будь-яке слово. В залі не було байдужих. Тільки жандарми очевидно, нудьгували. Їм не було що тут робити. Збори йшли своїм порядком.
- А чи то правда, пане доктор, що ви співпрацюєте в польських часописах ? - Несподівано кинув хтось репліку з кутка.
Жандарми зразу насторожилися, немов мисливські пси, що чують поблизу дичину. Видно, вони ждали цього сигналу.
Франко повернув голову в той бік, звідки почувся вигук, і спокійно сказав:
- Так, це правда. І не тільки в демократичних польських часописах, а й у німецьких, чеських. Таку співпрацю я вважаю потрібною і корисною для загальної справи.
- Он який він патріот! - загорлав на всю пельку той же голос. - Перед нами розпинається за простий народ, як Ісус Христос, а тим часом тихцем продає неньку-Україну нашим клятим ворогам! З ляхами і німаками в одній упряжці ходить!..
На нього з усіх боків зашушукали:
- Ану. заткнись, баламуте!..
Мартович краєм ока помітив: обличчя Франка від незаслуженої образи вкрилося плямами.
- Спокійно, пане Йване, - шепнув йому Лесь. - Це явна провокація, аби зірвати збори. Бачите, поліцаї зовсім не реагують на цю «протиурядову» вихватку...
Мартович підвівся з-за столу:
- Ви, пане добродію, не ховайтеся за чужі спини, а підійдіть-но сюди ближче та покажіться людям. Пропустіть пана «патріота» до столу!
Люди виштовхнули крикуна з гурту, і він, рад не рад, почав пропихатися вперед. Це був низенький, сухорлявий чоловічок у потріпаному піджаку, з круглою лисуватою головою і маленькими, як ґудзики, нахабними очима. Він був напідпитку.
«Так і є - провокатор», - остаточно впевнився Мартович, перехопивши швидкі погляди, якими обмінялися жандарми і миршавий чоловічок.
- Скажіть, добродію, людям до очей: хто і за скільки срібняків купив вас, аби зірвати наше віче? - різко кинув Лесь у лице лакузі.
Перевертень знітився, його очі злякано забігали, як спіймані миші в клітці. Либонь, до такого питання він не був підготовлений.
- Прошу не чіпати мого гонору! - заверещав він. - Я - чесний чоловік. Най люди скажуть.
- Кому ти очі замилюєш? - гукнув з гурту молодий, дзвінкий голос. - Я ж тебе, як облупленого, знаю! Це, людоньки, Юрко Підгайний, нахлібник і попихач пана Гладишевського. За добрий келішок і шматок ковбаси рідну маму продасть!..
Зал гнівно загомонів.
Чоловічок зіщулився, втяг голову в плечі і безпорадно оглянувся на жандармів. Але ті теж розгубилися. Вони мали наказ: розігнати збори, коли почнеться бійка. А тут до кулаків поки що не доходило...
Мартович підняв руку, і в залі поволі стихло.
- Пане Підгайний, - церемонно вклонився Лесь розгубленому провокаторові, - шановні виборці просять вас зачинити з того боку двері.
- Не маєте права! Я... я буду скаржитись! - заверещав той і з піною на устах почав кидати образливі слова на адресу письменників.
Тоді з гурту вийшли два дужі парубки, міцно взяли бешкетника під руки і вивели з приміщення. Опинившись надворі, він став пручатись, шарпатись, спіткнувся, впав і подряпав собі ніс до крові.
Збори тим часом продовжувались.
* * *
Пан Гладишевський, довірений урядового кандидата, лютував. Перед ним стовбичив похнюплений Підгайний, переступаючи з ноги на ногу і з острахом зиркаючи на розгніваного хлібодавця.
- Мовчи, гайдаку, не виправдуйся! - гримів панок, нервово сіпаючи пишного шляхетського вуса. - Гроші взяв, а справу провалив, га?.. Хлопського зборища не зумів зірвати. Йолоп! А ми йому двадцять срібних відвалили, пся крев!..
- Та я прошу пана...
- Стули писок, бо... бо морду наб'ю! - бісився панок, обпікаючи свого нахлібника колючим поглядом. - Стривай, - раптом помітив дряпини, - а хто це тебе так розмалював, га?..
- То я сам подряпався коли виривався від тих хамів...
- Гм, а вони тебе били?..
- Боронь, боже...
- Шкода, - пожалкував панок, замислино барабанячи пальцями об стіл. - Ти в лікаря був?
- З такою марницею?-
- Дурень! Та ти не знаєш бовдуре, яку кашу з цього можна заварити? Ого! - Пожвавішав Гладишевський. - Біжи мерщій до лікаря. Най огляне і цидулку напише. Скажи йому, що тебе на тому збіговиську побили Франко і той... Як його?.. Ага, Мартович. Чуєш? А завтра на них у суд подаси. Ясно? Чекай-но. Постарайся, щоб ще й синці були!
- Йой, а звідки я їх візьму?..
- Ідіот! - грізно звівся з-за столу пан Гладашевський і люто заскрипів зубами.
- Якщо хочеш, то я зараз сам їх наставлю!
- Що ви, що ви... - сполохано позадкував до двер Підгайний. - Я вас зрозумів, паночку. Будуть і синці, будуть...
* * *
...Підгайний справді подав скаргу до суду, обвинувачуючи Франка і Мартовича в тому, що буцімто вони його побили. Але свідки в суді викрили цю провокаційну: брехню і довели, що Підгаійний продався панам за двадцять римських.
Володимир Бандурак
