ІВАН ФРАНКО У СТАНІСЛАВОВІ

37 років тому, в 1962 р., Указом Президії Верховної Ради РСР місто Станіславів переймовано на Івано-франківськ. І це страведливо, бо з ім'ям І. Франка пов'язана історія багатьох населених пунктів Прикарпаття. Крім Коломиї, Снятина, Калуша, ряду сіл Покуття й Гуцульщини, видатний український письменник і громадський діяч бував у Станіславові. Детально   зв'язки  І. Франка з Парикарпаттям висвітлюються в путівнику „Іван Франко на Прикарпатті" 1966) та в серії статей івано-франківського літературознавця, професора В. Полєка.

Вперше юний Франко побував у нашому місті в 1883 р. Тут він познайомився з народною вчителькою Юзефою Дзвонков-ською. Вона справила на поета велике враження, він заходив до неї, як тоді називали, за „Тисменицьку рампу", де дівчина мешкала. Щирі почуття до Юзефи Франко висловив у лірич­них поезіях „Не схиляй своє личко прекраснее", „Тричі мені являлася любов", „Гей, рибачко чорноока", „Апострофа" (до Й. Д.), „Перспектива", „Рік минув, як ми пізнались". Хвора на легені, Ю. Дзвонковська невдовзі померла. її було похова­но на міському цвинтарі. Згодом Іван Франко писав, що вимріяна його чорноока Йосипіна, „чуючи в собі початки сухіт, кілька рік пізніше вмерла" на посаді народної вчитель­ки".

Це була друга поетова любов. Як сказано у вірші:

„Явилась друга - гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха і сумна.

Таємна й недоступна, мов святиня,

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

„Мені не жить, тож най умру одна!"

І мовчки щезла там, де вічно темно..."

Дослідники встановили, що І. Франко планував купити в Станіславові шматок грунту і заснувати рільничу спілку для свого соратника, відомого громадського діяча, письменника Михайла Павлика, який з радістю погодився на цю пропози­цію. Але плани не здійснилися з ряду причин, зокрема, через нерішучість Антоніни Дзвонковської, матері Юзефи. Про від­носини І. Франка з Ю. Дзвонковською та його перебування у Станіславові цікаво описано в документальній повісті Романа Горака „Тричі мені являлася любов" (К., 1983).

Влітку 1884 р.  Іван  Фрако здійснив мандрівки по Карпатах і Прикарпатті, щоб вивчити „природи красу, люду рідного бит". Саме в Станіславові він познайомився тоді з українським лек­сикографом і мовознавцем Єв­геном  Желехівським,   який,   за словами Каменяра, „нашої мови скарбницю здвигнув". Є. Желехівський пропагував твори письменника і прислухався до його порад при підготовці двотомного „Українсько-німецького словника". У 1884 р.   українська  письменниця і громадська діячка де­мократичного напряму Наталя Кобринська заснувала в Станіславові „Товариство руських жінок". Воно давало можли­вість безправним жінкам Галичини брати участь у громад­сько-культурній роботі. Спробу першої жіночої організації високо оцінив І. Франко. Напередодні з'їзду товариства він надрукував у пресі статтю „Перед збором руського товарис­тва у Станіславові", в якій недвозначно писав: „...Тільки той нарід здужав оснувати тривале й повне національне життя, що в нього жінки поняті свідомістю і ідеалами цього життя... тільки розумні і освічені матері, сестри, жінки, що думають, можуть випровадити і виховати розумне і освічене поколін­ня".

Каменяр виступив з промовою на самих зборах „Товариства руських жінок" у Станіславові, а докладний звіт з першого в Галичині жіночого форуму опублікував під назвою „Перші загальні збори руського жіночого товариства в Станіславові". За допомогою Франка Н. Кобринська видала у нашому місті альманах „Перший вінок" (1887). Пізніше вона підготувала також три випуски альманаху „Наша доля".

Голос Івана Франка неодноразово звучав перед українською громадою у Станіславові. В 1889 р., в доповіді з нагоди річниці Т. Г. Шевченка, він високо оцінив творчість видатного поета, а в 1890 році на шевченківському концерті, за спогадами колишнього учня станіславівської гімназії, письменника Михай­ла Яцківа, виступив з блискучою промовою про поему „Топо­ля". „Він сидів зі своєю дружиною, - згадував М. Яцків, - був у темно-синьому костюмі і вишиваній сорочці з синьою стрічкою... Франко зробив доповідь про „Тополю" Шевченка. Пам'ятаю його ядерний голос і ясний виклад".

Станіславівчани мали змогу бачити і слухати Івана Франка ще в 1910 і 1914 роках, коли він у залі „Руської бесіди" (тепер вулиця Січових стрільців, 24) читав своє поему „Мойсей". На згадку про цю подію в 1966 р. на цьому будинку встановлено меморіальну дошку, а в 1986 р. її урочисно оновлено. На гранітній плиті під барельєфним погруддям чи­таємо  пам'ятні  слова: „В   цьому  будинку  в   1889-1914  рр. геніальний  український  письменник,  революціонер-демократ Іван Якович Франко неодноразово читав свої твори".

     За твердженням В. Полєка, згадки про Станіславів знаходи­-
мо в творах І. Франка „Вандрівка русина з бідою", „Українсько-руська література ХVІ-ХVП віків" (1900) письменник опублікував народну пісню про бої за Станіславів між російськими царськими і польськими шляхетськими військами в 1764 р.

 Творчістю І. Франка особливо захоплювалася українська молодь Станіславова. В 1898 р. з нагоди 25-річчя літературної діяльності Каменяра прогресивна молодь міста у вітальному адресі писала: „Своєю невсипу­чою працею Ви, можна сказати виховали собі покоління, що чолом б'є перед Вами, вважає Вас своїм батьком, провідником, учителем". Шанували творчість І. Франка також селяни нав­колишніх сіл, які в 10-у річницю його смерті, 27 червня 1926 р., посадили у Станіславові пам'ятного дуба. Показово, що в урочистості взяло участь понад 2000 осіб.

Грабовецький В. Історія Івано-Франківська (Станіславова) з найдавніших часів до початку ХХ століття. Ч. 1 / В. Грабовецький. -Івано-Франківськ, 1999. - С. 261-264.