ІВАН ФРАНКО ПРО ГАЛИЦЬКИЙ КРАЙ У XV СТ.

Іван Франко був не лише славетним письменником, але й видатним істо­риком, який успішно досліджував різні питання історії України. У цьому відно­шенні привертає пильну увагу його дослідження „Панщина та її скасування 1848 в Галичині" (1897). У ній І, Франко подав також історію селянства Галичини XV ст., тобто часу, коли відбулося селянське повстання під проводом Мухи. А це в свого чергу з'ясовує причину його виникнення. Великий Каменяр на ве­ликій кількості джерел і літератури показав складні процеси в соціально-еко­номічному стані галицького селянства, в якому воно опинилося внаслідок зародження жорстокого кріпосного права. Дослідник з'ясовує правові відносини в Галичині XV ст., де існували різні права - руське, волоське, німецьке, поль­ське, тобто, за влучним виразом автора, „вавилонське міщанина правових порядків". Але окупаційно польсько-шляхетська верхівка намагалась, за даними Каменяра, витіснити староруське право і замінити його польським, що сприяло б порушенню ролі сільської громади і полегшувало б підкорення селян   пану.

І.Франко подав вдалу характеристику різних категорій селян в Галиць­кому краю „Якже ж жилось хліборобській людності, - писав він, - серед такої многоти прав? У початку XV віку й ще й геть пізніше бачимо в Червоній Русі двояку хліборобську людність - свободну і несвободну". Далі він уважно ха­рактеризує „несвобідних" селян-невільників і „свобідних-данників", а також людей службових, сотних, показує, як вони поступово позбавлялись права ви­ходу  із  села.

Іван Франко окремо зупинився на невільній категорії галицьких селян, які здавна жили „під руським правом, яке де в чому було корисне для людності, бо давало громаді значну самоуправу. А тим часом польські пани домоглися свого - перевели селян на польське право. „От тим-то не диво, - підсумовує Каменяр, - що від 1435 р., коли в Червоній Русі заведено польське право і польські суди, до кінця XV віку осель на німецькому праві все збільшується, поки в кінці зовсім не пропали невеличкі рештки староруського вічевого по­рядку по селах і не запанувало обік панщизняних тягарів також панське (домініальне) судівництво".

Лише подекуди „в гірських сторонах" та ще трохи деякі свобідні селяни „що жили в так званих дворищах", не робили панщини, а решта підданих вже у XV ст. стала, за твердженням дослідника,   пригнобленою  массою. „Та  з  часом, - пише Франко, - перехід кметів із місця на місце робиться чимраз труднішим, обшир дворищ через поділ зменшується, тягарі ростуть, і вже в XV віці багатьох вільних кметів, добровільно записується чи то в ординці у каланники,  поки в  XV  віці  всіх їх  не зрівняло одне важке  підданство".

Тепер І. Франко пояснює причину антифеодальних повстань: „Від того часу доля наших селян була тяжка, одностайна. Лиш зрідка траплялись проблески такі, як козацькі війни, коли селяни тисячами піднімалися проти панів". Ось саме ця основна економічна причина і сприяла вибуху селянського повстання 1490-1492 р р., яку так ясно з'ясував Іван Франко в своїй праці „Панщина та її  скасування   1848  р.  в   Галичині".