ПЕТРО ФРАНКО – ПЛАСТУН, ЛЕТУН, ЛІТЕРАТОР
21 червня минуло 110 років з дня народження видатного громадського діяча, пластуна, науковця, літератора та педагога Петра Франка. Народився він у Нагуєвичах Дрогобицького повіту і був старшим сином письменника І. Франка. Про нього як особистість маємо дуже багато різних думок, часто суперечливих, проте в цілому за ними можемо побачити бурхливу діяльність особи в різних ділянках суспільного життя, яке було досить коротким. Був активним пропагандистом здорового способу життя, і ця одна пристрасть, мабуть, залишилась у нього до пізнього віку. Спільно з професором І. Боберським закладав основи термінології в спорті, довший час очолював спортивний клуб "Україна". Одушевлений якоюсь справою, він умів віддати їй багато часу, вмілості та ініціативи. Це ми можемо простежити в його праці з молоддю. Ще до виникнення "Пласту", спільно з учасниками студентського руху О. Степанівною, Р. Сушком, І. Смолою, В. Кучабським створює молодіжні гуртки. Він і є поруч проф.. Івана Боберського, першим автором "Пластових ігор" і реалі затором їх на терені перших пластових гуртків. В 1911 р. П. Франко створив так званий пробний таємний гурток при філії Української академічної гімназії у Львові, куди ввійшли учні старших. В березні 1912 р. він переріс у досить широку пластову організацію, що діяла до самої війни й нараховувала 120 членів. Третій пластовий гурток ним було засновано на початку квітня 1912 р. в дівочій семінарії Українського педагогічного товариства у Львові. Цікаво, що саме він запропонував назву організації, можливо, за підказкою свого батька. За його редакцією видавався журнал "Вісті з Запоріжжя». В ньому поміщалось окрему сторінку "Пластовий Табор». В 1914 р. вступив до лав Українських Січових Стрільців разом з усім мандрівним пластовим табором. Був у ступені поручника і командира сотні у Легіоні УСС (1914-17). Бере участь у Листопадовому зриві у Львові. Зокрема. Очолює перебрання українськими військовими частинами казарм Фердинанда. В Українській Галицькій Армії став сотником і референтом летунства у Начальній Команді (з 1.12.1918 по 26.03.1919). Свою летунську кар'єру П.Франко розпочав набагато раніше у частинах летунської школи австро-угорської армії в м. Вінернойштадт, а потім у м. Райловац біля Сараєва в Сербії. П. Франком було організовано летовище в Красному біля Львова та забезпечено його бойовим летунським парком, нав'язано контакт з Головним управлінням Повітряного Флоту Української Народної Республіки. П. Франко особисто брав участь в бойових вильотах. Під час розвідувального польоту 4 січня 1919 р. над польськими позиціями був підбитий і попав до одного а найжахливіших польських таборів військовополонених - «Домб'є» під Краковом. Звідси він втікає через Прагу, Відень, Будапешт, Станиславів і вже 21 січня 1999 р. зголошується до свого командування. 10 квітня 1919 р. у складі Червоного Хреста П. Франко відбуває до Белграда в справі українських полонених. За заслуги Головний Отаман С. Петлюра надає Франку звання полковника. Про його бойові шляхи можна довідатись з спогадів, які писались ним до історичного альманаху "Літопис Червоної Калини". Після завершення визвольних змагань 1918-21 рр. П. Франко повертається до педагогічної діяльності. В 1922-30 рр. він є вчителем гімназії в Коломиї. Тут він прикладається до розбудови місцевого осередку «Пласту», є виховником юнацтва. В 1931 -1933 рр. на запрошення уряду УРСР і за рекомендацією президента Польщі І. Мосціцького перебував у Харкові. До 1936 р. працює старшим науковим співробітником у Харківському науково - дослівному Інституті прикладної хімії. Після повернення до Галичини поширював правду про голод в Радянській Україні. Ці повідомлення пізніше стали вироком сину Каменяра. В 1936-39 рр. працює учителем гімназії у Львові та Яворові. Постійно займається науковою діяльністю, є членом НТШ. Є автором 36 зареєстрованих винаходів, переважно в галузі переробки молока. Видав словник хіміко-технологічної термінології та підготував до друку англо-український та німецько-український словники. П. Франко працював і на літературній ниві. Збирав фольклорно-етнографічні матеріали та писав оповідання. Видав більше 15 книг. Найбільш відомими з них є: «Пластові гри і забави» (1913), «Як закладати пластові дружини», «Таборування», «Шведська руханка», пригодницька повість «Від Стрипи до Дамаску», «Іван Франко зблизька» (1937). Мало кому відомо, що саме він написав два останні розділи до повісті свого батька І. Франка «Борислав сміється». Також, ним перекладено батькові твори «Іван Вишенський» та «Мойсей» не польську мову. Використовував псевдонім «Red Воу» (рудий хлопець»; через колір волосся).
В часи першої більшовицької окупації Галичини (1939-41) призначений деканом товарознавчого факультету Українського державного Інституту радянської торгівлі у Львові), вибраний депутатом до Верховної Ради УРСР (1940). Паралельно є директором меморіального музею І. Франка. Проте, радянська влада не забула про громадську діяльність П. Франка, його державницьку позицію. 28 червня 1941 р. НКВС його заарештувало. Подальша доля невідома...
28 червня 1998 р. на стіні Комерційної Академії у Львові, де працював П. Франко, встановлено пам'ятну дошку львівського скульптора, народного художника України, лауреата державної премії імені Т.Шевченка, професора Е. Миська. Ім'я сина Каменяра носить один з юнацьких куренів Національної Скаутської Організації «Пласт». Це підготовчий курінь з Краматорська До-нецької області.
