Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

ІВАН ФРАНКО І ЙОГО ДІТИ



І син, і дослідник його творів

Продовжуємо публікувати матеріали про Івана Франка та його родину, яка пов'язана з Калушем і Підгірками. У першому нарисі подана характеристика життя і наукової діяльності найстаршого сина письменника Андрія Франка (1887-1913) (Див. „Дзвони Підгір'я" № 45-46 за 16 квітня 2005 р.). Цей нарис присвячений другому сину письменника Тарасу, який прожив довге й цікаве життя, тісно пов'язане з нашим краєм. Починаючи з дитячих років і до глибокої старості, він відвідував родину в Підгірках, жив тут цілі канікули, коли вчителював в гімназіях - Станіслава (1939-1945), брав участь у суспільному житті Калущини, листувався з багатьма місцевими діячами (зокрема, в музеї І.Франка зберігаються листи до Матковських, Володимира-Омеляна Франка та інших). Тарас був аматором-живописцем, і до музею потрапили його картини примітивізму („Панський двір в Підгірках", „Сльота"; „Роксолана"), пейзажі та інші. Тут також зберігаються деякі наукові твори Тараса Івановича, фотографії, рукописи. Окрасою є його великий портрет, намальований олійними фарбами. Нещодавно Дарина-Люба Франка - онука Івана Франка, яка проживає в Києві (1926 р. н.), подарувала музеєві портрет Івана Франка роботи Тараса. Тут є і портрет першого кохання письменника Ольги Рошкевич з Лолина (теж робота Тараса). Він намалював і Целіну Зигмунтовську (зберігається у Львові). У Підгірках часто відпочивали і допомагали в господарстві діти Тараса - Зеновія, Люба та Роланд. Про них теж будуть опубліковані нариси.

Франко Тарас Іванович (9.03.1889, Львів - 13.9.1971, Київ) - другий син в сім'ї Івана Франка, український вчений, письменник, перекладач, ентузіаст розвитку спорту в Галичині, педагог, аматор живопису, журналіст, член спілки письменників.

         1907 р. закінчив з відзнакою львівську гімназію. За спеціальністю "класична філологія" навчався у віденському університеті як державний стипендіат впродовж одного року (1909-1910). У 1913 р. закінчив навчання у Львівському університеті "класична філологія". У буремні роки першої світової війни служив офіцером австрійської армії на італійському фронті. У грудні 1915 р. відбулася остання зустріч Тараса Франка зі смертельно хворим батьком, який перебував тоді у військовому шпиталі українських січових стрільців. Через воєнне лихоліття похорон І. Франка відбувся без участі його сина... Наприкінці війни у лютому 1918 р. опинився на східному фронті. Доля закидає його до Москви, де він змушений був працювати як полонений австрійської армії на залізничній колії. У 1918-1922 рр. працював як науковець, журналіст, письменник, перекладач, лектор у системі державного видавництва у Харкові. У 1922 р. повернувся до Львова, де одружився з Катериною Фалькевич. Упродовж 1922-1929 рр. вчителював у львівській "академічній" українській гімназії, викладаючи грецьку і латинську мови. У 1929 р. польські урядовці переводять Тараса Івановича у м. Ряшів (Жешув), де він змушений працювати в польській гімназії вчителем фізкультури. У 1934 р. повертається до Львова, звернувшись із клопотанням до Міністерства освіти Польщі про переведення до Львова чи іншого міста Галичини, де функціонували українські школи. І лише у липні 1939 таки дочекався відповідного рішення вищого освітянського керівництва, яке призначило місцем його праці м. Станіслав (тепер Івано-Франківськ), де в радянський період працював учителем російської мови та літератури в школі. Упродовж німецької окупації німецьку мову і літературу в торгівельній гімназії. Після закінчення Другої світової війни працював викладачем класичних мов у Львівському університеті, який вже на той час носив ім'я його батька. У період з 1948 р. до червня 1949 р. був директором Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка. У 1950 змушений покинути родинне гніздо і разом з сім'єю переїхати до Києва, де з серпня працював на посаді наукового співробітника і завідувача бібліотеки І. Франка в Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. Накопичив і натхненно опрацював архівний фонд І. Франка у відділі рукописів Інституту, що послужило основою складної текстологічної роботи як одного з упорядників чотиритомного видання творів його батька «Літературна спадщина». Автор монографії «Іван Франко і Борислав», яка була подана на здобуття ступеня кандидата філологічних наук. У1953 р. однойменна дисертація була захищена.

Тарас Франко - один із упорядників текстів і авторів коментарів та приміток до зібрання «Твори Івана Франка: У 20-и томах» (том 20, "Вибране листування письменника», вийшов у 1956 р). Виявив себе як консультант кінофільму «Іван Франко», лектор-франкознавець. У 1963 р. виходить на пенсію, продовжуючи літературознавчі дослідження та перекладацьку діяльність.

І. Франко був свідком перших творчих здобутків Тараса, котрий ще у 1913 р. видав збірку власних поезій «На крилах гумору»,«З чужої левади», а також опублікував зібрання перекладів віршів античних поетів Горація, Катулла і Марціяна «Старе вино в новім місі».

Тарас Франко - автор переспівів «Збиточний Амор» (1918), переказу твору Арістофана «Хмари», окремої книжки «Нарис історії римської літератури» (1921), спортивних видань «Історія й теорія руханки» (1923), «Розвиток руханки серед українців» (1925).

Окремим 23-м томом «Збірника філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка» (останнім томом цієї видавничої серії НТШ) вийшла у світ у 1937 р. монографія Т. Франка «Критичний розбір поеми Івана Франка «Лис Микита», яка збагатила українську філологічну науку та розширила наукові горизонти франкознавчих досліджень. Існує п'ять прижиттєвих видань «Лиса Микити». У перших трьох виданнях на початку, під заголовком, стояли стереотипні слова «Переробив з німецького». Т. Франко висловив припущення, що автор так вчинив, оскільки сподівався, що його праця як переробка із німецької шкільної книжки «Рейнеке Фукс» Гете легше могла потрапити до шкільних бібліотек. Фабулу казки обробляли різні автори, найкраща творча інтерпретація сюжету, на думку Т.Франка, належить саме Гете. Вчений вважав, що «Лис Микита» є не дослівним перекладом чи переробкою, а «майже оригінальним твором» І. Франка, покладаючись при цьому на слова батька: «Дослівно я не перекладав нівідки ні одного рядка...».

Над цим твором автор працював з ранньої молодості до останніх років життя.

Первісний текст, надрукований в дитячому журналі «Дзвіночок» у 1890 р., перенасичений, на думку Т.Франка, діалектизмами.

У другому виданні (1896 р.) автор поширив первісних дев'ять пісень до дванадцяти і додав вступ «Хто такий Лис Микита і звідки родом?». У наступних виданнях І. Франко намагався переробити мову віршованої казки на загальноукраїнську літературну. Т Франко вважав, що найкраща мовна переробка франкового «Лиса Микити» належала М. Рильському.

У монографії Т. Франка здійснено аналіз художніх засобів поеми, які знайшли відображення в особливостях образного стилю, тобто його тропах і фігурах.

Т.Франко підкреслював, що запозичення з фольклору в «Лисі Микиті» є не дослівним перенесенням, а радше ремінісценціями численних фольклорних записів «поговірок», що увійшли до упорядкованого І. Франком тритомного корпусу «Галицько-руських народних приповідок». Фольклорну основу мають численні вигукові та ономатопоетичні слова. Сини І. Франка Тарас та Андрій брали участь у поповненні колекції приповідок та опрацюванні й підготовці до друку багатотомної збірки прислів'їв. Використавши також друковані збірки прислів'їв, записані іншими етнографами, І. Франко зумів надати казці про Лиса національного колориту, що не вдалося здійснити жодному з його попередників.

Ще з юнацьких років І. Франка зацікавив комічний жанр тваринного епосу. Персоніфікація (уособлення) була головним засобом комізму поеми. У віршованій казці І. Франка персоніфіковані тільки тварини: вони мислять і говорять, немовби люди, які також присутні в тексті поеми.

На глибоке переконання Т. Франка, «Енеїда» І. Котляревського і «Лис Микита» І. Франка, в яких найкраще з усіх попередників і «наслідувачів» творчо інтерпретовано «інтернаціональний сюжет», зайняли в українській літературі особливе місце.

Т. Франко - автор декількох книжок спогадів про І. Франка, які з 1956 р. багато разів перевидавалися з деякими доповненнями. Зокрема, у виданні 1966 р. «Про батька», здійсненому видавництвом «Дніпро», вчений вмістив статті, оповідання, спогади, присвячені пам'яті Івана Франка. Серед науково-публіцистичних досліджень слід згадати такі найбільш значимі праці, як «Громадська діяльність Івана Франка», «Іван Франко - поборник миру», «Бориславський цикл», «Іван Франко про літературну творчість», «Іван Франко про Шевченка».

«Іван Франко-перекладач і популяризатор творів світової літератури», «Іван Франко в листуванні», «Іван Франко і античність», «Вшановування пам'яті Івана Франка»

У статті «Іван Франко - поборник миру» вчений подав деякі маловідомі фактологічні документальні відомості, пов'язані з його перебуванням у австрійській цісарській армії. На відміну від багатьох сучасників, обізнаних біографів І. Франка (зокрема, академік В. Щурат), які заявили, що знають його життя достеменно, та переважної більшості навіть близьких до вченого людей Т. Франко на основі архівних документів та листування батька з М. Павликом, Ф. Вовком та іншими діячами аргументовано доводив, що впродовж трьох з половиною тижнів (від 1 жовтня до 16 листопада 1879 р.). І Франко таки служив у цісарському війську. Т. Франкові вдалося дослідити за допомогою порівняльного аналізу суперечливих даних кількох документів «Абшид» та паспорта загального ополчення № 61, що Іван Франко належав до військової комендатури в Самборі, до полку піхоти № 77. Однак солдат служив у Львові при 55-му Бережанському полку піхоти. Військова частина була розквартирована у Львові в казармах по вулиці Курковій (тепер Лисенка) Усунули Івана Франка з війська, за його словами, «за неспособностею». Про епізод з військовою службою І. Франка, як зазначав Т. Франко, можна також довідатися зі змісту листа батька до Ф. Вовка (листопад 1879 р.).

Найбільшим за обсягом та найглибшим за станом наукової розробки проблематики було дослідження Т. Франка « Бориславський цикл».

Автор дисертаційного дослідження «Іван Франко і Борислав» був всебічно обізнаний з т. зв. бориславським циклом вченого. Іван Франко перший з українських письменників взявся до зображення складного життя і боротьби бориславських робітників нафтових промислів, яких ще називали ріпниками. На думку І. Франка, до цього циклу входять 16 художніх творів (13 прозою і 3 вірші) і 5 статей. Центральною повістю, навколо якої групуються оповідання та інші твори, є «Борислав сміється». Усі твори циклу об'єднані тематично й ідейно, у деяких з них виступають ті ж самі персонажі Бориславська епопея мала творити трилогію: «Воа соnstrictor», «Борислав сміється», «Андрусь Басараб». Окрім вищезгаданих творів І. Франка про Борислав, цикл охоплює ще три «ескізи», які на час написання статті Т. Франка не були опубліковані. Загалом виходило 24 твори.

 

Оновлено 03-07-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка