З ГУЦУЛЬЩИНОЮ В СЕРЦІ...
Хто хоче пізнати поета, мусить побувати в його країні - писав великий німецький поет Йоганн Вольфганг Гете, закликаючи дослідників письменницької спадщини вивчати все, що пов'язане з особою та творчістю митця. Сьогодні напередодні 150-річчя від дня народження одного з найбільших геніїв, що їх зродила земля українська - Івана Франка, - ці слова особливо актуальні.
На початку XXI століття ще і ще раз повертаємося до тих місць, де ступала нога великого генія, тих країв, з якими найбільше пов'язані його твори. Місць таких чимало. Дрогобич, Борислав, Львів, Київ, Відень, але серед них особливо вирізняються рідна письменникові Бойківщина, як і мила його серцю Гуцульщина. Як справедливо зазначає відомий літературознавець Іван Денисюк, „рідна Бойківщина найчастіше місцем дії Франкових героїв, але не менше цікавила його й Гуцульщина, про яку він писав наукові статті, вірші, оповідання. Саме на Гупульщииі, спочатку над Білим, відтак над Чорним Черемошем - у Довгополі, Буркуті й Криворівні - відпочивав письменник з перших років XX століття до початку імперіалістичної війни майже щоліта. Приїжджав сюди Каменяр після багатьох „вершин і низин" у громадському й особистому житті, втомлений, хворий, але не позбавлений „тверезого та при тім наскрізь поетичного розуміння життя, того найвищого скарбу чоловіка, в якім він ніколи не повинен зневіритись".
Гуцульщина стала основою ряду творів великого письменника, починаючи ще від ранньої повісті „Петрії й Довбушуки". А далі гуцульська тема присутня у Франкових творах: „Терен у ночі", „Як Юра Шикмашок брів Черемош", „Гуцульський король" та ін. Врешті гуцульська тематика у художніх творах І. Франка неодноразово стала предметом літературознавчих студій М. Возняка, І. Деиисюка, М. Нечиталюка, П. Колесника та ін.
Починаючи з 1903 року Криворівня стає місцем відпочинку, а водночас місцем інтелектуальної праці оточення письменника: пп. Гнатюків, Грушевських, а від 1905-11 років Хоткевичів. Сюди аж до вибуху Першої світової війни на довший чи коротший побут приїжджали видатні інтелектуали придніпрянської та придністрянської України, за що Криворівня отримала назву українських Атен.
Для нас важливим є глянути, як фіксує мемуаристика деталі Франкового побуту на Гуцульщині, зокрема в Криворівні, врешті для нас, людей XXI ст., важливою є та інтелектуальна атмосфера, що витворилася серед української еліти початку XX ст., центральною фігурою якої, без сумніву, був Іван Франко. Не байдужим є те, як вихідці з Гуцульщини берегли пам'ять про письменника, популяризували його творчість серед інших народів. Неоціненну роль у пізнанні цих проявів нашого інтелектуального життя дають спогади про письменника.
Саме такий підхід до проблеми зумовлений тою роллю, яку відіграють мемуари у наближенні до сучасності постаті видатного діяча. Розповідаючи про якусь важливу подію, мемуари значною мірою відрізняються від художніх творів формою викладу, відсутністю певних сюжетних прийомів. Хронікальність та фактографічність викладу матеріалу роблять мемуари близькими до щоденника. Іноді вважають, що мемуари близькі до риторичної прози, наукових біографій, документально історичних нарисів.
Характерно, що мемуаристика про Івана Франка, яка
здебільшого написана після відходу письменника у вічний світ, значною мірою охоплює різні часові площини.
Найсвіжішими є враження, написані поетом по гарячих слідах тієї чи іншої події, того чи іншого факту. Такими були враження, зафіксовані по гарячих слідах студентської мандрівки влітку 1884 року, одним з натхненників якої був сам Іван Франко. Крім міст і містечок Бойківщини, студентська громада відвідала гуцульські краї: Делятин - Дору -Микуличин - Майдан - Чорногору - Жаб'є - Устєріки -Сокільську скалу - Вижницю.
Дня 8 серпня. Делятин.
Село за селом, кукурудза, тютюн,
І Прут срібноводий, і гори!
0 гарний ти краю! Та скільки то сліз
Росить ті широкі простори!
1 тут ми солярню підем оглядіть,
В нас солі найбільші достатки,
Та сіль найдорожча, проте, на весь світ;
Се через австрійські порядки.
Нехай жиє хімія! Скоро вона
Навчиться хліб з камня робити,
То тут пайхлібніиш буде сторона,
Що зможе всі доли кормити.
Дня 17 серпня. Жаб 'є.
Ось Жаб'є, гуцульська столиця. Нема,
Мовляють, села понад Жаб'є.
І більшого лиха шукати дарма.
Чи ж люд той зовсім воно заб 'є.
Та головне, що 28-річний поет бачить в учасниках студентської мандрівки праобраз громади майбутніх патріотів України:
Хай кращої долі задатком будуть
Ті наші робочії руки!
А завтра з нас кожний піде в свою путь -
До праці! До діл! До науки!
Роль і місце письменника в історії Гуцульщини найточніше передають спогади про письменника , які фіксують окремі епізоди його життя у горах, врешті осмислення цих фактів з висоти того часу, коли писалися самі спогади.
У випадку з мемуаристикою про Івана Франка маємо ту особливість, що ряд спогадів, написаних українськими діячами, як і приятелями поляками, випукло передають стосунки великого сина України з українськими, польськими, німецькими діячами не тільки на Гуцульщині, але й далеко за її межами.
До недавнього часу мемуари про перебування І. Франка на Гуцульщині пов'язували зі спогадами криворівнянського пароха Олекси Волинського, написаними до 10-річчя від часу смерті письменника. Як і спогади О. Волинського з гуцульськими Атенами - Криворівнею пов'язані спогади про І. Франка відомого літературознавця Михайла Могилянського, сина українського письменника Андрія Чайковського Миколи, письменника і культурного діяча, що творив у післявоєнні роки на американському континенті Романа Завадовича, видатного польського письменника і літературознавця Станіслава Вінценза та ін.
Як відомо, починаючи з 1900 року Іван Франко майже щороку влітку відпочивав після тяжкої щоденної праці у Криворівні та інших селах Гуцульщини. Один із портретів Івана Франка роботи Івана Труша створений у Довгополі.
Знаний український письменник, публіцист і літературознавець Михайло Могилянський пише про зустрічі з Іваном Франком у Львові та на Гуцульщині після 1912 року, коли хвороба письменника серйозно прогресувала. Як і для інших вихідців з Наддніпрянщини для М. Могилянського незвичним був побут І. Франка у Львові, але особливо його вражав спосіб відпочинку письменника на Гуцульщині. „В перші дні по приїзді, вертаючися з гір, куди ходив босий по гриби, завітав Франко до Гнатюка. Сів коло столу й почав розглядати якусь книжку, швиденько перегортаючи сторінки ліктем. Почалась розмова: знов вільно потекли глибоко цікаві думки. На запитання Коцюбинського, що робить, оповідав, що перекладає Гесіода, робить примітки, має деякі думки, яких не стрічав у літературі. М. Могилянський згадує про намір письменника написати оповідання з життя Гуцульщини „Чудо в Головах"', однак стан його здоров'я не дозволяв зробити цього.
Про міцне фізичне здоров'я письменника, а разом з тим про недугу, яка його підкошувала, М. Могилянський пише: «Колись у часи здоров'я він цілими днями борсався у гірських річках, руками ловлячи рибу, цілими годинами лежав де-небудь на березі під корчем, втопивши очі в річку і приглядаючись до подій в її глибині. Ще й тепер він по двічі на день, як коза, дереться босий по горах по гриби. „Був мені голос - пояснював нам своє завзяття в збиранню грибів, - ходи двічі на день босий по гриби, то покращає на руки..." І він совісно виконував пораду таємного голосу... Кілька разів я прилучався до нього. Босий і недужий він ходив так швидко, що зійтися з ним було нелегко. Він відшукував гриби і зривав їх обережно ногою, а син Андрій, що ходив за ним, ховав їх до кошика. Коли хто на його очах необережно ламав гриба, те викликало вираз справжнього болю на його обличчі".
Фізична недуга І. Франка заставляла його шукати ліків. Письменник поїхав до Одеси, а коли лікування там не дало ефекту, щоліта у Криворівні мочив свої хворі руки у гуцульському „чуркалі "(джерелі), переконаний, що в тому чуркалі розмотуються дроти з його рук. Про цю обставину у житті поета писав літературознавець Михайло Мочульський: „А що дроти були на руках тисячометрові, поет потішав себе, що розкріпощення його рук ще нескоро прийде, але таки прийде колись. Але бажаний день волі для його великого духу не приходив, руки й далі були тисячометровим дротом, демони й далі мучили бідну душу поета, а він марнів і марнів".
Перебування І. Франка на Гуцульщині найяскравіше представив парох Криворівні о.Волянський - цікава особистість, якого дуже шанував І. Франко. У своїх спогадах про письменника о.Волянський виділяє два періоди перебування І. Франка в Криворівні: перший тривав від 1901 до 1907 років, коли І. Франко був здоровий, другий - від 1908 до 1914 року, коли настала катастрофа його фізичної немочі, що мала вплив на його творчість.
Для нашого сучасника особливе значення мають спогади о.Волянського, які свідчать про ставлення І. Франка до релігії, адже цим питанням особливо спекулювала радянська пропаганда. Поведінка видатних представників української інтелігенції у Криворівні мала вирішальний вплив та місцевого селянина-гуцула. „А власне цим своїм поведенням дав він (І. Франко - М. Г.) доказ своєї інтелігенції та культурності, бо зараз першої неділі той ославлений атеїст явився в церкві і зайняв місце поміж господарями, а коли зачалася Служба Божа, підійшов до криласа і співав разом з дяками. Тут мушу зазначити, що всі літники криворівнянської колонії ходили на недільні богослужіння до церкви, а особливо поява Франка і проф. Грушевського викликала велике вражіння на населення, яке підмальовувалося на його лицях, та ще з більшою пошаною відносилися мої парохіяни за те, що не стидалися зайняти своїх місць у церкві межи господарями і так, стоячи врівень з ними, слухали Служби Божої".
Автором спогадів про перебування І. Франка в Карпатах був також відомий дитячий письменник Роман Завадович. Сім'ї І. Франка та батька Романа Завадовича, відомого тернопільського правника, проживали на відпочинку у хаті Василя Якіб'юка. „Із оскленого ґанку, де красувався вимальований олійними фарбами герб Галичини, жовтий лев на синьому полі, ви входили не то у великі сіни, не то в незамешкалу кімнату з дверима на всі чотири сторони світу. Ліворуч і праворуч були кімнати для гостей - „літників", а просто - вхід до мешкання самого господаря. Під підлогою льох і темниця для виявлювання фотографічних кліш, бо Якіб'юк був не тільки талановитим різьбарем, але й непоганим фотографом. У суміжних кімнатах з одного боку проживав Іван Франко, а з другого мої батьки зі мною".
З ім'ям видатного польського письменника, культуролога, гуманіста Станіслава Вінценза (1888-1971) пов'язана діяльність Івана Франка як письменника, культурного діяча на ниві польсько-українського порозуміння. Станіслав Вінценз більшу частину свого життя прожив на Гуцульщині. Власне село Слобода-Рунґурська - батьківщина письменника. Після закінчення Віденського університету Станіслав Вінценз довгий час жив у Криворівні на Гуцульщині. У 1936 році до 20-річчя смерті Івана Франка він спорудив на власні кошти пам'ятник письменнику у рідному селі Слобода-Рунґурська біля Печеніжина.
Автор широко відомої фольклорно-етнографічної книги про життя і побут гуцулів ,,На високій полонині" та інших художньо-публіцистичних творів з життя Гуцульщини після окупації Галичини радянською армією змушений був емігрувати до Швейцарії, де жив до останніх днів. Саме ця гірська країна нагадувала письменникові рідні гуцульські плаї та полонини.
Живучи на еміграції С. Вінценз приділяв значну увагу популяризації польської та української культури в Европі. Видатний польський інтелектуал перебував у приятельських стосунках з багатьма українськими діячами, зокрема з Іваном Франком. У 1985 році у краківському місячнику „Znak" (№ 367, с. 81-86) були надруковані спогади Вінценза, в яких маємо цікаву характеристику геніального українського письменника і діяча, його стосунки з видатним польським журналістом, редактором часопису „Кurjer Lwowski" Болеславом Вислоухом чи унікальним самоуком, вихідцем з Гуцульщини Петром Шекериком-Дониківим.
Спогад С. Вінценза цікавий ще й тим, що його автор досить детально подає історію будівництва пам'ятного знака на честь Івана Франка, спорудженого у Слободі-Рунгурській. Про ці факти громадянської уваги польського вченого до українського письменника Станіслав Вінценз згадує: „Найважливіше однак, що у моїй пам'яті (Франко) залишився людиною правди, так він на мене вплинув і таким залишився у моїх очах, як будитель. а не як представник певної соціальної верстви. Я не забув про це, а у 1936 році знайшов спосіб скромно виразити це. У Рунгурській Слободі (Sioboda Rungurska), маєтку мого батька, ми мали невеликий парк попід лісом. Там була алея, яка виходила у поля - чогось там бракувало. І саме там у двадцятилітню річницю смерті Івана Франка я наказав поставити цоколь (п'єдестал) з місцевого піщаника. Мені забракло грошей на таблицю з граніту. У той час мене відвідав приятель мого батька англієць з походження та скоріш за все австралієць Еглин Кауфман. Він покритикував те, що пам'ятник не має таблиці, і дав на неї гроші. На верху ми написали по-українськи: „Вірую в силу духа", а нижче-дати і польською мовою: „Пам'яті Івана Франка - сина цієї землі".
На Гуцульщині у 1914 році письменника застав вибух світової війни. З цього приводу О. Волянський писав: „ Пам'ятного 1914 року Франко рівно ж загостив до Криворівні, але як від 2 серпня зачали сипати виповідження війни, немов гриби по дощі, порадили ми Франкові вертатися до Львова. Тоді то 19 чи 20 серпня попрощалися ми з Франком, бажаючи йому всього найкращого та найліпшого, а що з нас ніхто не мав уяви про ті всі страховища війни, які приходилося нам опісля переживати, бо всі думати, що війна за два-три місяці скінчиться, бажали йому на дорогу „до милого побачення".
Сама подорож хворого Івана Франка з Криворівні до Львова проходила через залізничний двірець у Ворохті. Як згадував видатний український математик Микола Чайковський, „на ворохтянському вокзалі зустрілись ми з Іваном Франком, який теж вертався з Криворівні до Львова. З ним їхала якась старша жінка, яка несла невеликий клуночок - увесь дорожній багаж великого Каменяра. При касі не вистачило йому грошей на білет, і я дав йому срібну п'ятикоронівку, мій останній скромний дар найбільшому Синові Галицької Землі...
Їхали ми цілу ніч у темному вагоні, поїзд посувався черепашиними темпами, щоб не робити стукоту. По дорозі в Станиславі всідали нові пасажири, втікачі з Поділля - російські війська посувались переможно на Захід.
На Львівському вокзалі ми попрощатися з Франком востаннє..."
Гуцульшина - важлива сторінка у творчості та особистому житті великого Івана Франка. Спогади про працю і відпочинок письменника в „краю вічнозелених смерек" - важлива сторінка пізнання Івана Франка як „цілого чоловіка".
