Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

У ПАМ\'ЯТІ НАЩАДКІВ



Все менше часу залишається до знаменної дати: 150-річчя від дня народження Івана Франка. Цю подію широко відзначають співвітчизники, українці, які проживають за кордоном, всі, кому дороге ім'я титана праці і велета духа.

         Ми, івано-франківці, пишаємося, що життєві дороги І. Я. Франка багато разів приводили його в наше місто. Перегорнемо сторінки біографії Великого Каменяра, пов'язані з Станиславовом (таку назву мав у минулому Івано-Франківськ).

        Восени 1883 року до міста у межи­річчі двох Бистриць його запросив уні­верситетський товариш Владислав Дзвонковський. Про ті часи Іван Франко згадував пізніше в „Нарисі історії ук­раїнської літератури": „Дзвонковський ввів мене в дім Броніслава Дескура, де під проводом старого і дуже симпатич­ного господаря відбувалися оживлені розмови молодіжи, що шукала нових доріг для суспільнокорисної праці".

         Броніслав Дескур був неординар­ною особистістю. В минулому замож­ний поміщик, він за участь у повстанні 1863 року зазнав репресій, емігрував до Галичини і поселився в Станисла-вові. Тут були його політичні однодумці: сестра Антоніна та її чоловік Вла­дислав Дзвонковський, також актив­ний учасник визвольних змагань за не­залежність Польщі. Переслідуваний урядом царської Росії, останній змуше­ний був залишити Польщу. Спочатку виїхав з дружиною, донькою Юзефою і сином Владиславом до Франції, а по­тім доля закинула його до Станисла-вова.

         В „оживлених розмовах" молоді в помешканні Б. Дескура брав участь та­кож Фелікс Дашинський, колишній учень Станиславівської гімназії, звід­ки був виключений за пропаганду со­ціалістичних ідей. Пізніше, під час навчання в Дрогобицькій гімназії він по­знайомився з І. Франкам, і це знайом­ство переросло в щиру дружбу.

         Отже, в Станиславові Іван Франко тісно спілкувався з представниками прогресивної польської інтелігенції. Це спілкування дало поштовх літератур­ній творчості, зокрема, для написання повісті „Не спитавши броду".

         Була ще одна важлива чи не найголовніша причина частих відвідувань І. Франком Станиславова. Тут він познайомився з сестрою Владислава Дзвонковського, Юзефою, вродливою, духовно багатою дівчи­ною, яку щиро покохав. З нею прагнув поєднати своє життя. Просив у матері Юзефи, Антоніни „о руку і серце її доч­ки", пропонував спільними силами вес­ти господарство. Одначе, одержав від­мову.

         Гірка образа залягла у серці Фран­ковім. Причину відмови він вбачав у тому, що Юзефа походила з аристок­ратичної польської родини, а його, се­лянського сина зневажала. Ці думки знайшли відображення в його поезії:

Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Що між нами народнії сльози.

Що любитись не мож нам, не слід,

Я й забув, що столітні погрози

 Відлучили від мого твій рід.

          Однак, була інша причина, яка уне­можливлювала заміжнє життя Юзе­фи Дзвонковської. Вона хворіла на су­хоти, невиліковану на той час хворо­бу. Про це Франко дізнався пізніше. Своїй коханій він присвятив ряд прек­расних поезій, сповнених смутку і без­надії.

         В Станиславові Франко не раз вис­тупав на літературних вечорах, прис­вячених пам'яті Т. Г. Шевченка. Ось як повідомляла львівська газета „Діло" про один з таких вечорів, який відбув­ся 31 березня 1890 року: „Найбільшої, безперечно, ваги був відчит пана Франка про Шевченкову „Тополю". До­повідач дуже основно розказав про легенди всіх народів, про ті легенди, в котрих ще і нині спочивають могучі се­мена творчості поетів. І Шевченко радо сягнув до того скарбу всієї людськості. Відчит вислухано з великою увагою хоч був написаний дуже нау­ково".

         Того дня жителі Станиславова мог­ли осягнути велич двох титанів: Тара­са Шевченка та Івана Франка, який, популяризуючи творчість Кобзаря, ішов його тернистим шляхом.

         В 1914 році хворий Іван Франко виступав перед інтелігенцією Станис­лавова в приміщенні культурно-освіт­нього товариства „Руська бесіда", де читав уривки із своєї філософської по­еми „Мойсей". Натхненно звучали сло­ва поета, звернені до співвітчизників:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той, на роздорожжу,

Твоїм будущим душу я тривожу...   

Та прийде час і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

         Шкода, що ідеєю державотворен­ня, яка була так близька Франкові, не переймаються сьогодні більшість на­ших політиків.

         Нині пам'ять Франка увічнена в місті, яке носить його ім'я. Про перебу­вання поета в колишньому Станисла­вові нагадують меморіальні дошки, ба­рельєф, що прикрашає фойє музично-драматичного театру ім. І. Франка. Пам'ятник Великому Каменяреві від­крито в 1996 році на вулиці Незалеж­ності. З кам'яного постаменту між уламками скель він пильно вдивляєть­ся в своїх нащадків. Для них Франко тяжкою працею торував дорогу до но­вого життя.

                                                                                                                                                                                      0. ШЕРЕМЕТ

 

Оновлено 19-09-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка